Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Природне та позитивне право



Ідея правди, справедливості притаманна духовним уявленням людства на протязі всього його існування. Для багатьох народів ще на рівні міфологічних уявлень про право воно сприймалося, як втілення божественної або природної ідеї справедливості. Є різні підходи до визначення природничого права, його походження. Так, представники метафізичної, або містичної течії у філософії права твердять, що всяка етика, як уявлення про добро і зло, про справедливе і несправедливе, має свою основу у вірі у світовий моральний порядок або у вірі у Найвищу Силу, у Творця. Тому ідея правди, справедливості є величиною постійною, незмінною, а отже, існують закони вічного добра, правди, справедливості. Ідеалістичний напрямок у філософії права, визнаючи об'єктивність буття ідей, підкреслює, що, незважаючи на постійні зміни, що відбуваються у світі матеріальних явищ, існують вічні непохитні закони природи, до яких належить й ідея справедливості. І, власне, прогрес людського суспільства обумовлений пізнанням і втіленням цих ідей справедливості. З цього, власне, постає вимога обов'язковості визнавати кожну людину самоціллю, а всіх людей рівноцінними один одному. І власне ідея природничого права є втіленням об'єктивної ідеї справедливості. Тобто, природниче право не є сукупністю норм формального права, а сукупністю моральних і, водночас, правових вимог. Основані на ідеї справедливості вимоги природного права не можуть не узгоджуватися з вимогами моралі, а це дає підставу визначати природниче право, як право моральне, і, у той же час, як право ідеальне, що стоїть над державою й поза нею, тоді як право позитивне твориться державою і не існує поза нею. Визнання існування природного права має не тільки теоретичне, але й практичне значення, бо коли є можливим наближення права до ідеї справедливості, то це може статися лише остільки, оскільки над позитивним правом стоїть вище право – моральне, або природне право, яке й служить для позитивного права одночасно основою, критерієм й ідеалом.

Під позитивним правом розуміємо всю сукупність чинних правових норм певної держави, а також сукупність норм, які регулюють міждержавні відносини. Сам термін позитивне право означає, по-перше, що це норми (правила), встановлені або санкціоновані певним зовнішнім авторитетом і які виконуються під впливом певного зовнішнього впливу, а не з власної волі чи з моральної свідомості конкретної особи. По-друге, позитивізм права полягає у тому, що його норми реально діють і впливають на поведінку людей, тобто вони здійснюють певний позитивний вплив.

ПРАВОСВІДОМІСТЬ

1. Поняття правосвідомості.

2. Система правосвідомості: правова ідеологія,
правова психологія, правова поведінка.

3. Функції правосвідомості.

4. Структура правосвідомості.

5. Взаємодія правосвідомості і права.

6. Правова культура особи та правове виховання.

Поняття правосвідомості.

Правосвідомість — це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відбиває у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

2. Система правосвідомості: правова ідеологія,
правова психологія, правова поведінка.

Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів: ідеологічних, психологічних і установочно-поведінкових.

Концентрованим виразом правосвідомості, як форми суспільної свідомості, є правова ідеологія — система правових поглядів, що базується на певних ідеологічних і наукових позиціях. Правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

На відміну від раціонального формування правової ідеології, правова психологія утворюється стихійно на основі емпіричного (практичного), безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин правової поведінки у вигляді громадянської думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок тощо. Виникнення та існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо, чуттєво сприймати правову реальність, емоційно реагувати на зовнішні стосовно них правові явища. Тому правова психологія виявляється у почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизованим чином. У структурі правової психології можна виділити: 1) статичні (сталі) та 2) динамічні (змінні) компоненти. До перших належать правові звичаї та традиції, до других — настрої, почуття, переживання. Правову психологію можна умовно поділити на три частини: 1) пізнавальна — це правові емпіричні знання, уявлення, погляди; 2) емоційна, яку складають правові емоції, почуття, настрої; та 3) регулятивна — правові звичаї, звички, традиції.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки та правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають правову поведінку суб'єктів права, її напрямок та характер. Вони утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують у собі раціональні й емоційні компоненти. Правова поведінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, оскільки вплив на поведінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правових установок.

Психологічну сторону правосвідомості складають звички, почуття, емоції людей стосовно правових явищ. Правосвідомість включає знання діючого права, його основних принципів і вимог, але не зводиться тільки до чинного права; для правосвідомості надзвичайно важливий оціночний момент і настанова поведінки.

Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.