Типи та види грошових систем

Тривала еволюція грошових систем та сучасна практика їхньо­го функціонування створили можливість виокремити їхні різно­манітні типи та види (рис. 6.1).

Тип грошової системи залежить від форми, в якій гроші пере­бувають в обігу. В науці та практиці вирізняють два типи грошових систем:

— металеві грошові системи — зливки й монети, виготовлені з дорогоцінних металів, виконують усі функції грошей, а банкно­ти, що перебувають в обігу, є знаками повноцінних грошей і віль­но на них обмінюються в банку, що їх випустив;

— паперово-кредитні грошові системи — гроші, що є в обігу, не обмінюються на дорогоцінні метали, а їхня кількість залежить від потреб держави або обсягу активів, якими вони забезпечені.

Рис. 6.1. Типи та види грошових систем

Обраний тип грошової системи визначає її вид залежно від змі­сту закону грошового обігу, що лежить в основі її функціонування. За таким принципом грошові системи доцільно поділити на само­регульовані й регульовані.

У саморегульованих грошових системах як гроші використову­валися благородні метали, котрі були представлені в обігу повно­цінними монетами і розмінними на ці метали банкнотами. Само­регулювання полягало в тому, що маса грошей в обігу автоматич­но врівноважувалася з потребами обігу. Адже якщо внаслідок зменшення обсягів виробництва і реалізації товарів потреба у гро­шових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей ви­лучалася з обігу, перетворюючись на скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки зі скарбів надходили в обіг. Крім того, саморегулювання відбувалося й у встановленні валютних курсів національних валют різних держав, бо вони також залежали від умісту в них дорогоцінних металів.

У саморегульованих грошових системах роль держави зводила­ся до законодавчого встановлення вмісту золота чи срібла у гро­шовій одиниці. Отже, саморегульованими були металеві грошові системи, які в процесі своєї еволюції існували у формах біметаліз­му та монометалізму.

Основною характерною ознакою регульованих грошових систем є відсутність обміну паперових та металевих грошових знаків на дорогоцінні метали. Роль регулятора таких грошових систем на­лежить державі. Саме вона стає монополістом у випуску грошей і відповідає за стабільність національної грошової одиниці, вико­ристовуючи при цьому всі можливі інструменти регулювання грошового обігу. Встановлення валютних курсів національних грошових одиниць відбувається на основі паритету їхньої купі­вельної спроможності.

Залежно від обраного державою механізму регулювання пропо­зиції грошей регульовані грошові системи поділяються на системи паперово-грошового та кредитно-грошового обігу.

У системі паперово-грошового обігу обсяги емісії грошей зале­жать від бюджетного дефіциту. Це означає, що держава приймає рішення про збільшення пропозиції грошей залежно від того, скільки коштів їй необхідно для фінансування своїх видатків. При цьому незабезпечена емісія грошей може здійснюватися не тільки державним казначейством, а й центральним банком держави, якщо випущені ним гроші будуть спрямовуватися на пряме фінансуван­ня дефіциту державного бюджету. Такі грошові системи мають право на існування лише в часи військових дій чи природних ка- таклізмів, коли значно зростає навантаження на бюджет, а рівень ділової активності в економіці є низьким і суб'єкти господарюван­ня не здатні миттєво збільшити попит на гроші.

У звичайній (неекстремальній) економіці необхідно відмовити­ся від системи паперово-грошового обігу, бо в держави завжди буде виникати спокуса за рахунок, наприклад, збільшення соціаль­них видатків поліпшити свій рейтинг серед виборців.

Для регульованих систем кредитно-грошового обігу характер­ним є випуск грошей для кредитування економіки, тобто обсяги пропозиції грошей залежать від попиту на них з боку позичальни­ків. Цим вони подібні до саморегульованих грошових систем. Єдиним емісійним центром стає центральний банк країни, який здійснює випуск грошей, надаючи кредити комерційним банкам, які доводять гроші до кінцевих позичальників. Суб'єкти господа­рювання і населення використовують отримані в кредит кошти для фінансування своїх поточних потреб, реалізації інвестиційних проектів, купівлі товарів тривалого споживання. Таким чином вони стимулюють розвиток національної економіки.

У системі кредитно-грошового обігу фінансування дефіциту державного бюджету здійснюється також на основі кредиту, що виникає при випуску та розміщенні урядом, наприклад, облігацій державної позики, які потребують погашення у визначений термін. Як і в саморегульованих грошових системах, у системі кредитно- грошового обігу кількість грошей в обігу має властивість не лише збільшуватися, а й зменшуватися. Таке спостерігається під час повернення кредитів чи зниження рівня попиту на гроші.

Залежно від типу економічної системи в країні та ступеня втру­чання держави в економіку регульовані грошові системи поділяють на системи ринкового та неринкового типу.

Вплив держави на ринок грошей у грошових системах ринко­вого типу здійснюється переважно економічними методами. Цен­тральний банк має змогу регулювати попит на гроші, встановлю­ючи ціну грошей у вигляді своєї ставки рефінансування. Найбільш дієвим способом впливати на пропозицію грошей є операції цен­трального банку на відкритому ринку при купівлі-продажу держав­них цінних паперів.

Грошові системи неринкового типу характерні для країн з ко­мандною економікою, де держава регулює грошовий обіг адмі­ністративними методами. Таке регулювання здійснюється через встановлення чітких обмежень на обсяги і призначення кредитів, заборони окремих видів грошових операцій, лімітів на видачу го­тівкових коштів з рахунків у банках. У деяких випадках при купівлі товарів чи послуг замість грошей (або одночасно з ними) необхідно пред'являти талони чи картки, що значно звужує мож­ливості використання грошових коштів. У таких грошових систе­мах функціонування ринку грошей спотворене і зазвичай не від­повідає законам грошового обігу.

Залежно від ступеня інтеграції національної грошової системи у світову та наявних у країні правил регулювання валютних від­носин грошові системи поділяються на відкриті та закриті.

У відкритих грошових системах не встановлено жодних обме­жень на здійснення валютних операцій, національна валюта пов­ністю конвертована, а її курс залежить від попиту і пропозиції на валютному ринку. Країни з такими грошовими системами органіч­но включені в міжнародний рух капіталу та світовий фінансовий ринок.

Для закритих грошових систем характерні різноманітні ва­лютні обмеження, встановлені державою. До них можна віднести, зокрема, заборону на здійснення певних валютних операцій, вве­зення чи вивезення різних видів валют тощо. У країнах з такими грошовими системами спостерігається адміністративне регулю­вання валютного ринку та офіційне встановлення валютного кур­су національної грошової одиниці, який залежить лише від волі можновладців, а не від ситуації на ринку.

Отже, усі сучасні грошові системи є регульованими. Для того щоби національна економіка функціонувала ефективно, її грошо­ва система, залежно від обраного державою механізму регулюван­ня пропозиції грошей, має бути системою кредитно-грошового обігу; залежно від типу економічної системи в країні та ступеня втручання держави в економіку — системою ринкового типу, а за­лежно від ступеня інтеграції національної грошової системи у сві­тову та наявних у країні правил регулювання валютних відно­син — відкритою.

Поиск по сайту: