Емоційний процес та умови його виникнення

Механізми емоцій, потреби та емоції

Фізіологічні механізми : емоційні явища забезпечуються діяльністю центральних та периферичних нервових процесів, взаємодією кори та підкірки півкуль г.м., наявнісю центрів емоцій у мозку, його організацією. Лімбічна система, кора, ВНС, симпатична і парасимпатична НС, блукаючий нерв.

Психологічні механізми : емоційні явища зумовлені потребами та особливостями ситуації, ситуаційних впливів. Емоції виражають активну сторону потреби, виявляються у формі переживання ставлення до світу і себе самого.

Психологічні механізми розкриваються в діяльнісному підході: емоція відображає відношення мотиву до мети, ступінь інтенсивності реакції залежить від сили і значущості мотиву.

С.Л . Рубінштейн : емоції – суб’єктивна форма існування потреби (мотивації). Мотивація відкривається суб’єктові у вигляді емоційних явищ, які сигналізують йому про потреби, значущість об’єктів і спонукають спрямувати на них активність.

Взаємовідношення емоцій і потреб може виявлятися двояко – у відповідності з двоїстістю самої потреби : 1)задоволення чи незадоволення при задов. чи не задов. потреби; 2) сама потреба, будучи активною тенденцією може переживатися як почуття;

Формула Симонова: Э = f [П, (Ин – Ис), ...], где Э — эмоция; П — сила и качество актуальной потребности; (Ин – Ис) — оценка вероятности удовлетворения потребности на основе врожденного и приобретенного опыта; Ин — информация о средствах, ресурсах и времени, прогностически необходимых для удовлетворения потребности, Ис — информация о средствах, ресурсах и времени, которыми располагает субъект в данный момент времени.

емоційний процес та умови його виникнення

Емоційний процес – специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі.

(Я.Рейковський, 1976):

· (фізіологічний)Комп-нт емоційного збудження, визначає мобілізаційні зміни в орг-змі. Виникнення емоційного процесу пов"язується зі станом збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що становить континуум від стану сну до стану крайнього збудження

· (суб*єктивний)Комп-нт, що пов"язаний зі значенням емоційної події для ос-сті (+ чи -), розкриває знак емоції. Знак не має необхідного зв"язку з організацією чи дезорганізацією поведінки ос-сті.

· (об*єктивний)Зміст, якісна хар-ка емоцій. Хар-зує специф. якісні особл-сті емоційної події. Якісна хар-ка залежить від особл-стей сигнального подразника.

Виникнення емоційного процесу пов"язується зі станом збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що становить континуум від стану сну до стану крайнього збудження

Емоційний стани виникають під впливом трьох типів факторів:

· Безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції.

· Нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції. Йдеться про генералізацію емоційних подразників.

· Співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з"являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками та сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни, незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як нецікавий, якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.

Умовами виникнення емоційних реакцій є емоціогенні ситуації, що діляться на такі типи:

-- Недостатність пристосувальних можливостей.

Неможливість надати адекватну відповідь на подразник. Основн три фактори, що призводять доцього - е новизна.ю незвичайність, раптовість.

-- Надлишкова мотивація

Найтиповіші види надлишкової мотивації: надлишкова мотивація, що не дістає застосування; надлишкова мотивація в соціальній поведінці; надлишкова мотивація при фрустрації; надлишкова мотивація при конфліктах.

-- Умовні емоції

Формуються в результаті набуття нейтральним стимулом емоувйного значення.

-- Емоційне зараження.

Перехоплення емоцій оточуючих при початково не емоціогенності ситуації. Є 2 типи: 1. підхоплення оточуючими сильної емоції одного 2. вираження емоційної реакції без переживання емоції при ідентифікації

себе з оточуючими.

Воля та емоції

Соотношение волевой и эмоциональной

регуляции

Эмоции и воля являются непременными компонентами управления (и регуляции

как частного случая управления) человеком своим поведением, общением и деяя

тельностью. Традиционно эмоциональнооволевая регуляция — объект рассмотрее

ния общей психологии. Когда говорят об «эмоциональнооволевой сфере», «эмоо

циональнооволевых качествах» [С. Л. Рубинштейн], это подчеркивает лишь связь

воли и эмоций, но не их родство и тем более не тождество. Эти две сферы психики

часто проявляют себя в повседневной жизни как антагонисты, в частности, когда

воля подавляет всплеск эмоций, а иногда, наоборот, становится очевидным, что

сильная эмоция (например, аффект) подавила волю.

Человеку нередко кажется, что он владеет собой, тогда как на самом деле чтоото

владеет им; пока разумом он стремится к одной цели, сердце незаметно увлекает его

к другой.

Ларошфуко

По этому поводу К. Н. Корнилов [1957], критикуя западных психологов, видевв

ших в воле лишь стремление к удовольствию или избегание страдания, писал, что

объяснять волевые процессы лишь чувствами никак нельзя. Чувства являются одним

из стимулов воли, но сводить волевую деятельность человека только к переживаемым

чувствам совершенно неправильно. В то же время К. Н. Корнилов отмечал, что один

интеллект, без вовлечения чувств, далеко не всегда воздействует на волю.

Руководствуясь разумом, можно найти выход из любой ситуации; опираясь лишь

на чувства, можно попасть в безвыходное положение.

В. Швёбель

В процессе регуляции поведения и деятельности эмоции и воля могут выступать

в различных соотношениях. В одних случаях возникающие эмоции оказывают на

поведение и деятельность дезорганизующее и демобилизующее влияние, и тогда

воля (а точнее сила воли) выступает в роли регулятора, компенсируя отрицательь

ные последствия возникшей эмоции. Это отчетливо проявляется при развитии

у человека так называемых неблагоприятных психофизиологических состояний.

Возникающее при утомлении чувство усталости и желание снизить интенсивность

работы или вообще ее прекратить компенсируется волевым качеством терпеливосс

ти. Это же волевое качество проявляется и при других состояниях, например при

монотонии, если ситуация требует продолжения работы. Состояния тревожности

и сомнений, то, что называют «смятением души», преодолеваются с помощью волее

вого качества решительности, состояние страха — с помощью волевого качества

смелости, состояние фрустрации — с помощью упорства и настойчивости, состояя

ния эмоционального возбуждения (злости, радости) — с помощью выдержки.

Можно быть хозяином своих действий, но в чувствах мы не вольны.

Г. Флобер

В других случаях эмоции, наоборот, стимулируют деятельность (воодушевлее

ние, радость, в ряде случаев — злость), и тогда проявления волевого усилия не

требуется. В этом случае высокая работоспособность достигается за счет гиперр

компенсаторной мобилизации энергетических ресурсов. Однако такая регуляция

неэкономна, расточительна, всегда заключает в себе опасность переутомления.

Но и волевая регуляция имеет свою «ахиллесову пяту» — чрезмерное волевое

напряжение может привести к срыву высшей нервной деятельности. Поэтому

П. В. Симонов считал, что личность должна оптимально сочетать сильную волю

с определенным уровнем эмоциональности.

Нередко отсутствие эмоциональных проявлений приписывают сильной воле

человека. Так, например, невозмутимость принимают за выдержку, самообладаа

ние, смелость. В действительности же, очевидно, невозмутимость может отражать

низкую эмоциональную реактивность или же быть результатом адаптации челоо

века к данной ситуации.

Большое значение в настоящее время придается разработке приемов произз

вольной регуляции эмоциональных состояний, поскольку они не подавляются проо

стым желанием, а требуют для их снятия особой техники регуляции. Причем эти

приемы могут использоваться как для устранения состояний, мешающих успешш

иицялугер йовелов вомзинахем зи нидо как еилису еовелоВ .6.6131

ности деятельности, так и для возбуждения состояний, способствующих успеху.

Методика, в которой используются эти два направления, названа психорегулируу

ющей тренировкой (ПРТ). О. А. Черникова [1962] показала, что произвольное

управление эмоциями отличается от управления познавательными процессами

(мышлением, запоминанием и пр.). Следует, однако, отметить, что эти приемы не

связаны с использованием волевых усилий и преодолением последствий неблаа

гоприятных состояний, а основываются на вызове определенных представлений,

образов. Поэтому они не могут считаться способами волевой регуляции (в том

смысле, который я вкладываю в это понятие). В то же время разработка упомянуу

того направления способствует более четкому пониманию воли (произвольности)

как управления, овладения собой.

Поиск по сайту: