Соціально-економічний розвиток

Важливою галуззю господарства південно аравійських суспільств було іригаційне землеробство та кочове скотарство. Тамтешній люд вирощував зернові культури (пшеницю, полбу, ячмінь), бобові, овочі. На гірських схилах, перетворених на тераси, закладав виноградники, а в оазисах — фінікові плантації. Іригаційне будівництво було необхідне для того, щоб запобігти зливу річкових вод у море. Найграндіознішою іригаційною спорудою була Марібська гребля, побудована в VII ст. до н. е. її довжина становила 600 м, висота — понад 15 м. Завдяки цій греблі зрошувалося 1600 га землі.

Населення розводило велику рогату худобу, коней, овець, одногорбих верблюдів, приручених 3—4 тис. років тому.

Верблюд харчами не перебирав, споживав усе, що Бог послав, навіть "верблюжі колючки". Він наїдався й напивався "про запас", тому міг упродовж кількох діб обходитися без їжі та води. На своїй спині він неквапливо, зі швидкістю 4 км за годину, міг перевозити вантаж вагою до 800 кг, запросто долав водні перепони. Самиця верблюда давала в день до 10 л молока, яке добре гамувало спрагу. Споживало населення й м’ясо молодого верблюда-самця. Цінною промисловою сировиною були верблюжа вовна та шкіра. Навіть верблюжий послід аборигени використовували як паливо. Маючи верблюда та наповнений водою шкіряний мішок-бурдюк можна було робити — з торговою чи військовою метою — далекі переходи через пустині.

Займалося населення Аравії й ремеслами, передусім каменярством, будівельною справою, металургією, ткацтвом, гончарством, чинбарством тощо.

Чільне місце в господарському житті Стародавньої Аравії посідала торгівля, яка інтенсивно розвивалася завдяки вигідному розташуванню півострова на торгових шляхах та наявності на ньому пряностей, пахощів та інших цінних

продуктів. Обмінювалися між собою товарами фелахи (землероби) та бедуїни (пастухи-кочівники), місцеве населення постачало старосхідний та античний світи пахощами й прянощами, займалося транзитною торгівлею африканськими та індійськими товарами з країнами Близького Сходу. Торгівля відігравала в господарському житті Аравії таку поважну роль, що її розквіт чи згортання спричинювали посилення чи занепад тамтешніх держав.

Наприкінці І тис. до н. е. перси, єгиптяни та греки встановили прямі (сухопутні й морські) контакти з Індією. Це змінило напрями міжнародних торгових шляхів і боляче вдарило по господарському життю південно аравійських держав. Але біда, як відомо, не приходить сама... Знову на землеробські зони почала наступати пустиня, виходили з ладу іригаційні споруди (скажімо, неодноразово відбувався прорив Марібської греблі, аж поки вона в 570 р. н. е. остаточно не перетворилася на жалюгідну руїну). За таких обставин південно аравійські держави остаточно пересварилися між собою і стали занепадати.

Наприкінці II — на початку І тис. до н. е. відбувалися радикальні зміни в соціальній сфері Південної Аравії. З’явилася майнова нерівність, почали виділятися знатні роди, які зосереджували у своїх руках політичну владу, формувалися соціальні групи жерців, купців. Земельна власність ще залишалася общинною, проте знатні сім’ї вже домагалися відокремлення від общинних земельних володінь своїх ділянок. Вони прикуповували землю, зводили на ній іригаційні споруди і, зрештою, ставали ЇЇ власниками. Чимало землі належало державі (державне землеволодіння зростало шляхом завоювань, конфіскацій, примусової купівлі), а також храмам. На державних і храмових землях працювало завойоване населення, частина вільного люду (У формі повинностей), раби (з числа військовополонених, куплені). Боргове рабство існувало в зародковому стані. Давньоєменське суспільство, таким чином, було ранньокласовим, зберігало, значною мірою, родоплемінний уклад.

Політичний устрій

Південноаравійські племінні союзи поставали на початку І тис. - до н. е. примітивними державами: Маїн, Саба, Катабан, Аусан, Хадрамаут. В них не відбулося радикальної ломки родоплемінних політичних інститутів, які пристосувалися до нових умов класового суспільства.

З особливостями політичного устрою цих держав познайомимося на прикладі Сабейського царства. Суспільство "золотої Саби" складалося з шести "племен", троє з яких були привілейованими, а решта — підлеглими. Племенами керували кабіри — вожді (представники знатного роду). Кабіри утворювали колегіальний орган управління. В "племенах", можливо, існували й ради старійшин. Важливими посадовими особами були епоніми, які виконували жрецькі обов’язки, здійснювали астрономічні, астрологічні та календарні спостереження. За роками їхнього перебування на посаді велося офіційне датування, літочислення. Епонімів обирали з представників знатних родів привілейованих "племен" на кількарічний строк. Верховна виконавча влада перебувала в руках мукаррібів, посада яких була спадковою. У мирний час мукарріби займалися господарськими проблемами, виконували сакральні функції (організовували жертвоприношення, ритуальні трапези тощо), видавали державні закони й укази тощо, а у воєнний — нерідко керували ополченням і на певний строк діставали царський титул (малік). Влада мукаррібів зростала, й фактично переросла наприкінці І тис. до н. е. в царську.

Найвища державна влада в Сабейському царстві належала раді старійшин, до якої входили мукарріби та. представники усіх шести сабейських "племен" (при цьому підлеглі "племена" задовольнялися півнормовим представництвом). Рада старійшин виконувала сакральні, законодавчі, судові та адміністративно-господарські функції.

Поступово поряд із поділом на "племена" в південно аравійських державах з’явився й територіально-адміністративний поділ. Міста (вона були невеликими) з приміськими зонами ставали самоуправними. Людність, таким чином, входила водночас і в племінне об’єднання й до складу територіально-адміністративного округу.

Культура та релігія

Населення Південної Аравії створило на базі фінікійського або лротосінайського алфавітів абеткову систему письма з 29 літер. Подібне письмо створили на базі арамейського алфавіту (утворився з фінікійського) також набатеї Північно-Західної Аравії.

Склалася в Стародавній Аравії і монументальна кам’яна архітектура. Міста виростали на штучних пагорбах прямокутними в плані, їх оточували могутні захисні стіни з

ретельно припасованих одна до одної кам’яних брил. Уздовж оборонної стіни височіли квадратні вежі. Іноді місто вмонтовували у скелю. Такою була, наприклад, чудова набатейська Петра ("Скеля"), храми й гробниці якої майстри-будівельники вирубали в червоних скелях.

Скульптори виробляли із золота, бронзи, алебастру, глини зображення людей і тварин, керуючись при цьому певним каноном. В Аравії з давніх-давен виконувалися наскельні зображення, розмальовувався (здебільшого, геометричним орнаментом) посуд.

Релігія Стародавньої Аравії була політеїстичною, причому єдиного пантеону в ній не існувало. В жителів Південної Аравії найпоширенішими були давньосемітський культ Астара (верховний бог у сабеїв) та місячний культ Алмаках. Алмаках у "золотій Сабі" поступово витіснив інших богів. Така централізація культу сприяла пізнішому наверненню аравійців в іудаїзм і християнство. Вшановувалися в Південній Аравії також боги неба, сонця, інші астральні культи. Набатеї Північно-Західної Аравії мали за верховного бога Душару — "володаря пасма гір". Вшановували вони й інших богів (громовержця, творця світу, бога війни, бога вмираючої й оживаючої природи, покровителя царської влади тощо).

Зрозуміло, серед небожителів Аравії існували й жіночі культи, проте в тамтешній системі релігійно-міфологічних уявлень вони перебували на третіх ролях.

Південноаравійці справляли ритуал у спеціальних храмах, людність же Північно-Західної Аравії використовувала з цією метою т. зв. висоти: святилища на пагорбах і висотах, влаштовані просто неба (вони вважалися водночас і житлом богів і самими богами).

На початку нової ери контакти Аравії з близькосхідним, античним і візантійським світами привели до важливих змін у релігійному житті населення. Частина аравійців навернулася в іудаїзм, частина — у християнську віру, в тому числі в її єретичні форми — аріанство, монофізитство, несторіанство тощо. Трапилося це в першій половині І тис. н. е. Навернення в чужу віру могло обернутися для населення півострова втратою політичної незалежності, призвести до засилля іноземщини. Відразу зазначимо, шо такого лиха не трапилося. Поступово в духовному житті Аравії перемогла ідея єдності тамтешнього люду та протистояння іноземщині. Так у VII ст. з’явився аравійський феномен — ісламська релігія.

ІРАН. СЕРЕДНЯ АЗІЯ

Поиск по сайту: