Тема 1. ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА. 1. Предмет, завдання та структура вікової психології.

План:

1. Предмет, завдання та структура вікової психології.

2. Зв'язок вікової та педагогічної психології з іншими науками.

3. Історичний розвиток В. та П. психології.

4. Методи вікової та педагогічної психології за Ананьєвим (організаційні, емпіричні, обробки результатів, інтерпретаційні).

5. Вимоги до проведення досліджень з вікової і педагогічної психології.

6. Проблеми розвитку психіки й особистості.

7. Вчення про психічний розвиток. фактори психічного розвитку.

8. Рушійні сили психічного розвитку.

9. Діалектичний взаємозв'язок навчання, виховання і розвитку.

10. Закономірності психічного розвитку.

11. Вікова періодизація психічного розвитку особистості.

1. Предмет, завдання та структура вікової психології

Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез).

Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування).

В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію — психологію старості.

Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість.

Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:

· вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);

· розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоров'ї людини;

· дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності;

· розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій);

· з'ясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей;

· дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій;

· створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку;

· вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку;

• дослідження взаємин дітей і дорослих;

• з'ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей;

• забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака.

2. Зв'язок вікової та педагогічної психології з іншими науками

Вікова та педагогічна психологія тісно пов'язані між собою цей взаємозв'язок виявляється у таких аспектах:

А) в одному і тому ж об'єкті вивчення (дитині, підліткові, старшокласникові);

Б) у використанні схожих методів дослідження:

В) у схожих зв'язках з одними й тими ж науками.

Вікова та педагогічна психологія пов'язані з такими науками:

– філософією — яка виступає методологічною основою для В. та ПП.

– педагогікою— найтісніший між педагогікою та педагогічною психологією яка виникла на межі двох наук педагогіки та психології. Педагогіка надає віковій та педагогічній психології інформацію про передовий досвід, про шкільну практику, а ВП. та ПП. озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки, формування особистості дітей, про психологічні закономірності навчально-виховного процесу.

– загальною психологією — яка виступає фундаментом для розвитку вікової та пед. псих., а ВП. і ПП. збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриття нових психологічних закономірностей

– соціальною психологією — надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкування і спільної діяльності у різних соц. групах.

– історією яка вивчає закономірності розвитку психології на всіх історичних етапах.

– дефектологією — вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей. Використовує дані дефектології для організації навчання та виховання дітей.

– анатомією та фізіологією — яка озброює ВП. та ПП. знаннями про особливості фізичного розвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певних санітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу.

– методикою викладання шкільних предметів.

– математичними науками — які розробляють методи математичної статистики для кількісної обробки результатів психологічних досліджень.

3. Історичний розвиток В. та П. психології

У давньому світі загальнопсихологічні знання розвивалися в лоні філософії. Гераклітписав (прибл. 544—483 до н. є.) про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про процесуальність (плинність, змінність) психічних станів, різні перехідні рівні душевного життя (основи генетичного підходу), підпорядкованість усіх психічних явищ непорушним законам матеріального світу.

Один із чільних її представників католицький філософ Фома Аквінський (1225/26—1274). Вважав, що рослинна, тваринна і людська душі розташовані ступінчасто, а у середині кожної з них розміщені здібності та їх продукти (відчуття, уявлення, поняття). Душа спочатку здійснює акт пізнання: їй являється образ об'єкта (відчуття або поняття); потім усвідомлює, що нею зроблено цей акт; і нарешті, душа «повертається» до себе, пізнавши вже не образ і не акт, а себе як унікальну сутність. Перша спроба докладного і послідовного опису психічного розвитку особистості пов'язана з ім'ям німецького філософа Альфреда Тідемана (1736—1803), який опублікував у 1787 р. «Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини». Значно ширше і детальніше дослідив поведінку дитини-дошкільника у середині XIX ст. німецький психолог Альберт Кусмауль (1811—1897). Спостерігав за розвитком дитячої психіки французький філософ Іпполіт Тен (1828—1893), він описав процес засвоєння мови своєю дочкою.

Засновником дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Віктора Прейєра (1822—1899). Якщо до нього досліджували окремі проблеми і давали фрагментарні ескізи розвитку психіки дитини, то В. Прейєр намагався цілісно проаналізувати проблему на основі систематичного її дослідження. Його книга «Душа дитини» (1882) репрезентувала опис психічного та біологічного розвитку дитини від народження до трьох років. На думку В. Прейєра, у сфері психічного розвитку виявляється біологічна спадковість, яка є основою індивідуальних відмінностей. Він прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мовлення, емоцій дитини, а й навчити дорослих розуміти дітей, використовуючи об'єктивні методи. З цією метою в додатку до своєї книги умістив зразок щоденника, покликаного забезпечити вивчення особливостей розвитку дітей різного віку.

4. Методи вікової та педагогічної психології за Ананьєвим

Організаційні методи

а) порівняльний (метод поперечних зрізів) спрямований на виявлення динаміки певної психологічної функції шляхом порівняння особливостей її розвитку на різних кінцевих етапах.

б) лонгітюдний метод (повздовжніх зрізів) має на меті тривале вивчення одних і тих же досліджуваних з метою виявлення глибинних закономірностей психічного розвитку та формування особистості людини.

в) комплексний метод — передбачає розподіл підходів різних наук до вивчення одного і того ж об'єкта (програма роботи з обдарованими дітьми)

Емпіричні методи

а) спостереження, самоспостереження метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків.

б) експериментальні методи:

Основними ознаками експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу. Це дає змогу варіювати незалежними змінними, впливаючи на індивіда і тим самим викликаючи певні явища (залежні змінні). Під час експерименту виникають умови для відокремлення явищ, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдяки цьому вдається виявити приховані процеси, механізми, явища, властивості, встановити закономірні зв'язки між ними.

Поиск по сайту: