Право користування землею

Поряд із правом власності на землю, повноваження щодо володіння і користування земельними ділянками можуть базуватися і на інших правових титулах. До них належить і право користування землею.

Право користування землею є похідним від права власності на землю. При передачі земельної ділянки у користування відбувається перехід частини правомочностей власника ділянки до землекористувача.

Право користування може бути постійним (без заздалегідь встановленого терміну) і тимчасовим (на визначений термін).

Земельний кодекс України передбачає право постійного користування земельною ділянкою і право оренди земельної ділянки як заснованого на договорі платного користування на визначений термін.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого терміну.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Попередній Земельний кодекс України (в редакції від 13 березня 1992 р.) передбачав і право тимчасового користування земельною ділянкою. І хоча чинний Земельний кодекс не передбачає такої правової форми землекористування, багато громадян та юридичних осіб до закінчення передбаченого терміну тимчасового користування землею продовжують використовувати земельні ділянки в цьому титулі.

Земельне законодавство закріплює права та обов'язки землекористувачів. Так, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

— самостійно господарювати на землі;

— власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

— використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

— на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

— споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Землекористувачі зобов'язані:

— забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

— дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

— своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

— не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

— підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

— своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

— дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки землекористувачів.

Земельне законодавство України допускає і право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою — право земельного сервітуту.

Земельні сервітути можуть бути постійними і на певний термін. Вони встановлюються за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі за наявним шляхом; право прогону худоби за наявним шляхом; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.

Оренда землі

Однією з правових форм використання земель, поширених у світі, є оренда. Відносини щодо оренди землі регулюються в Україні нормами кількох нормативно-правових актів, основними з яких є Земельний кодекс і Закон "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р.

Оренда землі — це засноване на договорі з визначенням певного терміну платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, основними ознаками оренди землі є:

1) визначення терміну, яке виражається в передачі земельної ділянки на визначений у договорі оренди термін. Відповідно до Закону України "Про оренду землі", термін дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50-ти років;

2) оплатність, оскільки однією з суттєвих умов договору оренди землі є орендна плата за земельну ділянку — платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форми і терміни внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди.

Орендна плата може встановлюватися у таких формах: 1) грошовій; 2) натуральній; 3) відробітковій. Сторони можуть передбачати у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначати інші форми плати;

3) цільовий характер, визначений договором оренди земельної ділянки;

4) самостійна господарська діяльність орендаря, яка виражена в забороні орендодавцю втручатися в діяльність орендаря, якщо він не порушує умов договору.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розміщені на них, якщо це передбачено договором оренди.

Відносини щодо оренди землі оформляються договором, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користуватися на певний термін, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Сторонами договору оренди є орендодавець і орендар. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

Закон визначає перелік суттєвих умов договору оренди земельної ділянки, відсутність однієї з яких може бути підставою для відмови у державній реєстрації цього договору або для визнання його недійсним.

Суттєвими умовами договору оренди земельної ділянки є:

1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) термін дії договору оренди;

3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, термінів, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

4) цільове призначення та умови використання земельної ділянки, яка передається в оренду;

5) умови збереження ставу об'єкта оренди;

6) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

7) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

8) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

9) відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови, наприклад, якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін.

Порядок укладення договору оренди земельної ділянки визначається законом.

Договір оренди земельної ділянки набуває чинності після досягнення домовленості з усіх суттєвих умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.

За загальним правилом, зміна умов договору оренди земельної ділянки можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку.

Поиск по сайту: