Страх як фактор впливу на зміну установки

Як потрібно налякати, щоб вплинути на процес зміни установки життя особистості? Психологічні дослідження впливу стверджують, що звернення до почуття страху призводить до неоднозначних результатів. Соціальні психологи і фахівці з реклами в пошуках варіанту впливу, що викликає оптимальний рівень страху, зіткнулися з низкою проблем.

Низький рівень страху не справляє належного ефекту. Надзвичайно загрозлива реклама включає у глядачів і слухачів захисні механізми, викликаючи відторгнення і неприйняття, так що повідомлення все одно не доходить до більшості аудиторії. У психологів і рекламістів немає єдиної точки зору на оптимальний рівень страху, оскільки у кожного дослідника свої уявлення про сильний, слабкий або помірний рівні залякування. Ймовірно, те ж саме можна сказати і про адресатів реклами – у кожної людини свої уявлення про страх. Отже, можна стверджувати лише те, що звернення до почуття страху виробляє ефект, але яким повинен бути страх - не зовсім зрозуміло.

Зовсім інакше глянув на цю проблему Рональд Роджерс. Він не став акцентувати увагу лише на рівні страху, а запропонував враховувати наступні чотири умови, які повинні дотримуватися в залякувані [11].

1. Вказівка на ймовірність небезпечних наслідків, якщо не будуть виконані рекомендації.

2. Дотримання заходів при описі цих негативних наслідків.

3. Наявність в повідомленні інформації про те, як уникнути небезпеки.

4. Виникнення у аудиторії впевненості в тому, що пропоновані рекомендації здійсненні, так що кожна людина може ними скористатися.

Насправді, якщо людина не дуже налякана можливістю здатися несучасною через те, що у нього немає стільникового телефону, то вона, швидше за все, не стане поспішати скористатися послугами стільникового зв'язку. З іншого боку, якщо навіть курець дуже боїться втратити здоров'я внаслідок своєї згубної звички, але в той же час знає, що кинути палити він не може, то постійне залякування страшними захворюваннями призведе його до іпохондрії і депресії, що вже напевно різко підірве його здоров'я. Таким чином, людина відчуває себе загнаною в кут і не бачить для себе ніякого виходу.

На думку К. Ізарда, результати низки досліджень переконують у тому, що слід розрізняти страх і тривогу, хоча ключовою емоцією під час тривоги є страх [7].

Страх – це емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини чи тварини під час переживання реальної або уявної небезпеки для їхнього здоров'я й благополуччя. Отже, для людини як біологічної істоти виникнення страху не лише доцільно, а й корисно. Однак для людини як соціальної істоти страх часто стає перешкодою для досягнення поставлених нею цілей.

Стан страху є досить типовим для людини, особливо в екстремальних видах діяльності й за наявності несприятливих умов і незнайомої ситуації. У багатьох випадках механізм появи страху в людини є умовно-рефлекторним, у результаті випробуваного раніше болю чи якоїсь неприємної ситуації. Можливий й інстинктивний вияв страху.

Причиною страху може бути і наявність чогось загрозливого, і відсутність того, що дає безпеку (наприклад, матері для дитини).

К.Е.Ізард пише: "Страх дуже сильна емоція, і вона робить досить помітний вплив на перцептивно-когнітивні процеси і поведінку індивіда. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті або ситуації. Сигналізує нам про небезпеку. Інтенсивний страх створює ефект "тунельного сприйняття", тобто істотно обмежує сприйняття, мислення і свободу вибору індивіда. Крім того, страх обмежує свободу поведінки людини. Можна сказати, що в страху людина перестає належати собі, вона рухається одним-єдиним прагненням - усунути загрозу, уникнути небезпеки. К.Ізард поділяє причини страху на зовнішні (зовнішні процеси й події) і внутрішні (потяги і гомеостатичні процеси, тобто потреби, і когнітивні процеси, виявлення людиною небезпеки під час спогаду або передбачення). У зовнішніх причинах він виокремлює культурні детермінанти страху, що є результатом винятково вчення (наприклад, сигнал повітряної тривоги) [7].

О. С. Зобов всі небезпеки, які спричинюють страх, поділив на три групи [5]:

• реальні, об'єктивно загрозливі здоров'ю й благополуччю особистості;

• уявні, які об'єктивно не загрожують особистості, але вона сприймає їх як загроза добробуту;

• престижні, які загрожують похитнути авторитет особистості в групі.

Слабкий страх переживається як тривожне передчуття, неспокій. У міру наростання страху людина відчуває все більшу невпевненість у власному благополуччі. На думку Томкінса (Tomkins, 1963), страх - найбільша токсична, сама згубна емоція. Згубність страху виявляється в тому, що він у буквальному сенсі може позбавити людину життя, достатньо згадати випадки смерті, викликаної страхом перед "псуванням" (14, с.311-312).

О. А. Чернікова виокремлює такі форми вияву страху: острах, тривожність, боязкість, переляк, побоювання, розгубленість, жах, панічний стан [13, c.6].

Острах як ситуативну емоцію вона пов'язує з певною й очікуваною небезпекою, тобто з уявленнями людини про можливі небажані й неприємні наслідки її дій або розвитку ситуації.

Емоція побоювання - це суто людська форма переживання небезпеки, яка з'являється на підставі аналізу ситуації, що виникла, зіставлення й узагальнення явищ і прогнозування ймовірності небезпеки або ступеня ризику. Це інтелектуальна емоція, «розумний страх», пов'язаний з передбаченням небезпеки.

Знайомі страхи істотно відрізняються від так званих афективних страхів, тобто страхів реального, пережитого й виявляються людиною в експресії. До афективних страхів належать боязкість, жах, панічний стан, переляк.

Боязкість, за О. А. Черніковою, – це слабко виражена емоція страху перед новим, невідомим, не випробуваним, незвичним, котра іноді може мати ситуативний характер, але найчастіше – узагальнений. Її характеризують гальмівними впливами на поведінку і дії людини, що призводить до скутості рухів і звуження обсягу уваги (вона прикута до власного внутрішнього стану і меншою мірою спрямована на зовнішню ситуацію, від чого дії стають не цілеспрямованими й безпомічними) [6].

Особливою, філо- і онтогенетично першою формою страху є переляк або «несподіваний страх». Переляк, як зазначав І.І. Сєченов, - явище інстинктивне, воно виникає у відповідь на сильний звук, який зненацька з'являється. Переляк виявляється в трьох формах: заціпеніння, панічної втечі й безладному м'язовому порушенні. Йому притаманна короткочасність перебігу: заціпеніння швидко минає і може змінитися руховим порушенням [12].

Страх має внутрішнє вираження. Зовнішні вияви сильного страху описав ще Ч. Дарвін, і вони досить характерні: у людини тремтять ноги, руки, нижня щелепа, зривається голос; очі під час страху розкриті ширше, ніж у спокійному стані та ін.

На думку А.І. Захарова умовно відмінності між тривогою і страхом можна представити таким чином [3]: 1) тривога - сигнал небезпеки, а страх - відповідь на неї, 2) тривога швидше передчуття, а страх - почуття небезпеки; 3) тривога володіє більшою мірою збудження, а страх - гальмуючим впливом на психіку. Тривога більш характерна для осіб-холериків, страх - флегматикам, 4) стимули тривоги мають більш загальний, невизначений і абстрактний характер, страх - більш певний і конкретний, утворюєпсихологічно замкнутий простір; 5) тривога є очікуванням небезпеки в майбутньому, страх як спогад про небезпеку має своїм джерелом минулий досвід; 6) не дивлячись на свою невизначеність, тривога більшою мірою раціональна (когнітивна), а страх - емоційний, ірраціональний феномен. Відповідно, тривога швидше лівопівкульна, а страх - правопівкульний феномен; 7) тривога - соціальна, а страх - інстинктивно обумовлена форма психічного реагування при наявності загрози. Страх - це своєрідний засіб пізнання навколишньої дійсності, що веде до більш критичного та виборчого відношенню до неї. Страх таким, чином, може виконувати певну соціалізуючу або навчальну роль в процесі формування особистості. Уявлення про утворення страх джерелах небезпеки є відомим комунікативним або життєвим досвідом.

Страх, як зазначає К.К. Платонов, виявляється у двох основних формах - астенічній та стенічній. Перша виявляється в пасивно-захисних реакціях (наприклад, у заціпенінні, ступорі із загальною м'язовою напругою, тремтінні - «рефлексі удаваної смерті») і в активно-захисних реакціях - у мобілізації своїх можливостей для попередження небезпечного результату (втеча) [10].

Розпач, на думку К. Д. Ушинського, - це відсутність сподівання або надії. Розпач - це стан крайньої безнадії. Конкретні причини, які можуть довести людину до розпачу, різноманітні, але всі вони повинні створити в неї враження про непереборність небезпек, які їй загрожують.

Задоволення. Найчастіше задоволення визначають як почуття (переживання) задоволення, яке відчуває той, чиї прагнення, бажання, потреби задоволені, виконано. Це психічне задоволення, яке споріднене з позитивним емоційним тоном вражень. Головне в ґенезі цього задоволення - досягнення мети.

Тому попередження про небезпеку буде ефективним, якщо воно виконано не в самих похоронних похмурих тонах, якщо людина переконана, що йому загрожує реальна небезпека, якщо є слушна конкретна рекомендація, як її уникнути, якщо він впевнений, знає, що цілком здатний виконати рекомендації.

Поиск по сайту: