Атестація робочих місць за умовами праці

У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці — це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Періодичність такої атестації встановлюється підприємством у колективному договорі, але не рідше одного разу за 5 років.
Атестація робочих місць передбачає:

комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці, відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

· виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

· санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

· встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

· обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

· визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

· аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного та організаційного рівня. Ця Карта містить оцінку наступних факторів виробничого і трудового процесу:

· шкідливих хімічних речовин від І до IV класу небезпеки включно;

· пилу;вібрації;

· шуму;

· інфразвуку;

· ультразвуку;

· неіонізуючого випромінювання різних діапазонів;

· мікроклімату у приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);

· температури зовнішнього повітря влітку та взимку;

· атмосферного тиску;

· біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від І до ІV класу небезпеки включно);

· важкості праці (динамічної роботи, статистичного навантаження);

· робочої пози;

· напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності); змінності.

За результатами атестації складаються переліки:
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок підприємства;
робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно вжити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Кольори , знаки безпеки та сигнальна розмітка.

Призначення сигнальних кольорів, знаків безпеки та сигнальною розмітки полягає в забезпеченні однозначного розуміння певних вимог, що стосуються безпеки, збереження життя і здоров'я людей, зниження матеріального збитку, без застосування слів або з їх мінімальною кількістю. Сигнальні кольори, знаки безпеки та сигнальну розмітку застосовують для залучення уваги людей, що знаходяться на виробничих, громадських об'єктах і в інших місцях, до небезпеки, небезпечну ситуацію, застереження в цілях уникнення небезпеки, повідомлення про можливий результат у разі нехтування небезпекою, припису чи вимоги певних дій, а також для будь-якої необхідної інформації.

Застосування сигнальних кольорів, знаків безпеки та сигнальною розмітки на виробничих, громадських об'єктах та в інших місцях не замінює необхідність проведення організаційних і технічних заходів щодо забезпечення умов безпеки, використання засобів індивідуального та колективного захисту, навчання та інструктажу з правил безпеки.

Роботодавець або адміністрація зобов'язані:

o визначати види і місця небезпеки на виробничих, громадських об'єктах та в інших місцях виходячи з умов забезпечення безпеки;

o позначати види небезпеки, небезпечні місця та можливі небезпечні ситуації сигнальними кольорами і знаками безпеки та сигнальною розміткою;

o проводити вибір відповідних знаків безпеки (при необхідності підбирати текст пояснювальних написів на знаках безпеки);

o визначати розміри, види виконання, ступінь захисту і місця розміщення (встановлення) знаків безпеки та сигнальною розмітки;

o позначати з допомогою знаків безпеки місця розміщення засобів особистої безпеки та засобів, що сприяють скороченню можливого матеріального збитку у випадках виникнення пожежі, аварій чи інших надзвичайних ситуацій.

Стандарт встановлює наступні сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений, синій. Для посилення зорового сприйняття цветографических зображень знаків безпеки та сигнальною розмітки сигнальні кольори слід застосовувати в поєднанні з контрастними кольорами - білим або чорним. Сигнальні кольору необхідно застосовувати:

o для позначення поверхонь, конструкцій (або елементів конструкцій), пристроїв, вузлів і елементів устаткування, машин, механізмів тощо, які можуть служити джерелами небезпеки для людей, поверхні огороджень та інших захисних пристроїв, систем блокування і т. д.

o позначення пожежної техніки, засобів протипожежного захисту, їх елементів;

o знаків безпеки, сигнальної розмітки, планів евакуації та інших візуальних засобів забезпечення безпеки;

o світяться (світлових) засобів безпеки (сигнальні лампи, табло та ін);

o позначення шляху евакуації.

Червоний сигнальний колір слід застосовувати:

o для позначення вимикаючих пристроїв механізмів і машин, у тому числі аварійних; внутрішніх поверхонь кришок (дверцят) шаф з відкритими струмоведучими елементами обладнання, машин, механізмів і т. п. Якщо обладнання, машини, механізми мають червоний колір, то внутрішні поверхні кришок (дверцят) повинні бути пофарбоване лакофарбовими матеріалами жовтого сигнального кольору;

o ручок кранів аварійного скидання тиску;

o корпусів масляних вимикачів, що знаходяться у робочому стані під напругою;

o позначення різних видів пожежної техніки, засобів протипожежного захисту, їх елементів, що вимагають оперативного впізнання (пожежні машини, наземні частини гідрант-колонок, вогнегасники, балони, пристрої ручного пуску систем (установок) пожежної автоматики, засобів оповіщення, телефони прямого зв'язку з пожежною охороною, насоси, пожежні стенди, бочки для води, ящики для піску, а також відра, лопати, сокири тощо);

o окантовки пожежних щитів білого кольору для кріплення пожежного інструменту й вогнегасників. Ширина окантовки - 30-100 мм Допускається виконувати окантовку пожежних щитів у вигляді чергуються скісних (під кутом 45-60°) смуг червоного сигнального і білого контрастного кольору;

o орнаментовки елементів будівельних конструкцій (стін, колон) у вигляді відрізка горизонтально розташованої смуги для позначення місць знаходження вогнегасника, установки пожежогасіння з ручним пуском, кнопки пожежної сигналізації і т. п. Ширина смуг - 150-300 мм Смуги повинні розташовуватися у верхній частині стін і колон на висоті, зручній для зорового сприйняття з робочих місць, проходів і т. п. До складу орнаментовки, як правило, слід включати знак пожежної безпеки з відповідним графічним символом засоби протипожежного захисту;

o сигнальних ламп і табло з інформацією, що сповіщає про порушення технологічного процесу або порушення умов безпеки: "Тривога", "Несправність" тощо;

o позначення захватных пристроїв промислових установок і промислових роботів;

o позначення тимчасових огорож або елементів тимчасових огорож, що встановлюються на межах небезпечних зон, ділянок, територій, ям, котлованів, тимчасових огороджень місць хімічного, бактеріологічного та радіаційного забруднення, а також огорож інших місць, зон, ділянок, вхід на які тимчасово заборонений. Поверхня тимчасових огороджень повинна бути цілком пофарбована червоним сигнальним кольором або мати чергуються похилі (під кутом 45-60°) смуги червоного сигнального і білого контрастного квітів. Ширина смуг - 20-300 мм при співвідношенні ширини смуг червоного і білого кольорів від 1:1 до 1,5:1;

o заборонних знаків безпеки і знаків пожежної безпеки.

Не допускається використовувати червоний сигнальний колір:

o для позначення стаціонарно встановлюються засобів протипожежного захисту (їх елементів), які не потребують оперативного впізнання (пожежні сповіщувачі, пожежні трубопроводи, зрошувачі установок пожежогасіння тощо);

o на шляху евакуації щоб уникнути плутанини і замішання (крім заборонних знаків безпеки і знаків пожежної безпеки).

Жовтий сигнальний колір слід застосовувати:

o для позначення елементів будівельних та інших конструкцій, які можуть з'явитися причиною отримання травм працюючими: низьких балок, виступи та перепади в площині підлоги, малопомітних ступенів і т. д.;

o позначення вузлів і елементів устаткування, машин і механізмів, необережне поводження з якими становить небезпеку для людей: відкритих рухомих вузлів, огороджувальних конструкцій майданчиків для робіт, що проводяться на висоті, також постійно підвішених до стелі або стін технологічної арматури і механізмів тощо;

o позначення небезпечних при експлуатації елементів транспортних засобів, підйомно-транспортного устаткування і будівельно-дорожніх машин, площадок вантажопідйомників, бамперів і бічних поверхонь електрокарів, навантажувачів, візків, поворотних платформ і бічних поверхонь стріл екскаваторів, захоплень і майданчиків автонавантажувачів, елементів вантажопідіймальних кранів, обойм вантажних гаків та ін;

· рухомих монтажних пристроїв, їх елементів та елементів вантажозахватних пристосувань, підйомників, рухомих частин монтажних вишок і сходів;

· внутрішніх поверхонь кришок, дверцят, кожухів та інших огорож, закривають місця розташування рухомих вузлів і елементів устаткування, машин, потребують періодичного доступу для контролю, ремонту, регулювання і т. п.;

· постійних огорож або елементів огорож, що встановлюються на межах небезпечних зон, ділянок: у прорізів, ям, котлованів, виносних майданчиків, постійних огороджень сходів, балконів та інших місць, в яких можливе падіння з висоти;

· позначення ємностей і технологічного обладнання, що містять небезпечні або шкідливі речовини;

· позначення площ, які повинні бути завжди вільними на випадок евакуації (майданчика біля евакуаційних виходів і підходи до них, біля місць підходу до засобів протипожежного захисту, засобів оповіщення, пожежних драбин та ін).

Для будівельно-дорожніх машин і підйомно-транспортного устаткування, які можуть знаходитися на проїжджій частині, допускається застосовувати попереджувальну забарвлення у вигляді чергуються червоних і білих смуг.

Синій сигнальний колір слід застосовувати:

· для фарбування світяться (світлових) сигнальних індикаторів та інших сигнальних пристроїв вказівного або дозволяючого призначення;

· розпорядчих та вказівних знаків безпеки.

Зелений сигнальний колір необхідно застосовувати:

· для позначення безпеки (безпечних місць, зон, безпечного стану);

· сигнальних ламп, що сповіщають про нормальному режимі роботи обладнання, нормальному стані технологічних процесів тощо;

· позначення шляхи евакуації;

· евакуаційних знаків безпеки і знаків безпеки медичного та санітарного призначення.

Застосовують такі терміни з відповідними визначеннями.

Сигнальний колір: колір, призначений для залучення уваги людей до безпосередньої або можливої небезпеки, робочим вузлів обладнання, машин, механізмів і (або) елементів конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих факторів, пожежної техніки, засобів протипожежного та іншого захисту, знаками безпеки та сигнальною розміткою.

Контрастний колір: колір для посилення зорового сприйняття і виділення на навколишньому тлі знаків безпеки та сигнальною розмітки, виконання графічних символів і пояснювальних написів.

Знак безпеки: кольорографічне зображення певної геометричної форми з використанням сигнальних і контрастних кольорів, графічних символів і пояснювальних написів, призначене для попередження людей про безпосередній або можливої небезпеки, заборони, приписи або дозволу певних дій, а також для інформації про розташування об'єктів та засобів, використання яких виключає або знижує вплив небезпечних і (або) шкідливих факторів.

Знак пожежної безпеки: знак безпеки, призначений для регулювання поведінки людини з метою запобігання виникнення пожежі, а також для позначення місць знаходження засобів протипожежного захисту, засобів оповіщення, дозволу або заборони певних дій при виникненні горіння (пожежі).

Сигнальна розмітка: кольорографічне зображення з використанням сигнальних і контрастних кольорів, нанесене на поверхні, конструкції, стіни, перила, устаткування, машини, механізми, ланцюги, стовпчики, стійки, загороджувальні бар'єри і т. п., в цілях позначення небезпеки, а також для вказівки та інформації.

Люмінесценція: світіння (випромінювання світла) матеріалу, що знаходиться в нерівноважному стані, за рахунок енергії зовнішнього впливу (оптичного, електричного, механічного тощо) або за рахунок енергії внутрішнього походження.

Фотолюмінесценція: люмінесценція, возбуждаемая впливом зовнішніх квантів світла, при якій частоти квантів і спектр випромінюваного світла змінюються порівняно з частотами квантів і спектром збуджуючого світла.

Світиться матеріал: матеріал, що володіє властивістю люмінесценції.

Не світиться матеріал: матеріал, не володіє властивістю люмінесценції і здатний відображати (розсіювати) падаючий на нього або проникаючий природний або штучний світ без зміни частот складових його квантів, але з можливою зміною його спектру.

Световозвращающий матеріал: матеріал, що має в своєму складі оптичні елементи (сферичні або плоскогранные), які відображають (повертають) падаюче на них світло у напрямках, близьких до напрямку падіння світла.

Стимулювання охорони праці.

Стаття 29. Економічне стимулювання охорони праці

До працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).
Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Стаття 30. Відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці

Крім відшкодування шкоди працівникам (стаття 11 цього Закону) власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці.
У разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, що періодично переглядаються залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України з участю профспілок.
Власник відшкодовує витрати на лікування і професійну реабілітацію потерпілих від нещасних випадків і професійних захворювань, сплачує витрати на проведення робіт по рятуванню потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на ритуальні послуги при похованні загиблих, розслідування і проведення експертизи причин аварії або нещасного випадку, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці тощо.

Стаття 31. Застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій та установ

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох процентів місячного фонду заробітної плати підприємства, організації, установи.
Штрафи накладаються керівниками Державного комітету України по нагляду за охороною праці та його місцевих органів.
Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з його вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у десятикратному розмірі.
Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються законодавством.
(Частина шоста статті 31 втратила чинність на підставі Закону N 783-XIV (783-14) від 30.06.99 - редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік ) Власник має право оскаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу у судовому порядку.
Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі двох процентів за кожний день прострочення.

Стаття 32. Відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства

У разі ліквідації підприємства відшкодування шкоди, заподіяної працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, провадиться у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Тема 5.

Досліджування виробничого травматизму. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості.Основні заходи по запобіганню травматизму та професійного захворювання.

Досліджування виробничого травматизму.

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно-гігієнічні.

Організаційні: порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного і застарілого обладнання.

Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту; конструктивні недоліки обладнання.

Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності.

Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації; несприятливі метеорологічні умови; підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; наявність різних випромінювань вище допустимих значень; недостатнє або нераціональне освітлення; порушення правил особистої гігієни та інше.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років. Дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1 і в звітах по формі 7ТНВ. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні і якісні відносні показники, засновані на вивченні первинних документів про травматизм (актів за формою Н-1 і звітів по формі 7ТНВ). Коефіцієнт частоти травматизму Кч розраховується на 1000 працюючих:
Я"ч = #-1000/С, де Н - число нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;
Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці
С - середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві за той самий звітний період часу.
Тобто, коефіцієнт частоти травматизму Кч - це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу (півріччя, рік), на 1000 працюючих.
Якісний показник травматизму Кт, або коефіцієнт тяжкості травматизму (нещасних випадків), характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:
кт-д/н,
де Д - сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду.
До цього показника не включаються випадки стійкої втрати працездатності, що не закінчилася за звітний період, і тому він повністю не характеризує тяжкості травматизму. Тобто, коефіцієнт тяжкості нещасних випадків - це середня довготривалість непрацездатності одного потерпілого, яка виражена в робочих днях за відповідний звітний період (півріччя, рік).
Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначається кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1000 працюючих. Його називають коефіцієнтом мінімальних матеріальних збитків або коефіцієнтом трудових втрат. Він підраховується як добуток двох вищенаведених показників:
Ктв = Кч-Кт = 1000 Д/С.
Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації; спеціальності і віку потерпілого; видам робіт; причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт та фактичний стан умов праці в цеху, на підприємстві.
При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на плані розташування обладнання у цеху або на ділянці. Накопичення таких знаків на позначці робочого місця або обладнання характеризує його підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.
Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.
Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.
Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може призвести до нещасного випадку.
При такому аналізі травматизму слід враховувати, що здоров'я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів функціонування організму під впливом геліогеофізичних явищ. Дія таких явищ, як іонізація атмосфери, магнітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця та інші, викликає відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її поведінку. Це може призвести до зниження сприйняття змін у навколишньому середовищі і до нещасних випадків.
Статистичний, економічний, ергономічний методи аналізу травматизму трудомісткі, тому для більш ефективного використання інформації необхідно застосовувати ЕОМ.

Основні причини виробничих травм та професійних захворювань.

Успішна профілактика виробничого травматизму та професійно'! захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травматизму і професійної захворюваності поділяються на технічні та організаційні.

До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії та техніки безпеки.

Заходи з виробничої санітарії передбачають організаційні, гігієнічні та санітарно-технічні заходи та засоби, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих факторів. Це створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції, кондиціювання повітря; теплоізоляція конструкцій будівлі та технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин та матеріалів нешкідливими; герметизація шкідливих процесів; зниження рівнів шуму та вібрації; установлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування.

Заходи з техніки безпеки передбачають систему організаційних та технічних заходів та засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих факторів. До них належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; механізація та автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних пристосувань, автоматичних блокуючих засобів; правильне та зручне розташування органів керування устаткуванням; розроблення та впровадження систем автоматичного регулювання, контролю та керування технологічними процесами, принципово нових нешкідливих та безпечних технологічних процесів.

До організаційних заходів належать: правильна організація роботи, навчання, контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового законодавства, міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та наочної агітації і пропаганди з питань охорони праці; організація планово-попереджувального ремонту устаткування, технічних оглядів та випробувань транспортних та вантажопідіймальних засобів, посудин, що працюють під тиском.

Розподіл травм за ступенем тяжкості

Визначення ступеня тяжкості травм, отриманих на виробництві, проводиться з метою віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, які відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, за рішенням органів державного нагляду за охороною праці підлягають спеціальному розслідуванню.

1. Кваліфікуючими ознаками тяжкості травм, отриманих в результаті нещасного випадку на виробництві (далі — травми), є характер отриманих ушкоджень, ускладнення та наслідки, пов’язані з цими ушкодженнями.

2. За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії: тяжкі і легкі.

3. До тяжкихтравм відносяться:

3.1. За характером отриманих ушкоджень:

— відкрита проникаюча черепно-мозкова травма,

— перелом черепа;

— внутрішньочерепна травма важкого і середньоважкого ступеня тяжкості;

— поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї, стравоходу, а також ушкодження щитоподібної і вилочкової залоз;

— проникаючі поранення хребта;

— ушкодження хребців шийного відділу хребта, у тому числі і без порушення функції спинного мозку;

— нестабільні ушкодження грудних або поперекових хребців;

— закриті ушкодження спинного мозку;

— поранення грудної клітки, що проникають в плевральну порожнину, порожнину перикарду або клітковину середостіння, зокрема без ушкодження внутрішніх органів;

— поранення живота, що проникають в порожнину очеревини;

— поранення, що проникають в порожнину сечового міхура або кишечнику;

— відкриті поранення органів заочеревинного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози);

— розрив внутрішнього органа грудної, або черевної порожнини, або порожнини таза, заочеревинного простору, розриви діафрагми, розриви передміхурової залози, розрив сечоводу, розрив перетинкової частини сечовипускального каналу;

— переломи заднього півкільця таза з розривом клубово-крижового зчленування і порушенням безперервності тазового кільця або подвійні переломи тазового кільця в передній і задній частинах з порушенням його безперервності;

— вивихи та переломовивихи великих суглобів кінцівок;

— закриті та відкриті переломи довгих кісток кінцівок;

— множинні переломи п’ясних та плеснових кісток;

— ушкодження крупної кровоносної судини: аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, стегнової, підколінної артерій або супроводжуючих їх вен;

— термічні (хімічні) опіки IV ступеня з площею ураження, що перевищує 1% поверхні тіла;

— опіки III ступеня з площею ураження, що перевищує 10% поверхні тіла;

— опіки III ступеня кисті, стопи, ділянок великих суглобів, шиї, статевих органів з площею ураження, що перевищує 1%поверхні тіла;

— опіки II ступеня з площею ураження, що перевищує 20% поверхні тіла;

— опіки дихальних шляхів з опіками обличчя і волосистої частини голови;

— електротермічні ураження (низько- та високовольтні) з ураженням шкіри та субфасціальних структур тіла;

— відмороження III-IVступенів, загальне охолодження організму;

— радіаційні ураження середнього (12-20 Гр) і важкого (20 Гр і більше) ступеня тяжкості;

— переривання вагітності;

— ушкодження периферичної нервової системи з функціональними порушеннями;

— тривалі розлади здоров’я з тимчасовою втратою працездатності на 60 днів і більше;

— стійка втрата працездатності (інвалідність);

— травми органа зору, що супроводжуються порушенням зору.

3.2. Травми, що в гострий період супроводжуються:

— шоком будь-якого ступеня тяжкості і будь-якого генезу;

— комою різної етіології;

— гострою серцевою або судинною недостатністю, колапсом, важким ступенем порушення мозкового кровообігу;

— гострою нирковою або печінковою недостатністю;

— гострою дихальною недостатністю;

— розладом регіонального і органного кровообігу, що призводить до інфаркту внутрішніх органів, гангрени кінцівок, емболії (газової і жирової) судин головного мозку, тромбоемболії;

— сепсисом.

3.3. Травми, які призвели до тяжких наслідків:

— втрата зору, слуху, мови;

— втрата якого-небудь органа або повна втрата його функції (при цьому втрата найважливішої у функціональному відношенні частини кінцівки (кисті або стопи) прирівнюють до втрати руки або ноги);

— психічні розлади;

— втрата репродуктивної здатності;

— невиправне понівечення обличчя.

4. До легкихтравм відносяться:

— ушкодження, що не вказані в п. 3;

— розлади здоров’я з тимчасовою втратою працездатності тривалістю до 60 днів.

5. Медичні працівники, що надають особі, яка постраждала, першу медичну допомогу, не видають висновку про тяжкість ушкодження. До їх компетенції належить визначення характеру подальшого лікування потерпілого (амбулаторне або стаціонарне), а також констатація летального результату.

6. Медичний висновок про ступінь тяжкості виробничої травми дають на запит роботодавця та/або голови комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві лікарсько-консультативні комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування особи, що постраждала, в строк до 1 доби з моменту надходження запиту.

8.2. Підвідомчість розслідування нещасних випадків невиробничого характеру з працівниками

Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов’язані з виконанням трудових обов’язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо, які призвели до ушкодження здоров’я потерпілих (п.2 «Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затверджений постановою КМУ від 22 березня 2001 року №270).

8.3. Розслідування та облік нещасних випадків з учнями під час навчально-виховного процесу

Відповідно до пункту 2.1. «Положення про розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України» від 31 серпня 2001 року №616, розслідуванню підлягають нещасні випадки, які трапилися з вихованцями, учнями і призвели до погіршення стану здоров’я (втрати працездатності) не менше ніж на один день згідно з медичним висновком.

Погіршення стану здоров’я (втрата працездатності) внаслідок нещасного випадку встановлює та засвідчує лікувально-профілактичний заклад.

За результатами розслідування нещасного випадку під час навчально-виховного процесу складається акт за формою Н-Н.

Відповідальність за правильне і своєчасне розслідування і облік нещасних випадків, складання акта за формою Н-Н, розроблення і виконання заходів щодо усунення причин нещасного випадку несе керівник навчального закладу.

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися:

під час проведення навчальних занять, у тому числі лекцій, уроків, занять з допризовної підготовки, лабораторних занять, спортивних, гурткових, позааудиторних, позакласних, позашкільних заходів, інших занять та в перервах між ними відповідно до навчальних, виробничих і наукових планів;

під час проведення позакласних, позашкільних, позааудиторних та інших заходів у вихідні, святкові та канікулярні дні, якщо ці заходи здійснюються під безпосереднім керівництвом працівника даного навчального закладу (викладача, вчителя, вихователя, класного керівника, майстра виробничого навчання тощо) або особи (за згодою), яка призначена наказом керівника навчального закладу;

під час занять з трудового і професійного навчання, проведення професійних, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, виробничої та навчальної практики, які проводяться відповідно до навчальних планів у навчальних закладах або на дільницях (територіях), що їм належать; під час перебування (відпочинку) у студентських загонах, таборах праці і відпочинку (оздоровчих), шкільних лісництвах, на навчально-дослідних ділянках тощо;

під час проведення спортивних змагань, тренувань, оздоровчих заходів, екскурсій, походів, експедицій, організованих навчальних закладом у встановленому порядку;

під час перевезень вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів до місця проведення заходів і назад, а також у разі організованого прямування їх на запланований захід на транспорті або пішки.

У разі нещасного випадку з учнем школипотерпілий або свідок нещасного випадку негайно сповіщає безпосереднього керівника навчального закладу, який зобов’язаний:

• терміново організувати першу долікарську медичну допомогу потерпілому, у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

• повідомити про те, що сталося, керівництво закладу;

• повідомити батькам потерпілого (особі, яка представляє його інтереси);

• зробити запит висновку з лікувально-профілактичного закладу про характер і тяжкість ушкодження потерпілого;

• до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку зберегти обстановку на місці в тому стані, в якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю тих, хто оточує, і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Основні заходи по запобіганню травматизму та професійного захворювання

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.
Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.
Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.
Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.
Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.

Тема 6.

Основи фізіології та гігієни праці. Роль центральної системи в трудовій діяльності людини. Втома . Гігієна праці, її значення. Чинники,що визначають санітарно-гігієнічні умови праці. Загальні підходи до оцінки умови праці та забезпечення належних , безпечних і здорових умов праці.

Основи фізіології та гігієни праці.

Головним завданням будь-якої галузі народного господарства є збільшення продуктивності праці. Разом з тим продуктивність праці обумовлена здатністю працівників фізично, фізіологічно та психофізіологічно виконувати поставлені задачі і нерозривно пов'язана з умовами праці. Охорона праці може відігравати подвійну роль в інтенсифікації виробництва: з одного боку при ігноруванні принципів охорони праці можуть виникнути різкі порушення умов праці з наслідками негативної дії на здоров'я працівників, зниження продуктивності праці, а з іншого - охорона праці може стати важливим кроком успішної інтенсифікації виробництва. Принципи соціальної справедливості також потребують забезпечення всіх працюючих рівними пільгами та компенсаціями в разі невідповідності умов праці. Як це зробити, особливо, коли в реальних умовах виробництва працюючі можуть піддаватись впливу одночасно кількох шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Для об'єктивної оцінки умов праці на виробництві проводиться атестація робочих місць. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 1.09.1992 р. атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у врегулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці. Результати атестації використовуються для цілеспрямованої і планомірної роботи, спрямованої на покращення умов праці, а також для надання пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством, таких, як скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі.

Для проведення атестації робочих місць та встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується "Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001 р. № 528.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці поділяються на 4 класи – оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

1 клас - ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас - ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас - ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

1 ступінь (3.1) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;

2 ступінь (3.2) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3 ступінь (3.3) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

4 ступінь (3.4) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);

4 клас НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Ступінь шкідливості умов праці встановлюється за величиною перевищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин; класом та ступенем шкідливості чинників біологічного походження; залежно від величин перевищення чинних нормативів шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку; за показником мікроклімату, який отримав найвищий ступінь шкідливості з врахуванням категорії важкості праці за рівнем енерговитрат, або за інтегральним показником теплового навантаження середовища; за величиною перевищення гранично допустимих рівнів електромагнітних полів та випромінювань; за параметрами радіаційного фактора відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97); за показниками природного та штучного освітлення; за величиною недодержання необхідної кількості іонів повітря і показника їх полярності.

Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі обліку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що піднімається і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеня нахилу корпуса, переміщень в просторі.

Оцінка напруженості трудового процесу здійснюється на підставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Згідно з гігієнічною класифікацією робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 та 4 клас умов праці) може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.

Оскільки умови праці визначають ступінь захворюваності працюючих як професійної, так і виробничо-обумовленої, тому контроль показників захворюваності також може відігравати важливу роль у поліпшенні умов праці. З цією метою використовують поняття професійної захворюваності.

Професійна захворюваність – це показник числа виявлених вперше протягом року хворих із професійними захворюваннями і отруєннями, розрахований на 100, 1000, 10000, 100000 працюючих, які зазнають впливу шкідливих виробничих факторів.

Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини
Нервова система має найголовніше значення в організмі людини. Вона координує, регулює роботу всіх внутрішніх органів і здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Нервова система людини складається із центральної (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок і периферійної (ПНС), яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку.

За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система регулює опорно руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна - процес обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легенів та ін.). Найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгистий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини.

^ Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції.

Рефлекторна діяльність мозку зумовлена безумовними та умовними рефлексами. Безумовні рефлекси є вродженими, мають велику стійкість і забезпечують пристосування організму до зовнішнього середовища. Умовні рефлекси набуваються залежно від обставин, розширюють діапазон пристосувальницьких можливостей організму і згасають, якщо потреби в них немає.

Стійка і злагоджена система умовних рефлексів формується у процесі навчання і забезпечує виконання певного виробничого завдання. Стійкість системи умовних рефлексів може бути порушена при відхиленні трудової діяльності від програми, а надійність - під впливом несприятливих виробничих чинників. Такі порушення, якщо не вжити належних заходів, можуть призвести до зниження працездатності, травм або нещасних випадків.
^ Завдяки координаційній функції ЦНС здійснює підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має на даний час найважливіше значення для організму.

Усі функції центральної нервової системи реалізуються в кожній конкретній реакції організму, забезпечуючи ефект найбільшого пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища і підвищуючи фізіологічну опірність організму шкідливим зовнішнім впливам.

Вища нервова діяльність людини заснована на функціях двох сигнальних систем. Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори (зоровий, слуховий та ін.). Аналізатор - це система нервових клітин, які сприймають і переробляють інфор-мацію, що надходить до них із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Анатомічною основою другої сигнальної системи, яка властива тільки людині, є мовно-руховий апарат, тісно пов'язаний із зоровим та слуховим аналізаторами, а її подразником є слово. Нова, в усіх її видах, являє собою найбагатше джерело подразників. За допомогою слова передаються сигнали про конкретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразником - сигналом сигналів, є пусковим механізмом дій чинників людей. Мова підвищує здатність мозку відображати сутність, забезпечує аналіз і синтез, абстрактне мислення, створює можливість для спілкування, використання і передачі житьєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва. Але в деяких випадках слово може бути негативним подразником і може призвести до розладів нервової системи, порушень функціо-нування всіх систем організму і, таким чином, стати небезпечним виробничим фактором.

Центральна нервова система бере участь у прийомі, обробці та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перенавантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує адаптаційно-захисну реакцію.

Втома

Втомлення - це зниження працездатності, що зумовлене вико­нанням певної роботи. Об'єктивно процес стомлення проявляється у зниженні продуктивності праці, а суб'єктивно - у відчутті стомлення.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження ува­ги — в середньому у 5 — 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завер­шення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може пе­ретворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормаль­ного фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особ­ливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8 — 12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвер­дженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина, під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напру­женні певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці — це напруження функціональних систем, які зумов­лені фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, харак­теризує рівень напруження центральної нервової системи.

На успіх діяльності особливо впливає стан людини. Будь-який вид діяльності викликає втому.

Втома — це зниження продуктивності діяльності через витрату енергетичних ресурсів організму людини.

Цей стан виникає через певне ставлення людини до праці, звички до фізичного та розумового напруження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати ще до початку фізичного навантаження, на самому початку роботи. Втома після важкої, але потрібної людям праці, пов'язана з позитивним емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють силу, створюють мож­ливість продовження діяльності. Об'єктивним показником втомлен­ня є уповільнення темпу роботи, а також зниження її якості.

Дослідження працездатності показало, що в перші дві години про­дуктивність праці зростає, досягає максимального рівня, а потім поступово знижується. Монотонна, нецікава робота призводить до того, що втома наступає раніше, ніж у тих випадках, коли робота зацікавлює людину.

При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а пе­ріод нестійкої компенсації збільшується. Порушуються і відновні проце­си в організмі. Прикмети втоми не щезають до початку роботи наступно­го дня. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними.

За наявності хронічної перевтоми

погіршується продуктівність праці

знижується опір органіму до інфекції

зростає лабільність показників серцево-судинної системи

підвищується сухожилкові рефлекси, пітливість

часто зменшуєтся маса тіла

збільшується кількість помилок, брак у роботі

Люди зі станом перевтоми характеризуються порушенням сну, відсутністю повного відновлення працездатності до наступного робо­чого дня, зниженням опору до дії несприятливих факторів довкілля, підвищенням нервово-емоційної збудливості. Такий етан може при­звести до загострення багатьох захворювань — серцево-судинних, ен­докринних, бронхо-легеневих, хронічних тощо.

На основі вчення І.П. Павлова, О.О. Ухтомського було з'ясо­вано основну причину стомлення, що полягала в зміні функціональ­ного стану центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку. В результаті праці в корі головного мозку виникає процес гальмування, який запобігає надмірному виснаженню клітин кори. Ця теорія пояснює питання про механізм стомлення в результаті розумової праці й статичної праці, яка супроводжується незначни­ми затратами енергії.

Проте зміни, які виникають, коли людина стомлюється, не­можливо розглядати ізольовано як зміни в корі головного мозку і не враховувати зрушень в цілому організмі. Адже стомлення пояс­нюється зміною функціонального стану цілого організму, причому провідна роль належить змінам в центральній нервовій системі.

Розрізняють стомлення, що швидко розвивається в результаті незвичної або надмірної праці, та стомлення, яке розвивається по­вільно в результаті хоча і звичної для людини, але тривалої праці.

Необхідно відзначити, що процес стомлення зворотний. Після відпочинку стомлення зникає і працездатність повністю відновлюється. У результаті неправильної організації праці навіть після нічного відпочинку працездатність повністю не відновлюється і поступово наступає перевтомлення.

Основними ознаками процесу перевтомлення є головний біль, втрата сну (безсоння), втрата апетиту, підвищена дратівливість, послаблення пам'яті, зниження опірності організму.

Основним заходом щодо боротьби з перевтомленням є раціо­нальне поєднання періодів праці та відпочинку (перерви). Перерва повинна бути достатньою для повного відновлення фізіологічних функцій. Позитивний вплив мають фізичні вправи під час перерви, автоматизація та механізація виробництва.

Професійні хвороби, що пов'язані з вимушеним положенням тіла та напруженням окремих органів

Правильне положення тіла під час виконання роботи, яке за­безпечує рівномірний розподіл навантаження і створює сприятливі умови для дихання та кровообігу, є важливим фактором, що впли­ває на здоров'я працівника та рівень його працездатності.

До вказаної групи захворювань слід віднести ті, що зумовлені тривалою працею стоячи, сидячи та напруженням в результаті праці певних груп м'язів. До професійних захворювань, що викликані причинами, які вказані вище, можна віднести плоскостопість, вик­ривлення хребта, варикозне розширення вен І тощо.

У зв'язку з механізацією виробничих процесів, що усуває важ­ку фізичну працю, потреба у вимушеному положенні й перенапру­женні органів і систем під час виконання роботи виникає дедалі менше. Отже, і захворювання, пов'язані з цим, виникають рідше.

При тривалому стоячому положенні тіла, під час ходьби з перенесенням важких речей може розвинутись плоскостопість. Плос­костопість як професійна хвороба виникає у складальників, слюса­рів, токарів, прядильниць, вантажників, штампувальників тощо

Робота, що виконується сидячи, також призводить до деяких розладів. Перш за все, це викривлення хребта в резуль­таті нерівномірного навантаження на різні групи м'язів.

Величезне значення мають і професійні (координаторні) не­врози, що виникають під час виконання роботи, де постійно повто­рюються одні й ті ж рухи. Це захворювання спостерігається у робіт­ників, які працюють на верстатах з ножним приводом, швачок, до­ярок, друкарок, піаністів та ін. Характерна ознака неврозів -вибірковий розлад координації рухів. "Писальний спазм" - це та­кож координаційний невроз, що виникає внаслідок перевтоми від тривалого писання І характеризується болем і мимовільними згина­ми пальців під час писання.

Проблема профілактики захворювань, пов'язаних з вимушеним положенням тіла при виконанні роботи, перенапруженням органів і систем, розв'язується механізацією робочих процесів, заміною руч­ної праці механізованою, раціональною конструкцією верстата, ро­бочого стола, організацією робочого місця, тимчасовим переклю­ченням на інший вид роботи.

Відомо, що на працездатність, продуктивність праці, на життєдіяльність загалом впливає відпочинок. Відпочинок може бути двох типів — актив­ний і пасивний.

Активний відпочинок — це, наприклад, заняття спортом, ту­ристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні тощо. Саме активний відпочинок сприяє підвищенню працездатності, поліпшенню психічного стану особистості, настрою.

Пасивний відпочинок — перегляд кінофільмів, слухання музики, сидячи, лежачи, читання книг тощо. Особливим, але обов'язковим, видом такого відпочинку є сон.

Відомо, що неспокійні ночі, неприємні сновидіння з переживанням жахів, небезпек, страху, коли життя ніби висить на волоску, а сили немає щоб дати відпір — все це негативно позначається на стані людини, а відповідно на активності її життєдіяльності.

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяль-ності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства". У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності.

Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпечних умов праці (див. зазначену вище роботу, с. 446). Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спр

Поиск по сайту: