Психологічна культура юриста

1. [2, с. 206]Прийнято вважати, що слово «душа» вперше з'явилося у IV ст. до н. е. у праці Арістотеля «Про душу». У ХУІ-ХУІІ ст. в науковий обіг увійшов термін «психологія», який у XVIII ст. вживався на позначення окремої галузі знань про психічне відображення дійсності у процесі діяльності людини та у поведінці тварин. Розвиток психології як науки розпочався в XIX ст. Отже, психологія - порівняно молода наука. Проте справжні дослідження глибин таємниці людської душі, з'ясування причин поведінки людини в тій чи іншій ситуації ще чекають людство у XXI ст.

Предмет дослідження психології, як відомо, становлять психічні процеси - відчуття, сприймання, запам'ятовування, згадування, уявлення, мислення, почуття, прагнення тощо. Вони у кожній професії мають свої особливості, що спричи­няється до поділу психології на відповідні види.

Нас більшою мірою цікавить юридична психологія як нау­ка, що з'ясовує природу і сутність психіки, її загальні законо­мірності та основні психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у сус­пільстві, знання психіки інших людей тощо.

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обо­в'язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рам­ках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. Позаяк нехтуються психологічні основи творчості, зневажаю­ться загальнолюдські цінності та об'єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психо­логію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація профе­сійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездат­ність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній дія­льності.

Психологічна культура юриста — це ор­ганічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв'язання правових ситуацій.

Говорячи про психологічну культуру, якою повинен во­лодіти юрист, можна сказати, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми пси­хічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст про­фесійної діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними яко­стями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну куль­туру, важливо поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує аб­страктно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при кла­сифікації психологічної культури за юридичними спеціаль­ностями, відповідно виділяються: культура судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора, культура працівника міліції тощо як психологічні культури. Ці їх різ­новиди за змістом мають багато спільного, проте існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою ознакою, як темперамент особистості юриста, який характеризує його відносно стабільно з погля­ду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльно­сті. Мова йде про відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхо­лічний. У зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, пси­хологічну культуру юриста-меланхоліка.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвінічно­го темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує ве­лика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми. Набуття відпо­відних психологічних навичок у нього відбувається без осо­бливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік швидко й правиль­но реалізує правові норми, уміло керує юридичними справа­ми, не створює конфліктних ситуацій та ін.

Психологічна культура юриста-холерика потребує по­стійного вдосконалення й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип характеризується неврівнова­женістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і вре­шті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання під­вищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, наразі такого, який супроводжується вимогливіс­тю, як правило, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу при­йняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє ви­йти зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго обра­жається, швидко забуваючи неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабіль­ну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтер­нативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флег­матика нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на якого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

На особливу увагу заслуговує характеристика психологі­чної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з холериками) керівникам юридичних уста­нов працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно, насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовної бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони над­звичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою осо­бистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

Щодо норм психологічної культури юриста, то, на взі­рець, фахівець може встановити їх особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юри­ста, необхідну допомогу може надати і морально-психоло­гічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.

Механізм дії психологічної культури юриста, тобто важе­лі, за допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність,- це насамперед мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм. У психологічній літературі мислення поділяється на теоретичне і практичне. Юрист повинен роз­вивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість у резуль­татах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мис­лення юриста буде «деформований», оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як ві­домо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди по­винна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Однак не кожен юрист уміє викори­стовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристові тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що е наслідком певних прогалин у його психологічній культурі.

Стосовно роботи з людьми психологічна культура юриста виявляється на двох рівнях - експектації та емпатії.

Суть психологічної культури на рівні експектації полягає в оцінці здатностей юриста, які він виявляє у певній ситуації. На цьому рівні можна визначити соціальну роль юриста, йо­го професійні можливості, передбачити наступні дії. Зрозу­міло, що соціальне очікування наближатиметься до реально­сті тоді, коли людину тривалий час знатимуть і спостеріга­тимуть за нею. Психологічна культура на рівні експектації дає змогу зробити висновок про судження та вчинки юриста.

Другий рівень психологічної культури - емпатія визна­чає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутріш­ній стан, переживання, хвилювання тощо. Тут виявляється вміння юриста розкрити приховані (особливо злочинні) наміри людей, відчути їхнє сприйняття суспільних явищ, щирість або нещирість у взаємостосунках. Тобто рівень психологіч­ної культури на цьому етапі повинен допомогти юристові пристосуватися до співбесідника з метою ефективного пси­хологічного впливу на нього.

Існують певні перешкоди для вияву психологічної куль­тури на рівні емпатії. Спеціальна література фіксує різні джерела таких перешкод. До них можна віднести стандартні образи (стереотипи), враження (думки) інших осіб, психіч­ний стан юриста, тверда націленість юриста на одну із кіль­кох позицій, неадекватне розуміння реальності, спрощене бачення ситуації. Високий рівень психологічної культури допоможе подолати ці психологічні бар'єри. Для цього по­трібно пам'ятати про їх існування і відповідно реагувати.

Психологічна культура юриста виявляється через несві­доме, передсвідоме, свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

Так, сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не підозрює наявність тієї чи іншої події, тобто він розуміє, що усвідомити детально, в повному обсязі всі явища (мікро-явища) неможливо. В результаті у пам'ять не потрапляють потрібні відомості.

Сфера передсвідомого визначає той стан юриста, коли він ще не зорієнтувався - усвідомлювати інформацію чи ні. На­справді це початкова стадія формування свідомості. Тут психологічна культура повинна спрямовуватися на психологіч­не орієнтування в ситуації так, щоб не завдати шкоди справі, що розглядається. Важливу роль у цьому випадку відіграє пам'ять. Якщо добре розвинена пам'ять, то проблем з усві­домленням не існує.

Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усвідом­лює свою діяльність, може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура характеризується стабільністю.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються у сфері підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контро­лю юриста і певним чином впливає на свідоме. Це явище спостерігається тоді, коли психологічна культура юриста спонукає до позитивної дії, яка настає тоді, коли у підсвідо­мому (досить небезпечній сфері, що може суттєво змінити сенс життя людини), де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура нейтралізує негативні внутрішні процеси. Тобто високий рівень психо­логічної культури юриста допомагає його свідомому мис­ленню отримувати тільки позитивні імпульси, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними і не залежать від негативних факторів.

Підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній до­статній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі не­гативні імпульси блокують різноманітні фізичні недуги, хво­роби самої особи. Тобто можна сказати, що хвороба є пев­ною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Або хвороба - це природна санкція на по­рушення духовних норм. Етично освічений юрист не впус­тить у підсвідомість негативних почуттів. Адже підсвідо­мість - це небезпечна зона, у ній містяться думки, які визна­чають сутність людини.

Певний інтерес становить визначення межі впливу пси­хологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними, поза якою психологічна культура юриста може не діяти або змінити площину дії. Найкращою ілюс­трацією цьому є своєрідна тактика дії психологічної куль­тури.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності: усунути психологічний бар'єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну пси­хологічну настанову.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свід­ком, потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень пси­хологічної культури допомагає юристові подолати цю не­зручність, не виявляючи при цьому свого надмірного заці­кавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього. Причому варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до пси­хологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні психічних особливостей громадянина, хоча таке вивчення стихійно розпочинається з першого погляду. Йде­ться про активне вивчення, в результаті якого з'ясовується тип нервової системи, рівень мислення тощо. Це допоможе поступово підготувати співбесідника до запланованої роз­мови через навідні запитання й очікувану вичерпну відпо­відь.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску («ата­ки»), юрист використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається до попередньої теми, але запитан­ня ставить по-іншому, оперуючи конкретними фактами. Од­нак цей етап психологічної тактики не слід використовувати для того, щоб «загнати співбесідника у глухий кут». Він по­винен бути ефективним методом одержання достовірної ін­формації, без порушення законності та норм юридичної ети­ки з метою прийняття правильного рішення.

Мета психологічної культури юриста, на взірець, досить вагома. Адже йдеться про вміння юриста працювати з лю­дьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому краще, коли мета психологічної культури юриста насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з громадя­нами. Симпатія (тяжіння) виникає на основі дії закону реципроксності: дія однієї людини породжує відповідну реак­цію іншої. Ця реакція виступає у вигляді складного психо­логічного утворення. Інтенсивність її залежить від самого юриста.

Кондратьєв у підручнику “Юридична психологія стверджує, що відомості про людину як особистість можуть використо­вуватись в правоохоронних органах у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення особистості правопорушника, роз­криття механізму його злочинної поведінки. Помста, жорс­токість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в суб'єктивному боці злочину може бути виявлене та правильно інтерпретова­не за умов особистісного підходу. Важливим інструментом одержання додаткових відомостей про особистість злочинця є судово-психологічна експертиза. Особистість може бути в різних якостях — затриманого, підозрюваного, злочинця, зви­нуваченого тощо. Ефективність взаємодії з нею, у тому числі і профілактична діяльність, базуються на знанні особливостей особистості. Проблема особистості є центральною також і при організації відбуття покарання, надання йому не тільки карального, а й виховного характеру.

Безперечно, на людину найкраще впливати через дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсе­налі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хо­ча довгий шлях впливу на людину.

Психологічна культура юриста ґрунтується на відповід­них принципах та виконує певні функції у юридичній прак­тиці. Так, основними принципами може бути: родова комп­лексність і професійна необхідність, а провідними функціями - своєчасне вироблення психічної адаптації, форму­вання професійно-правового мислення юристи.

Родова комплексність як принцип означає, що всі куль­тури психологічного спрямування — інтелектуальну, внутрі­шню, емоційну - об'єднує психологічна культура. Тобто ін­телектуальна, внутрішня, емоційна є субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться як ча­стина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і функціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами у процесі службової дія­льності. Йдеться про недопущення приниження честі та гід­ності громадян, обману чи корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка грунтується на справед­ливості, правовому почутті, чесності і головне — доцільності. Юрист має бути впевнений у професійній необхідності пси­хічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути гото­вий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не пови­нен панікувати, гарячкувати. Наразі йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста - виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку лю­дину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці - це результат психічної адаптації і вияв психологічної куль­тури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна куль­тура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допо­магає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність про­фесійних дій, на логіку обгрунтування різних аспектів пра­вового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому.

Поиск по сайту: