Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особливості діяльності юриста в Україні



Юридична діяльність в Україні пов’язана з формуванням національного духу права. Вперше проблема духу права була розглянута давньоримськими юристами, згодом - визначним французьким політичним мислителем Ш. Монтеск'є у його основоположній праці «Про дух законів». Німе­цький філософ Г. Гегель у працях «Феноменологія духу», «Наука логі­ки», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія права» ґрунтовно розкрив поняття суб'єктивного духу (проблема волі), дійсного духу (питання договору, злочину і покарання законом), об'єктивного духу (право, мораль), абсолютного духу, філософії духу, духу логіки, волі духу та ін. Філософ довів, що в законах відображається національний характер певного народу, ступінь його історичного розвитку тощо.

У такому випадку говорять про національний дух права. Його роз­кривають факти з історії держави і права. У них відображаються істо­ричні традиції, національні звичаї, психологічні властивості характе­ру нації, особливості її потреб та інтересів, умови і можливості життя. Адже право - це продукт людської культури і цивілізації, їхнє над­бання. Воно виражає загальнолюдські інтереси, національні ідеї, є унікальним, неповторним витвором людського розуму, одним із зна­рядь забезпечення соціальної справедливості, прав та інтересів люди­ни. Через право практично виражаються національні, загальнолюдські цінності, особливо національна мораль. Це все сприяє формуванню національного духу права. Тому без знання його історії формувати новітнє право неможливо. Лише окремі особи прагнуть обходитися без знання історії, що є їхньою великою помилкою.

Історія правильно визначає шляхи майбутнього і гарантує непо­вторюваність помилок, що треба враховувати у законотворчому про­цесі, який триває в Україні. Адже новітнє українське право покликане виражати рівень загальної правової культури українського народу, бути інструментом духовного оздоровлення.

Цінність національного духу українського права потрібно шукати у витоках історії права. Так, вигідне геополітичне становище України-Руси сприяло високому рівню розвитку відносин з Візантією, Римською імперією, зі скандинавськими та багатьма іншими держа­вами, утвердженню демократичності внутрішніх суспільних відно­син, терпимості, толерантності, високій правовій та політичній куль­турі, запровадженню писаного права тощо. Тобто давнє київське пра­во почало творити міцну правову традицію. На розвиток права у Київській Русі позитивно вплинуло прийняття християнства, правові ідеї Візантійської держави, проникнення біблійних правових норм, рецепція світського та церковного візантійського права.

Міцність українського права передусім полягає в тому, що воно побудоване на звичаєвому (була витворена значна кількість норм на­родного звичаєвого права) та церковному праві. Зокрема, значну роль відігравали церковні суди. Вони схвалювали родинне право, сприяли виборам священиків, ігуменів та митрополитів. Тобто політико-правовий устрій Київської Русі був на той час зразком для інших держав, оскільки тут панував високорозвинений національний дух, одвічне і природне прагнення миру.

Ментальність українців і в наступний історичний період формува­лася під впливом компонентів правових культур багатьох держав, особливо західних. Тому в Україні завжди переважала система саме західноєвропейських, а не азіатських цінностей, хоча в останніх українське право, зважаючи на історичні обставини, певною мірою розчинилося.

Отже, національний дух українського права не лише вбирає у себе інтелектуальний потенціал української нації, а й використовує тради­ції, кращі способи та методи правового регулювання інших народів. Надбання інших націй повинно мати практичне застосування в україн­ській правовій системі.

Національний дух українського права - це внутрішній вияв права у контексті історичного розвитку та фор­мування культурних і правових надбань цивілізованих держав.

В українському праві зберігається історична наступність та спад­ковість, що пов'язано з розвитком української державності. Першими зразками українського національного права є, звичайно, збірники чинного законодавства Київської держави: «Руська Правда», Статут Ярослава Мудрого, Статут Володимира Мономаха та міжнародні до­говори Русі і Візантії. «Руська Правда» була першою збіркою писаних законів, що ґрунтувалися на звичаєвому праві. Зокрема, у ній не передбачалися смертна кара, тяжкі тілесні покарання, тюремне ув'язнення тощо, незважаючи на те, що в той же час у Західній Європі широко використовувалися тортури. Фактично «Руська Правда» є збірником найгуманніших законів, засобом національного утвер­дження. Тому відродження і використання політичних, моральних, культурних, національних, загальнолюдських цінностей, закладених у «Руській Правді», дало б змогу оздоровити сучасне українське право, виховати українську національно-правову еліту, яка б вивела нашу державу на шлях європейського розвитку.

Основу національного права становлять також такі твори, як «По­вчання чадам» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, а також правові й політичні погляди київських та галицько-волинських князів, християнських ми­слителів.

Правотворчі традиції Київської Русі підхопила Галицько-Волинська Русь, а потім Литовсько-Руська держава. Це сприяло розвиткові нового українського права. Відомо, що принципи українського права широко вико­ристовували литовські князі. Тому Литовські статути (особливо «Новий», 1588 р.) вважаються своєрідним українським національним кодексом.

Значний внесок у формування національного духу права зробила українська козацька держава. В її устрій було закладено чимало принципів державного устрою Київської держави. «Березневі статті» Богдана Хмельницького, «Вивід прав України» (перший український міжнародно-правовий документ), конституція (угода) Пилипа Орли­ка, кодекс українського права - «Права, за якими судиться малоросій­ський народ», «Історія Русів» та інші важливі документи відображали українську національно-правову ідею, стали своєрідною духовною субстанцією, мобілізували духовно-моральні сили усієї української нації, піднесли життєдіяльність національного духу права.

Звичаї, більшість яких побутувала на Запорозькій Січі, склали «ко­зацьке право». Джерелом звичаєвого права запорожців були також трансформовані норми давньоруського права, а також запозичені тра­диції та правові норми сусідніх народів. Звичаєве право запорожців - це приклад ранньої стадії формування правових норм. Мета покаран­ня полягала в основному у відшкодуванні збитків, хоча застосовува­лися і більш жорстокі покарання, запозичені в азіатських народів.

Доба козацтва характеризувалася доволі високою правовою культу­рою. Демократичні вибори гетьмана, сприйняття лідера як першого серед рівних громадян, парламентський устрій конституції Пилипа Ор­лика та інші чинники підтверджують, що .український народ не був схильний до монархічної влади. Державні питання вирішувалися коле­гіально. Це важлива основа національного духу українського права.

На формування нового українського законодавства позитивний вплив мали Магдебурзьке право та ухвали польсько-литовського сейму, що сприяло зміцненню основних правових ідей в Україні.

Національний дух українського права активно формували в тяж­ких соціально-політичних умовах представники української правової й політичної думки Микола Костомаров, Сергій Подолинський, Маркіян Шашкевич, Ван Вагилевич, Кость Левицький, Михайло Грушевський, Михайло Драгоманов, Микола Міхновський, Іван Франко, Станіслав Дністрянський, Микола Хвильовий, Микола Скрипник, В'ячеслав Липинський та інші. їхні наукові праці істотно вплинули на розвиток українського права. Деспотизм російського царизму не­гативно вплинув на національний дух права українського народу. Різ­номанітні домисли, неправдива інформація про Богдана Хмельниць­кого, Івана Мазепу та інших гетьманів, фальсифікація та перекручен­ня історичних подій, фактів дуже нашкодили українському праву. Але національний дух права попри все це зберігся.

У 1917-1920 pp. разом з відродженням Української держави поча­ли відновлюватися демократичні засади українського права. Чотири Універсали Центральної Ради стали важливими нормативно-право­вими актами нового українського законодавства.

Звичайно, український консерватизм у XX ст. нівелював націона­льне питання як основу політико-правової концепції держави.

У 1990-1995 pp. розпочалося відродження українського новітнього права, яке має незаперечну цінність як основа духовного оздоровлен­ня українського суспільства.

Отже, відтворення національного духу українського права - важ­лива функція сучасної юридичної деонтології. Навіть найкращі знан­ня не підносять професіоналізм юриста настільки, наскільки це ро­бить національний дух права. Становлення правової, високоцивілізованої держави немислиме без знання правдивої історії України, використання національних здобутків у юридичній науці. Українське суспільство, не спираючись на національний дух, знову може обрати хибний шлях розвитку. Тому духовними і моральними орієнтирами повинні слугувати такі чинники духу, як любов, радість, мир, терпи­мість, милосердя, доброта, віра, поміркованість, стриманість. Вони мають бути притаманні кожному українському юристові.

На всіх етапах розвитку українського суспільства національно-правова теорія захищала своє національне право, виробляла власні правові норми. Характерною рисою було утвердження повноважень права не засобами примусу чи насильства, а в основному засобами громадської думки та переконання. При цьому важливу роль відігра­вали моральні норми, які і сьогодні допомагають формувати право (особливо це стосується західного регіону України). Тобто ідеї націо­нальної державності розвиваються разом з ідеями національного права.

Україна стала суверенною державою. Разом з тим багатовіковий економічний, політичний, духовний і моральний занепад, негативний досвід творення держави як об'єднання республік дають підставу стверджувати, що становлення правової держави, для якої характерні повновладдя народу, гарантії прав і свобод кожного громадянина, доцільно починати з національно-правової теорії.

Акт проголошення незалежності України, Декларація про держав­ний суверенітет України, а згодом і Конституція України - це не тіль­ки державні документи, а й відповідна дія українського народу, рі­вень його політичної свободи, що віддзеркалилися в цих документах. У них закладені основи національно-правової теорії, які необхідно реалізувати на практиці.

Акт проголошення незалежності України створив умови для формування нової правової системи з пріоритетом національних ознак.

Цей документ дав поштовх до обґрунтування національно-правової теорії, вираженої у Конституції України, тим більше, що до цього зо­бов'язує інтеграція нашої держави у європейські і світові правові структури.

Враховуючи, що правова система України має змішаний характер (йдеться про публічне й приватне право), потрібно орієнтуватися на міжнародне та європейське право, міжнародні стандарти, але збері­гаючи власні традиції формування національно-правової теорії. Для цього необхідна комплексна, фундаментальна теоретична розробка національної правової системи України, цілісна демократична зако­нодавча основа та гуманістична спрямованість.

Виходячи з цього, сучасна юридична деонтологія спрямовує україн­ського юриста на створення дієвої національно-правової теорії, яка є гарантом розвитку суверенної правової держави, утвердження цивілі­зованого правопорядку.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.