Охорона навколишнього природного середовища й екологічна безпека

Охорона навколишнього природного середовища - це сукупність заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання й відтворення природних ресурсів і космічного простору в інтересах людей, на забезпечення екологічної рівноваги в природі й на поліпшення якості довкілля. Мається на увазі раціональна охорона атмосфери, надр, гідросфери, використання або знищення відходів, захист від шуму, іонізуючого опромінення, електромагнітних полів тощо.

Проблема охорони навколишнього природного середовища особливо загострилася через те, що підвищені масштаби господарської діяльності почали порушувати природну рівновагу. Зараз у сферу виробництва втягнуто практично всі види природних ресурсів суші й значну частину багатств Світового океану. Людство вже використовує приблизно 70 % земель, придатних для сільського господарства, 80-90 % природних кормових утіль, близько 50 % приросту деревини. Щорічно на одного жителя планети видобувається 24 т мінеральної сировини. Людина освоїла (експлуатує) й певною мірою змінила природні ландшафти на 56 % території, а на 1/5 частині суходолу (поселення, інженерні споруди, насадження лісів, рілля тощо) дуже змінила їх.

У сучасний період кожні 10-15 років подвоюється маса сировини й палива, що видобуваються, а це призводить до виснаження низки джерел природних ресурсів. Технологічна недосконалість обробки мінеральної й біологічної сировини спричинила глобальну проблему забруднення навколишнього середовища відходами виробництва. Заселення людьми всіх сприятливих для життя територій, сільськогосподарське їх освоєння, швидкі темпи урбанізації та індустріалізації призвели до порушення природних процесів у природних системах, до деградації природи в багатьох районах земної кулі.

Природне середовище розглядається у двох аспектах: як джерело природних ресурсів та як умови життя й діяльності людей.

Сучасна промислова цивілізація в тому вигляді, як вона нині організована, зазнає сильного зіткнення з екосистемою нашої планети. Породжений науково-технічною революцією конфлікт між людством і середовищем його проживання, орієнтація суспільства на постійне збільшення споживання супроводжуються виникненням екологічних криз. Коеволюція природи й суспільства останніми століттями дедалі більше пов'язана з переходом до гігантського за масштабами глобального природокористування. За цих умов уже зникло багато біологічних видів, масового й глобального характеру набули численні забруднення, змінюється склад гідросфери й атмосфери. Тому є реальна загроза самому існуванню роду людського: не лише здоров'ю людини, а й усьому генофондові. При цьому найважливішими вважаються три види екологічних небезпек: 1) соціально-екологічна, що становить загрозу погіршення середовища проживання людей і впливає на показники їхнього життя, здоров'я, добробуту; 2) біосферно-екологічна, як загроза глобально-регіональній природній рівновазі, станові природних систем і об'єктів; 3) ресурсно-екологічна, яка загрожує природно-ресурсному потенціалу і впливає на характеристики його запасу, якості, відтворення.

Проблему взаємодії природи й суспільства слід розглядати не тільки на глобальному (планетарному) рівні, а й на всіх інших: міждержавному, державному, міжрегіональному, регіональному та локальному. Екологічні проблеми всіх рівнів тісно взаємозв'язані і взаємозумовлені. Важливо враховувати також: розподіл антропогенних навантажень по території, основні ядра їх концентрації; склад, динаміку, ареали поширення й поєднання навантажень різних видів у межах тих чи тих регіонів; ареали зосередження населення, його чисельності в зоні діяння особливо небезпечних і шкідливих навантажень (за їх видами), їхніх соціально-демографічних наслідків; природні ландшафти, природні об'єкти і види, що зазнають найсильніших антропогенних навантажень, з урахуванням їхньої стійкості до цих діянь, здатності до самовідновлення; ступінь враженості природних систем тими чи тими діяннями та їх відновлюваності; ареали (регіони, зони) із різним ступенем кризової екологічної ситуації, а також ареали, які потребують допомоги й підтримки.

Забезпечення екологічних проблем вимагає вирішення трьох завдань: 1) оздоровлення довкілля й поліпшення його якості; 2) збереження природного середовища і охорона здоров'я людей; 3) запобігання шкідливому впливові господарської діяльності. Для вирішення екологічних проблем необхідні: розробка екологічних технологій, котрі забезпечували б стійкий соціально-економічний розвиток без деградації навколишнього середовища; розробка економічного й соціального механізму, який сприяв би вирішенню екологічних проблем; прийняття нових міжнародних угод щодо навколишнього середовища; екологічне виховання населення.

Екологічний аспект життєдіяльності передбачає: розгляд суспільства й природи як єдиної системи, перехід від принципу «реагування та усунення» до принципу «завбачення й відвернення», інфраструктура забезпечення (система моніторингу та контролю, централізовані системи очищення тощо).

Оцінка антропогенного впливу на довкілля має спиратися на чотири визначальні фактори: 1) вид і характер екологічної небезпеки, соціальних, природних та економічних наслідків, що їх криють у собі нинішній і перспективний розвиток антропогенного навантаження; 2) сформований характер екологічної ситуації, глибина її кризовості; 3) масштаби й динаміка розвитку екологічно небезпечних тенденцій, процесів і явищ; 4) фактори ризику, що викликають дальше загострення екологічної ситуації.

Глобальний перехід до сталого розвитку, декларований конференцією ООН з навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992), - об'єктивна необхідність, поступово усвідомлювана людством. Проте цей перехід не може здійснюватися одночасно, повсюдно і за однією схемою. Зростання економічних ресурсів і швидке технічне оновлення виробництва дадуть змогу розвиненим країнам вирішувати основні завдання пом'якшення гостроти соціальних конфліктів і оздоровлення економічної ситуації з наступною її оптимізацією. При переході до сталого розвитку на переважно інтенсивній економічній основі в Україні необхідно створити фінансове, матеріально-технічне, інтелектуальне і нормативно-правове забезпечення збалансованого розвитку і збереження сприятливого стану задоволення життєвих потреб нинішнього й майбутніх поколінь.

Охорона навколишнього середовища й раціональне використання природних ресурсів - суспільно необхідна діяльність. Вона проводиться в інтересах суспільства, й тому витрати на неї так само необхідні, як і всі економічні витрати на соціальні цілі: культуру, освіту, охорону здоров'я, мистецтво.

Природоохоронну діяльність розглядають у соціальному, економічному, політичному, моральному й технічному аспектах. Соціальні аспекти природоохоронної діяльності - це піклування про здоров'я людей. Економічні аспекти охоплюють широке коло питань, пов'язаних із витратами коштів на природоохоронні заходи й необхідністю задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства при одночасному збереженні якості середовища життя. Політичні аспекти - це ставлення держав до питань охорони природи. При цьому внутрішньодержавні рішення не повинні негативно впливати на стан ресурсів і середовища в інших країнах (приміром, забруднення річок, що течуть територією кількох країн, промисловими й побутовими стоками, кислотні дощі, що виникають на території однієї країни й переміщуються в інші). Морально-етичний аспект -це колективна дисципліна як населення окремо взятої країни, так і всього людства. Технічний аспект стосується створення нових екологічних технологій, розробки технічних систем охорони довкілля і розвитку екологічної інфраструктури.

До критеріїв оптимізації належать: 1) створення найсприятливіших умов для праці, відпочинку, оздоровлення населення; 2) розширене відтворення відновлюваних ресурсів, підтримання їх на якісно високому рівні, раціональний перерозподіл; 3) створення продуктивніших і таких, що більше відповідають потребам людей, ландшафтів.

Природоохоронна діяльність у різних країнах світу регулюється законодавчими й нормативними актами, а також нормативними й регламентаційними документами. Законодавчі й нормативні акти визначають соціально-організаційно-правові та економічні аспекти охорони природи. Вони містять природоохоронні вимоги до проектування, будівництва та експлуатації різних об'єктів. Нормативні й рекомендаційні акти регламентують правила й норми різних типів природокористування, проектування й функціонування природно-технічних геосистем.

Безпека людини й стан природного навколишнього середовища - одна з найважливіших характеристик якості життя, науково-технічного та економічного розвитку держави. Але загострення екологічних проблем на планеті загрожує самому існуванню людини. Тому гарантування екологічної безпеки людини набуває особливого значення в сучасний період. Екологічна безпека є таким типом розвитку суспільства (як об'єкта екосистеми), що реалізується в умовах інтенсивно-коеволюційного розвитку, тобто в інтересах як суб'єкта екосистеми, так і її об'єкта (середовища). Екологічної безпеки, на думку деяких учених, неможливо досягти в рамках традиційного промислового розвитку, оскільки він базується на руйнуванні природного середовища.

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров'я людини. У міжнародно-правовому аспекті під екологічною безпекою пропоновано розуміти такий рівень міждержавних відносин, якими гарантуються збереження, раціональне використання, відновлення та підвищення якості довкілля.

Отже, екологічну безпеку можна розглядати як складову національної та глобальної безпеки, тобто як такий розвиток суспільних відносин, при якому системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних, інших соціальних заходів буде забезпечено охорону якісного навколишнього природного середовища для здоров'я людини, природних систем і комплексів.

Водночас під екологічною безпекою розуміють сукупність дій, станів і процесів, які прямо чи опосередковано не призводять до життєво важливих збитків (або загроз таких збитків) природному середовищу, окремим людям і людству взагалі. Вона вбирає також комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі й у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно й політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних та умовно точкових рамках, у тому числі у межах держав чи якихось їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери в цілому. Екологічна безпека обмежена в часі й розмірами акцій, що проводяться в її рамках: короткочасна дія може бути порівняно безпечною, а довготривала - небезпечною; зміни в локальних рамках - майже не шкідливими, а широкомасштабні - фатальними. Сила впливу іноді може не мати вирішального значення для багатьох факторів (наприклад, вплив деяких пестицидів, біологічних агентів), практично не має нижньої безпечної межі концентрації (ГДК дорівнює нулю), особливо при довготривалій дії можуть не реагувати теперішні покоління, але страждатимуть їхні нащадки.

Визнання екологічної безпеки як невід'ємного атрибута соціального розвитку вимагає докорінної зміни принципів сучасної цивілізації, бачення їх в екологічному ракурсі. Формулювання головних настанов політики екологічної безпеки та поліпшення стану навколишнього середовища має ґрунтуватися на результатах міждисциплінарних наукових досліджень відносин природи й суспільства та можливості комплексного вирішення проблем збереження й захисту природного середовища.

Для успішного розв'язання екологічних проблем необхідно:

1) вдосконалити структуру виробничих комплексів через підвищення питомої ваги виробництва з високим рівнем екологічності;

2) здійснити перехід до нових технологічних процесів, що сприятимуть комплексному й повному використанню природних ресурсів;

3) поліпшити методи очищення й утилізації шкідливих відходів і викидів;

4) створити підприємства екологічної індустрії, що перероблятимуть відходи;

5) раціоналізувати використання природних ресурсів з метою охорони навколишнього середовища.

Підвалиною сучасної екологічної політики у світі є критерій екологічного ризику. Сутність його полягає в тому, що в навколишньому середовищі завжди існують фактори, які створюють той чи інший ступінь ризику для людини. Зовсім виключити цей ризик ми ніяк не зможемо, нам до снаги лише зменшити його.

Поиск по сайту: