Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Суб’єкт адміністративного права, його соціальні та юридичні ознаки



Суб'єкти адміністративного права — це учасники суспільних відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні (суб'єктивні) обов'язки, встановлені адміністративно-правовими нормами. Оскільки в попередній главі підручника було розглянуто поняття суб'єктів адміністративних правовідносин, важливо бачити різницю між цими поняттями.

На відміну від суб'єкта адміністративних правовідносин суб'єкт адміністративного права має лише потенційну здатність вступати у правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути їх учасником. Наприклад, громадянин України, що перебуває за її межами, може фактично не брати участі в жодних адміністративно-правових відносинах, тобто не бути їх суб'єктом, однак суб'єктом адміністративного права він є завжди, оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав і обов'язків.

Суб'єктами адміністративного права є громадяни, іноземці, особи без громадянства. Причому правове становище суб'єктів однієї категорії неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона відрізняється залежно від статі, віку, стану здоров'я (наприклад, не всі можуть призиватися на військову службу, вступати до вищих навчальних закладів тощо). Серед іноземців особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці (згідно із Законом України “Про біженців”).

Найбільш поширене виділення таких основних видів суб'єктів адміністративного права:

- фізичні особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

- юридичні особи — органи виконавчої влади, будь-які інші державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (в особі їхніх керівників, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій);

- колективні суб'єкти (утворення), які не мають ознак юридичної особи, але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права певними правами і обов'язками: структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утворення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем проживання).

Ознаки суб'єктів адміністративного права:

- Володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати або реалізовувати (безпосередньо або через представника) права та юридичні обов'язки у сфері державного управління, тобто володіння адміністративною правосуб'єктністю;

- Володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах;

- Зовнішня самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління.

”Претендент ” на статус суб’єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб’єктивні права і обов’язки.

До таких особливостей (соціальних передумов) належать:

а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системо утворюючих ознак;

б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони;

в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

”Претендент”, який має названі особливості, набуває статусу суб’єкта тільки в тому випадку, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм (власником) прав і обов’язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.

Таким чином, соціальні особливості спричиняють комплекс передумов, які свідчать про потенційну можливість бути суб’єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють ”претенденте ” на суб’єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління.

До перших належать норми загальні для усіх суб’єктів адміністративного права (наприклад, норми про право звернення до органів влади з пропозиціями), до других — норми, які реалізуються тільки даним суб’єктом (приміром, норми, що визначають права податкової міліції).

Потенційна здатність мати права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб’єкта, є складовими адміністративної правосуб’єктності.

 

 

Управління освітою

До державних органів управління освітою в Україні ставляться:

- Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

- міністерства й відомства України, яким підлеглі навчальні заклади;

- Вища атестаційна комісія України;

- Міністерство утворення Автономної Республіки Крим;

- місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування й підлеглі їм органи управління утворенням.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого направляється й координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є головним (ведучим) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності.

Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією й законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство утворення й науки України.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчій і спортивній роботі в навчальних закладах всіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу й у поза-навчальний час.

Міністерства й відомства, яким підлеглі навчальні заклади, разом з Міністерство освіти і науки, молоді та спорту беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування й акредитації навчальних закладів, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості утворення, забезпечують зв'язок з навчальними закладами й державними органами інших країн з питань, що ставиться до їхньої компетенції, організують впровадження в практику досягнень науки й передового досвіду.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту очолює Міністр, якого призначає на посаду й звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку.

Для погодженого рішення питань, що ставляться до компетенції Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, і обговорення найважливіших напрямків його діяльності в Міністерстві утвориться колегія в складі Міністра (голова колегії), його заступників за посадою, а також керівників структурних підрозділів Міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, що ставляться до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, а також учені й висококваліфіковані фахівці. Члени колегії затверджуються й звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України по поданню Міністра.

У складі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Для присвоєння вчених звань доцента й професори в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту створюється Атестаційна колегія, що очолює Міністр. Положення про Атестаційну колегію і її персональний склад затверджується наказом МОЗ України.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо визначення й головних напрямків розвитку в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності, а також з інших питань у МОЗ України можуть створюватися дорадчі й консультативні органи.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

1) загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

2) районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;

3) Всеукраїнський з'їзд працівників освіти

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.