Система засобів і заходів безпечної експлуатації електроустаткування

Згідно з ПУЕ в електроустановках використовують такі системи заходів:

· захисне заземлення;

· замулення;

· ізоляція струмопровідних частин;

· захисне вимикання;

· малі напруги;

· недоступність до неізольованих провідників та ін..

Ці засоби захисту не є універсальними , тому для створення безпечних умов праці необхідно застосовувати не один, а кілька засобів одночасно.

Захисне заземлення – це зумисне електричне з’єднання з землею металевих не струмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою внаслідок пошкодження електричної ізоляції

Захисне заземлення – це захист людини від ураження струмом, якщо вона доторкнулася до металевих конструкцій електрообладнання, яке опинилося під напругою.

Захисна функція полягає в тому, що сила струму, що буде проходити по тілу людини буде безпечної величини тому, що опір заземлення дуже малий порівняно з опором людини.

Отже, для виконання захисної ролі заземлюючі пристрої повинні мати дуже малий опір. Відповідно до ПУЕ допустимий опір заземлюючих пристроїв має бути не більший за 4 Ом.

Захисне заземлення обов’язково влаштовують у електроустановках при напрузі:

· 380В і більше при змінному струмі;

· 440В і більше при постійному струмі;

· 42В перемінного і 110В постійного струму в зовнішніх установках, особливо небезпечних та в умовах з підвищеною небезпекою;

· незалежно від значення напруги у всіх вибухонебезпечних приміщеннях.

Залежно від розміщення заземлювачів відносно електрообладнання заземлюючі пристрої бувають виносні і контурні, природні і штучні.

Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби Ф від 3 до 5см з товщиною стінок 3-5мм і довжиною від 2,5 до 3м; сталеві стержні Ф 10-12мм і довжиною до 10м; кутикову сталь 40х40мм довжиною від 2,5 до 5м і т. ін..

На кожний заземлюючий пристрій складається паспорт, який включає схему заземлення, технічні дані, результати перевірки стану, характер проведених ремонтних робіт і т. ін..

Технічний стан визначається шляхом зовнішнього огляду видимої частини та вимірюванням опору, який не повинен перевищувати допустиме значення. Планове вимірювання опору виконують перед початком його експлуатації, а потім один раз на рік та після кожного капітального ремонту. Наземну частину оглядають один раз на шість місяців, а у вологих і особливо небезпечних умовах – один раз на три місяці.

Небезпеку ураження струмом можна ліквідувати шляхом швидкого відключення пошкодженої електроустановки. Для цього влаштовують занулення.

Занулення – це зумисне з’єднання металевих частин електроустановки, які зазвичай не перебувають під напругою з нульовим захисним провідником.

Це є основний засіб захисту людей від ураження струмом в установках напругою до 1000В. Захист полягає у тому, що при пробиванні ізоляції виникає коротке замикання, яке швидко вимикає пошкоджене електрообладнання від електричної мережі.

Головною умовою безпеки при експлуатації електроустановок є надійна ізоляція струмопровідних частин шаром діалектрика, який забезпечує їх надійність.

Опір ізоляції згідно з ПУЕ нормується і має досягати не менше 0,5МОм.

Матеріал ізоляції має відповідати умовам оточуючого середовища, бути стійким до агресивного середовища, вологи, нагрівання та механічного впливу, старіння і т. ін..

Стан ізоляції електричних установок відповідно до ПУЕ визначають шляхом періодичних оглядів та вимірюванням електричного опору.

Для забезпечення безпеки неізольованих провідників їх підвищують на відповідній відстані від землі, будівель, доріг:

· 6,5м над проїжджою частиною дороги;

· 3,5м над проходами;

· 2,5м над робочою поверхнею.

Безпека працюючих при експлуатації електроустаткування забезпечується також шляхом застосування стаціонарного огородження, блокування та сигналізації.

Для зменшення імовірності ураження струмом використовують малі напруги, номінальне значення яких не перевищує 42В. Напруга 42В використовується у приміщеннях І і ІІ категорії небезпеки для живлення ручного інструменту, переносних ламп і ін..

Напруга 12В використовується для живлення ручних переносних ламп в особливо небезпечних умовах (кабельні колодязі, оглядові ями і т. ін.).

Заземлення і занулення не завжди гарантує безпеку людей від ураження струмом. Для захисту використовують захисне відключення.

Захисне відключення – це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне відключення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження людини струмом. Цей вид захисту спрацьовує за 0,1 – 0,05с, а занулення 0,2с і більше.

При такому нетривалому проходженні струму через тіло людини безпечним є навіть струм 500 – 650мА.

Захисне вимикання може застосовуватись як основний вид захисту, або разом з заземленням і зануленням.

Захисне вимикання окремо чи сукупно з іншими засобами захисту виконує такі функції:

· захист при замиканні на землю або корпус обладнання;

· захист при появі небезпечних струмів витікання;

· захист при переході вищої напруги на сторону нижчої;

· автоматичний контроль кола захисного заземлення і занулення.

Для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, використовують спеціальні захисні засоби. Ці засоби умовно поділяються на ізолюючі, огороджуючи і запобігаючи. Ізолюючі в свою чергу поділяються на основні і допоміжні.

До них належать в електроустановках напругою:

· до 1000В – штанги, діалектричні рукавиці, електровимірювальні кліщи, монтажний інструмент, а також покажчики напруги;

· понад 1000В – ізолюючі штанги, електровимірювальні кліщи, покажчики напруги, а також засоби для виконання ремонтних робіт під напругою вище 1000В;

Додаткові ізолюючі засоби не придатні витримувати робочу напругу, їх призначення полягає у тому, щоб посилити захисну дію основних ізолюючих засобів, з якими вони разом використовуються.

До додаткових ізолюючих захисних засобів в електроустановках відносяться:

· до 1000В – діелектричні галоші, килимки, ізолюючі підставки;

· понад 1000В – діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки

До захисних засобів відносяться також : захисні окуляри, захисні каски, монтерські пояси, кігті, а також екрануючі пристрої і т. ін.. Всі засоби мають зберігатися в умовах, що забезпечують їх справність.

Для обслуговування електроустановок і мереж допускаються особи, не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд та отримали кваліфікаційну групу з техніки безпеки. Для установок понад 1000В – ІV групу, а для установок до 1000В ІІІ кваліфікаційну групу.

Тема 13.

Основні засоби та заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту. Дії персоналу при виникненні пожежі. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробничих об’єктах .Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.

Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкта.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тодіпопередження пожеж (вибухів)буде зводитись до:

♦ попередження утворення горючого середовища;

♦ попередження виникнення у горючому середовищі або внесенняв це середовище джерела запалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, та вибухопожежонебезпечними властивостями речо­вин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.

Залежно від агрегатного стану та ступеню подрібненості речовин, горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легко­займистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності окисника.

Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах, чи застосовуються у технологічному процесі, утворюютьразом з повітрям стійке горюче середовище. При визначенні пожеж­ної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріа­лів, інтенсивністьта тривалість можливого горіння.

Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче сере­довище під час нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні, перекачуванні а також під час перебування усередині апаратів, трубо­проводів, сховищ. Тому можливі причини утворення горючого середо­вища такого типу необхідно детально вивчати в кожному конкретно­му випадку з урахуванням особливостей відповідного етапу техноло­гічного процесу.

При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни і т. ін.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибу­хати. Горюче середовище може виникати всередині апаратів та трубопро­водів, а також у приміщеннях в разі виходу пилу через нещільність устат­кування. Під час аналізу слід також встановлювати походження, розмір пилинок та умови займання і горіння (вибуху) пилу, що утворюється.

Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апара­тах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність проникати через незначні нещільності і тріщини при найменших пошкодженнях обладнання вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші у навколишньому середовищі.

Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись наступними загальними заходами або їх комбінаціями:

• максимально можливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих, в тому числі заміна легкозаймистихта горючих рідин як миючих засобів на пожежобезпечні;

• максимально можливе за умови технології та будівництва обмеження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш безпечні способи їх розміщення;

• ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсіків, камер, кабін, тощо);

• підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до норм і правил безпеки;

• достатня концентрація флегматизатора в повітрі захищуваногооб'єму (його складової частини);

• підтримання відповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум'я виключається;

• максимальна механізація та автоматизація технологічних процесів, пов'язаних з обертанням та використанням горючих речовин;

• установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування візольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках;

• застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, встановлення пристроїв, що відключають, відсікають, тощо;

• видалення пожежонебезпечних відходів виробництва.

• Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючо­го середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використо­вуються, на негорючі та важкогорючі.

• Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробни­чих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна практично неможлива.

• Тому попередження виникнення в горючому середовищі або вне­сення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріори­тетом у роботі щодо запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи екзотермічний процес, які здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до температури, коли швидкість тепло­виділення ініційованого нагрівом процесу окислення перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції.

• До основних груп джерел запалювання відносять: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепло­вий прояв хімічної реакції, електричної, механічної, сонячної, ядерної енергії тощо.

• Пожежна небезпека відкритого вогню зумовлена інтенсивністю теплового впливу, площею впливу, орієнтацією у просторі, періодич­ністю і часом його впливу на горючі речовини. Відкрите полум'я небезпечне не тільки при безпосередньому контакті з горючим середо­вищем, але і як джерело опромінювання горючого середовища. Воно має достатню температуру та запас теплової енергії, які спроможні викликати горіння

Проходження хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії містить у собі потенційну небезпеку виникнення пожежі абовибуху тому, що виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також велика кількість таких хімічних сполук, які в кон­такті з повітрям чи водою, а також в разі взаємодії можуть стати причи­ною виникнення пожежі. Найчастіше тепловий прояв хімічних реакцій стає причиною пожежі внаслідок дії окисників на органічні речовини, а також при займанні та вибуху деяких речовин під час нагрівання або механічної дії з порушенням технологічного регламенту.

Крім вище наведених джерел запалювання існують інші, які не слід виключати під час аналізу пожежної небезпеки.

Попередження утворення в горючому середовищі джерел запа­лювання може забезпечуватись наступними засобами або їх комбі­націями:

♦ використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, приексплуатації яких не утворюються джерела запалювання;

♦ використанням швидкодійних засобів захисного відключенняможливих джерел запалювання;

♦ улаштуванням блискавкозахисту і захисного заземлення інженерних комунікацій та устаткування;

♦ використанням технологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки;

♦ підтриманням температури нагріву поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з
горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повиннаперевищувати 80% температури самозаймання горючого середовища;

♦ виключенням можливості появлення іскрового розряду в горючому середовищі з енергією, яка дорівнює або перевищує мінімальну енергію запалювання;

♦ використанням інструменту, робочого одягу і взуття, які невикликають іскроутворення при виконанні робіт;

♦ ліквідацією умов теплового, хімічного, мікробіологічного самозаймання речовин та матеріалів, що обертаються, виробів і конструкцій, виключенням їх контакту з відкритим полум'ям;

♦ зменшенням розміру горючого середовища, яке є визначальним нижче гранично допустимого за горючістю;

♦ усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;

♦ виконанням вимог чинних стандартів, норм та правил пожежнобезпеки;

♦ використання електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечиим та вибухонебезпечним зонам, групам такатегоріям вибухонебезпечних сумішей.

♦ Вимоги щодовиконанняелектрообладнання для пожежонебезпсч-них і вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01.

♦ У пожежонебезпечних зонах будь-якого класу можуть застосову­ватись електроустановки, що мають ступінь захисту відповідно до вимог ДІІАОП 0.00-1.32-01. Ступінь захисту оболонок електрооблад­нання характеризується можливістю проникнення в оболонку твер­дих тіл і рідини.

♦ Ступінь захисту оболонок електрообладнання, згідно міжнародної класифікації, позначається буквосполученням ІР (Іпіегпаііопаі РгоІесііоп), після якого ставляться дві цифри, перша з яких характеризує ступінь захисту оболонки від проникнення твердих тіл, а друга - від проникнення рідин. Класифікація передбачає 6 ступенів захисту від проникнення в оболонку твердих тіл (1, 2, 3, 4, 5, 6) і 8 ступенів захи­сту від проникнення в оболонку рідини (1 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8).

♦ За відсутності захисту ступінь захисту оболонки позначається ІР 00. При ступені захисту від проникнення твердих тіл 1 в оболонку можуть проникати тверді тіла розміром понад 50 мм, а при ступені захисту 6 оболонка захищає від проникнення пилу в електрообладнання.

♦ Ступінь захисту 1 від проникнення рідини не допускає проникнен­ня в оболонку краплин, а 8 - рідини під тиском.

♦ У вибухонебезпечних зонах повинно застосовуватись електрооблад­нання у вибухозахищеному виконанні і, як виняток, електрообладнання відповідного ступеня захисту оболонки згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01.

♦ За призначенням електрообладнання у вибухозахищеному вико­нанні поділяється на дві групи: рудничне і загальнопромислового призначення (не в рудниках). Електрообладнання у вибухозахищено­му виконанні загальнопромислового призначення класифікується за рівнем вибухозахисту, видом вибухозахисту та категорією за БЕМЗ і температурною групою суміші, в якій це обладнання виконує функції вибухозахисту.

♦ За рівнем вибухозахисту виділяють: електрообладнання підвище­ної надійності проти вибуху (2), вибухобезпечне електрообладнання (1), особливо вибухобезпечне електрообладнання (0).

Система протипожежного та противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквіда­ціюпожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідли­вих та небезпечних факторів пожеж і вибухів. Загальні вимоги цієї системи щодо будівель і споруд регламентуються ДБН В. 1.1-7-2002.

Обмеження розповсюджеітя та розвитку пожежі, загалом, забез­печується:

• розміщенням вибухопожежонебезпечних виробничих і складських будинків, зовнішніх установок, складів горючих рідин, горючих
газів з урахуванням переважаючого напрямку вітру,а також рельєфумісцевості;

потрібною вогнестійкістю будівель та споруд, зниженням пожежної небезпечності будівельних матеріалів, що використовуються у зовнішніх огороджувальних конструкціях, у тому числі оздоблення та облицювання фасадів, а також у покриттях;

♦ застосуванням конструктивних рішень, спрямованих на створення перешкоди поширенню пожежі між будинками.улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами;

♦ встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд;

♦ застосуванням конструктивних та об'ємно-планувальних рішень, що спрямовані на створення перешкод поширенню небезпечних
факторів пожежі приміщеннями, між приміщеннями, поверхами, протипожежними відсіками та секціями:

♦ зменшенням пожежної небезпеки будівельних матеріалів і конструкцій, у тому числі оздоблень й облицювань, що застосовуються у приміщеннях та на шляхах евакуації;

♦ зменшенням вибухопожежної та пожежної небезпеки технологічного процесу, використанням засобів, що перешкоджають розливу та розтіканню горючих рідин під час пожежі;

♦ застосуванням засобів виявлення пожежі та пожежогасіння, у тому числі автоматичних установок пожежогасіння, а також інших іпженерно-технічних рішень, спрямованих на обмеження поширення небезпечних факторів пожежі;

♦ улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок і комунікацій;

використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поши­рення пожежі визначається кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеню вогнестійкості та горючості матеріалів з яких вони зроблені. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам'яні, залізобетонні, металеві, дерев'яні, а також такі ,що вміщують полімерні матеріали.

Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними кон­струкціями характеризуються їх вогнестійкістю.

Вогнестійкість конструкції- це здатність конструкції зберігати несучі та (або) теплоізоляційні функції та цілісність в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних кон­струкцій називається ступенем вогнестійкості.

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогне­стійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

Межа вогнестійкості конструкції - показник вогнестійкості кон­струкції, який визначається часом від початку вогневого випробуван­ня за стандартного температурного режиму до втрати конструкцієюнесучої здатності, цілісності або теплоізолювальної здатності.

Межа поширення вогню по будівельних конструкціях- це розмір зони пошкодження зразка в площині конструкцій від межі зони нагрі­вання до найбільш віддаленої точки пошкодження.Відповідно до ДБН В.1.1-7-2002 за вогнестійкістю усі будівлі та споруди діляться на вісім ступенів - І, II, III, І На, ІІІб, IV, ІУа, V.

До конструкцій 1-го ступеню вогнестійкості відносяться будівлі з несучи­ми конструкціями та конструкціями огородження із природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону або залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів.

Будівлі ІІ-го ступеню вогнестійкості, такі самі, але у їх покриттях допускається застосовувати незахищені стальні кон­струкції.

Ступінь вогнестійкості III– будівлі з несучими конструкціями та кон­струкціями огорожі зприродних або штучних кам'яних матеріалів, бетону або залізобетону. Для перекриття допускається використання дерев'яних конструкцій, захищених штукатуркою, вогнетривкими листовими або плито­вими матеріалами. До елементів покриття не висуваються вимоги щодо меж вогнестійкості та розповсюдження вогню, при цьому елементи покриття горища із деревини підлягаютьвогнезахиснійобробці.

Ступінь вогнестійкості ІІІа– будівлі переважно з каркасною конструк­тивною схемою. Елементи каркасу 0, із сталевих незахищених конструкцій. Конструкції огорожі із стальних профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із вогнетривким утеплювачем.

Ступінь вогнестійкості ІІІб– будівлі переважно одноповерхові з карка­сною конструктивною схемою. Елементи каркасу – із суцільної або клеєної деревини, що піддається вогнезахисній обробці, яка забезпечує потрібні вимоги для межі розповсюдження вогню. Конструкції огородження - із пане­лейабо папівелементної збірки, виконані із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші горючі матеріали конструкцій огоро­дження повинні піддаватися вогнезахисній обробці або захищені від впливу вогню та високих температур для забезпечення вимог щодо меж розповсю­дження вогню.

Ступінь вогнестійкості IV– будівлі з несучими конструкціями та кон­струкціями огорожі із суцільної або клеєної деревини та інших горючих або вогнестійких матеріалів, захищених від впливу вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими або плитовими матеріалами. До елемен­тів покриття не ставляться вимоги до вогнестійкості та меж розповсюдження вогню, елементи покриття горища із деревини ис піддаються вогнезахисній обробці.

Ступінь вогнестійкості ІУа– будівлі переважно одноповерхові зкарка­сною конструктивною схемою. Елементи каркасу - із сталевих незахищени конструкцій. Конструкції огородження – із сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.Ступінь вогнестійкості V - будівлі, до несучих конструкцій огорожі яких не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та меж розповсюдження вогню.

Мінімальні межі вогнестійкості будівельних конструкцій і макси­мальні межі поширення вогню по них регламентуються ДБН В. 1.1-7-2002. Наприклад, максимальні межі вогнестійкості несучих стін змен­шуються з 2,5 години для І ступеня вогнестійкості до 0,5 годин для ІУа ступеня, а максимальні межі поширення вогню по них складають Одля І, II, III, ІІІа ступенів і 40 см для ступенів ІІІб, IV, ІУа. Для V сту­пеня показники вогнестійкості усіх типів будівельних конструкцій не нормуються.

Перевірка відповідності будівельних конструкцій вимогам пожеж­ної безпеки здійснюється у відповідності до вимог СНиП і ДБН.

В умовах пожежі за незначний час різко підвищується температу­ра, виникають динамічні навантаження від падаючих уламків елемен­тів будівель та пролитої для гасіння пожежі води, можливе різкі коли­вання температур та тиску ,які можуть призвести до руйнування окре­мих конструкцій і будівлі в цілому. Зрозуміло, що стійкість до впливу факторів пожежі визначається, перш за все, матеріалами, з яких вико­нано будівельні конструкції.

Вогнестійкість кам'яних конструкцій визначається їх перетином, конструктивним виконанням, теплофізичними властивостями мате­ріалів. Велику межу вогнестійкості мають конструкції з глиняної цегли. В умовах пожежі цегляні конструкції задовільно витримують нагрівання до 700-900°С, не знижуючи міцність та не руйнуючись.

Здатність залізобетонних конструкцій протистояти вогню зал­ежить від інтенсивності та тривалості температурного впливу, класу бетону, арматури та виду заповнювача, розмірів та конфігурації кон­струкції. Негорючість та відносно невелика теплопровідність бетону забезпечують таку його вогнестійкість, що задовольняє вимогам без­пеки. У той же час слід зауважити, що кам'яні та залізобетонні кон­струкції не можуть чинити опір впливу пожежі без кінця.

Незахищені металеві конструкції під впливом високої температури деформуються, втрачають свою несучу здатність та завалюються. Вони мають невисоку межу вогнестійкості (15 хв.), що визначається часом нагріву до критичної температури, яка для конструкцій різних сталей складає, в середньому, 470-550°С, з алюмінієвих сплавів -165-225°С. Щоб обмежити зниження міцності металевих конструк­цій в умовах пожежі необхідно зменшити швидкість їх нагріву. Дляцих цілей використовують два методи захисту: тепловідвід та теплоізоляцію. Тепловідвід здійснюється охолодженням порожни­стих металевих конструкцій рідиною, що циркулює, заповненням порожнистих колон бетоном чи водою, зрошенням металевих кон­струкцій струменем води. Вогнезахист методом теплоізоляції здій­снюється, в основному, трьома способами: збільшенням товщинизахисного шару шляхом обкладення цеглою, бетонуванням, штукату­ренням встановленням теплоізолюючих облицювань (екранів); нане­сенням вогнезахисних покриттів.

Дерев'яні будівельні конструкції, природно, мають підвищену пожежну небезпеку. Низька температура займання (280-300°С) приз­водить до того, що дерев'яні конструкції можуть загорятися навіть при незначному осередку пожежі, а полум'я може поширюватися зі швидкістю до 2 м/хв. Все це створює серйозну пожежну небезпеку і потребує вогнезахисту деревини та конструкцій, що виконані з неї. До поширених способів вогнезахисту дерев'яних конструкцій відносять традиційне штукатурення, завтовшки до ЗО мм, а також вогнезахисне просочування, глибина якого може коливатися від 1 до 15 мм в залеж­ності від технології її проведення. Вибір способу вогнезахисту дереви­ни та параметрів його реалізації проводять з урахуванням конструк­тивних, технологічних і техніко-економічних вимог, що висуваються до вогнезахищеної деревини, та згідно з умовами її використання.

Особливу пожежну небезпеку являють полістирольний пінопласт, що використовується для теплоізоляції легких покриттів, різноманіт­ні оздоблювальні вироби з полімерних матеріалів, килимові та пла­стикові покриття та текстильні матеріали підлог тощо. Всі вони, як правило, вельми пожежонебезпечні, тому що є горючими матеріала­ми, мають високу димотворну здатність, при горінні виділяють ток­сичні продукти. Для зменшення пожежної небезпеки, взагалі, та швидкості поширення пожежі, зокрема, необхідно зводити до мініму­му об'єм використання подібних речовин та матеріалів на об єкті, а найбільш радикальним і ефективним заходом є повна відмова від їх використання або заміна на більш пожежобезпечні.

Одним з найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожеж­ної техніки та підрозділів пожежної охорони. Потрібні величини про­типожежних відстаней наведені у додатку 3.1 до ДБН 360-92. Цим документом регламентуються протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємстввідстані від житлових, громадських, адміністративно-побутових буді­вель до виробничих будинків, промислових підприємств, сільськогос­подарських будівель і споруд. Чинними будівельними нормами вста­новлюються відстані між виробничими будинками промислових під­приємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підпри­ємств, протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену, складів з горючими речовинами.Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати, використо­вувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транс­порту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд, індивідуальних гаражів.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші примі­щення, створюютьпротипожежні перешкоди. Протипожежна переш­кода - це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширен­ню вогню. Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестійкістю її елементів, до яких належать огороджувальні частини, конструкції, що забезпечують стійкість перешкоди, елементи опори та вузли кріплення. Тому межі вогнестійкості вказаних вище елементів не повинні бути меншими, ніж потрібні межі вогнестійкості огороджу-вальної частини протипожежної перешкоди. До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани, гребені, тощо.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, нази­вають протипожежними стінами, а об'єм будинку (споруди), виділе­ний протипожежними стінами - пожежним відсіком. Якщо верти­кальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах поверху ,то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяють, називають секціями.

Протипожежні двері, вікна, воро­та, люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних про­різів, а також отворів для прокладання технологічних комунікацій. Гребені, козирки, діафрагми, пояси обмежують розповсюдження пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших горючих матеріалах. За допомогою перешкод, які обмежують розпов­сюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпеч­ні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебуван­ня людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у разі пожежі. Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості приведені в ДБН В. 1.1-7-2002. У цьому ж документі відповідних інших ДБН та нормативних актах визначені поняття, сут­ність межі використання, кількісні параметри решти способів та засо­бів попередження розповсюдження і розвитку пожежі.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання стано­вить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюєть­ся іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи мате­ріальних цінностей.Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні без­посередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією.Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід– це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважа­ються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

• першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль,коридор,сходову клітку;

будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або безпосередньо на зовнішні відкриті сходи;

у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами, зазначеними у попередніх пунктах;

• цокольного, підвального, підземного поверху назовні безпосередньо через сходову клітку або коридор, що веде на сходову клітку,яка має вихід назовні.

Поиск по сайту: