 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Розділ II. Авторське право і суміжні права. Глава 7. Зміст авторського права
Глава 7. Зміст авторського права
Третім способом використання твору ст. 441 ЦК України визначає переклад твору. Право на переклад твору іншою мовою означає, що автор наділений правом здійснювати самостійно чи дозволяти іншій особі здійснювати переклад свого твору. Будь-яка особа, яка має намір перекласти твір, який має правову охорону, іншою мовою, повинна одержати дозвіл від автора чи іншого суб'єкта права інтелектуальної власності на цей твір. В іншому випадку переклад твору буде порушувати право автора на переклад і буде порушенням авторського права. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів визнає право на переклад. Відповідно до її норм переклади літературного чи художнього твору підлягають правовій охороні так само, як і оригінальні твори, без завдання шкоди правам автора оригінального твору (п. З ст. 2). До того ж автори творів, що мають правову охорону, «протягом усього строку дії їхніх прав на оригінальні твори користуються правом перекладати і виключним правом дозволяти перекладати свої твори» (ст. 8). Відповідно до змісту ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права» переклад характеризується такими ознаками: по-перше, є похідним твором, тобто є результатом перетворення оригіналу твору; по-друге, є самостійним об'єктом авторського права. Суб'єктивне право на переклад включає можливість автора самостійно перекладати свій твір, а також виключне право надавати дозвіл на переклад твору і використання перекладу іншими особами. До того ж, таке право дозволяти робити переклад і використовувати переклад може застосовуватися як до оригіналу, так і до похідного твору (перекладу). Перекладач, який робить переклад оригіналу твору на підставі авторського договору з автором твору або іншим його правовласником, є самостійним суб'єктом авторського права. Права перекладача порівняно з правами автора обмежені: він не має права вільно, без дозволу автора використовувати переклад твору. Строк дії авторського права на переклад твору дорівнює життю перекладача та 70 рокам після його смерті. Слід зазначити, що не в усіх випадках для здійснення перекладу твору та його використання виникає необхідність отримання згоди автора цього твору. Прикладом цього можуть бути переклади, які робляться з метою навчання, дослідження та в особистих цілях (статті 21—25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). У міжнародній практиці існує й система примусових ліцензій для забезпечення можливостей видання перекладів творів у країнах, які розвиваються, за умови додержання деяких домовленостей1. 1 Так, Всесвітня конвенція про авторське право у ст. V. 2 передбачає надання примусових ліцензій для перекладу письмових творів на загальновживану мову у країні, в якій витребується така ліцензія, після закінчення семи років із часу першого випуску у світ письмового твору за умови, що впродовж цього часу не був випущений у світ переклад цього письмового твору згаданою мовою. Паризькі документи 1971 р. до двох конвенцій (додаток до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів і статті V>is — V'"»"" Всесвітньої конвенції про авторське право) передбачають спеціальні примусові ліцензії для країн, що розвиваються, для перекладу творів, які випущені у світ у друкованій або аналогічній формі відтворення для використання в школах, університетах або з метою дослідження чи для відтворення творів, які опубліковані в друкованій або будь-якій іншій формі, з метою задоволення потреб шкільної або університетської освіти. Ще одним винятком з авторського права є положення, відповідно до якого автор не може заборонити перекладати свій твір для особистого використання іншою особою, оскільки переклад для приватного (особистого) використання перебуває за межами дії авторського права і безпосередньо не пов'язаний із доведенням твору до широкого загалу. Автор може здійснювати непрямий контроль за «вільним перекладом» свого твору: не шляхом прямої заборони перекладу твору без його згоди, а за допомогою інших прав автора на переклад цього твору. Зокрема, якщо авторові не подобається якість перекладу, він не може вимагати схвалення перекладу, але може заборонити його поширення. Укладення договору про передачу права на переклад твору без інших прав щодо використання цього перекладу можливе на практиці, але за своєю суттю не має сенсу. Якщо автор за договором надасть право на переклад твору інший особі без надання їй права на використання цього перекладу, то у подальшому спроби автора щодо використання самостійно зробленого перекладу твору будуть розцінюватися як зловживання правами. Цей висновок випливає з положень ст. 11 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, згідно з якою при наданні права на переклад твору одночасно надається й право на використання перекладу: «будь-який громадянин країни може отримати ліцензію на переклад твору своєю мовою і видати у світ такий переклад в друкованій або аналогічній формі відтворення». На практиці для автора виникають ускладнення перевірки якості перекладу і усунення виявлених недоліків. Із метою вирішення цієї проблеми безпосередньо у договорі передбачається пункт щодо способів підтвердження якості перекладу.
Законодавство України з авторського права не пов'язує право на переклад із правом на його використання. Завдяки цьому правове становище перекладача за національним законодавством, порівняно з міжнародним, більш уразливе, оскільки надане йому право на переклад автоматично не тягне за собою і право на використання такого перекладу твору. На сьогодні право на переклад поширюється лише на традиційні мови країн світу. Водночас були спроби обґрунтувати поширення цього права на переклад програми з однієї комп'ютерної мови на іншу. Проте переклад комп'ютерної програми з однієї мови на іншу через обмежені можливості мови програмування полягає у повторенні не форми програми, а її змісту, тому висловлювалися думки про доцільність урегулювання цих питань не в межах інституту авторського права, а в межах інституту права на результати науково-технічної творчості. Четвертим способом відтворення твору законодавець називає його переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни.Право на переробку чи інше переопрацювання твору означає, що автор твору має право здійснювати чи дозволяти іншій особі здійснювати переробку свого твору. Будь-яка особа, яка має намір переробити твір, щодо якого встановлена правова охорона, зобов'язана одержати дозвіл від автора чи іншого суб'єкта права інтелектуальної власності на цей твір. В іншому випадку будь-яка переробка твору буде порушувати право автора на переробку чи інше переопрацювання твору і повинна вважатися порушенням авторського права на твір. Історичний розвиток права на переробку творів дуже близький до права на переклад твору. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів встановлює, що «адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного чи художнього твору підлягають правовій охороні нарівні з оригінальними творами, без порушення прав автора оригінального твору» (п. З ст. 2). Крім того «автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти переробку, аранжування та інші зміни щодо своїх творів» (ст. 12). Ці ж норми існують у законодавстві про авторське право і суміжні права інших країн світу. Глава 7. Зміст авторського права Всі дії, перелічені в п. 4 ст. 441 ЦК України, спрямовані на внесення змін до оригінального твору, внаслідок чого створюється інший твір, який є похідним від оригінального твору та визнається за законодавством самостійним об'єктом правової охорони нормами авторського права. Так, унаслідок аранжування (від франц. aranger — упорядковувати) відбувається перекладення музичного твору для виконання його іншим складом учасників (голосів), ніж було передбачено спочатку. Або внаслідок аранжування здійснюється полегшений виклад музичного твору для того самого інструмента. У результаті адаптації (лат. adaptation, від adapto — пристосовую) здійснюється пристосування (полегшення) тексту (твору) для тих, хто починає вивчати іноземну мову або для дітей. Переробка також є дією, в результаті якої створюється новий об'єкт авторського права на основі оригінального (наприклад, при екранізації твору основу сценарія складають події, образи та сюжетна лінія, викладені в романі, що екранізується, по суті, сам роман). П'ятим способом використання твору є його включення як складової до збірок, баз даних, антологій, енциклопедій тощо.Зазначені твори прийнято називати укладеними творами. Укладений твір — це твір, що містить інший твір або частини творів, зазвичай без особистої участі авторів цих творів. Укладені твори створюються в результаті об'єднання інших творів або їх частин у новий твір, що іноді називають збіркою чи компіляцією. Типовими прикладами таких творів є: — антологія — збірник літературних творів або уривків із них, зібраних із певною метою; — довідник — добірка класифікованих ознак, зведень і даних, наприклад фізичних і хімічних властивостей речовин, телефонів, адрес тощо; — хрестоматія — навчальна книга, що складається з літературно-художніх або науково-популярних творів чи уривків із них, підібраних за програмою певного курсу; — енциклопедія — науково-довідникове видання, написане декількома авторами, що об'єднує у певній системі найістотніші відомості з усіх галузей знань (наприклад, Українська радянська
енциклопедія) чи будь-якої однієї (юридична, медична та інші енциклопедії); — база даних (компіляція даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, у тому числі — електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і частини якої є доступними індивідуально та можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів. Визначення укладеного твору набагато ширше, ніж вважається. Укладені твори можна вважати найбільш загальним видом творів, оскільки до них належать аудіовізуальні і мультимедійні твори, драматичні, музично-драматичні і сценічні твори, бази даних і т. п. Інакше кажучи, укладені, комплексні чи композиційні твори є найпоширенішим видом творів науки, літератури і мистецтва. Щодо укладених творів необхідно особливо відзначити кілька правових норм. Зокрема, окремого розгляду потребують необхідні умови, при виконанні яких особа, що створила укладений твір, може розглядатися як його автор і може бути суб'єктом авторського права на укладений твір. По-перше, автору збірника та інших укладених творів — укладачу належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності (упорядкування). Відповідно до цієї умови авторське право може поширюватися на укладений твір тільки у тому випадку, якщо підбір і розташування матеріалів в укладеному творі є результатом інтелектуальної, творчої діяльності укладача — автора збірника. По-друге, укладач є суб'єктом авторського права за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених в укладений твір. Авторське право може поширюватися на укладений твір тільки в тому випадку, якщо укладач має дозволи від авторів чи інших суб'єктів авторського права на всі твори чи частини з них, що включаються в укладений твір. При відсутності таких дозволів укладач визнається не автором укладеного твору, а порушником Глава 7. Зміст авторського права авторського права, що тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством. По-третє, автори творів, включених до укладеного твору, вправі використовувати свої твори незалежно від укладеного твору, якщо інше не передбачено договором з укладачем. Зазначене положення належить до подільних укладених творів у випадку, коли в укладеному творі використовуються твори, які не були оприлюднені. В іншому випадку право незалежного використання творів, включених в укладений твір, вже існує у автора цього укладеного твору. Особлива ситуація виникає при включенні в укладений твір службових творів. Відповідно до загальних норм майнові права інтелектуальної власності на службовий твір належать автору твору і його роботодавцю спільно. Тому у випадку укладеного твору, створеного зі службових творів, особою, уповноваженою на те роботодавцем, про жодне незалежне використання включених службових творів не може бути мови без дозволу роботодавця, укладача. По-четверте, авторське право укладача не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір і розташування тих самих матеріалів для створення своїх укладених творів за умови творчого характеру упорядкування і наявності дозволів суб'єктів авторського права на включення в збірник їх творів чи частин із них. При створенні збірки, в яку включені вже оприлюднені твори, ця норма очевидна. По-п'яте, особі, що випускає у світ енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні і такі, що продовжуються, збірки наукових праць, газети, журнали та інші періодичні видання, належать майнові права інтелектуальної власності на такі видання в цілому. Належність майнових прав інтелектуальної власності на видання означає, що ця особа має право за будь-якого використання таких видань вказувати своє найменування чи вимагати такої вказівки. При цьому автори творів, включених у такі видання, зберігають право на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором. По-шосте, укладені твори підлягають правовій охороні як об'єкти авторського права незалежно від того, чи є об'єктами авторського права включені до них твори. Автор укладеного твору
може використовувати будь-який об'єкт авторського права, який не має правової охорони, без згоди і дозволу особи або осіб, які є суб'єктами прав на такі об'єкти. З іншого боку, поширення правової охорони на укладені твори, до яких включені об'єкти авторського права, строк правової охорони яких минув, не означає поширення правової охорони на такі об'єкти. Цей же принцип непоширення правової охорони на об'єкти авторського права, строк правової охорони на які минув, використовується і щодо баз даних. При створенні укладених творів, як і у випадку похідних творів, не повинні порушуватися немайнові права авторів творів, коли строк правової охорони майнових прав на них минув. По-сьоме, існують розбіжності між створенням збірки і її оприлюдненням. Законодавство у сфері авторського права і суміжних прав не забороняє створення збірки для особистої мети. Допускається укладання збірника для задоволення особистих потреб без дозволу суб'єкта авторського права на твори, що включаються до цього збірника, оскільки це ніяк не порушує майнових прав інтелектуальної власності і матеріальних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності оригінальних творів. Але правове становище змінюється, якщо збірник оприлюднюється. Тут законодавство у сфері авторського права і суміжних прав не просто стає на захист матеріальних інтересів авторів оригінальних творів, а й закріплює гарантії забезпечення захисту їхніх прав. Стаття 441 ЦК України до способів використання твору відносить публічне виконання.Як правило, це презентація твору за допомогою декламації, гри, танцю чи якого-небудь іншого способу, у тому числі за допомогою технічних засобів, у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, що не належать до звичайного кола родини або до близьких знайомих родини. Публічне виконання є одним із найпоширеніших способів використання і поширення багатьох видів творів літератури і мистецтва. Особливістю публічного виконання є те, що автори та інші суб'єкти авторського права на твори не можуть реалізовувати свої майнові права інтелектуальної власності шляхом укладених договорів з усіма потенційними користувачами своїх творів, і тому права авторів на такі твори можуть бути порушеними. З метою забезпечення захис- Глава 7. Зміст авторського права ту майнових прав інтелектуальної власності авторів у випадках, коли практично неможливо визначити всіх користувачів творів, у кожній країні діють організації, що управляють майновими правами зазначених осіб на колективній основі (далі — організації колективного управління). Наступним способом використання твору, який закріплюється нормами законодавства, є його продаж, передання в найм (оренду)тощо. Зразу необхідно зазначити, що використання законодавцем поняття «найму» або «оренди» щодо об'єктів авторського права є, щонайменше, некоректним і таким, що не відповідає міжнародним стандартам. Тому, розглядаючи зазначений пункт ст. 441 ЦК України, буде використане загальноприйняте поняття щодо об'єктів авторського права — «прокат». Автор твору або особа, якій за договором або за законом передані майнові права інтелектуальної власності на цей твір, має право ними розпоряджатися і використовувати твір шляхом його продажу. Але при цьому необхідно пам'ятати, що передача права інтелектуальної власності на об'єкт права інтелектуальної власності не означає передачі права власності на річ (ст. 419 ЦК України). Авторові твору або іншому суб'єктові авторського права на твір належить право здійснювати чи дозволяти прокат оригіналу чи примірників твору. Прокат книг відомий давно, але міжнародні норми, що регулюють право на здійснення прокату комп'ютерних програм, кінематографічних творів і фонограм, були вперше сформульовані тільки у Директиві Ради Європейського Співтовариства «Про права прокату, позичання і деякі положення авторського права і суміжних прав у сфері інтелектуальної власності». Угода ТРІПС підтвердила право на прокат на міжнародному рівні. Відповідно до цих норм комерційний прокат можливий тільки з дозволу суб'єкта авторського права на твір. Без його дозволу прокат кінематографічних творів можливий тільки тоді, коли він не пов'язаний із широкомасштабним копіювання таких творів. Прокат комп'ютерних програм і фонограм без дозволу правовласника можливий тільки у тому випадку, якщо вони не є основним об'єктом прокату.
Відповідно до Договору ВОІВ про авторське право автори комп'ютерних програм, кінематографічних творів і фонограм користуються виключним правом дозволяти комерційний прокат своїх творів. Отже, можна говорити про те, у Договорі ВОІВ про авторське право були відображені відповідні норми Угоди ТРІПС. Норми щодо права на прокат містяться і в Законі України «Про авторське право і суміжні права» (п. 10 ст. 15), згідно з якими право на прокат твору дозволяється після першого його продажу. Таким чином, право на прокат стало частиною чи формою права на поширення твору. Варто особливо підкреслити, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» надає автору чи іншому суб'єкту авторського права на твір право на прокат лише п'яти видів творів, навіть якщо такий прокат здійснюється з комерційною метою. До них належать: —комп'ютерні програми; —бази даних; —аудіовізуальні твори; —музичні твори у нотній формі; —твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер. Аналіз міжнародних і національних норм дозволяє встановити низку важливих особливостей прокату деяких видів творів. По-перше, право на прокат творів належить авторові чи іншому суб'єктові авторського права на твір незалежно від належності права власності на оригінал чи примірник твору. По-друге, право на прокат творів належить автору чи іншому суб'єкту авторського права на твір навіть після поширення примірників творів, здійсненого автором або з його дозволу іншими особами. По-третє, предметом права на прокат є оригінали або примірники твору, зафіксовані та введені у цивільний оборот у вигляді матеріальних носіїв. По-четверте, будь-яка країна, у якій діє система справедливої винагороди авторів за прокат примірників творів, може зберегти цю систему за умови, що комерційний прокат таких творів не завдає шкоди праву авторів на відтворення своїх творів. В Україні спеціальна система прокату примірників творів не розвинута, тому будь-який комерційний прокат таких примірників творів має Глава 7. Зміст авторського права забезпечувати виплату справедливої винагороди авторам таких творів. По-п'яте, право на прокат комп'ютерних програм і аудіовізуальних творів не застосовується лише в тому випадку, якщо: — комп'ютерна програма не є основним об'єктом прокату; — прокат примірників аудіовізуальних творів не передбачає їх широкого копіювання. Ці обмеження на право прокату комп'ютерних програм і аудіовізуальних творів введені тому, що прокат таких творів може не завдавати істотної шкоди майновому праву інтелектуальної власності автора на відтворення твору. Серед способів використання твору законодавець також визнає імпорт примірників творів, примірників перекладу творів,переробок твору тощо. Право на імпорт дозволяє автору дозволити або заборонити імпорт примірників твору, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора чи іншого суб'єкта авторського права на цей твір. Слід зазначити, що право на імпорт примірників творів не згадує ані Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, ані Договір ВОІВ про авторське право, ані Угода ТРІПС, мабуть, тому, що воно є частиною права на поширення творів. Право на імпорт закріплено у Модельному законі ВОІВ про авторське право і суміжні права. Причина введення права на імпорт викликана тим, що майнові інтереси суб'єктів права інтелектуальної власності стали порушуватися міждержавними потоками поширення контрафактної продукції. Вважалося, що надання суб'єкту авторського права на твір окремого майнового права на імпорт примірників цього твору дозволить скоротити потоки поширення контрафактної продукції через митні кордони держав. На цих підставах право на імпорт є виправданим, оскільки дозволяє поставити імпорт контрафактної продукції поза законом. Але введення права на імпорт не призвело до радикальної зміни ситуації з транснаціональними потоками поширення контрафактної продукції. Розширення права імпорту на примірники твору, які виготовлені з дозволу суб'єкта авторського права на цей твір, є нелогічним, оскільки може існувати небезпечний імпорт контра-фактних примірників твору, тоді як право на дозволений імпорт очевидне і не має потреби у забезпеченні. Зазначене положення
Глава 7. Зміст авторського права
Право на імпорт поширюється тільки на примірники творів у вигляді матеріальних носіїв, що є дійовим заходом скорочення міждержавних потоків поширення контрафактної продукції, за винятком глобального інформаційного простору, що існує в інфраструктурі поза транснаціональними кордонами, в якому твір «імпортується» не у матеріальній, а у віртуальній формі, до якої право на імпорт не може бути застосоване. Саме з цієї причини Договір ВО ІВ про авторське право не визнав право на імпорт як обов'язкове майнове право автора чи іншого суб'єкта авторського права на твір, а визнав за ним право на повідомлення для загального відома у такий спосіб, який надав би будь-якій особі здійснювати доступ до творів із будь-якого місця й у будь-який час за власним вибором такої особи. Перелік способів використання твору, закріплений у ст. 441 ЦК України, не є вичерпним та надає можливість заінтересованим суб'єктам авторського права використовувати твір іншими способами, які дозволяються законом. До інших способів використання творів, відповідно до міжнародно-правових актів та Закону України «Про авторське право і суміжні права», можуть належати: — поширення твору; — публічний показ твору; — повідомлення твору для загального відома; — розміщення твору в мережі Інтернет; — право слідування. Право на поширення творуналежить авторові твору. Відповідно до нього він може дозволяти чи забороняти поширення оригіналу або примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі майнових прав на оригінал твору або права власності на примірники твору. При цьому, якщо оригінал чи примірники правомірно опублікованого твору введені у цивільний оборот з дозволу автора шляхом продажу або іншої передачі прав на них, допускається їх подальше поширення без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права без виплати авторської винагороди. У наведеному положенні сформульована умова вичерпання права на поширення твору, при цьому вказане право застосовується лише до примірників твору, що виражені у матеріальній формі. При інших формах вираження твору вичерпання права на його поширення може не відбутися. Наприклад, не є вичерпаним право на поширення твору в мережі Інтернет. Так, за наявності дозволу на розміщення твору в мережі Інтернет його використання будь-яким користувачем можливе тільки з дозволу суб'єкта авторського права на цей твір. Виняток становить відтворення та використання твору в особистих цілях. Право на публічний показ— це право на показ твору безпосередньо або у вигляді слайда, кінокадру, телекадру на екрані за допомогою будь-якого іншого технічного засобу чи будь-яким іншим способом (щодо аудіовізуального твору — показ окремих кадрів поза їх послідовністю) у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до звичайного кола родини чи до близьких знайомих родини. Публічний показ твору являє собою форму інформування про твір з акцентуванням на деякі його особливості залежно від характеру твору та використаних технічних засобів. На відміну від публічного виконання публічний показ твору не є його поширенням, оскільки поширюється не твір, а інформація про нього. Публічний показ твору — це деякою мірою реклама твору і його автора з метою подальшого широкого комерційного поширення як примірників твору, так і його копій через канали традиційної чи електронної комерції. Право на публічний показ твору являє собою важливе майнове право інтелектуальної власності на твір. Ще більш важливим є право автора забороняти публічний показ свого твору, оскільки погано організований публічний показ твору може стати його антирекламою.
Право на повідомлення твору для загального відома — це право на передачу по проводах чи засобами бездротового зв'язку зображень або звуків, чи зображень і звуків твору, виконання, фонограми, передачі організації мовлення таким чином, що зображення та звуки стають доступними для сприйняття особами, які не належать до звичайного кола родини або до близьких знайомих родини, у місцях настільки віддалених від місця передачі, що без такої передачі зображення та звуки не були б доступні для сприйняття. Повідомленням твору для загального відома є також доведення твору до загального відома у спосіб, що надає представникам публіки доступ до твору з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором. Наведене формулювання терміна «повідомлення твору для загального відома» відповідає положенням Договору ВОІВ про авторське право і Договору ВОІВ про виконання і фонограми. До прийняття цих міжнародних документів право на повідомлення твору для загального відома не поширювалося на деякі види творів, наприклад на літературні твори, включаючи комп'ютерні програми, що відповідало особливостям таких творів. З іншого боку, фотографічні твори, твори декоративно-прикладного мистецтва, графічні твори можуть бути повідомлені для загального відома публіки. Технічний прогрес, зокрема виникнення цифрових мереж, зумовив необхідність поширити право на повідомлення твору для загального відома на будь-які твори, навіть тривимірні у голографічній формі, оскільки цифрова форма і середовище зробили таке повідомлення для публіки можливим. Відповідні положення містять обидва договори ВОІВ, які включили однаково цю можливість1. 1 Відповідно до Договору ВОІВ про авторське право «автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке повідомлення своїх творів для загального відома... включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів із будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором» (ст. 8). Відповідно до Договору ВОІВ про виконання і фонограми виконавці і виробники фонограм користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома записаних на фонограми виконань (фонограм) таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до них із будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором (статті 10 і 14). Глава 7. Зміст авторського права Традиційне право на повідомлення твору для загального відома включало два близьких за суттю майнових права інтелектуальної власності на твір — право на передачу твору в ефір і право на передачу твору по кабелю. Право на передачу твору в ефір визначається як право на повідомлення твору для загального відома за допомогою бездротової передачі, включаючи передачу через супутник, при цьому передача кодованих сигналів також є передачею твору в ефір за умови, що засоби декодування надаються публіці організацією ефірного мовлення або з її згоди. Автор має право дозволяти або забороняти передачу в ефір свого твору, якщо в договорі про передачу майнових прав інтелектуальної власності на твір не передбачене інше. Автор має право не тільки на повідомлення твору для загального відома за допомогою бездротової передачі (право на передачу твору в ефір), але і по проводах. Інакше кажучи, автор наділений виключним правом дозволяти чи забороняти повідомлення твору по проводах. Насамперед мова йде про повідомлення для загального відома за допомогою кабельного телебачення. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів надала авторам літературних і художніх творів виключне право дозволяти «передачу своїх творів у ефір чи повідомлення для загального відома цих творів будь-яким іншим способом бездротової передачі звуків чи звуків і зображень» (п. 1 ст. 1 lbis). У Міжнародній конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення ефірне сповіщення означає «передачу звуків чи звуків і зображень бездротовими засобами для Причому ці норми права сформульовані таким чином, що виконавці (виробники фонограм) мають виключне право дозволяти доведення до загального відома своїх записаних на фонограми виконань (фонограм) по проводах або засобами бездротового зв'язку у такий спосіб, що представники публіки можуть за власним вибором здійснювати доступ до них із будь-якого місця й у будь-який час. Договори ВОІВ фактично передбачили нове майнове право інтелектуальної власності на твір для трьох категорій правовласників — авторів, виконавців і виробників фонограм, але не для організацій мовлення. Це нове право було спрямоване на забезпечення доступності твору, записаного на фонограму виконання (фонограму). З першої частини ст. 8 Договору ВОІВ' про авторське право випливає, що це право розглядається як окремий випадок загального права на повідомлення твору для загального відома. // Сударков С. А. Основы авторского права. - Минск: Амалфея, 2000. - С. 278-285. Втім, хоча воно і включене в право на повідомлення об'єкта авторського права і суміжних прав, право «зробити твір доступним» має самостійне значення.
Глава 7. Зміст авторського права
Із позиції законодавства про авторське право і суміжні права, головним в ефірному мовленні є технічна можливість повідомляти для загального відома твір, виконання, фонограми, передачі організацій мовлення за допомогою «передачі звуків чи звуків і зображень». Водночас Договір ВОІВ про виконання і фонограми не зміг розмежувати два дуже близьких поняття — ефірне мовлення і повідомлення твору для загального відома. Підтвердженням наведеного висновку є ст. 2 вказаного договору: «Ефірне мовлення означає передачу засобами бездротового зв'язку звуків чи звуків і зображень, чи їх відображень для прийому публікою; така передача, здійснена через супутник, також є ефірним мовленням; передача кодованих сигналів є ефірним мовленням, якщо засіб декодування надається публіці організацією мовлення чи за її згодою; повідомлення твору для загального відома чи виконання фонограми означає передачу для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків виконання або звуків і відображень звуків, записаних на фонограму. Для цілей ст. 15 Договору ВОІВ про виконання і фонограми повідомлення твору для загального відома включає доведення звуків чи звуків і відображень звуків, записаних на фонограму, до слухового сприйняття публікою». У Міжнародній конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення є визначення терміна «ефірне мовлення», але немає визначення терміна «повідомлення твору для загального відома». Крім того, зазначена конвенція відповідними правами наділила тільки організації ефірного мовлення, до яких згодом приєдналися організації супутникового мовлення. З появою кабельного мовлення значна частина організацій мовлення опинилася поза межами суб'єктів правової охорони творів. Більшість країн світу включили в національне законодавства норми щодо правової охорони творів організаціями кабельного мовлення, але на міжнародному рівні це питання не було вирішене. Зближення не відбулося і на Дипломатичній конференції ВОІВ із деяких питань авторського права і суміжних прав у 1996 р. У примітках до Договору ВОІВ про виконання і фонограми його розробники пояснюють, що розмежування між ефірним мовленням і повідомленням твору для загального відома зберігається просто шляхом виключення ефірного мовлення з обсягу повідомлення твору для загального відома у тому вигляді, як це визначено в зазначеному договорі. Це необхідно, щоб уникнути будь-якого змішування у зв'язку з правами виконавців на ефірне мовлення і повідомлення фонограм для загального відома. Ці положення покладені в основу важливих майнових прав інтелектуальної власності, наданих виконавцям і виробникам фонограм Міжнародною конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Розбіжності між поняттями ефірного мовлення і повідомленням твору для загального відома введено тільки для включення випадкового прямого програвання фонограми в місцях, доступних публіці. З метою забезпечення виконання ст. 15 Договору ВОІВ про виконання і фонограми при обгрунтуванні такого підходу були використані положення Договору ВОІВ про авторське право, в якому повідомлення твору для загального відома поширювалося і на ефірне мовлення. Відповідно до цього договору «автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке повідомлення своїх творів для загального відома по проводах чи засобами бездротового зв'язку» (ст. 8). До прав на інше повідомлення творів для загального відома можна віднести й право на використання об'єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет.Автор має право дозволяти чи забороняти доведення свого твору до загального відома через мережу Інтернет. Ніхто без дозволу автора твору чи іншого суб'єкта авторського права на твір не має права розмістити цей твір в мережі Інтернет з метою надання доступу до нього. Договір ВОІВ про авторське право включив право на доведення твору до загального відома в право на повідомлення твору для загального відома (ст. 8), тоді як Договір ВОІВ про виконання і
Глава 7. Зміст авторського права
Для того, щоб зробити об'єкт авторського права і суміжних прав доступним в інформаційних мережах, необхідно: по-перше, розмістити зазначений об'єкт у цифровій формі в електронному засобі (наприклад, на сервері Інтернет) та у цифровому середовищі; по-друге, надати телекомунікаційний доступ до об'єкта авторського права і суміжних прав. Слід зауважити, що Договори ВОІВ приділили увагу тільки другій умові доступу до об'єкта авторського права і суміжних прав, незважаючи на те, що головним тут є розміщення зазначеного об'єкта в інформаційній мережі, а доступ до нього забезпечується стандартними технічними засобами. Саме розміщення об'єкта авторського права і суміжних прав в електронному засобі, що входить до тієї чи іншої мережної структури, дозволяє реалізувати і забезпечувати право на доведення об'єкта авторського права і суміжних прав до загального відома таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до нього з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором. Таким чином, доведення об'єкта авторського права і суміжних прав до загального відома можливе лише у тому випадку, якщо цей об'єкт розміщений в електронному середовищі, причому таке розміщення припустиме тільки з дозволу суб'єкта авторського права і суміжних прав. Право реалізовувати чи дозволяти здійснювати розміщення об'єкта авторського права і суміжних прав в електронному середовищі в літературі пропонувалося назвати правом на розміщення цього об'єкта в цифровому середовищі. Це право передбачає, що до розміщеного об'єкта авторського права і суміжних прав може бути наданий доступ. Таким чином, право на розміщен- ня об'єкта авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі містить і право на доведення до загального відома зазначених об'єктів таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до них із будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором1. Ще одним видом майнових прав є право автора на плату за використання твору.Право автора на плату безпосередньо пов'язане та випливає з права автора на використання твору. Вперше це положення було введене у Франції Декретом французького Конвенту 1793 р. Закріплення на законодавчому рівні права автора на плату за використання його твору відбулося під впливом розвитку теорії природного права, згідно з якою майнове право інтелектуальної власності на твір та на отримання плати за його використання є невід'ємним, природним правом людини. Але відомо, що й у стародавніх Греції та Римі існували моральні норми, які захищали автора від самовільного запозичення та використання його твору. Відповідні норми, які гарантували право на отримання автором плати за використання твору, містилися у Статуті королеви Анни (англійський закон 1709 р.)2. На міжнародно-правовому рівні право автора на плату за використання його твору отримало закріплення у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Національне законодавство України у ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить норму, згідно з якою за створення і використання службового твору авторові належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до суттєвих умов договору на використання твору, без яких договір може бути визнаний недійсним, належить визначення розміру та порядку виплати авторської винагороди. 1 Сударков С. А. Основы авторского права. — Минск: Амалфея, 2000. — С. 285-287. 2ЛищикД. Авторское право и смежные права/ Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 31-35.
7 7-259
Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. Прицьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. Встановлення мінімальних ставок авторської винагороди державою є правовою гарантією реалізації права автора на плату за використання твору третіми особами. Мінімальні ставки авторської винагороди встановлюються за: публічне виконання, публічний показ, публічне сповіщення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) творів науки, літератури і мистецтва; відтворення і (або) опублікування творів, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, комерційний прокат їх примірників; відтворення і (або) опублікування творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва; використання, у тому числі відтворення, творів архітектури; відтворення і (або) опублікування примірників творів наукової, художньої, публіцистичної та іншої літератури і музичного мистецтва, зафіксованих поліграфічним способом. Вказана постанова встановлює також мінімальні ставки винагороди (роялті): виконавцям за публічне сповіщення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) виконань, зафіксованих в опублікованих без комерційної мети фонограмах і (або) відеограмах, за публічне сповіщення у прямому ефірі незафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань; виробникам фонограм, виробникам відеограм за публічне сповіщення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) їх фонограм і (або) відеограм, опублікованих без комерційної мети. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлений спеціальний порядок виплати авторської винагороди за твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, які відтворюються у домашніх умовах і виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою вина- Глава 7. Зміст авторського права городи. Особливості виплати винагороди у цьому випадку визначені ст. 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Право на отримання плати за використання твору, як й інші майнові права інтелектуальної власності на твір, має строковий характер, тобто автор упродовж свого життя отримує авторську винагороду за використання свого твору, а впродовж 70 років після його смерті за використання твору плату отримують спадкоємці автора. Після закінчення строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір він переходить у суспільне надбання і може вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора цього твору, передбачених ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Згідно зі ст. 30 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України може встановити спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням1. 1 Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри відрахувань у фонди творчих спілок України за використання творів літератури і мистецтва» від 3 березня 1992 р. встановлені такі розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури і мистецтва: — до Літературного фонду України: а) 10 % від загальної суми винагороди, нарахованої авторам за оригінальні і перекладені б) 2 % від суми валового збору (або суми за договором). Сплачують усі театри (стаціонарні, в) 0,5 % від суми валового збору (або суми за договором). Сплачують усі театри та інші г) 2 % від суми реалізації. Сплачують малі та спільні підприємства та кооперативи, що — до Музичного фонду України: а) 2 % від суми валового збору, одержаного від продажу квитків або суми гарантованої оплати згідно з договором. Сплачують усі видовищні підприємства за музичні вистави (опера, оперета, балет тощо) та естрадні концерти, а також організації, що виплачують авторську винагороду за публічне виконання музичних творів, а також підприємства, установи і організації, що надають за договорами майданчики для проведення вистав і концертів колективам і виконавцям, які гастролюють в Україні;
Поиск по сайту: |
більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер, повністю відповідає останнім змінам міжнародно-правових актів, що регулюють цю сферу правовідносин.
Розділ II. Авторське право і суміжні права
Розділ II. Авторське право і суміжні права
Розділ II. Авторське право і суміжні права
Розділ II. Авторське право і суміжні права
Розділ II. Авторське право і суміжні права
пояснюється тим, що за межами країни твори можуть бути правомірно оприлюднені лише з дозволу суб'єкта авторського права на ці твори і тільки у тому випадку, якщо твір підлягає правовій охороні у відповідній країні. Наділення власника авторського права на твір правом дозволяти імпорт примірників свого твору, виготовлених із його ж дозволу, може призвести до порушення умов договору, тобто може статися колізія умов договору і положень закону: суб'єкт авторського права на твір за законом може заборонити те, що він дозволив за договором.
Розділ II. Авторське право і суміжні права
Розділ II. Авторське право і суміжні права
прийому публікою». Договір ВОІВ про виконання і фонограми доповнив визначення цього терміна словами: «відображеннями звуків і (чи) зображень» (ст. 2). Крім того, ефірне мовлення було поширене на передачі через супутник і на передачі кодованих сигналів, якщо засоби декодування надаються публіці організацією мовлення або за її згодою.
Розділ II. Авторське право і суміжні права
фонограми визначив аналогічне право як право зробити записані на фонограми виконання доступними (ст. 10) і як право зробити самі фонограми доступними (ст. 14). Договори В01В встановили право доступу до творів, записаних на фонограми виконань і фонограм, розміщених в мережі Інтернет, тому є всі підстави вважати таке право самостійним правом, що діє в інформаційних мережах. Проте ані Дипломатична конференція ВОІВ із деяких проблем авторського права і суміжних прав, ані зазначені вище договори ВОІВ не дали назву (визначили) цьому праву.
Розділ II. Авторське право і суміжні права