Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ



ПРЕАМБУЛА

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру; і

беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між народами; і

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ
проголошує цю

Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав —членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Стаття 1.

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2.

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття 3.

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Стаття 4.

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5.

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6.

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Стаття 7.

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Стаття 8.

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 9.

Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10.

Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обгрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Стаття 11.

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12.

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Стаття 13.

1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Стаття 14.

Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15.

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Стаття 16.

1. Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

2. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

3. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Стаття 17.

1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 18.

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19.

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 20.

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.

2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Стаття 21.

1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22.

Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Стаття 23.

1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 24.

Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Стаття 25.

1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Стаття 26.

1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття 27.

1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Стаття 28.

Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 29.

1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 30.

Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Прийнята 10 грудня 1948 року


КОНСТИТУЦIЯ УКРАЇНИ

 

Верховна Рада України вiд iменi Українського народу — громадян України всiх нацiональностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовiкову iсторiю українського державотворення i на основi здiйсненого українською нацiєю, усiм Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя,

пiклуючись про змiцнення громадянської злагоди на землi України,

прагнучи розвивати i змiцнювати демократичну, соцiальну, правову державу,

усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною совiстю, попереднiми, нинiшнiм та прийдешнiми поколiннями,

керуючись Актом проголошення незалежностi України вiд 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцiю - Основний Закон України.

РОЗДIЛ I
ЗАГАЛЬНI ЗАСАДИ

Стаття 1.

Україна є суверенна i незалежна, демократична, соцiальна, правова держава.

Стаття 2.

Суверенiтет України поширюється на всю її територiю.

Україна є унiтарною державою.

Територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною.

Стаття 3.

Людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю.

Права i свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4.

В Українi iснує єдине громадянство. Пiдстави набуття i припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5.

Україна є республiкою.

Носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в Українi є народ. Народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування.

Право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Нiхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6.

Державна влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здiйснюють свої повноваження у встановлених цiєю Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв України.

Стаття 7.

В Українi визнається i гарантується мiсцеве самоврядування.

Стаття 8.

В Українi визнається i дiє принцип верховенства права.

Конституцiя України має найвищу юридичну силу. Закони та iншi нормативно-правовi акти приймаються на основi Конституцiї України i повиннi вiдповiдати їй.

Норми Конституцiї України є нормами прямої дiї. Звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на пiдставi Конституцiї України гарантується.

Стаття 9.

Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.

Укладення мiжнародних договорiв, якi суперечать Конституцiї України, можливе лише пiсля внесення вiдповiдних змiн до Конституцiї України.

Стаття 10.

Державною мовою в Українi є українська мова.

Держава забезпечує всебiчний розвиток i функцiонування української мови в усiх сферах суспiльного життя на всiй територiї України.

В Українi гарантується вiльний розвиток, використання i захист росiйської, iнших мов нацiональних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов мiжнародного спiлкування.

Застосування мов в Українi гарантується Конституцiєю України та визначається законом.

Стаття 11.

Держава сприяє консолiдацiї та розвитковi української нацiї, її iсторичної свiдомостi, традицiй i культури, а також розвитковi етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi всiх корiнних народiв i нацiональних меншин України.

Стаття 12.

Україна дбає про задоволення нацiонально-культурних i мовних потреб українцiв, якi проживають за межами держави.

Стаття 13.

Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об'єктами права власностi Українського народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, визначених цiєю Конституцiєю.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власностi народу вiдповiдно до закону.

Власнiсть зобов'язує. Власнiсть не повинна використовуватися на шкоду людинi i суспiльству. Держава забезпечує захист прав усiх суб'єктiв права власностi i господарювання, соцiальну спрямованiсть економiки. Усi суб'єкти права власностi рiвнi перед законом.

Стаття 14.

Земля є основним нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави.

Право власностi на землю гарантується. Це право набувається i реалiзується громадянами, юридичними особами та державою виключно вiдповiдно до закону.

Стаття 15.

Суспiльне життя в Українi грунтується на засадах полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi.

Жодна iдеологiя не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу полiтичної дiяльностi, не забороненої Конституцiєю i законами України.

Стаття 16.

Забезпечення екологiчної безпеки i пiдтримання екологiчної рiвноваги на територiї України, подолання наслiдкiв Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17.

Захист суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, забезпечення її економiчної та iнформацiйної безпеки є найважливiшими функцiями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенiтету, територiальної цiлiсностi i недоторканностi покладаються на Збройнi Сили України.

Забезпечення державної безпеки i захист державного кордону України покладаються на вiдповiднi вiйськовi формування та правоохороннi органи держави, органiзацiя i порядок дiяльностi яких визначаються законом.

Збройнi Сили України та iншi вiйськовi формування нiким не можуть бути використанi для обмеження прав i свобод громадян або з метою повалення конституцiйного ладу, усунення органiв влади чи перешкоджання їх дiяльностi.

Держава забезпечує соцiальний захист громадян України, якi перебувають на службi у Збройних Силах України та в iнших вiйськових формуваннях, а також членiв їхнiх сiмей.

На територiї України забороняється створення i функцiонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На територiї України не допускається розташування iноземних вiйськових баз.

Стаття 18.

Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України спрямована на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права.

Стаття 19.

Правовий порядок в Українi грунтується на засадах, вiдповiдно до яких нiхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами України.

Стаття 20.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України i Державний Гiмн України.

Державний Прапор України - стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гiмн України - нацiональний гiмн на музику М. Вербицького iз словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Опис державних символiв України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Столицею України є мiсто Київ.

РОЗДIЛ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ
ЛЮДИНИ I ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21.

Усi люди є вiльнi i рiвнi у своїй гiдностi та правах. Права i свободи людини є невiдчужуваними та непорушними.

Стаття 22.

Права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними.

Конституцiйнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi.

При прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.

Стаття 23.

Кожна людина має право на вiльний розвиток своєї особистостi, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей, та має обов'язки перед суспiльством, в якому забезпечується вiльний i всебiчний розвиток її особистостi.

Стаття 24.

Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та є рiвними перед законом.

Не може бути привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними або iншими ознаками.

Рiвнiсть прав жiнки i чоловiка забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй i культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти i професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї; спецiальними заходами щодо охорони працi i здоров'я жiнок, встановленням пенсiйних пiльг; створенням умов, якi дають жiнкам можливiсть поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матерiальною i моральною пiдтримкою материнства i дитинства, включаючи надання оплачуваних вiдпусток та iнших пiльг вагiтним жiнкам i матерям.

Стаття 25.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства i права змiнити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межi України або виданий iншiй державi.

Україна гарантує пiклування та захист своїм громадянам, якi перебувають за її межами.

Стаття 26.

Iноземцi та особи без громадянства, що перебувають в Українi на законних пiдставах, користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України.

Iноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27.

Кожна людина має невiд'ємне право на життя.

Нiхто не може бути свавiльно позбавлений життя.

Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя i здоров'я, життя i здоров'я iнших людей вiд протиправних посягань.

Стаття 28.

Кожен має право на повагу до його гiдностi.

Нiхто не може бути пiдданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гiднiсть, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вiльної згоди не може бути пiддана медичним, науковим чи iншим дослiдам.

Стаття 29.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканнiсть.

Нiхто не може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивованим рiшенням суду i тiльки на пiдставах та в порядку, встановлених законом.

У разi нагальної необхiдностi запобiгти злочиновi чи його перепинити уповноваженi на те законом органи можуть застосувати тримання особи пiд вартою як тимчасовий запобiжний захiд, обгрунтованiсть якого протягом сiмдесяти двох годин має бути перевiрена судом. Затримана особа негайно звiльняється, якщо протягом сiмдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рiшення суду про тримання пiд вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невiдкладно повiдомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливiсть з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в судi своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повiдомлено родичiв заарештованого чи затриманого.

Стаття 30.

Кожному гарантується недоторканнiсть житла. Не допускається проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду чи обшуку iнакше як за вмотивованим рiшенням суду.

У невiдкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, можливий iнший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду i обшуку.

Стаття 31.

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї. Винятки можуть бути встановленi лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобiгти злочиновi чи з'ясувати iстину пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

Стаття 32.

Нiхто не може зазнавати втручання в його особисте i сiмейне життя, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

Не допускається збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крiм випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях з вiдомостями про себе, якi не є державною або iншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе i членiв своєї сiм'ї та права вимагати вилучення будь-якої iнформацiї, а також право на вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням такої недостовiрної iнформацiї.

Стаття 33.

Кожному, хто на законних пiдставах перебуває на територiї України, гарантується свобода пересування, вiльний вибiр мiсця проживання, право вiльно залишати територiю України, за винятком обмежень, якi встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань.

Кожен має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб - на свiй вибiр.

Здiйснення цих прав може бути обмежене законом в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадського порядку з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутацiї або прав iнших людей, для запобiгання розголошенню iнформацiї, одержаної конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.

Стаття 35.

Кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання. Це право включає свободу сповiдувати будь-яку релiгiю або не сповiдувати нiякої, безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди, вести релiгiйну дiяльнiсть.

Здiйснення цього права може бути обмежене законом лише в iнтересах охорони громадського порядку, здоров'я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа - вiд церкви. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов'язкова.

Нiхто не може бути увiльнений вiд своїх обов'язкiв перед державою або вiдмовитися вiд виконання законiв за мотивами релiгiйних переконань. У разi якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

Стаття 36.

Громадяни України мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв, за винятком обмежень, встановлених законом в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Полiтичнi партiї в Українi сприяють формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, беруть участь у виборах. Членами полiтичних партiй можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у полiтичних партiях встановлюються виключно цiєю Конституцiєю i законами України.

Громадяни мають право на участь у професiйних спiлках з метою захисту своїх трудових i соцiально-економiчних прав та iнтересiв. Професiйнi спiлки є громадськими органiзацiями, що об'єднують громадян, пов'язаних спiльними iнтересами за родом їх професiйної дiяльностi. Професiйнi спiлки утворюються без попереднього дозволу на основi вiльного вибору їх членiв. Усi професiйнi спiлки мають рiвнi права. Обмеження щодо членства у професiйних спiлках встановлюються виключно цiєю Конституцiєю i законами України.

Нiхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належнiсть чи неналежнiсть до полiтичних партiй або громадських органiзацiй.

Усi об'єднання громадян рiвнi перед законом.

Стаття 37.

Утворення i дiяльнiсть полiтичних партiй та громадських органiзацiй, програмнi цiлi або дiї яких спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України, змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави, пiдрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду вiйни, насильства, на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї не можуть мати воєнiзованих формувань.

Не допускається створення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй в органах виконавчої та судової влади i виконавчих органах мiсцевого самоврядування, вiйськових формуваннях, а також на державних пiдприємствах, у навчальних закладах та iнших державних установах i органiзацiях.

Заборона дiяльностi об'єднань громадян здiйснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38.

Громадяни мають право брати участь в управлiннi державними справами, у всеукраїнському та мiсцевих референдумах, вiльно обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.

Громадяни користуються рiвним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах мiсцевого самоврядування.

Стаття 39.

Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї, про проведення яких завчасно сповiщаються органи виконавчої влади чи органи мiсцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалiзацiї цього права може встановлюватися судом вiдповiдно до закону i лише в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку - з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

 

 

Стаття 40.

Усi мають право направляти iндивiдуальнi чи колективнi письмовi звернення або особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв, що зобов'язанi розглянути звернення i дати обгрунтовану вiдповiдь у встановлений законом строк.

Стаття 41.

Кожен має право володiти, користуватися і розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi.

Право приватної власностi набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону.

Нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi.

Право приватної власностi є непорушним.

Примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi, на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi.

Примусове вiдчуження таких об'єктiв з наступним повним вiдшкодуванням їх вартостi допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом. Використання власностi не може завдавати шкоди правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати екологiчну ситуацiю i природнi якостi землi.

Стаття 42.

Кожен має право на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом.

Пiдприємницька дiяльнiсть депутатiв, посадових i службових осiб органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрне обмеження конкуренцiї та недобросовiсна конкуренцiя. Види i межi монополiї визначаються законом.

Держава захищає права споживачiв, здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт, сприяє дiяльностi громадських органiзацiй споживачiв.

Стаття 43.

Кожен має право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

Держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб.

Використання примусової працi забороняється. Не вважається примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду або вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

Кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом.

Використання працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44.

Тi, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економiчних i соцiальних iнтересiв.

Порядок здiйснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхiдностi забезпечення нацiональної безпеки, охорони здоров'я, прав i свобод iнших людей.

Нiхто не може бути примушений до участi або до неучастi у страйку.

Заборона страйку можлива лише на пiдставi закону.

Стаття 45.

Кожен, хто працює, має право на вiдпочинок.

Це право забезпечується наданням днiв щотижневого вiдпочинку, а також оплачуваної щорiчної вiдпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв, скороченої тривалостi роботи у нiчний час.

Максимальна тривалiсть робочого часу, мiнiмальна тривалiсть вiдпочинку та оплачуваної щорiчної вiдпустки, вихiднi та святковi днi, а також iншi умови здiйснення цього права визначаються законом.

Стаття 46.

Громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi та в iнших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення; створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними.

Пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, мають забезпечувати рiвень життя, не нижчий вiд прожиткового мiнiмуму, встановленого законом.

Стаття 47.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власнiсть або взяти в оренду.

Громадянам, якi потребують соцiального захисту, житло надається державою та органами мiсцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату вiдповiдно до закону.

Нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду.

Стаття 48.

Кожен має право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фiнансуванням вiдповiдних соцiально-економiчних, медико-санiтарних і оздоровчопрофiлактичних програм.

Держава створює умови для ефективного i доступного для всiх громадян медичного обслуговування. У державних i комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; iснуюча мережа таких закладiв не може бути скорочена.

Держава сприяє розвитковi лiкувальних закладiв усiх форм власностi.

Держава дбає про розвиток фiзичної культури i спорту, забезпечує санiтарно-епiдемiчне благополуччя.

Стаття 50.

Кожен має право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вiльного доступу до iнформацiї про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її поширення. Така iнформацiя нiким не може бути засекречена.

Стаття 51.

Шлюб грунтується на вiльнiй згодi жiнки i чоловiка.

Кожен iз подружжя має рiвнi права i обов'язки у шлюбi та сiм'ї.

Батьки зобов'язанi утримувати дiтей до їх повнолiття.

Повнолiтнi дiти зобов'язанi пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

Сiм'я, дитинство, материнство i батькiвство охороняються державою.

Стаття 52.

Дiти рiвнi у своїх правах незалежно вiд походження, а також вiд того, народженi вони у шлюбi чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатацiя переслiдуються за законом.

Утримання та виховання дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, покладається на державу. Держава заохочує i пiдтримує благодiйницьку дiяльнiсть щодо дiтей.

Стаття 53.

Кожен має право на освiту.

Повна загальна середня освiта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступнiсть i безоплатнiсть дошкiльної, повної загальної середньої, професiйно-технiчної, вищої освiти в державних i комунальних навчальних закладах; розвиток дошкiльної, повної загальної середньої, позашкiльної, професiйно-технiчної, вищої i пiслядипломної освiти, рiзних форм навчання; надання державних стипендiй та пiльг учням i студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освiту в державних i комунальних навчальних закладах на конкурснiй основi.

Громадянам, якi належать до нацiональних меншин, вiдповiдно до закону гарантується право на навчання рiдною мовою чи на вивчення рiдної мови у державних i комунальних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства.

Стаття 54.

Громадянам гарантується свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, захист iнтелектуальної власностi, їхнiх авторських прав, моральних і матерiальних iнтересiв, що виникають у зв'язку з рiзними видами iнтелектуальної дiяльностi.

Кожний громадянин має право на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi; нiхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвитковi науки, встановленню наукових зв'язкiв України зi свiтовим спiвтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження iсторичних пам'яток та iнших об'єктiв, що становлять культурну цiннiсть, вживає заходiв для повернення в Україну культурних цiнностей народу, якi знаходяться за її межами.

 

 

Стаття 55.

Права i свободи людини i громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право пiсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту звертатися за захистом своїх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права i свободи вiд порушень і протиправних посягань.

Стаття 56.

Кожен має право на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.

Стаття 57.

Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, мають бути доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та iншi нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, не доведенi до вiдома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 58.

Закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи.

Нiхто не може вiдповiдати за дiяння, якi на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 59.

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вiльним у виборi захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист вiд обвинувачення та надання правової допомоги при вирiшеннi справ у судах та iнших державних органах в Українi дiє адвокатура.

 

 

Стаття 60.

Нiхто не зобов'язаний виконувати явно злочиннi розпорядження чи накази.

За вiддання i виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична вiдповiдальнiсть.

Стаття 61.

Нiхто не може бути двiчi притягнений до юридичної вiдповiдальностi одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична вiдповiдальнiсть особи має iндивiдуальний характер.

Стаття 62.

Особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним вироком суду.

Нiхто не зобов'язаний доводити свою невинуватiсть у вчиненнi злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усi сумнiви щодо доведеностi вини особи тлумачаться на її користь.

У разi скасування вироку суду як неправосудного держава вiдшкодовує матерiальну i моральну шкоду, завдану безпiдставним засудженням.

Стаття 63.

Особа не несе вiдповiдальностi за вiдмову давати показання або пояснення щодо себе, членiв сiм'ї чи близьких родичiв, коло яких визначається законом. Пiдозрюваний, обвинувачений чи пiдсудний має право на захист.

Засуджений користується всiма правами людини i громадянина, за винятком обмежень, якi визначенi законом i встановленi вироком суду.

Стаття 64.

Конституцiйнi права i свободи людини i громадянина не можуть бути обмеженi, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремi обмеження прав i свобод iз зазначенням строку дiї цих обмежень. Не можуть бути обмеженi права i свободи, передбаченi статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цiєї Конституцiї.

Стаття 65.

Захист Вiтчизни, незалежностi та територiальної цiлiсностi України, шанування її державних символiв є обов'язком громадян України.

Громадяни вiдбувають вiйськову службу вiдповiдно до закону.

Стаття 66.

Кожен зобов'язаний не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi ним збитки.

Стаття 67.

Кожен зобов'язаний сплачувати податки i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом.

Усi громадяни щорiчно подають до податкових iнспекцiй за мiсцем проживання декларацiї про свiй майновий стан та доходи за минулий рiк у порядку, встановленому законом.

Стаття 68.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституцiї України та законiв України, не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей.

Незнання законiв не звiльняє вiд юридичної вiдповiдальностi.

РОЗДIЛ III
ВИБОРИ.
РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 69.

Народне волевиявлення здiйснюється через вибори, референдум та iншi форми безпосередньої демократiї.

Стаття 70.

Право голосу на виборах i референдумах мають громадяни України, якi досягли на день їх проведення вiсiмнадцяти рокiв.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недiєздатними.

Стаття 71.

Вибори до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування є вiльними i вiдбуваються на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вiльне волевиявлення.

Стаття 72.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України вiдповiдно до їхнiх повноважень, встановлених цiєю Конституцiєю.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною iнiцiативою на вимогу не менш як трьох мiльйонiв громадян України, якi мають право голосу, за умови, що пiдписи щодо призначення референдуму зiбрано не менш як у двох третинах областей i не менш як по сто тисяч пiдписiв у кожнiй областi.

Стаття 73.

Виключно всеукраїнським референдумом вирiшуються питання про змiну територiї України.

Стаття 74.

Референдум не допускається щодо законопроектiв з питань податкiв, бюджету та амнiстiї.

РОЗДIЛ IV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 75.

Єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент - Верховна Рада України.

Стаття 76.

Конституцiйний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатiв України, якi обираються на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборiв досяг двадцяти одного року, має право голосу i проживає в Українi протягом останнiх п'яти рокiв.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимiсть за вчинення умисного злочину, якщо ця судимiсть не погашена i не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатiв України визначаються Конституцiєю та законами України.

Стаття 77.

Черговi вибори до Верховної Ради України вiдбуваються в останню недiлю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України.

Позачерговi вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України i проводяться в перiод шiстдесяти днiв з дня опублiкування рiшення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборiв народних депутатiв України встановлюється законом.

Стаття 78.

Народнi депутати України здiйснюють свої повноваження на постiйнiй основi.

Народнi депутати України не можуть мати iншого представницького мандата чи бути на державнiй службi.

Вимоги щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi встановлюються законом.

Стаття 79.

Перед вступом на посаду народнi депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

“Присягаю на вiрнiсть Українi. Зобов'язуюсь усiма своїми дiями боронити суверенiтет i незалежнiсть України, дбати про благо Вiтчизни i добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституцiї України та законів України, виконувати свої обов'язки в iнтересах усiх спiввiтчизникiв”.

Присягу зачитує найстарший за вiком народний депутат України перед вiдкриттям першої сесiї новообраної Верховної Ради України, пiсля чого депутати скрiплюють присягу своїми пiдписами пiд її текстом.

Вiдмова скласти присягу має наслiдком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатiв України починаються з моменту складення присяги.

Стаття 80.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканнiсть.

Народнi депутати України не несуть юридичної вiдповiдальностi за результати голосування або висловлювання у парламентi та його органах, за винятком вiдповiдальностi за образу чи наклеп.

Народнi депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi, затриманi чи заарештованi.

Стаття 81.

Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разi:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;

5) смертi.

Рiшення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

У разi невиконання вимоги щодо несумiсностi депутатського мандата з iншими видами дiяльностi повноваження народного депутата України припиняються достроково на пiдставi закону за рiшенням суду.

 

Стаття 82.

Верховна Рада України працює сесiйно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин вiд її конституцiйного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесiю не пiзнiше нiж на тридцятий день пiсля офiцiйного оголошення результатiв виборiв.

Перше засiдання Верховної Ради України вiдкриває найстарший за вiком народний депутат України.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцiєю України та законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 83.

Черговi сесiї Верховної Ради України починаються першого вiвторка лютого i першого вiвторка вересня кожного року.

Позачерговi сесiї Верховної Ради України, iз зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

У разi введення воєнного чи надзвичайного стану в Українi Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

У разi закiнчення строку повноважень Верховної Ради України пiд час дiї воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засiдання першої сесiї Верховної Ради України, обраної пiсля скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 84.

Засiдання Верховної Ради України проводяться вiдкрито. Закрите засiдання проводиться за рiшенням бiльшостi вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Рiшення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засiданнях шляхом голосування.

Голосування на засiданнях Верховної Ради України здiйснюється народним депутатом України особисто.

Стаття 85.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змiн до Конституцiї України в межах i порядку, передбачених роздiлом XIII цiєї Конституцiї;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цiєї Конституцiї;

3) прийняття законiв;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змiн до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рiшення щодо звiту про його виконання;

5) визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики;

6) затвердження загальнодержавних програм економiчного, науково-технiчного, соцiального, нацiонально-культурного розвитку, охорони довкiлля;

7) призначення виборiв Президента Україниу строки, передбаченi цiєю Конституцiєю;

8) заслуховування щорiчних та позачергових послань Президента України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану вiйни i укладення миру, схвалення рiшення Президента України про використання Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань у разi збройної агресiї проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (iмпiчменту), встановленому статтею111 цiєї Конституцiї;

11) розгляд i прийняття рiшення щодо схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-мiнiстра України;

13) здiйснення контролю за дiяльнiстю Кабiнету Мiнiстрiв України вiдповiдно до цiєї Конституцiї;

14) затвердження рiшень про надання Україною позик i економiчної допомоги iноземним державам та мiжнародним органiзацiям, а також про одержання Україною вiд iноземних держав, банкiв i мiжнародних фiнансових органiзацiй позик, не передбачених Державним бюджетом України, здiйснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звiльнення з посад, надання згоди на призначення i звiльнення з посад осiб у випадках, передбачених цiєю Конституцiєю;

16) призначення на посади та звiльнення з посад Голови та iнших членiв Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звiльнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорiчних доповiдей про стан дотримання та захисту прав i свобод людини в Українi;

18) призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Нацiонального банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звiльнення половини складу Ради Нацiонального банку України;

20) призначення половини складу Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членiв Центральної виборчої комiсiї за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельностi, визначення функцiй Збройних Сил України, Служби безпеки України, iнших утворених вiдповiдно до законiв України вiйськових формувань, а також Мiнiстерства внутрiшнiх справ України;

23) схвалення рiшення про надання вiйськової допомоги iншим державам, про направлення пiдроздiлiв Збройних Сил України до iншої держави чи про допуск пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiю України;

24) надання згоди на призначення на посади та звiльнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комiтету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комiтету телебачення i радiомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовiри Генеральному прокуроровi України, що має наслiдком його вiдставку з посади;

26) призначення третини складу Конституцiйного Суду України;

27) обрання суддiв безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республiки Крим за наявностi висновку Конституцiйного Суду України про порушення нею Конституцiї України або законiв України; призначення позачергових виборiв до Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

29) утворення i лiквiдацiя районiв, встановлення i змiна меж районiв i мiст, вiднесення населених пунктiв до категорiї мiст, найменування i перейменування населених пунктiв i районiв;

30) призначення чергових та позачергових виборiв до органiв мiсцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днiв з моменту звернення Президента України указiв про введення воєнного чи надзвичайного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях, про загальну або часткову мобiлiзацiю, про оголошення окремих мiсцевостей зонами над звичайної екологiчної ситуацiї;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковiсть мiжнародних договорiв України та денонсацiя мiжнародних договорiв України;

33) здiйснення парламентського контролю у межах, визначених цiєю Конституцiєю;

34) прийняття рiшення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатiв чи комiтету Верховної Ради України, попередньо пiдтриману не менш як однiєю третиною вiд конституцiйного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження перелiку об'єктiв права державної власностi, що не пiдлягають приватизацiї; визначення правових засад вилучення об'єктiв права приватної власностi.

Верховна Рада України здiйснює iншi повноваження, якi вiдповiдно до Конституцiї України вiднесенi до її вiдання.

Стаття 86.

Народний депутат України має право на сесiї Верховної Ради України звернутися iз запитом до органiв Верховної Ради України, до Кабiнету Мiнiстрiв України, до керiвникiв iнших органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, а також до керiвникiв пiдприємств, установ i органiзацiй, розташованих на територiї України, незалежно від їх пiдпорядкування i форм власностi.

Керiвники органiв державної влади та органів місцевого самоврядування, пiдприємств, установ i органiзацiй зобов'язанi повiдомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 87.

Верховна Рада України за пропозицiєю не менш як однiєї третини народних депутатiв України вiд її конституцiйного складу може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України та прийняти резолюцiю недовiри Кабiнетовi Мiнiстрiв України бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України не може розглядатися Верховною Радою України бiльше одного разу протягом однiєї чергової сесiї, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України.

Стаття 88.

Верховна Рада України обирає зi свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника i заступника Голови Верховної Ради України та вiдкликає їх.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засiдання Верховної Ради України;

2) органiзовує пiдготовку питань до розгляду на засiданнях Верховної Ради України;

3) пiдписує акти, прийнятi Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з iншими органами державної влади України та органами влади iнших держав;

5) органiзовує роботу апарату Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України здiйснює повноваження, передбаченi цiєю Конституцiєю, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 89.

Верховна Рада України затверджує перелiк комiтетiв Верховної Ради України, обирає голiв цих комiтетiв.

Комiтети Верховної Ради України здiйснюють законопроектну роботу, готують i попередньо розглядають питання, вiднесенi до повноважень Верховної Ради України.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасовi спецiальнi комiсiї для пiдготовки i попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслiдування з питань, що становлять суспiльний iнтерес, створює тимчасовi слiдчi комiсiї, якщо за це проголосувала не менш як одна третина вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Висновки i пропозицiї тимчасових слiдчих комiсiй не є вирiшальними для слiдства i суду.

Органiзацiя i порядок дiяльностi комiтетiв Верховної Ради України, її тимчасових спецiальних i тимчасових слiдчих комiсiй встановлюються законом.

Стаття 90.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днiв однiєї чергової сесiї пленарнi засiдання не можуть розпочатися.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених пiсля дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припиненi протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припиненi в останнi шiсть мiсяцiв строку повноважень Президента України.

Стаття 91.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та iншi акти бiльшiстю вiд її конституцiйного складу, крiм випадкiв, передбачених цiєю Конституцiєю.

Стаття 92.

Виключно законами України визначаються:

1) права i свободи людини i громадянина, гарантiї цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктнiсть громадян, статус iноземцiв та осiб без громадянства;

3) права корiнних народiв i нацiональних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсiв, виключної (морської) економiчної зони, континентального шельфу, освоєння космiчного простору, органiзацiї та експлуатацiї енергосистем, транспорту i зв'язку;

6) основи соцiального захисту, форми i види пенсiйного забезпечення; засади регулювання працi i зайнятостi, шлюбу, сiм'ї, охорони дитинства, материнства, батькiвства; виховання, освiти, культури i охорони здоров'я; екологiчної безпеки;

7) правовий режим власностi;

8) правовi засади i гарантiї пiдприємництва; правила конкуренцiї та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнiшнiх зносин, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, митної справи;

10) засади регулювання демографiчних та мiграцiйних процесiв;

11) засади утворення i дiяльностi полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян, засобiв масової iнформацiї;

12) органiзацiя i дiяльнiсть органiв виконавчої влади, основи державної служби, органiзацiї державної статистики та iнформатики;

13) територiальний устрiй України;

14) судоустрiй, судочинство, статус суддiв, засади судової експертизи, органiзацiя i дiяльнiсть прокуратури, органiв дiзнання i слiдства, нотарiату, органiв i установ виконання покарань; основи органiзацiї та дiяльностi адвокатури;

15) засади мiсцевого самоврядування;

16) статус столицi України; спецiальний статус iнших мiст;

17) основи нацiональної безпеки, органiзацiї Збройних Сил України i забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного i надзвичайного стану, зон надзвичайної екологiчної ситуацiї;

20) органiзацiя i порядок проведення виборiв i референдумiв;

21) органiзацiя i порядок дiяльностi Верховної Ради України, статус народних депутатiв України;

22) засади цивiльно-правової вiдповiдальностi; дiяння, якi є злочинами, адмiнiстративними або дисциплiнарними правопорушеннями, та вiдповiдальнiсть за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України i бюджетна система України; система оподаткування, податки i збори; засади створення i функцiонування фiнансового, грошового, кредитного та iнвестицiйного ринкiв;




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.