Автобіографічний роман “Третя Рота” над яким Володимир Сосюра працював з перервами в 1926-1930, 1942 і 1959 роках, - це не тільки розповідь про власне життя, яким воно було, без прикрас. Сам автор так свідчить про історію написания "Третьої Роти": "Я почав писати прозою роман-трилогію ще в 1926-30-х роках. Уривок цього роману був надрукований в журналі. Весь же роман називається "Третя Рота": 1."Володька"; 2. "Крізь вогонь"; 3. "Поет". Надрукований уривок був про громадянську боротьбу на Україні, про трагічний період моєї молодості ". Після Вітчизняної війни, восени 1959 року, Володимир Сосюра знову повернувся до роботи над романом і в чорновому варіанті закінчив усі три книги трилогії 1960 року. Почалася газетна публікація твору, яка була обірвана на самому початку забороною "згори". Третьою спробою донести до читача цей твір уже після смерті автора стала скорочена публікація його в десятому томі творів В. Сосюри. Із шістдесяти розділів надруковано було лише двадцять шість (і ті зі значними скороченнями). І тільки 1988 року вийшла повна книга (роман-трилогію перероблено на один твір). Роман “Третя Рота” – це правдива розповідь поета і про важке дитинство, і про буремну юність, і про перші кроки в літературі, які він робив при допомозі відомих українських письменників. Автор не обминав і трагічних моментів нашої історії, і свої власні невдачі. Складні життєві обставини іноді загострювали стосунки із деякими його колегами по перу, але на спільному шляху боротьби і шукань поет залишився вірним найвищим людським ідеалам, не погрішив проти правди, навіть, здавалося б, невигідної йому, довіряючи читачеві найсокровенніше і найболючіше, що траплялося в його житті. У спадщині Володимира Сосюри немає щоденників і дуже мало листів, тому цінність роману "Третя Рота" - цього яскравого зразка мемуарної прози - дуже велика. Роман "Третя рота" - це яскравий зразок мемуарної прози. Читаючи цей твір, ми можемо яскраво уявити і багатогранний внутрішній світ великого поета, і життя нашого народу в 1910-1950-ті роки, і цікаві подробиці літературного, культурного життя в ті часи. Оповідаючи про себе, Володимир Сосюра писав про тяжкі випробування, через які довелося пройти українському народові. Згадаймо, наприклад, яким уявляється нам, читачам роману, період громадянської війни в Україні. Ми бачимо різні політичні сили, заплутаний перебіг подій, мінливість політичних симпатій різних груп населення, спалахи гніву і насильства... Своєю щирістю і правдивістю роман-сповідь Володимира Сосюри часом просто-таки вражає. Письменник розповідає про себе такі речі, які хтось інший, мабуть, залишив би в потаємних куточках своєї душі: "Я вірив тому, як офіційно трактувалася смерть Хвильового і Скрипника, і щиро сказав, що я любив цих людей. І що мені дуже тяжко розчаровуватися в них. Що я засуджую їхнє самогубство як жах відповідальності перед трибуналом комуни, як ганебне дезертирство". Можна тут гірко посміхнутися... Але в цих зізнаннях - доказ органічної правдивості Володимира Сосюри: він просто нездатен був щось приховати, щось підправити, в чомусь виставити себе кращим, ніж було насправді. Окрім того, треба пам'ятати, що в ті часи багато хто вірив владі, Сталіну. Змушений був повірити і Володимир Сосюра... Чи маємо ми моральне право з позицій сьогоднішнього дня дорікати йому за це? Напевне, ні... Усього трохи більш як сторінку написав Володимир Сосюра "про найстрашніше в моєму житті" - голод 1933 року. Але написав так, що за сказаним чуєш безмір несказаного - всю трагедію народу і тим самим особисту трагедію поета: "Боже мій! Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце і пропікали його наскрізь". Поет писав ці рядки тоді, коли навіть згадувати про той страшний голодомор не можна було. Володимир Сосюра пише і про українську мову, і про національну долю землі своєї. Зрештою, це і є головна тема і головний мотив автобіографічного роману-сповіді Володимира Сосюри: роздум про свій народ, його долю, про відповідальність за його душу.