Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні риси, що характеризують юридичну діяльність



 

В попередньому матеріалі юридичну діяльність було розглянуто як окремий вид соціальної діяльності, завдяки чому слід визначити ряд особливих ознак, що дозволяють здійснити таке відокремлення. Однак, як нами вже було зазначено, щодо юридичної діяльності існують інші погляди та наукові підходи, згідно з якими поряд з основними можна виділити додаткові ознаки, які являються результатом мислення в іншому аспекті. Такий багатоаспектний підхід до предмету вивчення дає можливість розпізнати його з різних боків, врахувати багатофункціональний характер, знайти нові властивості. Зупини­мося на вище запропонованому визначенні юридичної діяльності та охарактеризуємо її найбільш важливі риси.

Юридична діяльність здійснюється у сфері права. Вже було зазначено той факт, що наявність права в суспільстві передбачає наявність юридичної діяльності, яка і забезпечує функціонування права, тобто його дію. У випадку відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота перестає бути такою, тому що втрачає свій об'єкт впливу, та свій основний інструментарій. Сфера права — це всі структурні рівні та види суспільних відносин, де право реально здійснює свій вплив. Це різноманітні сфери соціального життя, найрізно­манітніші життєві ситуації, в яких люди для отримання пози­тивного результату керуються приписами правових актів. На­віть в таких специфічних сферах соціального життя як сфера релігійної діяльності, сфера діяльності громадських об'єднань, право має також свій вплив, хоча дещо в опосередкованій формі.

Юридична діяльність здійснюється юристами-фахівцями на професійній основі. Це означає, що в сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично-значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи.

Складність життєвих ситуацій, які вирішуються юристами, висока вимогливість правової процедури, особливість формаль­но-абстрактного мислення та термінології юридичного спілку­вання передбачають, що юридичну роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці. Якщо проаналізувати законодавство України, що регулює діяльність органів проку­ратури, суду, адвокатури та деяких інших органів та установ, які здійснюють юридичну діяльність, то однією із вимог до кандидатів на посаду є наявність вищої юридичної освіти. А щодо діяльності адвоката, наприклад, то висувається вимога скласти кваліфікаційний іспит, який приймає високо компе­тентна комісія. В органах суду також існують відповідні квалі­фікаційні комісії, які періодично перевіряють рівень професіо­налізму своїх співробітників. Для заняття особливо відпові­дальних посад в юридичних установах висуваються додаткові вимоги до претендентів, які передбачають наявність особли­вого рівня професіоналізму та значного досвіду юридичної практики.

Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб'єктів права. Відомо, що право по відношенню до всіх його суб'єктів здійснює формально одна­ковий вплив, що обумовлюється формальною рівністю суб'єк­тів права перед силою правових приписів. Однак, не зважаючи на це, виділяється спеціальна група суб'єктів, які крім виконан­ня своїх статусних обов'язків повинні визначати правове положення інших осіб, слідкувати за якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, створювати належні умови для забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм. Своєю діяльністю юристи створюють закони і підзаконні акти, які регламентують життєдіяльність досить значної частини населення. Крім того, на підставі цих актів фізичні та юридичні особи звертаються до юристів за допомогою у вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Розподіл майна, отримання спадщини, реєстрація шлюбу, написання позову до суду - все це нескінченний перелік життєво важливих ситуа­цій, які вимагають свого вирішення за участю іншої сторони, роль якої виконують юридичні установи та окремо взяті фахів­ці права, спрямовуючи свою роботу у зовнішнє середовище.

Метою юридичної діяльності являється впорядкуван­ня та узгодження суспільних відносин. Право, як відомо, встановлює певні межі можливостей людини, за які не можна виходити, тому що порушується межа свободи іншої особи, відбувається втручання у сферу прав іншого суб'єкта. Зав­дання, які вирішуються в ході юридичної діяльності, в основ­ному полягають в тому, щоб встановлювати межі можливої поведінки суб'єкта, наповнювати його можливості змістом, захищати сферу можливого від протиправного втручання інших суб'єктів та зобов'язувати винних до відновлення пору­шеної межі. Якщо за якихось умов цей механізм не спрацьо­вує, то між учасниками правових відносин виникають певні неузгодженості, суперечності, що не дозволяють задовольнити свій життєвий інтерес, використовувати соціальні блага. Це приводить до суперечності відносин, конфліктності ситуацій, що далеко не на користь окремим особам та суспільству в цілому. Історія нашого суспільства знає достатньо прикладів, коли невизначеність, неврегульованість ситуацій потрясали суспільство катаклізмами, призводили до трагічних наслідків, що свідчить про значну роль регулятивної функції юридичної роботи у суспільному житті.

В ході здійснення юридичної діяльності використову­ються як правові, так і не правові засоби. Зрозуміло, що в сфері права неможливо обійтися без таких засобів, які так чи інакше пов'язані з правом і виконують роль основного інструментарія у реалізації повноважень юристів-фахівців. Такими засобами вважаються норми права, правові відносини, права та обов'язки, юридично значущі документи та вчинки, індивідуально-правові вказівки, розпорядження, правова свідомість, акти реалізації права тощо. Всі вони походять від права, являються явищами права. Однак, функціонувати їм доводиться у різних сферах життя суспільства та у взаємодії із не правовими явищами. Останні виконують роль супутніх або допоміжних засобів, що використовуються в практичній діяльності юристів та сприяють підвищенню ефективності їх роботи. Тому, характеризуючи юридичну діяльність, слід говорити про поєднання правових і не правових засобів здій­снення своїх повноважень. Наприклад, поряд із складанням протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про визнання підозрюваним особі, яка є учас­ником даного процесу, роз'яснюються права та обов'язки, сут­ність вини, протиправних дій та можливі негативні наслідки. Таким чином, одночасно із фіксацією юридично значущих дій або рішень використовується інформування суб'єкта, що являється не правовим засобом і не несе для суб'єкта правові наслідки. Також можуть бути використані організаційні або виховні засоби, які у поєднанні з правовими дозволяють досяг­нути певної мети. Наприклад, поряд із посиленням роботи патрульно-постової служби міліції використовуються такі засоби як інформування населення про стан правопорядку в районі та надання рекомендацій на випадок протиправних посягань на майно громадян. А з метою попередження право­порушень в умовах виробництва можуть вживатися не тільки заходи посилення контролю за трудовою дисципліною, але й роз'яснення необхідності збереження майна, можливості нега­тивних наслідків, що являє собою елемент виховної роботи.

Правова регламентація юридичної діяльності. Право само по собі — дуже впливовий засіб, що пояснюється його державно-владним походженням. Тому застосування права по відношенню до інших осіб є однією із форм прояву влади. Правові дії юристів тягнуть за собою певні наслідки для інших суб'єктів, іноді дуже серйозні. Тому діяльність юристів досить чітко регламентується нормами права, хоча можна говорити й про регулятивну роль інших соціальних норм (норми моралі, корпоративні норми). Існування цілісної систе­ми органічних законів, що регламентують діяльність суду, про­куратури, адвокатури, міліції, нотаріату, а також наявність сис­теми процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентованість здійснення правової процедури. Кожна ком­петенція посадової особи, юридичної установи державного або недержавного походження здійснюється у певній формі, за певною процедурою та у визначений строк. Норми проце­суального права вказують на те, як звернутися до установи, які відомості про особу або подію фіксуються та у якій формі, який орган здійснює попереднє вирішення справи, у який термін можна оскаржити рішення тощо. Але така чітка ре­гламентація юридичної процедури вимагає знання та дотри­мання її не тільки юристами-фахівцями, але й всіма іншими особами, чиї справи являються предметом правового вирі­шення.

Юридична діяльність здійснюється у формі прак­тичної, наукової та освітньої діяльності. З іншого боку – це три окремі сфери правової роботи, які існують та розвиваються за своїми специфічними закономірностями, ви­конують свою соціальну роль. Між ними існує тісна взаємодія, що пояснюється єдиним походженням цих форм діяльності, їх існування на цій підставі слід розглядати комплексно, вихо­дячи із специфіки функціонального призначення кожної окре­мо взятої форми. Так, якщо конкретні життєві ситуації вирі­шуються шляхом здійснення практичної роботи (форма прак­тичної діяльності), в ході якої реалізуються права та обов'язки інших суб'єктів, вирішуються спірні ситуації, втілюється спра­ведливість у реальне життя тощо, то підготовка фахівців-практиків для юридичної роботи можлива лише за умов здійснен­ня освітньої форми юридичної діяльності. В системі освіти майбутні фахівці отримують спеціалізовані знання, набувають вмінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідо­мість, формально-логічне мислення. В свою чергу функціону­вання системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм її здійснення, без вироблення правових концепцій соці­ального розвитку, без формування окремих юридичних термі­нів - тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом із всією системою засобів та умов виробництва нових знань складає окрему форму та напрям юридичної діяльності.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.