Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Природнокліматичні умови в Стародавній Індії



Географічний ареал Стародавньої Індії — це весь Індостан, тобто територія сучасних держав — Республіки Індія, Пакистану, Непалу, Бангладеш та Шрі-Ланки. Стародавню Індію обрамовували Гімалаї, величну красу яких передали на своїх полотнах художники Микола та Святослав Реріхи. її обмивали води Бенгальської затоки, Індійського океану та Аравійського моря. Отож у географічному відношенні країна належала до числа найізольованіших у давнину.

На такій величезній території природнокліматичні умови, зрозуміло, не могли бути однаковими. Тут склалися три географічні зони: Північно-Західна, Північно-Східна та Південна.

Північно-Західна Індія охоплювала широку долину р. Інд та її численних приток з прилеглими гірськими районами. В сиву давнину Інд мав сім основних приток, проте згодом дві з них пересохли, тому ця територія дістала назву "Країна п’яти рік" — Пенджаб. Край нижньої течи Інд у назвали Сінд. Тут західний берег ріки гористий, а на схід простягнулася мертва пустиня Тар, яка цілком ізолювала басейни обох великих рік, Інду й Гангу, що значною мірою спричинило неоднаковість історичних доль Північно-Західної та Північно-Східної Індії. Розливи Інду, що витікав із Гімалаїв, залежали від танення снігів у горах і тому були нестабільними. Вологі мусони не досягали долини Інду, дощів там випадало дуже мало, влітку шаленіли гарячі вітри пустелі, тому земля вкривалася зеленню лише взимку, коли Інд розливався.

Північно-Східна Індія була розташована в зоні тропіків, її клімат визначався мусонами Індійського океану. Там вегетація тривала впродовж цілого року, а пір року було, як у Стародавньому Єгипті, три. У жовтні — листопаді, відразу після жнив, наставала зима, яка нагадувала наш "оксамитовий сезон" у Криму. Найхолодніше було в січні — лютому, коли температура повітря знижувалася до +5 °С, нависали тумани, випадала ранкова роса. Потім приходило тропічне літо, коли стояла пекельна спека. На відміну від Єгипту, де ночі завжди прохолодні, в долині Гангу в березні — травні нічна температура повітря, за майже стопроцентної його вологості, не падала нижче +30...+35 °С, а вдень часом піднімалася до +50 °С. У таку спекоту трава вигорала, дерева скидали своє листя, водоймища висихали, земля здавалася спустошеною та занедбаною. Характерно, що саме в ту пору індійські селяни готували поля під засів. У червні — серпні наставав двомісячний дощовий сезон. Тропічні зливи несли жадану прохолоду, повертали землі красу, тому населення зустрічало їх як велике свято. Проте сезон дощів нерідко затягувався, тоді ріки виходили з берегів і затоплювали поля й селища, коли ж він запізнювався — приходила страшна посуха.

"Коли в нестерпну спеку й задуху,—- ділитися своїми враженнями чеський журналіст,— на небі громадяться чорні хмари, які обіцяють сильну зливу, і ви годинами даремно чекаєте, коли вона нарешті проллється, а тим часом хмари на небі починають розсіюватись і разом з ними зникає надія на рятівний душ,— ви й самі ладні впасти навколішки і благати котрогось із могутніх індуїстських богів, щоб він зглянувся і відкрив нарешті своєю ваджрою "шлюзи небесних ставків".

Родючий алювій, товщина якого в окремих місцях досягає сотень метрів, тепличний клімат перетворили долину Гангу на справжнє царство Флори. Схили Гімалаїв вкривали одвічні ліси, долинну місцевість -— бамбукові хащі та мангові гаї, в пониззі Гангу буяли очерет, папірус, лотос. Казково багатим був і тваринний світ цього куточка планети. В джунглях бродили королівські тигри, носороги, леви, слони та безліч іншої звірини, тож цей регіон був сущим раєм для стародавніх мисливців-лучників.

Ріка Ганг, яка також витікала з Гімалаїв і за 500 км від впадіння у Бенгальську затоку утворила найбільшу у світі дельту (мулисту й непридатну для навігації), мала багато приток, найбільшою з яких була Джамна. Обидві священні ріки зливалися в одне річище біля сучасного Ілахабада — своєрідної Мекки індуїстів, а до того впродовж 1000 км текли паралельно.

Надра басейнів Інду й Гангу були багаті на сировинні ресурси, особливо на мідну та залізну руди. Найбагатшими покладами металевих руд, які до того ж залягали майже на поверхні землі, славився південно-східний Біхар (на сході басейну Гангу).

Таким чином, природнокліматичні умови в Північній Індії, де з’явилися найдавніші індійські цивілізації, були загалом сприятливими для господарської діяльності людини. Разом із тим ідеальними їх назвати не можна. Давалися взнаки і страшні посухи, і не менш згубні повені, необхідна була іригація, хоча штучне зрошення полів відігравало в сільськогосподарському розвитку країни набагато скромнішу роль, ніж у Єгипті чи Месопотамії. Завдавали збитків хліборобу птаство й гризуни, люди не знали рятунку від отруйного гадюччя, що ним кишіли джунглі. До речі, й нині індійські кобри щороку жалять сотні тисяч людей, причому кожен десятий з ужалених ними помирає. Проте найбільш діймала індійців невпинна боротьба з дикими джунглями й бур’янами, які були здатні в лічені дні перетворити освоєні важкою працею земельні ділянки на непрохідні хащі. Іригаційний характер землеробства та потреба відвойовувати землі в джунглів були тими чинниками, які сприяли згуртуванню селян у трудовий колектив, робили селянські общини напрочуд міцними.

Характерно, що стародавні індійці дуже дбайливо ставились до живої природи, намагались не завдавати їй шкоди і навіть піднесли цей мудрий принцип у ранг релігійного закону, тому їхня господарська діяльність виявилась менш згубною для екологічної ситуації, аніж інших стародавніх народів, передусім китайців.

Інакше склалися природнокліматичні умови в Південній Індії, відрізаній від Північної суцільним ланцюгом гірських кряжів. У центральній частині материка (це найбільше на планеті плоскогір’я називають Деканом) було можливе лише терасне землеробство. Ріки Декану повноводні, піски найбільших із них, Годаварі й Кістані (Крішну), багаті на золото й алмази. Щодо крайнього півдня материка, то його повноводні ріки з крутими берегами та бурхливою течією не відігравали істотної господарської ролі, тому цивілізація у цьому регіоні постала найпізніше.

У давнину Індію називали Ар’явартою — "країною аріїв". Згодом з’явився також топонім Бхарат, який походив від імені легендарного героя Бхарата (вш був, за однією версією, сином царя Душ’янти й небесної красуні— апсари, за іншою — прабатьком роду людського). В середні віки існувала ще одна назва Індії — Хіндостан (Хіндустан), європейським варіантом якої й став топонім Індія. Топонім Хіндостан означає "країна Хінд" і походить від перської назви річки Хінд (індійці називали цю річку Сіндху). Нині в Республіці Індія обидві назви — Бхарат і Хіндустан — рівноправні, хоча перша вживається частіше.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.