Емоція страху та її види

Вплив емоції страху на зміну установок

ПЛАН

Вступ. 3

1. Поняття емоцій. 3

2. Емоція страху та її види. 4

3. Страх як фактор впливу на зміну установки. 6

3. Шляхи запобігання страху. 9

Висновки. 12

Список використаної літератури. 13

Вступ

Психологія впливу однієї людини на іншу – це проблема змін, яких зазнають індивіди в результаті впливу. Сутність авторитету особистості в процесі впливу на інших найповніше розкривається через її ставлення до членів групи, що особливо помітно під час аналізу безпосередньої участі людей у виконанні спільної дії. При цьому люди вільні у своєму виборі «впливів». Водночас, перебуваючи в соціальному середовищі, стаючи складовою часткою групи, вони не в змозі уникнути комфортного або дискомфортного впливу оточення.

У психіці людини існує і діє чинник, про наявність якого у свідомості і мови не може бути, – стан, який можна тому кваліфікувати як психічний процес, який надає в даних умовах вирішальний вплив на зміст і перебіг свідомої психіки. Цей стан називається установкою суб'єкта.

Установка суб'єкта – це його основна, початкова реакція на вплив ситуації, в якій йому доводиться ставити і вирішувати завдання. Ця установка, будучи цілісним станом, лягає в основу цілком певних психічних явищ, що виникають у свідомості. Установки людей зумовлюють їхню поведінку в різних ситуаціях.

Крім певного впливу групи чи конкретної людини на зміну установок впливають різні фактори. Одним із них є емоції. У своїй роботі ми розглянемо конкретну роль такого емоційного стану як страх.

Поняття емоцій

Емоції – “внутрішній регулятор” діяльності. Однак, функцію регуляції поведінки емоції виконують не прямо, а через мотиви, і при цьому часто мотиви власної поведінки залишаються для людини неусвідомленими. Ця особливість емоційних явищ, їх тісний зв'язок зі сферою несвідомого, також складає важливу специфіку емоцій, що суттєво відрізняє їх від пізнавальних процесів, які у більшій мірі здійснюються під контролем свідомості. Визнаючи відмінність пізнавальних та емоційних психічних явищ, було би невірно стверджувати, що вони є повністю автономними, незалежними. Відомим є положення Л.С. Виготського про єдність “афекту та інтелекту”. [ 1, с. 56]

Протягом тривалого часу психологи намагались вирішити питання природи емоцій. Все з чим ми зустрічаємось у повсякденному житті, викликає у нас специфічне відношення. Емоції – це реакції людини та тварин на дію зовнішніх та внутрішніх подразників, що мають яскраво виражене емоційне забарвлення і охоплюють вісі види чутливості та переживань. Вони пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (від'ємні емоції) різноманітних потреб організму. Диференційовані та стійкі емоції, що виникають на основі вищих соціальних потреб людини, як правило називають відчуттями (почуттями) (інтелектуальними, естетичними, моральними) [[6]].

Більшість емоційних станів відображається на особливостях поведінки людини, і тому вони можуть бути вивчені з використанням не тільки суб'єктивних, але й об'єктивних методів. Наприклад, почервоніння шкіри людини у деяких ситуаціях може свідчити про її емоційний стан. Про емоційний стан також можуть свідчити зміни рівню адреналіну в крові та ін.

Завдяки емоціям ми краще розуміємо одне одного, можемо налаштовуватись на сумісну діяльність та спілкування. Люди, що належать до різних культур, здатні сприймати та оцінювати у інших такі емоційні стани як радість, гнів, страх, здивування.

Емоція страху та її види

Стан переляку пов’язаний з раптовістю, яка застає особистість непідготовленою, порушуючи на короткий час діяльність усіх її психічних процесів і психіки загалом (могутній вибух, спалах вогню, неочікуваний крик тощо). Але втручання свідомості, включання попереднього досвіду переводить переляк у контрольовану поведінку.

Інший вид страху – боязнь – є пригніченим емоційним станом, який поєднує, інтегрує психічне напруження, невпевненість, неспокій і переживання чогось страшного, небаченого, пов’язаного з ризиком або в атмосфері небезпеки. Нерідко цей вид страху є наслідком недооцінювання своїх сил, переоцінювання труднощів, акцентування уваги на своїх переживаннях, які пов’язані з майбутнім виконанням того чи іншого завдання, або з очікуванням чогось невідомого, нездоланного [3, c.33].

Афективний страх зумовлюють надзвичайні реальні обставини, здебільшого пов’язані з небезпекою для власного життя або життя близьких і дорогих людей. Він виражений у тому, що на певний час паралізує волю людини, її здатність до свідомої діяльності. Вона ніби «застигає» на місці, пасивно й бездумно чогось чекає або втікає від небезпеки. Робота її нервової системи різко порушена і людина не дає собі звіту у вчинених діях. Іноді афективний страх спричинює втрату свідомості і навіть смерть.

Власне страх є предметним відчуттям (тобто пов’язаним з певним предметом чи ситуацією). Страх, однак, може перейти межу й набути патологічної форми. Наприклад, під час тривожного неврозу ми стикаємося з його непомірно високим рівнем вияву, тривалістю [2].

Іншим видом невротичного страху є фобія, яка пов’язана з конкретним об’єктом чи ситуацією. Суб’єктивно фобія дуже неприємна. Хоча людина й усвідомлює її необґрунтованість та безглуздість, але позбутися, подолати фобію, як правило, не може. Коли фобія опановує людину, її не можна придушити зусиллям волі. А що сильніше вона прагне подолати фобію, то більше його зміцнює.

Фобія-цепатологічний страх, певна установка реагувати у формі акцентованого страху на деякі ситуації та об’єкти, для неї характерні тривалість, інтенсивність і неможливість самостійно подолати цей страх зусиллям волі [4, c.660].

Встановлено, що у виникненні нервового страху або фобії важливе значення має не так психічна травма, як стійка фіксація первинної реакції переляку й широка генералізація (поширення) страху. Коли фобія не дуже виражена, то невротичний страх виникає лише в ситуації, яка схожа на травмуючу ситуацію, що стала причиною цієї фобії. Коли ж фобічний страх виникає в ситуації очікування або уявлення небезпеки, то це свідчить про його більш високий і небезпечний (патологічний) розвиток.

Страх може спричинити паніку (груповий стан) - гнітючий афект, який розвивається раптово в разі несподіваного враження загрозливого характеру й швидко поширюється через психічний вплив на інших людей. Паніка охоплює майже раптово цілу масу людей, заражає їх почуттям неминучої небезпеки.

Виокремлюють такі два видипаніки [5, c.6]:

· паніка, яка розвивається в разі раптового виникнення загрозливої атмосфери, під час відсутності періоду чекання небезпеки (наприклад, у разі раптового розливу річки);

· паніка, яка виникає в атмосфері тривалого чекання небезпеки, наростання тривоги й групової напруженості, які сприяють виснаженню нервової енергії людей, і вони починають на звичайні подразники реагувати панічними реакціями. Виникненню такої паніки сприяють: негативні чутки й брак інформації; незайнятість особистості; відсутність відповідальності за якусь частину роботи. Впливає на виникнення паніки також навколишнє оточення: руйнування, вид спотворених людей, трупів тощо.

У виникненні панічних настроїв певну роль відіграє також період доби, найчастіше такий стан виникає ввечері й вночі, коли погіршується зоровий зв’язок і особистість відчуває втому, а в голові снують різні негативні думки.

Психологи виокремлюють такі три фази страху: а) очікування загрозливої ситуації; б) розрядка страху; в) спокій як наслідок виходу з небезпеки. Почуття страху можна оцінювати як своєрідну підготовку до майбутньої загрозливої ситуації, а коли така ситуація настає, страх ніби втрачає сенс. Після виходу з небезпеки з’являється стан полегшення, спокою, перемоги над нею або ж просто задоволення від того, що вдалося виплутатися із біди [8].

Страх, як правило, слабшає (або ж зникає), коли людина стикається з небезпекою; тоді настає активна дія – боротьба або втеча, і для страху не залишається місця. Почуття страху збільшується в міру наближення загрозливої ситуації. Якщо ж людина вже безпосередньо стикалася з нею, то страх слабшає. І цей стан можна вважати розрядженням емоційного напруження в дії. Напруження страху зростає, коли немає можливості його розрядити в дії, тому що особистість у такому стані відчуває себе зовсім безпорадно. Людина, можливості якої обмежені, важче переживає таке напруження.

Коли загрозлива ситуація розвивається так швидко, що захист відбувається майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді ця емоція з’являється в третій фазі, коли небезпека вже минула. Тоді страх змішується з почуттям полегшення, типовим для цієї фази. Якщо, наприклад, вдалося вийти без ушкоджень із життєво небезпечної ситуації, тоді реакція страху із вегетативними виявами (треморами) настає пізніше. Це свідчить про присутність усіх трьох фаз страху.

Страх має тенденцію до іррадіації (поширення) на нові, інші предмети (джерела страху). Страх має властивість поширюватися на предмети й ситуації, які асоціюються в часі чи просторі з колишнім неприємним збудником або схожі на нього.

Поиск по сайту: