Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вища освіта в Німеччині



Система вищої освіти Німеччини включає більше 250 вузів. Її основу складають університети (70 в старих і 28 в нових землях) і спеціалізовані (професійні) вузи (113 в старих землях і поки тільки 15 в нових). Разом з ними існують педагогічні, теологічні вузи, вищі школи управління, мистецтв. Німецькі вузи є переважно державними; лише останніми роками було створено декілька приватних університетів.Університетська освіта націлена на підготовку всесторонньо розвиненого, володіючого широким світоглядом професіонала.

Період навчання в університеті, як правило, триває 4 роки або 8 семестрів. Весь учбовий процес ділиться на 2 великі рівні частини (по 4 семестри кожна). Перша називається Grundstudium. Як вже було сказано Grundstudium триває 4 семестри, проте ця перша частина учбового процесу може бути закінчена і за 3 семестри. Перші чотири семестри навчання (Grundstudium) завершуються дипломним заліком (Diplom-Vorprьfung). Hauptstudium закінчується підсумковим іспитом на отримання диплома (Diplom-Prьfung).

Метою іспиту на отримання диплома є виявлення здатності молодого фахівця вирішувати поставлені перед ним практичні задачі в обмежений час.

Іспит протікає у декілька етапів. До іспиту студент повинен здати переддипломний залік, пройти 3-х місячну практику на підприємстві і одержати 4 свідоцтва (Scheine) про успішну роботу в мінімум 4-х семінарах протягом Hauptstudium.

Після виконання цих умов студент одержує тему диплома і пише диплом, як правило, протягом 3-х місяців. Наступна стадія - перевірка і оцінка дипломної роботи. Дипломна робота успішно здана, якщо вона оцінена мінімум в 3 бали. І останній етап полягає в письмовій здачі екзаменів (Klausuren) з екзаменаційних предметів (5 предметів Hauptstudium). При успішній здачі студент знову здає ці ж предмети, але вже в усній формі. При неуспіху дозволяється перездача тільки один раз.

При успішному проходженні всіх стадій кандидату видається диплом про закінчення і привласнюється вчений ступінь.

Спеціальні (професійні) вузимають величезне значення в підготовці фахівців. Вони випускають більш 70% німецьких інженерів, до половини фахівців в області інформатики, у сфері організації виробництва. Ці вузи відрізняються скороченим циклом навчання, включають теоретичну підготовку протягом трьох років і рік практичної роботи. Навчання в них максимально наближене до практики, всі викладачі обов'язково мають професійний досвід і тісні зв'язки з промисловими фірмами. Завдяки прискореному курсу навчання і меншими порівняно з університетами витратами на навчання спеціальні вузи заслуговують значної уваги з погляду можливості запозичення позитивного досвіду.

Навчання у вузах продовжується 4 роки. Виключення складає медичне, більш тривале, і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а після неї - здача іспитів і отримання дипломів. Більше половини студентів вчаться у вузах з гуманітарним профілем.

Система обліку успішності студентів вимірюється в семестровому тижневому годиннику. За 4 роки виходить 150 - 160 семестрових годин. Облік успішності здійснюється шляхом іспитів, умовою допуску до яких є виконання декількох письмових контрольних робіт.

У вузах практикуються наступні форми занять: лекції, вправи, просемінари, семінари, оберсемінари, лабораторні. Курсові і дипломні роботи в нашому розумінні відсутні.

В Німеччині існує один вчений ступінь - доктор наук, яка присвоюється після захисту і повної публікації дисертації в учбовому закладі.

Наукова діяльність вузів ФРН будується на концепції вищої освіти

В. Гумбольдта, акцентуючої в процесі навчання поєднання учбової і наукової роботи. Вузи займають центральне місце в науково-дослідному «ландшафті».

Слід підкреслити, що наукові організації Німеччини працюють в тісній співпраці, відсутній розрив між вузівською і невузівською, у тому числі промисловою, наукою. Це дозволяє виключити дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не тільки з однієї наукової установи в іншу, але і, що найбільш важливе, з наукових установ, у тому числі вузів, в промислові фірми, полегшуючи і прискорюючи тим самим процес упровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни.

Важливо, що практикуються не тільки стажування працівників фірм у вузах, але і робота студентів і молодих учених у фірмах. Особливо це характерно для спеціальних (професійних) вузів, де навіть викладачі зобов'язані періодично самі проходити практику на фірмі.

При вузах створюються демонстраційні і консультаційні центри для ознайомлення представників фірм з досягненнями науки в ключових областях. Значний інтерес до вузівських розробок проявляють представники не тільки дрібного бізнесу, але і крупних компаній.

Розвивається співпраця вузів з некомерційними неприбутковими науковими організаціями, що здійснюються у формах обміну ученими, сумісного використовування матеріально-технічної бази і т.д.

Однією з найважливіших проблем німецьких вузів вважається їх перевантаженість: кількість студентів перевищує число учбових місць, що фінансуються. Не дивлячись на демографічний спад, з 1975 р. контингенти студентів неухильно ростуть, що викликано бажанням все більшого числа молоді дістати якісну освіту.

Росія

Організація навчання, академічний рік та іспити, як і в середній освіті, навчальний рік у ВНЗ розпочинається 1 вересня, поділяється на два семестри (або 3 в окремих закладах) і триває до червня з невеликими перервами на свята і між двома семестрами. Тижневе навантаження на студента встановлено на рівні 52-54 год, з яких до 24 припадає на аудиторні заняття; серед них домінують лекції. Крім лекцій використовуються активніші форми занять - різні види семінарів, практичні та лабораторні роботи, практика на виробництві тощо.

Опрацювання важливих дисциплін закінчується екзаменом чи якимось із видів тестування. Система оцінювання: найвища оцінка - 5 (відмінно), 4 (добре), 3 (задовільно), якої достатньо для зарахування дисципліни, 2 (незадовільно), отримання якої не дає змогу продовжувати навчання.

Менш істотні дисципліни можуть оцінюватися за двобальною шкалою: «зараховано» (викладач вважає, що студент загалом виконав вимоги) «незараховано» (робота студента незадовільна, предмет має бути повтореним чи вивченим самостійно). Започатковано експерименти з рейтинговим оцінюванням і модульними навчальними планами Радянська однолінійна структура навчання у ВНЗ передбачала студії упродовж 5 років (6 - для медичних спеціальностей) без проміжних стадій, державні екзамени, написання і захист дипломної роботи з отриманням (у разі успіху) документа з назвою «диплом спеціаліста», який мав і академічний (давав право вступу на докторські студії), і професійний (право виконувати певну роботу) кваліфікаційний зміст. П'ятирічні програми підготовки спеціалістів залишаються перехідною формою організації навчання у ВНЗ.

Нова структура запроваджена вже половиною ВНЗ і передбачає дворічну базову вищу освіту (30% часу на природничі дисципліни і математику, 25% - на гуманітарні) з отриманням проміжного сертифіката про неповну вищу освіту і можливістю часткової зміни напряму навчання на другому циклі триваліст 2 роки й отриманням кваліфікації «бакалавр», програми якої містять середню кількість дисциплін спеціалізації. Якщо останніх більше, то присвоюється кваліфікація «спеціаліст».

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Кращі студенти можуть продовжити навчання і стати магістрами (тривалість вищої освіти - не менше 6 років), що відкриє їм шлях до докторських студій, або отримати кваліфікацію «спеціаліста з розширеною освітою» (тривалість навчання 5 і більше років).

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Процедура наукового визнання вищого ступеня магістра зазвичай полягала в складанні тестів, що мали три послідовні, тісно пов'язані етапи. Перший передбачав представлення комісії кандидата за рекомендацією його магістра, який вважав, що учень досяг достатньо високого рівня.

До складу даної комісії входили університетська влада, ректор і канцлер. Останній мав функцію контролю рівня дотримання вимог попереднього періоду навчання. Після цього журі призначало іспит, що передбачав проведення кандидатом тривалого диспуту з окремого питання. На підставі результатів випробувань здобувачеві надавалась ліцензія (licentia docendi) як юридичний документ на право викладацької діяльності. Отримання ліцензії, що надавалась канцлером та була гарантією високого рівня інтелектуальної підготовки, ще не означало початку викладацької діяльності. Для цього кандидатові необхідно було скласти “публічний” екзамен, який мав достатньо вагому назву “інаугурація” і виконував роль церемоніалу.

У ході цього процесу, що починався в церкві та супроводжувався урочистими промовами, молитвами, необхідно було скласти присягу факультету, після чого вже наступного дня в єпископському палаці здобувач отримував магістерські емблеми (берет, рукавички, книги) та проводив другий диспут з бакалаврами за самостійно обраною темою. Такий церемоніал виступав констатацією приналежності ліценціата до вченої корпорації (corpus magistrorum), свідченням здатності до викладацької діяльності.

Процедура присудження ступеня магістра складалась з декількох послідовних етапів. По-перше, здобувач мав подати прохання й посвідчення про наявність диплома кандидата декану відповідного факультету, після чого бажаючого отримати магістерський ступінь допускали до складання необхідних екзаменів. Потім пошукувачу пропонувалося скласти попередній іспит, письмово відповісти на два питання з кожного предмета певного відділення, прочитати публічну лекцію перед студентами й скласти усний екзамен. Результати кожного іспиту заносилися до журналу завдань факультету, “виписки з якого передавалися в раду університету, яка після обговорення поданих документів публічного захисту дисертації” написаної латинською, у деяких випадках російською, мовою. Обов'язковими умовами були повідомлення про захист дисертації в губернській газеті та її розсилання за великою кількістю адрес. Спочатку, як і в західноєвропейських університетах, функцію затвердження результатів захисту виконували самі факультети, а з 1819 року право затвердження отримав міністр духовних справ і народної освіти.

Заключний етап російської освіти (аспірантура) триває 2-3 роки під наглядом наукового керівника і включає виконання самостійних досліджень, написання і захист дисертаційної роботи визначеного рівня та обсягу. Триває дискусія про доцільність збереження старого звання «кандидат наук» або переходу на міжнародне - «доктор філософії» (PhD). Триваліша наукова робота та узагальнення її наслідків у більшій за обсягом дисертації зі складнішою процедурою захисту приводить до найвищого наукового звання «доктор наук» з широкими правами на особисту автономію у дослідженнях і отримання вищих посад у науковій ієрархії.

 

 

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.