Компоненти екологічної ситуації

Важливішими компонентами екологічної ситуації стають:

· структури організації та управління

· конфлікти між різними структурами діяльності та їхніми управлінськими «надбудовами» із питання про переважні форми використання та вживанняприродного матеріалу.

Кожна структура діяльності постійно зіштовхується із тим, що на її систему вживання природного матеріалу оказує вплив інша діяльність.

(«Що ви робите із природою?» - запитує один. Однак розуміти це кожного разу слід інакше: «Чому ви не даєте мені використовувати та губити природу «прогресивніше»?»)

І в цьому хорі голосів, які звучать у сучасній екологічній ситуації, голоси сторонніх спостерігачів, які говорять від імені Природи, змішуються і переплітаються із голосами тих, хто говорить від лиця Діяльності – зацікавлено переслідуючи свої специфічні, як частка, цілі та задачі відомств. І при цьому ті, хто сьогодні присвоює собі право говорити від імені Природи із точки зору «вищих цінностей», точно так повинні проходити спеціальну та ретельну «перевірку» на який тип цінностей та цілей вони при цьому орієнтовані і на який типпрактики в результаті розгортання цих цінностей можливо вийти?

Так ускладнюється структура екологічної ситуації.

Фіксуючи на схемі лише символи позицій, ми дозволяємо читачу реконструйовувати та домислювати ті реальні протиріччя та конфлікти, свідками яких він сьогодні є.

Разом із тим ми надаємо йому свободу у продовженні цієї «позиційної гри»:

- можливо послідовно вводити у задане схематичне зображення нові позиції, ускладнюючи схему та захоплюючи усе нові та нові пласти реальної ситуації;

- тут можуть з'явитися вчені-алармісти, які орієнтовані на конкретні прояви наслідків – забруднення повітря, води, кризи міського середовища;

- тут можуть з'явитися представники альтернативних екологічних рухів із своїми політичними інтересами, котрі примушують їх, експлуатуючи вторинні екологічні ефекти, надавати їм нове звучання та статус всесвітньої проблеми;

- сюди повинні бути включені представники різних організаційно управлінських надбудов – починаючи із міністерств та відомств із своїми специфічними інтересами та напрацьованим відношенням до ситуації на «місцях», та закінчуючи органами територіального управління, які використовують екологічну ситуацію для проведення політики децентралізації та впливу на структури галузевого керівництва.

Разом із тим проведений аналіз наочно демонструє, що екологічна ситуація є перш за все соціальна та діяльністна ситуація. Не реконструюючи тих аспектів ситуації, де екологічні питання та наслідки стають засобом політичної боротьби та управління, організованого впливу та прямого примусу, де розгортаються зіткнення та конфлікти між різноманітними типами діяльності, неможна зрозуміти сутності та суті екологічної ситуації. Це добре і більш детально показано на прикладі урбаністичної ситуації в роботі Є.Єпішина «Програма «Екополіс»» (ЧиП № 9 / 1986).

Якщо не бачити існуючих сьогодні тенденцій у області організації та управління різними системами діяльності, які паразитують на одному природному матеріалі, неможна виділяти структуру та межі екосистем.

Неможна не розуміти і того факту, що одні управляючі структури спрямовані тільки на співорганізацію різноманітних типів діяльності, а інші, навпаки, включають до об’єкту свого управління самий природній матеріал та виділені зони наслідків (дивись схему 3).

У одному випадку ми будемо мати справу із компромісною екологією, у іншому випадку ми вимушені аналізувати можливості та припустимі способи використання природного матеріалу.

Розглядаючи організацію діяльності, ми повинні задаватися запитанням:

- які форми використання природного ареалу ми закриваємо, приймаючи те або інше стратегічне рішення, які форми використання стали неможливі?

Спираючись на поняття ресурсу, території, умов, ми здійснюємо альтернативне проектування та прожектування таких технологій і систем діяльності, котрих сьогодні ще немає. І тоді «», аналіз наслідків та екологічної ситуації стає лише моментом альтернативної проектувальної роботи, а разом із тим ведуть до програмування розвитку діяльністна природничих систем (ДПС).

(ЧиП №»/1990 стор.47)

… зайнявши екотехнічну та антропотехнічну позиції… Звертаючися із цієї антропоцентристської позиції до уявлення про екологічну ситуацію, ми повинні, за сутністю справипочати прибудовувати її знову, бо «летить» вихідне її уявлення як ситуації у взаємовідносинах людини та природи. На місце цього уявлення … ми повинні тепер покласти ситуацію із взаємовідносинами людини із її середовищем існування, включаючи її миследіяльністну, соціальну та матеріальну складові, та звернутися до аналізу наслідків у цьому складно структурованому середовищі…

1. Першоджерелом смутку у середовищі існування, у тому числі і негативних для середовищата людини, є миследіяльність позиціонера. У цій позиції може виступати як окрема особистість, так і будь яка соціальна група.

2. Представлена таки образом екологічна ситуація виявляється старою як світ: достатньо згадати Сократа та Дж. Бруно. Вона втягує у себе, як частку, духовні, соціальні та матеріальні конфлікти особливого роду (під матеріальними маються на увазі конфлікти людини із матеріальним середовищем, включаючи і матеріал природи).

3. Протягом більшої частини історії смути, які викликалися активною миследіяльністю, локалізовувалися у двох верхніх шарах середовища існування людини. У XX столітті у результаті різкого, вибухоподібного зростання виробничих сил зона конфлікту розповсюдилася униз – на матеріальний субстрат, породивши вихідні екологічні уявлення. Якщо раніше негативні наслідки локалізувалися у надзвичайно пластичній та лабільній середовищах – духовній та соціальній та могли із часом нейтралізуватися, то тепер за торкнутими опинилося фізичне існування людства.

4. Якщо в країнах Заходу зона наслідків змістилася униз як би цілковито (за рахунок демократизації, підвищення культурного рівню та добробуту населення негативні наслідки у верхніх зонах локалізуються та згладжуються), то у нас негативні наслідки охопили середовище існування по всій його глибині.

Перебудова стала потужним фактором, який засмучує, позитивні наслідки якого поки що за торкнули виключно лише миследіяльністний шар, а у соціальній та матеріальній сферах проявляються переважно негативні наслідки. На мій погляд, це природно, більш того, інакше і бути не могло, бо та що раз і назавжди стала «заморожена», «єдина правильна» структура прийшла у рух, для котрого не призначалася і до якого не здатна. У цьому специфіка нашої вітчизняної екологічної ситуації.

5. В силу тісних зв’язків та взаємопереплетіння складових (або шарів) середовища існування завідомо не можливо впорядкувати кожну із них окремо, ліквідувати локальні негативні наслідки. Якщо очевидне, що національні проблеми неможливо вирішити окремо від культурних або економічних, то повинно бути також очевидне, що задачі природокористування, які взяті ізольовано, також не піддаються вирішенню. Тому Державна екологічна програма повинна бути програмою перебудови у цілому, а питання природокористування можуть і повинні займати у ній відповідне функціональне місце. Для побудови такої програми необхідний аналіз негативних наслідків у складно структурованому середовищі існування.

Іншими словами, нам необхідна екотехнічну програма, і це потребує від нас, у першу чергу, відповідного самовизначення.

Ми вийшли, таким образом, на нову модифікацію уявлення екологічної ситуації, котра дозволяє подивитися на усе те, що відбувається із висоти пташиного польоту. Ми можемо помітити тепер загальні контури та глибинну спорідненість явищ, які раніше здавалися розрізненими та такими, що знаходяться ледве не у різних світах. Завдяки такому об'єднанню ми можемо розрізняти їх (і багато іншого) на нових підвалинах і, таким образом, рухатися уперед. Ми можемо побачити глибоку спільність не тільки проблем охорони природи а охорони пам'яток культури як різних зорганізованостів матеріалу оточуючого середовища, але і охорони прав людини як необхідної соціальної структури. Ми можемо переконатися у тому, що сталінські концтабори та зони екологічного лих а за сутністю явища одного порядку: перші з'явилися на шляху до комунізму так саме, як другі на шляху до ноосфери, ще раз підтверджуючи стару істину, що благими намірами викладена дорога до пекла. Але чи винні утопії?

Ми можемо зрозуміти, нарешті, що екологічна криза, яка трактується як криза у стосунках людини та природи, є лише частковий прояв, симптом кризи людської цивілізації, симптом неузгодженості основолагаючих понять та уявлень людства із реальностями нашого світу, сигнал про необхідність зміни цих понять та уявлень, зміни нашої картини світу.

* * *

(«діяльністно-природна система»(ДПС), ідеологія системного підходу, «форма», «матеріал», «процес», «кентавр - системи», полісистема, «механізм», «умови», «наслідки», «ресурси», «межі» )

Таким образом, ми ввели простішу схему екологічної ситуації, намітили шляхи її розгортання.

А чи значить це, що ми задали структуру діяльністно-природної системи (ДПС)?

Доки задане лише об’єктно-онтологічне поле той «фон» на якому можуть бути «прорисовані», «вирізані» діяльністно-природні системи (ДПС) різного рівню складності. Межі різних ДПС будуть визначатися тим, яку практичну рамку ми приймемо і під яким «кутом зору» буде вибиратися центральний системоутворюючий фактор та основний процес, який конструює цілісність даної системи.

Починаючи говорити про ДПС, дослідники та проектувальники переконують нас, що ДПС складається із двох підсистем:

· діяльністної та

· природної.

Тим самим , застосовуючи структурні методи аналізу, вони відновлюють методологічний дуалізм та вводять ряд громіздких і в силу прийнятої постановки, таких, що не розрішаються, проблем.

У XIX віці такого ж роду наївна метафізика призвела до виникнення та широкого розповсюдження проблематики розповсюдження «душі» та «тіла». Сьогодні ми розуміємо, що до тих пір доки ми будемо ділити технічну роботу із людиною на

- практику роботи із її фізіологією, та на

- практику роботи із її психологією,

до тих пір буде існувати психофізична та психофізіологічна проблеми.

Не варто повторювати у області господарства тих логічних та методологічних помилок, які робили психологи минулого століття. Приймаючи напрокат наївну «метафізику природи» та протиставляючи «технічну» підсистему природній, ми породжуємо цілий ряд псевдо проблем та кривдних рішень, за сутністю справи, закриваючи собі можливості вийти на реальне проектування та дослідження ДПС.

Діяльністно-природна система (ДПС) - є єдина система, і вона не може бути «розрізана» на дві або декілька підсистем. За суттю справи

Ідеологія системного підходу - і стверджує, що об’єкт, який розглядається не може бути розділений на частини та підсистеми, а повинен розглядатися як єдине ціле.

Схематичне зображення екологічної ситуації, яке введене, фіксує той факт, що структури діяльності «захоплюють» матеріал природи, трансформують і переробляють його особливим образом, частково асимілюють його, а частково перетворюють у відповідності із характером антропогенного та техногенного впливу.

Однак вихід до тих типів матеріалу, які не відповідають формі, протистоять їй реально-практично є за сутністю справи, перший хід до досконало іншого, нематеріального трактування природного матеріалу.

Матеріал у цьому повороті сам виступає як повна система, яка живе за своїми законами та має свої специфічні процеси.

Іншими словами не формапротистоїть матеріалу,а одні процеси, які конституюють повну діяльністну, технічну систему, протистоять іншим процесам, які конституюють іншу повну систему.

Замість достатньо простої та очевидної категорії «форма-матеріал» ми вимушені звертатися до більш складних категорій системного підходу.

Система – «кентавр» - є у методологічному плані плісистемою, у рамках якої одні процеси та системи стають матеріалом, на якому розгортаються інші процеси та специфічні для них функціональні структури.

Центр ваги системного аналізу переноситься на виявлення різних способів «зашнуровки» діяльністних та природних, природничо-історичних процесів, на аналіз механізмів «уштучнення» природних та «оприроднення» технічних компонент, на проробку додаткових категорій – «умови», «наслідки», «ресурси», «межі» та інших.

Відмовляючись від розповсюдженого уявлення про природу, приймаючи установку нової концепції «другої природи» та нової «концепції раціональності», яка застосовується до систем -«кентаврів», ми закономірно повинні ставити питання у його практичному та логіко-методологічному повороті більш широко. Необхідно привертати інші, більш складні системні категорії та розглядати не тільки і не стільки

Поиск по сайту: