IV. Хрущов. Військові роки

Напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервало мирну роботу радянських людей. Різко змінився і характер турбот Хрущова. Як член Військової ради Київського особливого військового округу, а потім - Південно-Західного напряму він щодня займається організацією відсічі агресору. Одночасно спрямовує роботу партійних комітетів республіки з мобілізації трудящих, евакуації підприємств, за ведення культури і науки, створення більшовицького підпілля і партизанських формувань і так далі. У своїй діяльності він спирається на членів Політбюро ЦК КП (б) У: другого секретаря ЦК М. О. Бурмистенка, Голови Раднаркому УРСР Л. Р. Корнійця, третього секретаря ЦК КП (б) У Д. С. Коротченка, які внесли великий внесок у мобілізацію зусиль трудящих Україні на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками.

Обстановка день з днем ​​погіршувалася, і Хрущов все більше займався військовими справами. До квітня 1942 року він ще підписував постанови Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК КП (б) У, прийняті шляхом опитування членів цих органів. Далі всі зусилля Хрущова, члена Військової Ради Сталінградського фронту, спрямовані на захист Сталінграда. Тут, під Сталінградом, Микита Сергійович пережив особисту трагедію: у березні 1943 року в бою загинув його старший син Леонід.

Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу Радянських військ під Харковом навесні 1942 року. «Це період, - зазначав Хрущов у мемуарах, - в моєму житті, і важкий період». Разом з цим у спогадах М. С. Хрущова можна знайти версію, згідно з якою він кілька разів телефонував Сталіну з проханням зупинити контрнаступ Червоної Армії під Харковом. Але Сталін відмовився говорити і через Г. М. Маленкова підтвердив наказ наступати. На думку Г. К. Жукова, Харківську операцію Сталін не скасував тільки тому, що командування Південно-Західного напряму (головнокомандуючий С. К. Тимошенко, член Військової ради М. С. Хрущов, начальник штабу І. Х. Баграмян) не правильно оцінило обстановку, применшило небезпеку і вважало можливим продовжувати наступ. Надруковані в 1990 році документи дають можливість погодитися з твердженнями Г. К. Жукова.

В кінці 1942 року Україна повністю окупували німецько-фашистські загарбники. В цей час М. С. Хрущов був членом Військової ради Сталінградського фронту і тому не увійшов до складу нелегального ЦК КП (б) У, створеного відповідно до рішення ЦК ВКП (б) від 2 жовтня 1942 року. З 17 його членів 12 були членами і кандидатами в члени ЦК КП (б) У, обраного напередодні війни, інші - партійні і радянські працівники, які очолили партизанський рух в тилу ворога.

З травня 1943 року Хрущов знову став керувати роботою Політбюро, Оргбюро та Секретаріатом ЦК КП (б) У. У міру звільнення території України від окупантів все більш актуальними стають питання відновлення зруйнованого народного господарства республіки, побуту, культури. Варто звернути увагу і на такий факт: 8 вересня 1943 року Хрущов звертається до Сталіна з доповідною запискою про представлення до урядових нагород учасників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».

Поступово відновлюють свою роботу обкоми, міськкоми і райкоми партії. Це питання постійно перебуває в полі зору Хрущова. З його ініціативи 20 серпня 1943 ЦК КП (б) У прийняв постанову «Про організаційне впорядкування роботи міськкомів, обкомів та ЦК КП (б) У», а 1 листопада 1943 року - «Про створення парторганізацій у визволених від німецьких окупації районах Україні і поліпшенні керівництва ними ». Травневий пленум 1944 ЦК КП (б) У накреслив конкретні заходи щодо поліпшення організаційно-партійної роботи, і перш за все первинних партійних організацій.

З лютого 1944 Хрущов, займаючи посаду Першого секретаря ЦК КП (б) У, одночасно очолював уряд республіки. Це був його перший досвід суміщення високої партійної і державної роботи.

Героїчну працю і напруження всіх зусиль - так коротко можна сформулювати головне, що визначало життя республіки в той не легкий період. Це ж було основою життя і діяльності нових керівників того часу, яких належав і М. С. Хрущов. Його покоління пройшло політичну «школу» 20-30х років, і «школу» війни, з яких Хрущов повернувся, маючи звання генерал-лейтенант.

Слід зазначити найближчі оточення Хрущова до ЦК КП (б) У та уряді республіки (М. С. Гричуха, Д. С. Коротченка, Л. Р. Корнієць, Л. Г. Мельников та інших) на той час активно підтримувало Н. С. Хрущова у всіх його починаннях. Не без його сприяння ряд працювали в той час на Україну партійних працівників (Л. І. Брежнєв, А. П. Кириленко, О. І. Кириченко, А. А. Єпішев, З. Т. Сердюк, А. І. Струєв, В. М. Чураев та ін) пізніше зайняли відповідальні пости в партії та уряді СРСР. Одні з них, як О. І. Кириченко, не виправдали його сподівань, інші (Л. І. Брежнєв, А. П. Кириленко), цілком підтримали Хрущова у період його «сходження», згодом доклали руку до дескрідітаціі його діяльності. Справедливо критикуючи стиль і методи його роботи, вони часто перекреслювали і те позитивне, що в ній було.

V. Діяльність Хрущова на Україну у повоєнні роки.

Незважаючи на те, що в період війни і фашистської окупації народному господарству України було завдано величезних збитків, вже наприкінці 1948 року промислове виробництво республіки склало 71% від рівня 1940 року, а загальна посівна площа по всіх категоріях господарств республіки досягла 93% довоєнного рівня.

Було піднято з руїн і успішно відбудовувалася Дніпровська гідроелектростанція імені В. І. Леніна, знову введені ладу гіганти чорної металургії - заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський імені С. М. Кірова та інші, досяг довоєнної потужності Харківський тракторний завод. У республіці виникли нові відросли промисловості - газова, буровугільна, автомобільна, були закладені основи сучасної будівельної індустрії.

М. С. Хрущов був докладно ознайомлений з усіма проблемами життя Україна і енергійно сприяв їх вирішенню. Надзвичайно багато в післявоєнну пору він їздив по республіці. У поле його зору були і питання, пов'язані з возз'єднанням Закарпатської України і Української РСР, яке ознаменувало собою завершення історичного процесу об'єднання всіх українських земель в єдиній державі і було видатною подією в історії українського народу, в житті всіх народів СРСР. На початку 1946 року М. С. Хрущов побував на Закарпатті, де ознайомився з роботою партійної організації, положенням народного господарства краю, взяв участь у роботі обласної конференції вчителів. Разом з цим необхідно відзначити, що за ведому і санкції Хрущова в післявоєнний період на західно-українських землях застосовувалися репресивні методи, які хоч і мали мета - протидія націоналістичного бандитизму, на практиці призводили до порушень законності, до антигуманних дій проти тієї частини населення, яку навряд чи можна вважати націоналістично налаштованої.

Восени 1945 року йшло мало дощів, тому озимі слабо розвинулися і були пошкоджені морозами. Тракторів не вистачало, на посівних роботах широко використовувалися корови, що різко вдарило по удоях молока. Хрущов закликав розширювати посіви кукурудзи та проса, але не вистачало ні техніки, ні робочих рук. Проте найстрашніший удар завдала природа. Засуха почалася у Молдавії, потім поширилася по південно-захід України, а влітку охопила і Поволжя. За масштабами вона була важче, ніж у 1921 році, її можна було порівняти лише з посухою 1891 року. Міському населенню хліб видавали по картках. У багатьох селах України розпочався справжній голод, і Хрущов наполягав перед Москвою про введення карток і громадського харчування в селах, так як ослаблі селяни не мали сил для роботи. Україна зібрала в 1946 році 200 млн. пудів зерна, хоча тільки державі потрібно було здати 400 млн. пудів. Сталін, проте, відмовився надати республіці необхідну допомогу і відправив образливу телеграму.

Незважаючи на важкі умови, посів озимих у 1946 році пройшов краще, ніж у 1945 році. Було прийнято рішення про зміцнення партійних організацій у ряді областей. До речі, першим секретарем обкому в Запоріжжі був обраний, за рекомендацією ЦК КП (б) У, Л. І. Брежнєв.

Його не раз бачили на місцях. Він радився з господарськими керівниками, інженерно-технічними працівниками, робітниками, брав участь у роботі зборів партійного і радянського активу підприємств вугільної промисловості Сталінської і Ворошиловградської областей, а також будівельників газопроводу «Дашава-Київ». Коли під час спорудження газопроводу «Дашава-Київ» до столиці України залишилося більше ніж 100 кілометрів, будівництво мало не зупинилося, так як США зірвали постачання труб. У червні 1948 року Хрущов виїхав на Маріупольський завод, який почав освоювати технології зварювання металів за методом академіка Є. О. Патона. На зборах з робітниками, фахівцями, керівниками заводу було вирішено випустити необхідну кількість труб вище плану, не завдаючи шкоди виробництва основної продукції. Хрущов особисто цікавився ходом цих робіт, надавав маріупольцям необхідну допомогу, Рада Міністрів УРСР за його ініціативою затвердив постанову про постачання заводу дефіцитними матеріалами - листовою міддю, електроустаткуванням і т.п. Газопровід спорудили достроково, і до 1 жовтня 1948 газ прийшов у столицю УРСР.

Його завжди цікавив стан науки і особливо проблеми впровадження її досягнень у виробництво. Зокрема, він був активним прихильником застосування автоматичного зварювання за методом академіка Є. О. Патона. Особливо ефективно цей метод проявив себе під час війни, коли в широких масштабах впроваджувалася автоматичне зварювання при виробництві бронекорпусів танків та іншої бойової продукції. Також М. С. Хрущов цікавився розвитком науки і нових технологій в металургійній промисловості, в машинобудуванні, в інших галузях народного господарства.

У 1946 році Хрущов вперше у своєму житті виїхав за межі СРСР. У генеральській формі інкогніто він побував з групою фахівців в Австрії, Угорщині та Східній Німеччині. Вирішувалося питання про репарації.

Багато уваги приділяв Хрущов поліпшенню роботи вугільних шахт, які в 1946 році дали 52% довоєнного видобутку. У Донбасі давали вугілля вже 138 основних шахт з 279 працювали тут до війни.

Предметом особливої ​​турботи ЦК КП (б) У, особисто Хрущова було відновлення та подальший розвиток сільського господарства України. Питання розвитку сільського господарства за період з 1945 по 1949 роки розглядалися на пленумах ЦК КП (б) У 16 разів. У більшості випадків Хрущов виступав на них. За його ініціативи ЦК КП (б) У з 1946 року відновив практику проведення республіканських нарад передовиків різних галузей сільськогосподарського виробництва, на яких узагальнювався передовий досвід, вироблялися рекомендації щодо його застосування. Протягом 1946-1948 років було проведено 12 таких нарад, в їх роботі взяло участь близько 11 тисяч осіб.

З ініціативи Хрущова практикувалися постійні звернення ЦК КП (б) У і Ради Міністрів УРСР з листами до трудящих республіки з питань сільського господарства. У них пропагувався досвід передовиків, вказувалися нові резерви відновлення сільськогосподарського виробництва. У той же час в цих листах наочно виявлялися командно-адміністративні методи керівництва. У багатьох з них регламентувалося, як, де і коли проводити сільськогосподарські роботи, "визначалася» технологія сільськогосподарського виробництва. Усе це сковувало ініціативу сільських трудівників, а часом і заважало раціонального ведення сільськогосподарських робіт. Незайвим буде згадати, що вже під час перебування М. С. Хрущова Першим секретарем ЦК КПРС і Головою ради міністрів СРСР така практика набула поширення і на союзному рівні, причому позбутися недоліків, про які йде мова, так і не вдалося.

У складних умовах повоєнного часу, коли на селянство лягло великий тягар відновлювальних робіт, а належної уваги до нього не було, Хрущов робив зусилля до поліпшення становища трудівників села. Зокрема, після спустошливої ​​посухи 1946 року, коли на Україну, як і в деяких інших районах країни, відчувалася гостра нестача хліба, посівного матеріалу, ЦК КП (б) У і уряд республіки з його ініціативи звернулися до союзного уряду з проханням про допомогу. У результаті в 1947 році були виділені продовольчі (93 тисячі тонн хліба) та насіннєва (90 тисяч тонн) позики, а також відпущено безоплатно 140 млн. рублів для організації безкоштовного харчування населення. Все це в деякій мірі полегшило продовольчі труднощі, мобілізацію матеріальних і людських резервів на відновлення і розвиток сільського господарства.

Ще в кінці 1945 року ЦК КП (б) У і Рада міністрів УРСР затвердили з ініціативи Хрущова постанову «Про будівництво житлових будинків для колгоспників, виробничих приміщень в колгоспах і культурно-побутових споруд у сільській місцевості». За постановою упорядочивалось будівництво житлових будинків для колгоспників, яке відбувалося організовано за допомогою колгоспів. Для забезпечення практичного керівництва сільським і колгоспним будівництвом були створені Управління у справах сільського і колгоспного будівництва при Радміні УРСР (а в областях і районах - відділи сільського і колгоспного будівництва), 16 обласних проектних бюро, Державний інститут проектування сільського будівництва, 12 будівельних трестів. Пленум ЦК КП (б) У 8 червня 1948 вітав ці методи. Перед партійними та радянськими органами республіки стояло завдання - допомогти колгоспникам у будівництві житлових будинків, забудові сіл. За невеликий проміжок часу були підготовлені кадри будівельників, вводилися в дію покрівельно-черепичні заводи, налагоджувалася робота будівельних підприємств.

Внаслідок цього в період 1945-1950 роки було сплановано і забудовано майже 4,5 тисяч сіл, створено 252 проекту різних споруд господарського та культурно-побутового значення. У селах республіки було збудовано та відремонтовано 918 000 житлових будинків колгоспників, 250 тисяч виробничих споруд, 31 тисяча приміщень культурно-побутового значення. Але і в цій справі не обійшлося і без перегинів. Це проявилося в плануванні та будівництві в деяких місцях (особливо в період розширення колгоспів, що почалося в кінці першої післявоєнної п'ятирічки) так званих «агроміст».

З проблемами сільського господарства республіки, які стали в 1946-1947 роках, пов'язана одна з драматичних і поки ще мало освітлених сторінок політичної біографії Хрущова. Після його листи і телефонного дзвінка Сталіну, які містили прохання про допомогу, така допомога, як уже зазначалося, була надана. Проте реакція Сталіна і, мабуть, його найближчого оточення на виявлену Хрущовим активність висловилася у цьому. Вже в лютому 1947 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про зміцнення партійної і радянської роботи на Україні», а 3 березня 1947 року відбулася пленум ЦК КП (б) У з участю члена Політбюро ЦК ВКП (б) Л. М. Кагановича і секретаря ЦК ВКП (б) М. С. Патолічева. На пленумі вони були обрані до складу Політбюро і Оргбюро ЦК КП (б) У. Пленум визнав «недоцільною практику суміщення посад Голови Ради Міністрів УРСР і першого секретаря ЦК КП (б) У». Пленум обрав першим секретарем ЦК КП (б) У Л. М. Кагановича, а Хрущов залишався Головою Ради Міністрів УРСР. Пленум прийняв також постанову про невідкладні заходи з підготовки до весняної сівби 1947 року.

Хрущов повинен був не тільки мовчки погодитися з цим образливим для нього рішенням, але і публічно вітати його, як «допомогу» республіці. Однак і для Кагановича нове призначення виглядало як пониження, і він, очевидно, виговорив собі право повернутися до Москви після того, як «буде наведений порядок на Україну». Каганович не став проводити істотних змін в сформованому на Україну апараті управління і намагався жити з Хрущовим.

На Україну очікувався хороший врожай, хоча ще боялися повторення посухи.

Влітку 1947 року Каганович побував на ряді найбільших підприємств півдня України. Між ним і Хрущовим відбулося фактичне поділ праці. Каганович взяв на себе керівництво промисловістю та культурою, а Хрущов - сільським господарством. У газетах іноді повідомлялося, що в тому чи іншому місті Каганович виступив з «яскравою промовою». Але за весь 1947 рік жодної «яскравої промови» Кагановича не було опубліковано.

Урожай 1947 року був дійсно рясним. 13 областей виконали хлібозаготівлі до 30 вересня. 10 жовтня Каганович і Хрущов доповіли про дострокове виконання плану хлібозаготівель. Легше стало з продуктами і в республіці і в Союзі, що дозволило до кінця року скасувати карткову систему на продукти харчування.

Вступали в дію відновлені промислові підприємства. У 1947 році обсяг промислового виробництва на Україну збільшився на 30%.

Говорячи про діяльність Кагановича на Україну в 1947 році, історики партії відзначають, що він порушував ленінські норми партійного життя, адміністрував, висував огульні звинувачення проти партійних працівників, діячів науки і культури. Більш виразна оцінка цієї діяльності була дана на XXII з'їзді КПРС - вона була названа «провокаційною». Зазначалося і те, що багато партійних і радянських працівників називали період перебування Кагановича в республіці «чорними днями» Радянської України.

У діях Кагановича, крім того, що він всіляко роздмухував культ особи Сталіна і підтримував міф про власну персону як «вождя» українського народу, незабаром визначилося головний напрямок - пошуки «прихованого націоналізму». «Ідеологічним забезпеченням» цих пошуків стала серія розносні, образливих за своїм змістом і тональності публікацій проти відомих письменників і діячів науки і культури - М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, О. Довженка, М. Петровського, К. Гуслистого та інших. Незабаром Каганович став наполегливо домагатися проведення пленуму ЦК з порядком денним «Боротьба проти націоналізму, як головної небезпеки в КП (б) У» ²² . Неважко припустити, якими могли бути наслідки рішень такого пленуму для партійних кадрів, інтелігенції, та й для Хрущова особисто. Проте 26 грудня 1947 року був скликаний пленум ЦК КП (б) У, який розглянув організаційне питання і в зв'язку з переходом Кагановича на роботу заступником Голови Ради Міністрів СРСР звільнив його з посади першого секретаря ЦК КП (б) У. Цей пост знову зайняв М. С. Хрущов, а Рада Міністрів УРСР очолив Д. С. Коротченка .

За законами адміністративно-командної системи діяв Хрущов в ситуаціях, коли вимагав неухильного виконання тих рішень, неоднозначності наслідків яких він не міг не розуміти. Звернемося лише до одного з ще недостатньо відомих фактів. 21 лютого 1948 Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Незабаром почалася реалізація цього указу, на колгоспних зборах виносилися «громадські вироки» особам, яких повинні були виселяти за межі УРСР. Обговорювалися і ті, хто недобросовісно, ​​на думку зборів, трудився або не виробив мінімум трудоднів. По відношенню до таких людей обходилися зазвичай попередженням і брали з них зобов'язання працювати краще. Це, як зазначав Хрущов у своєму виступі на засіданні Політбюро ЦК КП (б) У 27 березня 1948 року, була «дуже ефективний захід», коли будь-хто в присутності зборів давав слово, що буде добре працювати, і підкріплював підписом своє зобов'язання. З часу появи указу по липень 1950 році було винесено 11991 «суспільний вирок» про виселення.

При проведенні цієї антигуманної самої по собі акції допускалися перегини: «громадські вироки» виносилися стосовно осіб похилого віку, інвалідів Вітчизняної війни, нечленів колгоспів - робітників і службовців, які проживали в сільській місцевості. Окремі керівники колгоспів намагалися використовувати указ для зведення особистих рахунків з деякими колгоспниками і т.п. Не випадково у 1949-1950 роках 2049 «вироків», або 17% від їх загальної кількості, були скасовані.

1949 рік став останнім роком перебування Хрущова на чолі парторганізації Україні.

Грудневий (1949 рік) пленум ЦК КП (б) У звільнив його від обов'язків першого секретаря у зв'язку з обранням секретарем ЦК ВКП (б) і першим секретарем Московського комітету партії . Партійну організацію Україні очолив Л. Г. Мельников. До Москви Хрущов прибув на передодні сталінського ювілею. Він приїхав з новими тривогами й турботами. Менш ніж через 4 роки - у вересні 1953 року - його оберуть Першим секретарем ЦК КПРС.

Висновок

І все ж, незважаючи на певну непослідовність у своїй діяльності, в складних умовах повоєнного часу Хрущов багато зробив для відновлення і подальшого розвитку Української РСР. Він прагнув бути завжди з людьми і серед людей, користувався авторитетом серед трудящих республіки.

Україна дійсно можна назвати тим «політичним полігоном», де Хрущов формувався і утверджувався як партійний і державний діяч.

Хрущов прийшов до керівництва після Сталіна, який створив один з найбільш страшних терористичних режимів в історії. Як і більшість тиранів, Сталін не подбав про своє приймачі. Наслідком цього стала гостра боротьба за владу, в якій гору здобув саме Хрущов. Він зумів знищити такого небезпечного супротивника, як Л. Берія, і відтіснити від влади таких досвідчених політиків, як В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович. Особиста влада Хрущова була величезною, хоча він і не створював особливого апарату для її збереження. Тому він міг залишатися при владі, поки його підтримувала більшість партійного керівництва. Тут Хрущов не був продовжувачем Сталіна. У епохи Хрущова свій стиль і колорит, вона не схожа на похмурі часи сталінського правління і на період «стабільності», який настав після відставки Хрущова.

Хрущов зустрічався майже з усіма найбільшими політиками: з І. Б. Тіто, Д. Ейзенхауером, Дж.Кеннеді, де Голем, Дж. Неру, Мао Цзедуном, Ф. Кастро, У. Черчіллем, Хо Ши Міном, К. Аденауером, П . Тольятті. Ні перед ким з цих людей він не відчував боязкості. І, коли мова йшла про зіткнення інтересів чи політичних поглядів, він без вагань приймав виклик.

ЛІТЕРАТУРА

1.«Питання історії КПРС», вересень 1989 р., М., 1989, 160 стор

2.«Про минуле - заради майбутнього», Київ, 1989, 408 стор

3.Ю. І. Шаповал "М. Хрущов на Україну», Київ, 1990, 48 стор

4.Рой Медведєв «Хрущов. Політична біографія ", М., 1989, 340 стор

5.«Розповідь про почесне шахтарі", Сталіно, 1961, 51 стор

6.В. Липинський "Хрущов-студент", Донецький політехнік, 15.IV.1994.

Поиск по сайту: