Загальна характеристика екологічного права

Взаємодія людини і природи є закономірним явищем. Вони не можуть існувати відособлено один від одного. Перш за все, людина за рахунок корисних властивостей природи забезпечує свою життєдіяльність. Втручаючись у природу, людина повинна враховувати її об'єктивні процеси розвитку, сприяти раціональному використанню природних ресурсів, їх збереженню та відновленню, здійснювати охорону довкілля. Усе це породжує відносини, які потребують врегулювання. Саме таке завдання і покладено на екологічне право.

Екологічне право розглядають у різних аспектах — як галузь права, як систему законодавства, як юридичну науку та як навчальну дисципліну.

Екологічне право як галузь права має власний предмет і метод, свою систему законодавства. Предмет екологічного права становлять суспільні відносини, які можна поділити на три групи:

1) використання природних ресурсів;

2) охорона навколишнього природного середовища;

3) гарантування екологічної безпеки.

Кожна з груп суспільних відносин є багатогранною і охоплює декілька видів.

Суспільні відносини з використання природних ресурсів складають відносини з використання окремих об'єктів навколишнього природного середовища — водні, гірничі, земельні, лісові, фауністичні відносини, відносини з використання атмосферного повітря тощо.

Сукупність норм, що регулюють відносини з використання природних ресурсів, утворюють інститут екологічного права. Ці норми визначають підстави, суб'єкти та об'єкти використання природних ресурсів, їх права та обов'язки тощо. Використання природних ресурсів здійснюється на основі права власності та права користування, у тому числі оренди.

Право власності на природні ресурси — це сукупність норм права, що встановлюють володіння, користування та розпорядження цими ресурсами. Власність на природні ресурси виступає у публічній і приватній формах. Публічна ж власність є двох видів — державна та комунальна.

У державній власності можуть перебувати будь-які природні ресурси. Конституція України встановила, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності українського народу. Отже, абсолютне право власності народу зумовлене його природним правом на природні ресурси. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Так, у приватній власності можуть перебувати об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим, не забороненим законом, шляхом. Аналогічне правове регулювання встановлено і для об'єктів рослинного світу.

Використання природних ресурсів здійснюється також і на основі права користування. Реалізуючи право користування, як і право власності, фізичні та юридичні особи повинні дотримуватися вимог раціонального й економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища, відтворення відновлюваних природних ресурсів тощо.

Відносини з охорони навколишнього природного середовища охоплюють відносини з охорони:

1) навколишнього природного середовища як сукупності природних і природно-соціальних умов та процесів;

2) природних ресурсів (землі, надр, води, атмосферного повітря, лісів, рослинного і тваринного світів);

3) територій та об'єктів природно-заповідного фонду України й інших територій та об'єктів, визначених законодавством України (наприклад, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон і територій).

З метою забезпечення збереження й охорони навколишнього природного середовища необхідною є реалізація всієї системи заходів і засобів — екологічних, економічних, організаційних, технологічних, правових тощо. Як свідчить досвід, надання абсолютної переваги одному з них спричиняє негативні наслідки для довкілля. Варто згадати адміністративно-управлінську політику радянської держави чи нещодавні події раптового переходу до ринкової економіки, що призвело до варварського та нищівного використання природних ресурсів. Саме застосування сукупності всіх механізмів та їх поєднання дозволяє досягнути раціонального природокористування, збереження та охорони навколишнього природного середовища. Тому позитивною рисою є встановлення основних принципів охорони довкілля на законодавчому рівні.

На комплексне вирішення питань охорони навколишнього природного середовища спрямовані принципи: запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; екологізації матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; збереження просторової й видової різноманітності та цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтованого узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; обов'язковість екологічної експертизи; гласності та демократизму при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; науково обґрунтованого нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; безоплатності загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії чинників, що негативно впливають на екологічну обстановку; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкої міждержавної співпраці.

Пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності, визнано законодавцем одним із принципів охорони довкілля. За допомогою цього принципу запобігається погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для життя і здоров'я людини.

Екологічна безпека гарантується шляхом:

— встановлення екологічних вимог до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів;

— охорони навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;

— охорони навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічних впливів; акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливих впливів фізичних чинників та радіаційного забруднення; забруднення відходами;

— встановлення екологічної безпеки транспортних засобів;

— дотримання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

— встановлення вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності;

— встановлення екологічних вимог при розміщенні та розвитку населених пунктів.

З метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та гарантування екологічної безпеки встановлюються екологічна стандартизація (комплекс обов'язкових до виконання вимог) і нормування (гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище).

Принцип гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей, по суті, є принципом екологічної безпеки людини, що спрямований на збереження життя і здоров'я людини, запобігання або зниження негативного впливу чинників довкілля на життя людини.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають здоров'я і життя людей. Тому відносини щодо гарантування екологічної безпеки є складовою частиною екологічних відносин.

Отже, екологічне право як галузь права є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Поиск по сайту: