Психологічна структура юридичної діяльності

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. Вона розрізняється за профілем (правоохоронна, правозастосувальна, судова) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, по здійсненню правосуддя, пенітен­ціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

За структурою юридична діяльність поділяється на:

1) пізнавальну;

2) конструктивну;

3) комунікативну;

4) організаторську.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяль­ності, які не визначають змісту, але супроводжують її як не­від'ємні частини: 1) профілактична та 2) посвідчувальна.

[3, с. 58] Вплив на особистість особливо сильних подразників із пе­реважанням негативних емоцій — похідна від екстремально­го характеру та високого ступеня конфліктності діяльності. Вчинення правопорушення (злочину) не тільки об'єктивно призводить до конфлікту конкретної людини з законом і сус­пільством у цілому, а й усвідомлюється нею як протиборство і породжує конфліктні стосунки з оточуючими. Вони можуть існувати протягом досить тривалого часу і проектуватись на іншу особу — представника правоохоронних органів, як свід­чення раніш існуючої у правопорушника негативної установ­ки на взаємодію. Причому поведінка правопорушників прак­тично ненормована, вони можуть поводитися будь-яким чи­ном, особливо в слововиявленні, працівник правоохоронних органів повинен діяти відповідно до норм закону, у певних визначених рамках. Конфліктність призводить до виникнен­ня стан емоційної напруженості та трансформації особис­тості (переважання стереотипного реагування на ситуацію, втрата пильності тощо), в подальшому — до переносу нега­тивних новоутворень на неслужбову сферу і суперечностей у найближчому оточенні.

Підвищена відповідальність та необхідність невідкладного вжиття заходів призводить до екстремальності діяльності, що зростає внаслідок необхідності приймати рішення в обмеже­ний проміжок часу, причому ці рішення забарвлюються еле­ментами небезпеки й ризику, бо можуть мати небажані особистісні наслідки.

Юридична, у тому числі правоохоронна, діяльність має також перелік особливостей, що визначаються специ­фікою взаємодії в системі «людина — право». Вони по­в'язані з тим, що рівень злочинності невпинно зростає, а сама злочинність наповнюється новим змістом — це потребує від працівників застосування спеціальних знань, інколи у дуже вузьких та спеціфичних сферах людської діяльності, нових форм та методів роботи.

До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації діяльності — суворе пра­вове регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання. Реалізація професій­них функцій у інших сферах людської діяльності регла­ментується загальними планами та інструкціями, які до­зволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну організацію праці. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичай­но, з цього не випливає, що її суб'єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів виконання діяльнос­ті, її раціональної організації;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності, поряд із необхідністю вине­сення обгрунтованих та виважених рішень, надає юри­дичній діяльності напруженого характеру і може призвес­ти до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловжи­ванні службовим становищем, друга — в нерішучому зас­тосуванні владних повноважень, пов'язаних із сумнівами, побоюваннями щодо можливої відповідальності;

3) наявність елементів небезпеки і ризику, у тому числі й при прийнятті рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочу­ється керівництвом, а «невдалий» визнається невиправда­ним і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чітко­го планування й прогнозування результатів — у кожній си­туації можна виділити декілька аспектів (правовий, психо­логічний, моральний, соціально-економічний та ін.). кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що «лежить на поверхні», часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасове вирішення де­кількох завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування, внутрісімейна адаптація, оздоровлення дітей тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до навичок професійного спілкування — у тому числі прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних «технік» спілку­вання, вміння «дистанціюватись від ситуації», «не вийти з ролі», хоч би яким складним не було завдання. У цих умо­вах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, а й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця су­купності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, роз­винена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, вони можуть компенсуватися за рахунок інди­відуального стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість).

Таким чином, наявність специфічних для юридичної ді­яльності психологічних особливостей дає нам змогу зробити висновок про необхідність виділення нового самостійного напряму юридичної психології — «Психологія юридичної діяльності». На наш погляд, її можна визначити наступним чи­ном: психологія юридичної діяльності — це галузь нау­кового знання про психологічні закономірності діяль­ності у сфері правозастосовних і правоохоронних відносин, відносин у зв'язку із судочинством, та засно­вані на їх пізнанні вимоги до особистості фахівця-юриста, психологічні методи і засоби удосконалення даного виду діяльності.

Важливе місце в цьому визначенні займають психологічні закономірності. Під закономірностями у гносеології розумі­ється суттєвий, сталий, загальний, необхідний і повторюва­ний зв'язок між явищами природи, суспільства і мисленням. У відповідності з цим предметом психології юридичної діяль­ності є суттєві, сталі, загальні, необхідні і повторювані психо­логічні взаємозв'язки в галузі юридичної праці. Розкриття цих закономірностей не слід ототожнювати з простим викорис­танням уже відомих положень психологічної науки. Застосу­вання психологічних знань у тому чи іншому виді людської діяльності ще не складає самостійного напряму науки. Знан­ня психології необхідні в багатьох видах діяльності, і якщо виходити лише з цього критерію, то можна виділити безліч психологічних наук. Право на самостійне існування мають лише ті дисципліни, що вивчають специфічні, тільки їм при­таманні закономірності. Це повною мірою стосується психо­логії юридичної діяльності.

Можна виділити такі основні її проблеми:

1) закономірності впливу психіки суб'єктів на успішність їх діяльності. Слід відзначити, і до залежності між психічни­ми явищами і успішністю діяльності потребують свого ви­вчення і кількісного виразу. Для розкриття цих закономір­ностей недостатньо виділити особливості особистості, які впливають на продуктивність роботи того чи іншого су6'єкта, необхідно визначити, якою мірою вони повинні бу­ти виражені, щоб він ефективно здійснював професійні функції. Так, спостережливість, емоційна стабільність, творче мислення та інші властивості повинні бути прита­манні оперативному працівнику, слідчому і експерту-криміналісту, прокурору і адвокату, але якісні та кількісні їх значення мають різнитися. Отже, подальші дослідження слід спрямовувати на конкретизацію названих у спеціаль­ній науковій літературі професійно значущих якостей та властивостей особистості юриста, визначення меж варію­вання психічних властивостей, що забезпечують продук­тивне виконання професійних завдань;

2) закономірності впливу юридичної діяльності на психіку її суб'єктів, причому він може бути як позитивним, так і не­гативним. З одного боку, відбувається адаптація до особ­ливостей роботи, набуваються необхідні знання, форму­ються вміння і навички, виникають нові позитивні якості, людина стає фахівцем своєї справи, з іншого — можливі небажані зміни психіки суб'єктів, аж до виникнення про­фесійної деформації та появи психічних новоутворень.

Людина не може існувати в суспільстві відокремлено, оскільки її потреби залежать від інших членів суспільства. Тому для задоволення своїх особистих потреб людина звертається по допомогу до інших. Разом вони вчаться працювати, набувають навички і створюють необхідні структури для того, щоб представляти владі свої думки і вимоги.

Одні й ті ж чинники впливають на психіку людей по-різ­ному, у залежності від їх мотивації та індивідуально-психоло­гічних особливостей. Як зазначав С. Л. Рубінштейн, зовнішні причини завжди діють на людину опосередковано, через внутрішні умови. Чим вищий рівень мотивації, тим більше особа захищена від негативних впливів. Разом з тим, якщо людині притаманні низька емоційна врівноваженість, вразли­вість, імпульсивність у діях і вчинках, невпевненість у собі, надмірна потреба в безпеці — це показники низької витрива­лості до стресу і, відповідно, залежності від чинників, які ви­кликають психологічну напруженість.

Важливе психологічне значення мають відомості про спосіб життя особистості як сукупності головних сфер жит­тєдіяльності (трудової, побутової, суспільної), то формують певний стиль поведінки в суспільстві. При їх виявленні та використанні працівник правоохоронних органів повинен опиратись на психологічно обгрунтоване розуміння взає­мозв'язку розвитку особистості та видів діяльності. Зміна видів діяльності призводить до зміни характеристик особи­стості, перш за все її спрямованості, яка, у свою чергу, виз­начає вибір нових видів діяльності та подальшу зміну осо­бистості.

У своїй службовій діяльності правоохоронці стикаються не лише з правопорушниками, а й взаємодіють з широким ко­лом людей, яких торкається злочин (потерпілі, свідки, різні посадові особи тощо). Особистість кожного з них склалася за певних умов, у них неоднаковий спосіб мислення, система стосунків, індивідуальні переваги з різних питань. Працівник, звичайно, обмежений у часі і можливостях поглибленого, всебічного вивчення особистості людей, які потрапляють до кола його службового інтересу. Разом з тим йому необхідно встановити з цими людьми оптимальні психологічні стосун­ки для отримання інформації і здійснення необхідного впли­ву. За цих умов зростає значення психологічної компетент­ності, її практичне застосування. Відомо, що свідчення потер­пілого залежить від багатьох суб'єктивних чинників, зокрема, близько 80 % злочинів проти особистості вчинюють особи, які пов'язані з потерпілими родинними, інтимними та інши­ми стосунками, трансформованими врешті-решт у конф­ліктні. Ця обставина накладає суттєвий відбиток на позицію потерпілого, характер його свідчень.

Важливу сферу застосування психологічних знань про особистість складають стосунки правоохоронця з колегами, співробітниками інших служб та підрозділів. Ефективність взаємодії багато в чому залежить від збігу обставин, конкрет­ної зацікавленості у результатах взаємодії, професійного досвіду тощо. Нарешті, знання психології особистості дозво­ляє контролювати власні пізнавальні, вольові, емоційно-чут­тєві процеси, керувати своїм професійним розвитком та по­ведінкою, розвивати професійно важливі якості — психоло­гічну стійкість, толерантність тощо. У цьому ж напрямі певний інтерес становить аналіз особистості як керівника та підлеглого.

У цілому можна зробити висновок, що стабільність, щодо впливу негативних чинників знаходиться у прямій залежності від відповідності індивідуально-психологічних якостей особистості вимогам діяльності. Невідповідність може стати причиною неадекватних дій, які не тільки негативно впливають на ефективність роботи, але й роблять її небезпечною для життя та здоров’я працівника.

Висновок

[3 с. 63] Правознавець як представник професії «Людина – людина» не може ефективно виконувати службові завдання лише для умови глибокого та всебічного знання об’єкта своєї діяльності – психології іншої людини. Водноразом слів враховувати психологію і тих осіб, з якими співробітнику потрібно налагоджувати взаємини в роботі – колег, представник інших правоохоронних органів, керівників тощо. Не менш важливим знання високої психології та управління своєю поведінкою. Остання може бути зрозумілою, прогнозованою та керованою при реалізації особистісного підходу до неї.

Отже, кожному працівнику правоохоронних органів, незалежно від службової спеціалізації та посади, вкрай необхідно орієнтуватись в тому, що таке особистість, яка її структура, рушійні сили формування розвитку вплив особистісних рис у діяльності тощо.

Психологічна культура для юриста має велике практичне значення. Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі зверхність, формальне ставлення до справи. Крім цього, психологічна культура активує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові розумну обґрунтовану виважену дію його волі.

Адже можлива негативна спрямованість волі, але високий рівень психологічної культури дає змогу запобігти цьому. Психологічна культура сприяє піднесенню настрою, створенню позитивної імпульсивності. Загалом вона підвищує ефективність виконання службових обов’язків.

Таким чином, знання психології особистості та діяльності дозволяє працівнику правоохоронних органів успішно вирішувати широке коло професійних завдань, удосконалювати власну особистість.

Поиск по сайту: