Види грошових реформ та їх характеристика

Грошова система держави з часом потребує змін. Ці зміни спри­чиняють нові умови соціально-економічного розвитку країни, впровадження науково-технічних досягнень. Потреби в перетво­ренні можуть стосуватися вдосконалення існуючої грошової си­стеми, проведення антиінфляційних заходів або глибокої якісної перебудови системи грошового обігу. Головним завданням кожної грошової реформи незмінно залишається стабілізація грошового обігу.

Розглянемо класифікацію грошових реформ.

За глибиною перебудови державою грошової системи реформи поділяються на: грошові реформи у широкому розумінні (повні, або структурні); грошові реформи у вузькому розумінні (часткові).

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебу­дову чинної системи грошових, кредитних і валютних відносин.

Структурні (повні) грошові реформи є типовими для випадків, коли:

— в країні здійснюється перехід від системи біметалізму до золотого монометалізму, а згодом до системи паперово-грошового обігу та впровадження електронних грошей;

— з'являються новостворені держави внаслідок розпаду ко­лоніальних імперій чи надвеликих держав або після військових втручань;

— командно-адміністративний тип господарювання та управ­ління країною змінюється на ринково орієнтовану економіку.

У цих випадках необхідні функціональні та інституційні пере­творення як в економіці загалом, так і в кожній її підсистемі. Пов­ні грошові реформи є тривалими в часовому вимірі й відбуваються впродовж декількох років, що пов'язано з масштабністю структур­них змін. Прикладами реформ у широкому розумінні є:

— грошова реформа в Росії 1895—1897 pp., яка мала за мету перебудову грошової системи на принципах золотого монета- ризму;

— реформа в Росії 1922—1924 pp., підчас якої була відновлена система золотодевізного (паперового) стандарту;

— грошові реформи в країнах колишнього СРСР у 90-х роках XX ст.;

— реформи в країнах Західної Європи, які пов'язані заміною національних валют єдиною валютою євро.

Реформи у вузькому розумінні здійснюються в системі органі­зації грошового обігу, коли змінюються окремі елементи грошової системи (назва грошової одиниці, номінал, види грошових знаків, механізм їх емісії тощо). Структура економіки і грошово-кредит- них відносин залишається незмінною.

Основною причиною проведення часткових реформ є знецінен­ня неповноцінних грошей, запроваджених в обіг у країнах світу. Частковими можна вважати грошові реформи 1947 та 1961 р. у ко­лишньому СРСР.

За повнотою проведення змін у грошовій системі реформи поділяються на формальні й деномінаційні.

При грошовій реформі формального типу впроваджується но­вий зразок купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Величина грошової одиниці (масштаб цін) не зміню­ється. Причинами таких дій може бути зміна державної символіки і необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, поліпшення

фізичних характеристик грошових знаків; посилення рівня захи­щеності купюри через випадки підробки національної валюти у значних розмірах. Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 p., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 руб.; уСШАв 2003—2005 pp., коли поступово вводилися в обіг купюри 20, 50 і 100 дол.

Деномінаційні реформи здійснюються внаслідок обміну старих купюр на нові з перерахуванням усіх грошових показників за пев­ним співвідношенням. Маса грошей в обігу відповідно зменшуєть­ся, а масштаб цін зростає. Необхідність деномінації пояснюється тим, що через інфляційні процеси значно збільшується масштаб номінальних грошових знаків. Виникають складнощі в оперуван­ні надто великими числами у готівкових і безготівкових розрахун­ках, а також збільшуються витрати на обслуговування грошового обігу. Так, у 1958—1960 pp. у Франції була проведена деномінація франка за співвідношенням: один новий франк за 100 старих фран­ків. Деномінаційна грошова реформа відбувалася в колишньому СРСР у 1961 p.: старі грошові знаки були вилучені з обігу та обмі­няні без будь-яких обмежень у пропорції 10:1. Деномінація мала місце в Україні в 1996 p., коли обмінювалися 100 000 крб. на одну гривню.

За характером обміну старих грошей на нові грошові реформи доцільно поділити на: конфіскаційні ("шокові") й неконфіскаційні.

Проведення конфіскаційних реформ має на меті вилучення не­законних доходів, відновлення соціальної справедливості, отриман­ня додаткового доходу державою тощо. Грошові реформи конфіс- каційного типу ще застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава визнає себе банкрутом. Грошові реформи конфіскаційного типу можуть проводитися з деномінацією грошового обігу.

Співвідношення обміну грошей залежить від:

— величини поданого до обміну запасу старих грошей. Чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, або варіант, коли до певної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відно­шенні один до одного, а далі — зі знижувальним коефіцієнтом;

— форми зберігання старих грошей. Банківські вклади можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівкові заощадження;

— форми власності власника грошей. Для державних суб'єктів — тримачів грошей — обмін може здійснюватися за більш вигідною пропорцією, ніж для недержавного сектора економіки.

У 1944—1952 pp. в країнах Західної Європи проведено 24 гро­шові реформи конфіскаційного типу. Елементи конфіскації було застосовано і під час грошової реформи 1947 р. у колишньому

СРСР. Тоді використали диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Неконфіскаційнареформа передбачає, що за єдиним співвідно­шенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв. Прикладом неконфіскаційної реформи є грошова реформа в Украї­ні у вересні 1996 р.

За порядком уведення в обіг нових грошей розрізняють: одно- моментні грошові реформи і реформи паралельного типу (консер­вативні).

У процесі одномоментних реформ уведення в обіг нових грошей здійснюється за короткий строк (7—15 днів), упродовж якого тех­нічно можливо обміняти старі гроші на нові, але в невеликих об­сягах. У більшості випадків використовуються конфіскаційні за­ходи. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 p., але без застосування конфіскаційних процедур.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в обіг нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з об­міном старих знаків на нові, і вони тривалий час функціонують одночасно. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку 1992 p., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем. Реформи паралельного типу є складними за технікою реалізації.

Світова практика грошових відносин розрізняє два основних види проведення реформ паралельного типу:

1. Нові та старі гроші емітуються банківською системою на од­накових засадах; обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою у співвідношенні 1 : 1. У цьому випадку старі гроші вилучаються з обігу поступово, відповідно до надхо­дження їх у банки. Замість них банки видають в обіг уже нові гроші. Таким чином у СІЛА запроваджують в обіг нові купюри на початку XXI ст.

2. Нові й старі гроші імітуються на різних засадах. За таких умов в обігу між ними виникне конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші швидко знецінюватимуться. Користування старими грошима стане незручним і все більш ризикованим. Дер­жава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обігу, обмі­нявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового курсу напередодні реформи. У такий спосіб проведено грошову реформу в радянській Росії в 1922—1924 pp.

За характером впливу на курс національної валюти, у порів­нянні з іноземною чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями, грошові реформи здійснюються з використанням ме­тодів девальвації й ревальвації (підтема 7.3.).

Отже, кожна грошова реформа індивідуальна і неповторна за своїми характеристиками. Які причини не спонукали б до прове­дення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є ста­білізація грошового обігу.

7.3. Методи та інструменти здійснення грошових реформ

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації грошової одиниці. При цьому необхідно всебіч­но проаналізувати всі внутрішні й зовнішні чинники, що спону­кали до глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, підготувати від­повідні економічні передумови.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція — процес призу­пинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є протилежністю інфляції. Інфляція — це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом зниження рівня цін. Спочатку дефляція може спричинити негативні наслідки — скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростання, збіль­шення безробіття та ін.

Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фі­нансових та грошово-кредитних інструментів. Серед фінансових заходів чільне місце посідають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, "заморожування" цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні за­ходи передбачають скорочення грошової емісії та кредитних вкла­день шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком облікової ставки та збільшення норми обов'язкових резер­вів комерційних банків.

У процесі грошових реформ можуть застосовуватися такі мето­ди стабілізації валют: деномінація, нуліфікація, девальвація, ре­вальвація.

Деномінація — укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування з метою забезпечення грошового обігу і надання більшої повноцінності грошам. Деномінація проводиться шляхом обміну всіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції цін, тарифів, заробіт­ної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіж­них зобов'язань тощо. Внаслідок деномінації відбувається укруп­нення масштабу цін, що спричинює швидке зменшення грошової маси в обігу. Спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, змен­шуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.

У колишньому СРСР деномінації відбувалися тричі: дві в 1922— 1923 pp. і одна в 1961 р. В Україні, як уже зазначалось, деноміна­цію проведено в 1996 р. у співвідношенні 100 000 крб за одну грив­ню. Необхідність деномінації зумовлюється тим, що внаслідок інфляції надто збільшується масштаб номіналів грошових знаків, і тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації очевидна, оскільки зникає потреба в оперуванні надто великими числами як у готів­кових, так і безготівкових розрахунках. Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют матимуть такі самі порядки величин. Вагомим є і психологічний чинник. Адже національна валюта, обмінний курс якої щодо основних світових валют виражений числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так.

Нуліфікація — оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними. Нуліфікація належить до конфіскаційного типу реформ. Суть цієї реформи в тому, що старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обігу, а замість них випускаються нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або створення власної національної грошової системи. Нуліфікація з повним анулюван­ням старих грошей трапляється рідко. Наприклад, наприкінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівсько­го уряду, натомість випущені металеві й розмінні на золото гроші. Зазвичай знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові зна­ки у надзвичайно низькій пропорції. Наприклад, у СРСР (1922— 1923 pp.) 1 крб новими знаками обмінювався 1 млн крб старими; у Німеччині в 1924 p. 1 нова рейхсмарка — на 1 трлн старих марок. У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою ця операція мала вигляд деномінації.

Девальвація — знецінення національної грошової одиниці у порівнянні з іноземною валютою чи міжнародними валютно- розрахунковими одиницями. Вона виявляється у підвищенні ва­лютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у зниженні курсу національної валюти. За золотого стандарту, коли державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют та існував прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація полягала у зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото.

Методи стабілізації валют супроводжувалися відновленням їхнього розміну на метал і поверненням до золотого або срібного стандарту. Наприклад, розглянемо реформу в Англії в 1821 р. Починаючи з 1797 р. (під час війни Англії з Францією), англійська валюта перестала розмінюватися на золото і через інфляцію знеці­нилася на 40 % . Коли завдяки зростанню виробництва і товарообі­гу знецінення фунта стерлінгів зменшилось до 2 %, Банк Англії відновив розмін банкнот на золото за номіналом 1:1. У такий спосіб була відновлена доінфляційна вартість фунта. Аналогічний метод стабілізації валюти був застосований у СІЛА: коли інфляція 1861—1865 pp. поступово була подолана, частину паперових гро­шей (грінбеки) було вилучено з обігу, курс їх у золоті підвищився до номіналу. У 1879 р. уряд відновив розмін паперових доларів на золото, але за курсом: один паперовий долар дорівнює одному зо­лотому долару.

При золотому монометалізмі методи стабілізації грошового обігу і курсу валют збігалися. В умовах системи нерозмінних бан­кнот девальвація і ревальвація застосовуються переважно для регулювання курсу національних валют. Наприклад, девальвації, що відбувалися в 30-х роках XX ст., були спрямовані не на стабілі­зацію валют, а на їх знецінення з метою створення умов для валют­ного демпінгу. В період 1946—1973 pp. було здійснено понад 500 де- вальвацій і лише 10 ревальвацій, причому виникло нове явище у вигляді сполучення ревальвації з інфляцією (у ФРН, Японії, Швейцарії в 70-х роках минулого століття).

Після скасування золотих паритетів девальвація полягала лише в зниженні офіційного валютного курсу. Рівень її визначався зне­ціненням валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались на рівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційного знецінення.

Девальвація стимулює експорт, здешевлює його, проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки через суттєве подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари. Причиною девальвації є інфляція та хроніч­ний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, у зв'язку з інфля­ційним знеціненням радянський карбованець був кілька разів девальвований упродовж 1990—1991 pp., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 р. становив майже 100 крб за один долар. Аналогічна ситуація відбувалася з українським купоно-карбованцем протягом 1992—1995 pp. За сучасних ринкових умов девальвація може проводитись цілеспря­мовано, як метод валютної політики держави з метою впливу на розвиток зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності продукції, врегулювання платіжного балансу тощо. Навіть більше, за режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватися стихійно, у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація — підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна при­чина ревальвації — тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцитів у її партнерів. Ревальва­цію може спричинити велика валютна спекуляція, коли на націо­нальну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що пере­вищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, що призводить до збільшення пропозиції іноземної валюти на міжбан- ківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові деваль­вації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ре­вальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені віддавати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погір­шує конкурентоспроможність експортера. Одночасно дешевшає імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у на­ціональній валюті, після її ревальвації отримують значну вигоду, і ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме згідно з ревальва­цією. Для населення ревальвація, з одного боку, приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфля­цію, проте з іншого — призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно відповідно до макроекономічної ситуації.

За золотого стандарту ревальвації зазнали відносно сталі валю­ти збільшенням офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Відповідно підвищувався їхній курс щодо знецінених валют. Така ситуація була невигідною для експортерів і боржників та, навпаки, забезпечувала невиправдані доходи імпортерам і кредиторам. Щоб усунути такі невідповідності в зовнішньоекономічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.

У сучасних умовах механізм ревальвації значно модифікувався, особливо після запровадження системи плаваючих валютних курсів. За таких умов ревальвація виявляється у тривалому (по­ступовому) підвищенні курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць. Вона може здійс­нюватись у формі підвищення валютного паритету не до всіх валют, а лише щодо валют тих країн, з якими ця валюта має спільний режим плавання. Ревальвація може відбуватися також у формі відмови центрального банку країни від проведення валютної ін­тервенції для підтримання або підвищення курсу національної валюти щодо інших валют.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися нечасто, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку. За таких умов у країні швидко розширюється товарообіг і зменшу­ється бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошо­вих знаків і поступовому відновленню її доінфляційного рівня.

Нині курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому зникає потреба у ревальвації й девальвації як елементах грошової реформи. Ревальвація, як і девальвація, — явища однаково небажані. Політика регулювання валютного кур­су має бути такою, аби не заважати інтересам експортерів і підтри­мувати стабільність національної валюти. Отже, валютний курс має бути певним компромісом між інтересами експортерів і ста­більністю грошей.

Регулювання грошового обігу є дуже важливим інструментом у руках держави. Здійснюючи емісію (або вилучення грошей з обі­гу) та використовуючи засоби монетарної політики, вона впливає на наповнення фінансового ринку платіжними засобами, врівно­важує попит і пропозицію на них і тим самим стимулює чи стримує виробництво залежно від фази економічного циклу. Цей інстру­мент є достатньо передбачуваним — у теорії та практиці відпра­цьовані наслідки впливу забезпеченості грошовими коштами на розвиток економіки.

7.4. Світовий досвід успішного реформування грошових систем

Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох краї­нах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформуван­ня існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, під­готовчими заходами тощо.

Розглянемо приклади успішного реформування грошової си­стеми.

Німеччина. Про фактичний розпад грошової системи Німеччи­ни у період Першої світової війни та повоєнні роки засвідчує те, що купівельна спроможність марки внаслідок інфляції впала у 1923 р. більше як в один трильйон разів у порівнянні з 1913 р. В обігу пе­ребувало 496 квінтильйонів марок, які практично нічого не були варті. Йдеться про фактичну нуліфікацію грошового обігу. Зміст реформи 1924 р. зводився до обміну нової німецької рейхсмарки на старі у співвідношенні 1: 1 трлн. Водночас завдяки отриманню іноземних позичок було впроваджено систему золотого та інвалют­ного забезпечення (у розмірі 40 %) нової емісії, що зумовило необ­хідну стабілізацію грошового обігу.

Однією з найрадикальніших за змістом грошових реформ кон­фіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Ні­меччині у червні 1948 р. Тоді криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найсильніше вона вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Проводилася масштабна конфі­скація. В перший день реформи (20 червня 1948 р.) усі громадяни, які проживали на території, що в 1949 р. увійшла до складу Захід­ної Німеччини, незалежно від їх становища в суспільстві, одержа­ли можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1 : 1 на нові гроші — німецькі марки. В серпні за цим же курсом було здійсне­но обмін ще 20 марок. За таким же принципом було переоцінено й банківські рахунки: 70 % їхньої суми було анульовано, 20 % — переведено на строкові (на 20 років) сертифікати, 10 % — перера­ховано в нову грошову одиницю. У підсумку — в процесі реформи було анульовано 93,5 % грошових рахунків і готівки, що перебу­вала на руках населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.

Ефект реформи був надзвичайно високим. Отримавши повно­цінну грошову одиницю, економіка зразу ж почала працювати. Якщо на початку 1948 р. промислове виробництво в західних зонах становило лише 53 % від рівня 1936 p., то вже у другій половині того ж року ця цифра сягнула 73 %, а в листопаді 1947 р. — 100 %. Та головне — стабілізувався ринок, розпочався реальний процес економічного відтворення і розвитку.

Росія. Історичним прикладом відкритої девальвації може слу­гувати грошова реформа 1839—1843 pp. у Росії. Знецінені асигна­ції були обмінені за курсом 3 руб. 50 коп. за один срібний рубель на кредитні квитки, які, своєю чергою, підлягали розміну на зо­лото і срібло за номінальною вартістю. Таким чином, тимчасова стабілізація рубля була досягнута шляхом відкритої девальвації: за один рубель асигнаціями власники їх отримали тільки близько 29 коп. сріблом.

Автором грошової реформи в Росії 1895—1897 pp. був фінансист і державний діяч граф С. Вітте. Від початку Кримської війни в Росії використовувалася вкрай неефективна система обігу нерозмінних на золото паперових грошей. Отже, головною метою реформи була перебудова грошової системи на принципах золотого монетаризму. Підготування впродовж майже 10 років до такої перебудови було пов'язане не лише із запровадженням відповідних інституційних змін, а й з нагромадженням необхідного золотого запасу, подолан­ням бюджетного та платіжного дефіциту тощо.

Початком реформи стало впровадження 1895 р. в обіг золотого рубля, що обмінювався на паперові купюри за таким курсом: один золотий рубель до півтора кредитного (паперового) рубля. В 1896 і 1897 р. номінальна вартість золотого рубля двічі переоцінювала­ся. Прихована девальвація сталася в 1897 р. у Росії. Вона вияви­лася в тому, що був запроваджений розмін кредитних білетів на золоті монети, номінально карбованець за карбованець, але при цьому золотий вміст рубля було знижено на третину — з 26,1 до 17,4 частки чистого золота. Всі банкноти, що перебували в обігу, стали розмінними на золото. їх емісія на 92 % забезпечувалася зо­лотим запасом, який на кінець 1897 р. оцінювався у 1247 млн руб. Нова конвертована в золото грошова одиниця Росії відразу отри­мала надзвичайно високу довіру у світі.

Класичною за змістом та економічними наслідками вважається реформа в Росії 1922—1924 pp. Вона відновила зруйновану на той час систему золотодевізного (паперового) стандарту. Принципове значення цієї грошової реформи полягає насамперед у тому, що вона довела можливість запровадження нової грошової одиниці та її подальшої стабілізації в умовах глибокої економічної кризи та повного дисбалансу господарських зв'язків. У 1921 р. промислове виробництво на території колишнього СРСР скоротилося більше як у сім разів, а загальний індекс цін зріс більше як у 30 тис. разів проти 1913 р. Економічна ситуація залишилася практично незмін­ною, і в першій половині 1922 р. роздрібні ціни зросли майже у 50 разів, а витрати державного бюджету на 96 % покривалися емісією.

Існувало два варіанти виходу з ситуації. Перший: оздоровлення фінансів і грошової системи можливе лише на засадах загальної економічної стабілізації. Тому здійснення радикальних перетво­рень у грошово-кредитній системі за наявних економічних умов неприпустиме; воно не дасть бажаних результатів і є передчасним. Другий: лише на ґрунті глибокої структурної грошової реформи можна сподіватися на подолання кризових процесів в економіці та на її реальне оздоровлення. До реалізації було обрано другу по- мицію. Важливо зважити й на те, що успіх реформи, котра розглЯ' дається, здебільшого визначався коректністю її механізму. Це була реформа паралельного типу.

Грошова реформа 1922—1924 pp. була багатоступінчастою- Спочатку відбулися деномінації грошових знаків: у 1922 р. у спів' відношенні 1 : 10 000 та в 1923 p. 1 : 100. Таким чином, нова гро' шова одиниця в 1923 р. була прирівняна до 1 млн руб. дореформе' ного випуску.

Наприкінці 1922 р. було впроваджено в обіг нову грошову одй' ницю — червінець — банківський білет Державного банку. Емісій нової банкноти на 25 % забезпечувалася золотим запасом і

75 % —короткостроковими векселями та високоліквідними това'

рами споживчого ринку. Червінець почав прирівнюватися до з о' лотої дореволюційної десятирублевої монети, тобто до 0,774 ґ чистого золота. Він став розмінною й конвертованою грошової⁰ одиницею.

Важливе значення для стабілізації грошової системи мало скя" сування валютної монополії, запровадження валютних ринкі^р і вільної купівлі-продажу золота. Вилучення старих грошових кУ~ пюр здійснювалося протягом чотирьох місяців (до 1 липня 1924 р*) через їх викуп за курсом: один новий рубель за 50 тис. рублів гр°' шових знаків 1923 р. і 50 млрд рублів, що перебували в обігу грошової реформи.

Успіх грошової реформи 1922—1923 pp. зумовили й ефективі*¹ стабілізаційні заходи: всебічне сприяння приватному підприєї^' ництву й торгівлі, роздержавлення раніше націоналізованої вла^с' ності, проведення глибокої аграрної реформи, реформ банківсьК⁰' кредитної системи, цінової реформи, збалансування бюджетУ' лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. З метою підтри^' ки валютного курсу національної банкноти держава активно вД^а валася до валютної інтервенції, використовуючи для цього держ»^р ні запаси золота та іноземної валюти. Однак така система проісвУ вала недовго. Згортання непу наприкінці 20-х років минуло^⁰ століття супроводжувалося фактичною демонетизацією економік¹¹' її новим перетворенням на централізовану формально-грошоРУ економічну систему.

Естонія. Естонія намагалася проводити власну монетарну поЛ¹ тику вже зі середини 1990 р. шляхом лібералізації цін та опла'^ГІЇ праці. Як наслідок — купівельна сила рубля в Естонії була найм^еІІ шою в колишньому Радянському Союзі, що давало змогу захисї¹* ти внутрішній ринок республіки в умовах тотального дефіциту. той час в Естонії була проведена грошова реформа з уведенЯ*¹*⁴. в обіг повністю конвертованої національної валюти — естонсь^⁰¹ крони, обмінний курс якої був жорстко прив'язаний до курсу ні­мецької марки у співвідношенні 8:1. Грошова база забезпечува­лася золотовалютними резервами Банку Естонії.

Для безпосереднього керівництва підготовкою та проведенням грошової реформи в березні 1991 р. був створений Комітет з грошо­вої реформи. Естонська крона була введена в обіг 20 червня 1992 p., а починаючи з 1 вересня 1992 р. вона стала єдиним законним платіжним засобом на території Естонської Республіки. Обмін на крони здійснювався за курсом одна крона за десять радянських рублів. Після переходу Німеччини на євро до цієї валюти був прив'язаний і офіційний курс крони (1 євро = 15,6466 крони).

Саме Комітет з грошової реформи визначив строк обміну грошей і правила, за якими цей обмін має відбуватися. Обміняти гроші могли лише ті, хто попередньо перевірив наявність свого прізвища у списках, а сума готівкових коштів, що підлягала обміну, була обмежена 150 кронами на людину (проте банківські вклади насе­лення і всі кошти підприємств обмінювалися повністю).

На момент запровадження крони її курс був за різними оцінка­ми в 4—10 разів нижче розрахованого, згідно з паритетом купі­вельної спроможності, щодо основних конвертованих валют. За­ниження курсу крони передбачало створення сприятливих умов для подальших реформ та економічного зростання: підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції у порівнянні з до­рогим імпортом, поступове наближення внутрішніх цін до світо­вого рівня, формування рівноважної структури відносних цін.

Унаслідок проведення грошової реформи в республіці виникла принципово нова економічна ситуація. Найважливішою метою Банку Естонії стало забезпечення конвертованості крони та ста­більності обмінного курсу. Нове законодавство зміцнило довіру до естонської крони, що стимулювало приплив іноземних інвестицій. Конвертованість крони і прив'язка її курсу до німецької марки дозволили створити сучасну систему зовнішньоторговельних розрахунків, що мінімізувала курсовий ризик за торговельними операціями лише коливанням західних валют.

Уряд Естонії в березні 2009 р. ухвалив рішення про перехід на євро не пізніше 1 січня 2011 р. При цьому було наголошено, що Естонія здатна виконати всі призначені для цього умови, а обмін­ний курс естонської крони був стабільним з моменту введення в обіг національної валюти в 1992 р. Відповідно до вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ), перехід на євро має відбуватися за існу­ючим обмінним курсом, тобто 15,64 крони за євро.

Словенія. Прикладом успішного здійснення грошової реформи у Словенії було запровадження національної грошової одиниці.

25 червня 1991 p. було проголошено мораторій незалежності Сло­венії. Прийнято пакет із шести законів щодо становлення власної грошової системи. Було надруковано купони без назви грошової одиниці за підписом Міністерства фінансів (Національного банку на той час ще не існувало).

У жовтні 1991 р. був ухвалений закон про національну валюту, яка отримала назву "толар". Грошова реформа відбувалась у два етапи. На першому етапі югославські динари обмінювали на сло­венські купони за курсом 1:1. На той час у Словенії був запрова­джений так званий політичний курс динара до німецької мар­ки — 1 : 13. Курс толара було оголошено у співвідношенні 1 : 32, проте це не дестабілізувало ситуацію. Народний банк Словенії узяв на себе функцію центрального банку, вилучивши всю динарову готівку і безготівкові баланси. Через тиждень, коли курс толара стабілізувався, здійснено його ревальвацію (1 динар : 0,8 толара), щоби захистити нову валюту від динарової інтервенції. Ці кроки було зроблено за порадою консультантів Європейського банку ре­конструкції та розвитку (ЄБРР) та американських фінансових кіл. Допомогу надавав також Федеральний банк Німеччини. Словени використали німецьку модель, пристосувавши її до своїх умов. Принципова відмінність введення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливість ліквідувати внутрішній тіньовий ринок.

На другому етапі банк запровадив в обіг повноцінні купюри. Толар вдалося стабілізувати і зробити його конвертованим. Інфля­ція зменшилася з 20 до 4,0—1,5 % на місяць. Обмінний курс на­ціональної валюти стосовно вільноконвертованої було встановлено вищим за реальний паритет купівельної спроможності з метою зміцнення довіри до національної валюти і створення тим самим сприятливих умов для збільшення експорту.

У країнах, що входили до складу колишнього СРСР, проводи­лися грошові реформи в широкому значенні, метою яких була не лише перебудова, а й утвердження нової системи грошово-кредит- них і валютних відносин, адекватних умовам ринкової економіки.

Отже, без послідовного, цілеспрямованого курсу на грошово- валютну та кредитну стабілізацію неможливо забезпечити належ­ні умови для успіху трансформаційних процесів і стійкого еконо­мічного зростання. З іншого боку, існує необхідність глибоких структурних перетворень, прискорення інноваційних процесів в усіх сферах виробництва. Без цього зусилля, спрямовані на ста­білізацію грошового обігу, будуть марними.

Основні терміни і поняття

Грошова реформа, емісія грошей, грошові реформи в широкому розумінні, повні грошові реформи, структурні грошові реформи, грошові реформи у вузькому розумінні, грошові реформи частко­вого типу, формальні грошові реформи, деномінаційні грошові реформи, конфіскаційні грошові реформи, "шокові" грошові ре­форми, неконфіскаційні грошові реформи, одномоментні грошові реформи, грошові реформи паралельного типу, консервативні грошові реформи, деномінація, нуліфікація, девальвація, реваль­вація, інфляція, дефляція.

Запитання для самоконтролю

1. Які причини і мета грошових реформ?

Поиск по сайту: