Пожежні сигналізація, оповіщення та зв'язок

Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що перебувають у зоні можливої небезпеки, дозволяє швидко локалізувати осередки пожежі, здійснити евакуацію та вжити необхідних заходів щодо гасіння пожежі. Тому підприємства повинні бути забезпечені засобами зв'язку та системами пожежної сигналізації та оповіщення.

Для передачі повідомлення про пожежу в будь-який час доби можна використовувати телефони спеціального та загального призначення, радіозв'язок, централізовані установки пожежної сигналізації. Системи оповіщення про пожежу повинні забезпечувати у відповідності з розробленими планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по всьому будинку (споруді) а при необхідності - послідовно або вибірково в окремі його частини (поверхи секції тощо). Кількість оповіщувачів (динаміків), їх розміщення та потужність повинні забезпечити необхідну чутність у всіх місцях перебування людей Для передачі текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі. Приміщення, з якого здійснюється керування системою пожежного оповіщення, належить розміщувати на нижніх поверхах будівель, біля входу на сходові клітки, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.

Найбільш швидким та надійним засобом виявлення ознак займання та сигналізації про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації (АУПС), яка повинна працювати цілодобово. Залежно від схеми з'єднання розрізняють променеві (радіальні) та кільцеві АУПС (рис. 4.37). Принцип роботи АУПС полягає в наступному: при спрацюванні хоча б одного зі сповіщувачів на приймально-контрольний прилад надходить сигнал "Пожежа".

Схеми променевого (а) та кільцевого (б) з'єднання в АУПС

Рис. 4.37. Схеми променевого (а) та кільцевого (б) з'єднання в АУПС: 1 - сповіщувачі; 2 - приймально-контрольний прилад; 3 - блок живлення від електромережі; 4 - блок аварійного живлення; 5 - система перемикання живлення; 6 - з'єднувальні проводи

Неадресовані пожежні сповіщувачі включають тільки в мережі радіального типу; при цьому місце займання визначається номером шлейфа (променя), який видав сигнал "Пожежа". Адресовані пожежні сповіщувачі включають в мережі як радіального, так і кільцевого типу; адреса займання визначається місцем установки оповіщувача, який видав сигнал "Пожежа", за його адресним номером.

На пожежо- та вибухонебезпечних об'єктах АУПС, окрім сигналізації про пожежу, можуть видавати команди в схеми керування автоматичними установками пожежогасіння, димовидалення, оповіщення про пожежу, вентиляції, технологічного та електротехнічного устаткування об'єкта.

АУПС за способом передачі повідомлення (сповіщення) про пожежу поділяють на автономні та централізовані. В автономних установках АУПС сигнал тривоги "Пожежа" від сповіщувача надходить на приймально-контрольний прилад, який встановлюється у приміщенні з цілодобовим перебуванням чергового персоналу. Черговий телефонує на приймальний пост пожежної охорони і передає необхідну інформацію. У централізованих АУПС сповіщення про пожежу від приймально-контрольних приладів передається через канал зв'язку (наприклад, канал пейджерного зв'язку чи радіоканал) на централізований пульт пожежного спостереження.

Ручний пожежний сповіщувач

Одним з основних елементів АУПС є пожежні сповіщувачі - пристрої, що формують сигнал про пожежу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручний пожежний сповіщувач (рис. 4.38, а) вмикає людина, що виявила пожежу, шляхом натискання на пускову кнопку. Вони можуть використовуватися для подачі сигналу про пожежу з території підприємства. Всередині будівлі ручні сповіщувачі встановлюються як додатковий технічний засіб автоматичної АУПС.

Пожежні сповіщувачі: а - ручний ИР-П; б - тепловий ИП-105; в - димовий ИПД-1; г - сповіщувач полум'я ИП

Рис. 4.38. Пожежні сповіщувачі: а - ручний ИР-П; б - тепловий ИП-105; в - димовий ИПД-1; г - сповіщувач полум'я ИП

Автоматичні пожежні сповіщувачі

Спрацьовують без участі людини, від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення температури, поява диму чи полум'я.

Теплові пожежні сповіщувачі

За принципом дії поділяються на: максимальні (ИТ-Б, ИТ2-Б, ИП-105, СПТМ-70), які спрацьовують при досягненні пирогового значення температури повітря в місці їх встановлення; диференційні (НЬ 871-20), які реагують на швидкість наростання градієнта температури; максимально-диференційні (ИТ1-МДБ, О-601), які спрацьовують від тої чи іншої переважаючої зміни температури.

Принципи дії та конструкції теплових пожежних сповіщувачі в можуть бути різними: з використанням легкоплавких матеріалів які руйнуються внаслідок дії підвищеної температури; з використанням термоелектрорушійної сили; з використанням залежності електричного опору елементів від температури; з використанням температурних деформацій матеріалів; з використанням залежності магнітної індукції від температури тощо.

Сповіщувач пожежний ИП-105 (див. рис. 4.38, б) являє собою магнітоконтактний пристрій з контактним виходом. Він працює за принципом зміни магнітної індукції під дією високої температури. При підвищенні температури повітря магнітне поле зменшується, і при досягненні порогового значення температури контакт, який знаходиться в герметичній камері, розмикається. При цьому подається сигнал "Пожежа" на приймально-контрольний прилад.

Димові пожежні сповіщувачі

Виявляють дим фотоелектричним (оптичним) чи радіоізотопним методом. Принцип дії оптичного сповіщувача пожежного димового ИПД-1 (див. рис. 4.38, в) базується на реєстрації розсіяного світла (ефекті Тіндола). Випромінювач і приймач, що працюють в інфрачервоному світлі, розташовані в оптичній камері таким чином, що промені від випромінювача не можуть потрапити безпосередньо на приймач. У випадку пожежі дим потрапляє в оптичну камеру сповіщувача. Світло від випромінювача розсіюється частинками диму (рис. 4.39) і потрапляє в приймач. Унаслідок цього формується сигнал "Пожежа" і подається на приймально-контрольний прилад. У радіоізотопному сповіщувачі диму чутливим елементом слугує іонізаційна камера з джерелом а-випромінювання (рис. 4.40). Дим, який утворюється під час пожежі, знижує ступінь іонізації в камері, що й реєструється сповіщувачем.

Розсіювання світлового потоку частинками диму

Іонізаційна камера світла (випромінювач) радіоізотопного сповіщувача диму

Рис. 4.39. Розсіювання світлового потоку частинками диму: 1 - джерело 2 - задимлене середовище; 3 - часточки диму

Рис. 4.40. Іонізаційна камера світла (випромінювач) радіоізотопного сповіщувача диму: 1 - анод; 2 - катод

Пожежні сповіщувачі полум'я

(ИП, ИП-П, ИП-ПБ) дозволяють швидко виявити джерело відкритого полум'я. Чутливий фотоелемент сповіщувача реєструє випромінювання полум'я в ультрафіолетовій чи інфрачервоній частинах спектра. Комбіновані сповіщувачі ІПК-1, ІПК-2, ІПК-3 контролюють відразу два чинника, що супроводжують пожежу: дим та температуру.

Пожежні сповіщувачі характеризуються: порогом спрацювання - найменшим значенням параметра, на який вони реагують; інерційністю - часом від початку дії чинника, що контролюється, до моменту спрацювання; захищуваною площею - площею підлоги, яку контролює один сповіщувач. У табл. 4.13 наведені порівняльні характеристики сповіщувачів різних типів.

Таблиця 4.13. Порівняльна характеристика сповіщувачів різних типів

Порівняльна характеристика сповіщувачів різних типів

Окремі сповіщувачі (давачі) охоронної сигналізації (наприклад, ультразвукові, оптико-електричні) мають високу чутливість і здатні дуже швидко (швидше за пожежні сповіщувачі) виявляти перші ознаки займання. Тому вони можуть поєднувати охоронні та пожежні функції. Однак такі сповіщувачі можуть бути лише додатковими елементами АУПС, які підсилюють пожежну безпеку захищуваного об'єкта. Адже охоронна сигналізація працює в неробочий час, а пожежна - цілодобово.

При виборі типу та виконання автоматичного пожежного сповіщувача необхідно враховувати призначення захищуваного приміщення, пожежну характеристику матеріалів, що в ньому знаходяться, первинні ознаки пожежі та умови експлуатації відповідно до ДБН В.2.5-13-98.

Для правильного вибору автоматичних пожежних сповіщувачів необхідно враховувати особливості об'єкта: призначення захищуваних приміщень, ступінь їх пожежонебезпеки, специфіку технологічного процесу, пожежну характеристику матеріалів, що знаходяться в приміщенні, первинні ознаки пожежі та характер її можливого розвитку. Необхідно також враховувати наявність систем автоматичного пожежогасіння та інші особливості об'єкта.

Вид і виконання пожежних сповіщувачів необхідно обирати з урахуванням умов середовища в захищуваних приміщеннях і класу вибухонебезпечної чи пожежонебезпечної зони.

Кількість та розташування пожежних сповіщувачів залежить від розмірів, форми, умов роботи та призначення приміщення, конструкції перекриття (покриття) і висоти стелі, наявності та виду вентиляції, завантаженості приміщення матеріалами та устаткуванням, а також від типу та виду пожежних сповіщувачів і в кожному конкретному випадку визначаються проектною організацією, яка отримала ліцензію на цей вид діяльності в установленому порядку.

Пожежні сповіщувачі встановлюються, як правило, під покриттям (перекриттям). В окремих випадках допускається їх розташування на стінах, балках, колонах, а також підвішування на тросах, за умови їх розміщення на відстані не більше 0,3 м від рівня покриття (перекриття) і не більше 0,6 м від отворів вентиляції.

У приміщеннях з рівною стелею точкові пожежні сповіщувачі розташовують, як правило, рівномірно по площі стелі з урахуванням розмірів приміщення, а також технічних параметрів сповіщувачів. Точкові пожежні сповіщувачі рекомендується встановлювати за схемами трикутного або квадратного розміщення (рис. 4.41).

Схеми трикутного та квадратного розміщення сповіщувачів:

Рис. 4.41. Схеми трикутного та квадратного розміщення сповіщувачів:

а - відстань між сповіщувачами; б - відстань від стіни до сповіщувача

В окремих випадках сповіщувачі розміщують у зонах найімовірнішого займання, на шляхах конвективних потоків повітря, а також поблизу пожежонебезпечного устаткування.

Відстань між сповіщувачами приймається з урахуванням площі, що контролюється одним сповіщувачем. Остання ж суттєво залежить від висоти захищуваного приміщення. Тому чим більшою є висота захищуваного приміщення, тим менша площа, що контролюється сповіщувачем. Відстань від сповіщувача до стіни, як правило, приймається вдвічі меншою, ніж відстань між сповіщувачами.

Як показала практика експлуатації пожежних сповіщувачів, теплові пожежні сповіщувачі необхідно застосовувати в приміщеннях малої та середньої висоти та відносно невеликого об'єму. При висоті приміщення 7-9 м використання теплових сповіщувачів є недоцільним через неефективність реєстрації осередку пожежі.

Порогова температура спрацювання максимальних і максимально диферентних теплових сповіщувачів повинна бути не менше, ніж на 20 °С і не більше, ніж на 70 °С вищою від максимально допустимої температури в приміщенні.

Диференційні теплові сповіщувачі ефективні в таких приміщеннях, у яких за нормальних виробничих умов не відбувається різкого підвищення температури навколишнього середовища. Такі сповіщувачі неможна встановлювати поблизу джерел тепла, що здатні спричинити їх помилкове спрацювання.

Димові сповіщувачі облаштовуються в приміщеннях, де можливе займання супроводжується значним виділенням диму. При їхньому розташуванні необхідно враховувати шляхи та швидкості потоків повітря від вентиляційних систем.

Сповіщувачі полум'я встановлюються в приміщеннях, де є імовірність займання з відкритим полум'ям. Необхідно уникати різноманітних виробничих впливів (працюючі зварювальні апарати чи інші джерела ультрафіолетового чи інфрачервоного випромінювання). Сповіщувачі полум'я повинні бути захищені від прямих сонячних променів та безпосереднього впливу джерел штучного освітлення. При розташуванні сповіщувачів полум'я необхідно враховувати їхні технічні характеристики: кут огляду, захищуванусповіщувачем площу, максимальну віддаленість виявлення пожежі (віддаль від сповіщувача до найвіддаленішої "видимої" ним точки).
2.Стаціонарнізасобипожежогасіння

На тих промисловихпідприємствах, де пожежіможутьдужешвидкорозповсюджуватисяпроектують установки пожежогасіння, якіспрацьовують у автоматичному режимі.

Автоматичні установки пожежогасіннякласифікуютьсяза:

призначенням;

принципом дії;

режимом роботи;

видом вогнегасноїречовини;

способом подаваннявогнегаснихречовин в осередоквогню і т.і.

За призначенням установки автоматичногопожежегасінняподіляють на такі, щопризначенні для:

попередженняпожеж;

гасінняпожеж;

локалізаціїпожеж;

блокуванняпожеж.

За тривалістю пуску пожежні установки поділяютьсяна:

надшвидкодіючі (тривалість пуску до 0,1с);

швидкодіючі (тривалість пуску 0,1-0,3с);

середньоінерційні (3-30с);

інерційні (понад 0,5 хв).

За тривалістюгасінняпожежні установки можуть бутикороткочасноїдії (до 15хв), середньоїтривалості (до 30 хв) і тривалоїдії (понад 30хв).

Середстаціонарнихзасобівпожежогасіннянайбільшрозповсюдженісприклерні і дренчерні установки автоматичного водного пожежогасіння. За обліковимимданими, у будівлях, обладнанихцими установками, 96% пожежбуло погашено до прибуттяпожежно-рятувальнихпідрозділів.

Обладнаннюспринклерними і дренчерними установками підлягаютьдеревообробнікомбінатиплощею 700м2, складицелулоїду, кіноплівки й цехи з сировиною для їхвиготовленняобладнуютьцими установками незалежновіжїхплощі.

Автоматична спринклерна установка — це мережа водопровідних труб підперекриттямприміщення, обладнане так званимиспринклерними головками, отвори якихзакриті легкоплавкими замками.

Сплав, з якоговиготовляють замки, має температуру плавлення 72-93?С або 141-182?С. При підвищеннітемператури замок розплавляється, спринклерна головка розкривається й осередокпожежізрошується водою.

Скринклерні установки обладнаніконрольно-сигнальними клапанами, якіпривідкритті головки спрацьовують і подають сигнал тривогиі воду у мережу.

При пожежах у спринклерних установках відкриваютьсялишеті головки, щоперебувають у зонівисокоїтемператури, крім того вони маютьдоситьвисокуінерційність — відкриваютьсялише через 2-3 хвилини з моменту підвищеннятемператури у приміщенні.

Такаінертність у деякихпромисловихбудівляхбуваєнедопустимою особливо в тих випадках, коли потрібно подати воду відразу на всю площуприміщення. У цихвипадкахвлаштовуютьдренчерні установки.

Дренчерні установки не маютьлегкоплавкихзамків, вони є сухотрубними і постійновідкритими.

У звичайнихумовахнадходження води в мережу блокує клапан груповоїдії, якийвідкривається при потребі автоматично чивручну і одночасноподається сигнал тривоги. У момент пожежноїнебезпеки вода в дренчерну систему подаєтьсяпідтиском, а по закінченніпожежнихробітвиливається з системи через спусковийвентель.

Дренчерні установки обладнують для захиступоверхоньстін, вікон, дверей, для створеннялокальних і блокуючихводянихзавіс, для зрошенняелементівтехнологічногообладнання, всерединібудівель з високоюпожежноюнебезпекою, де можливешвидкерозповсюдженнявогню.

Автоматичні установки пожежогасіннямаютьпостійно бути готовимидогасінняпожеж. Керівникоб'єкта наказом призначає особу, яка відповідає за справністьспринклерних і дренчерних установок. Справність установок перевіряється один раз на тиждень, а контрольно-сигнальнаапаратура — щоденно, до початку зміни.

Для протипожежногозахистуоб'єктівхімічної та нафтовоїпромисловості, а також там, де у виробничомуциклізадіянілегкозаймисті та горючірідиниоблаштовуютьспринклерніпінні установки.

Спринклерніпінні установки за принципом діїсхожі на водяніспринклери. Вони включаються автоматично при відкриванні замка, конструкціяякогосуттєвовідрізняєтьсявід водяного спринклера.

Автоматичнеджерелоспринклерноїпінимаєвисокийнапір води, щозабезпечуєбезперебійну роботу відразу ж післявідкриттяпінногоспринклераю

Дренчерніпінні установки використовують для захисту таких об'єктів, де пожежіможутьшвидкорозповсюджуватися на значнуплощу і де потрібнезрошенняповітряно-механічноюпіноюрозрахунковихплощ, окремихчастинбудівліабовсієїплощіоб'єкту.

При виникненніпожеж у дренчерних установках спрацьовуєпожежнийсповіщувач, якийзапускаєконторльно-пусковийвузол для пуску водного розчину, піноутворювача й генератора піни.

Там, де горючіматеріалирозміщенінерівномірно та існуєймовірністьспалахування, облднуютьшвидкодіючіавтоматичні установки локальноїдії, якіобмежують і гасятьпожежутільки в межах протипожежноговідсіку.

Автоматичні установки газовогопожежогасінняподіляються на:

установки об'ємногопожежогасіння;

установки локальногопожежогасіння.

Засобомпожежогасіння в цих установках може бути діоксидвуглецю та іншіінертніречовини (аргон, водяна пара, азот) хладони і засоби на основіхладонів.

Ці установки можутьдужешвидкозаповнюватиприміщеннягазовимизасобами й створювати в ньомунеобхіднуконцентраціюсередовища, за якоїприпиняєтьсягоріння.

Для гасінняпожежпорошковимизасобамизастосовуютьстаціонарні і пересувні установки з ручним, дистанційнимабоавтоматичнимвключенням.

У стаціонарнихпорошкових установках при виникненніпожежіспрацьовуютьпожежнісповіщувачі, якіреагують на дим, тепло, світло й т.ін.

Порошкові установки здатністворюватищільнупорошковузавісу над вогнищемпожежі.

Для визначення типу відповідноїавтоматичної установки пожежогасіннявраховуютьсяконкретніумовивиробничоїдіяльності, та чинники, щоможутьспричинятизагоряння та склад вогнегасноїречовини, здатноїйогозагасити.

Питання для самоконтролю:

1.За допомогою яких технічних засобів здійснюється пожежна сигналізація, оповіщення та зв'язок?

2.Які є види установок автоматичного пожежогасіння?

ВИСНОВОК

Отже, навчальний процес потрібно переорієнтувати на формування в студентів бажання й уміння самостійно оволодівати знаннями, використовувати літературу та інші джерела інформації. Суттєвою причиною цього є те, що з одного боку , знання стали більш доступними, але з іншого – жоден навчальний заклад неспроможний надати ідеальну освіту на все життя.

Широке застосування самостійної роботи студентів дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань:

- підвищити свідомість і міцність засвоєння знань студентами;

- виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма;

- навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці,

- розвивати в студентів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість , логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань;

- прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати;

- розвинути творчу активність, спостережливість;

- прагнути досягнення поставленої мети;

- постійно вдосконалюватись у вибраній професії після закінчення навчального закладу.

Дидактичними умовами активізації самостійної роботи вважаються усвідомлення студентами, що самостійна робота вільна за вибором, внутрішньо-вмотивована його діяльність, створення можливостей для оцінювання рівня своїх знань, проведення самоконтролю, уміння виконувати різні види записів, повне забезпечення інформаційно-методичними матеріалами для самостійної роботи, чітке планування індивідуальної самостійної роботи, впровадження інноваційних педагогічних технологій.

Література

1. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. – К.: «Основа», 2011

2. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Львів: Афіша, 2004

3. Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі: навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», - 2004.

4. Я. О. Сєріков. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Харків, ХНАМГ, 2007.

5. Р.М. Івах, Я.І. Бедрій, Б.О. Білінський, М.М. Козяр Основи охорони праці . Навчальний посібник. 4-те видання, перероблене і доповнене під редакцією Івах Р.М. – К. Кондор, 2011.

6. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підруч. для студ. вищих навч. закладів. За ред.. М.П.Гандзюка. – К.: Каравела, 2003.

Поиск по сайту: