Відсутність “вини” юридичної особи, звідси і суб’єктивної сторони складу злочину

I модель

В першій моделі юридична особа розглядається разом з фізичною особою в якості самостійного суб’єкта злочину. Ця модель є найбільш поширеною, зустрічається як в країнах загального права, так і в країнах романо-германської правової сім’ї (Франція, Бельгія).

II модель

Друга модель визнає фізичну особу єдино можливим суб’єктом злочину. У разі ж участі юридичної особи в злочині, що здійснюється фізичною особою в її інтересах, юридична особа разом з фізичною піддається кримінально-правовим обмеженням, але не покаранню (Росія).

III модель

Третя модель грунтується на ідеї административної відповідальності юридичних осіб за причетність до злочину. У теорії кримінального права вона дістала назву “квазікримінальна відповідальность юридичних осіб”. Ця модель характерна для країн, що займають помірну позицію відносно заходів дії на юридичних осіб (Німеччина, Італія).

23 травня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб”, який вступає в силу з 1 вересня 2014 року.

“Законодавством встановлений вичерпний перелік злочинів для юридичних осіб!”

Даним актом внесено певні зміни до багатьох кодексів та законів України, але головною сенсацією даного закону стало введення кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Нововведення до Кримінального кодексу України встановлюють вичерпний перелік статей, які передбачають кримінальнувідповідальність юридичних осіб, а також заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються в якості санкцій.

Отже, ЮО за новим законодавством несе кримінальну відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених:

§ ст. 209 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) доходу, отриманого в результаті вчинення злочину);

§ ст. 258-258-5 Кримінального кодексу України, встановлює відповідальність за тероризм;

§ ст. 306 Кримінального кодексу України, передбачає відповідальність за використання коштів, здобутих від протиправного обігу наркотиків);

§ ст. 368-369-2 Кримінального кодексу України , встановлює відповідальність за корупційні злочини.

Заходи кримінально-правового характеру можуть бути застосовані судом до всіх підприємств, установ або організацій, крім державних та муніципальних.

Серед таких заходів, які можуть бути застосовані до юридичних осіб, законодавець виділяє:

1. Штраф, в розмірі від 5 до 75 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

2. Конфіскація майна;

3. Ліквідація, яка застосовується судом у разі вчинення відповідними особами будь-якого злочину, передбаченого ст.258-258-5 Кримінального кодексу України.

У зв’язку з тим, що інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб є абсолютно новим для науки і галузі кримінального права України, то виникає багато суперечливих і справедливих питань та аргументів «за» і «проти» введення такого інституту у вітчизняну систему права.

Аргументи “проти”:

Відсутність “вини” юридичної особи, звідси і суб’єктивної сторони складу злочину

Головним недоліком введення кримінальної відповідальності юридичних осіб є те, що визнання юридичної особи суб’єктом злочину не відповідає традиційній кримінально-правовій доктрині винної відповідальності, яка полягає в цілеспрямовано усвідомленому суб’єктивному (психічному) відношенні суб’єкта до його діяння і його наслідку, тобто наявності провини, яка може бути тільки у фізичної особи, а у юридичній вона відсутня.

В кримінальному праві тільки за наявності вини скоєне набуває реальну суспільну небезпечність. Вина також є невід’ємною частиною складу злочину. Але, оскільки юридична особа не має психіки, деякі учені стверджують, що вона взагалі не може нести яку-небудь публічно-правову відповідальність.

Разом з тим, прибічники кримінальної відповідальності ЮО кажуть, що діяльність ЮО, людей, які перебувають у складі ЮО, носить впорядкований системний характер, тому і воля юридичної особи характеризується чіткою і однозначною формою вираження.

Якщо подивитись об’єктивно на дане питання, то, так, дійсно ЮО не має сама по собі власної психіки, але це не стало перепоною для законодавця запровадити право ЮО на відшкодування моральної шкоди.

В багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме: “Компанія Комінгерсол С. А. проти Португалії” від 6 квітня 2000 р. та у “Совтрансавто Холдинг” проти України” від 2 жовтня 2003 р. зазаначено, що незручність і невизначеність, учасників, працівників, директорів компанії, тривожність. неприємності, які відчувають члени компанії, обумовлюють наявність моральної шкоди саме у юридичній особі.

Поиск по сайту: