Проте ні біологічні передумови, ні соціальне середовище не може впливати на людину поза її власною активністю

8. Рушійні сили психічного розвитку психології

В науці існує дві концепції розгляду проблеми розвитку взагалі і психологічного зокрема:

1) метафізична — з позиції цієї концепції розвиток розглядається як накопичення кількісних сил, а проблема рушійних сил розвитку навіть не піднімається. З позиції такої концепції розвиток психіки людини розглядається як збільшення обсягу уваги, пам'яті, збільшення словникового запасу тощо.

2) діалектико-матеріалістична — з позиції цієї концепції розвитком розглядається не як просте накопичення кількісних змін, а як перетворення на певному етапі кількісних змін у якісні, розвиток психіки трактується як перетворення (збільшення словникового запасу дитини на певному етапі її життя переходить у нову якість - здатність до спілкування за допомогою мови).

З позиції цієї концепції рушійними силами розвитку є боротьба протилежностей (внутрішні суперечності між новим та старим):

– Суперечності між новими потребами, які виникають у дитини, та наявним рівнем її можливостей, який ще недостатній для негайного задоволення її потреб

– Між зрослими фізичними та психічними силами дитини та старими способами взаємодії з дорослими видами діяльності, які вже не задовольняють дитину

–· Суперечність між новими вимогами, що ставляться суспільством і дорослими, та наявним рівнем розвитку, що не дозволяє виконувати ці вимоги.

9. Діалектичний взаємозв'язок навчання, виховання і розвитку

У психологічній науці при розгляді проблеми співвідношення навчання, виховання і розвитку можна виділити декілька підходів:

Психологи женевської школи вважали, що розвиток психіки відбувається за своїми власними законами, які не залежать від навчання та виховання, розвиток йде попереду і веде за собою навчання — тобто в процесі навчання потрібно пристосовуватися лише до тих надбань, які вже досягнуті дитиною в процесі розвитку. На думку Виготського, при такому трактуванні співвідношення навчання і розвитку навчання орієнтується не на завтрашній день розвитку, а «плентається» у його хвості.

Біхевіористи вважали, що між розвитком і научінням існує прямий зв'язок і зводили розвиток психіки лише до тих надбань, які виникають від впливом на учіння. При такому трактуванні розвитку надто спрощено і збіднено розглядаються сутності навчання і розвитку.

Підхід вітчизняних вчених на чолі з Виготським — вважали, що навчання повинно йти по переду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку:

1) зона (рівень) актуального розвитку — той рівень психічного розвитку, якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що їх дитина успішно розв'язує самостійно;

2)зона найближчого розвитку — це потенційна можливість психіки дитини — той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягти при допомозі дорослого (виявляється за допомогою завдань які дитина не може розв'язати самостійно).

Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком існує діалектичний взаємозв'язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини, тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань, які виникають під впливом навчання.

10. Закономірності психічного розвитку

Виділяють такі закономірності психічного розвитку людини:

1). Нерівномірність психічного розвитку виявляється тоді, коли навіть при найсприятливіших умовах різні психічні функції розвиваються по різному у певний віковий період. Виділяють найсприятливіші умови для розвитку лише певних психічних функцій, такі періоди називають сенситивними для розвитку цих функцій.

2). Інтеграція психіки — полягає у набутті психікою людини в процесі розвитку все більшої єдності, цілісності та стійкості. Психіка маленької дитини являє собою мало систематизовані поєднання тимчасових психічних станів, а психіка дорослої людини являє собою цілісну систему стійких рис особистості.

3). Диференціація психіки — полягає в урізноманітненні психічних проявів психічних якостей та властивостей в процесі дорослішання людини(інтелект, почуття у дитини в період раннього дитинства представлені лише допитливість у підлітків такі почуття стають різноманітними та більш багатогранними). Диференціація психіки виявляється набуттям все більшої, багатогранності та комплексності.

4). Пластичність психіки ґрунтується на пластичності нервової системи, яка виявляється у здатності психіки швидко пристосовуватись до постійних змін умов середовища, на основі пластичності психіки розвивається здатність до компенсації.

5). Компенсаторність. При недорозвитку або випаданні однієї психічної функції починається інтенсивний розвиток інших психічних функцій(при втраті зору розвивається слух і дотик).

Акселерація — це прискорення фізичного та психічного розвитку дитини. Причини: біологічні :

— збільшення у раціоні людини білкової їжі тваринного походження за рахунок використання у сільському господарстві біостимуляторів росту;

— вплив малих доз іонізуючого випромінювання;

соціальні :

— урбанізація життя (збільшення кількості великих міст та прискорений стиль життя у них);

— величезний обсяг інформації за рахунок впливу засобів масової інформації, передових інформаційних технологій.

Інфантилізм — це прояв рис дитинства у дорослому віці, прояв рис, притаманних більш раннім віковим періодам. Інфантилізм виявляється у незрілості суджень, легковажності, у невмінні брати на себе відповідальність за власті вчинки. Причини: недоліки сімейного та шкільного виховання та стиль гіперопіки, які не сприяють розвитку в дитини самостійності, активності та відповідальності.

11. Вікова періодизація психічного розвитку особистості

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.

2. Натальний період — пологи.

3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.

4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на: — молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).

8. Дорослішання: — підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років.

9. Дорослість: — рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років.

10. Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

Поиск по сайту: