Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Виникнення держави і права



Тема 1. Основи теорії держави і права

1. Виникнення держаки і права,

2. Поняття права, система права, джерела права.

 

Виникнення держави і права.

Однією з теорій виникнення держави і права є історико-матеріалістична, прихильниками якої були Л. Г. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія містить два аспекти: а) підхід радянської науки, пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів, тобто держава і право виникають там і тоді, де і коли виникають класи; б) підхід дослідників західної філософської та юридичної науки, пов'язаний з ускладненням структури суспільствата суспільних відносин, виникненням «загальних справ” і необхідності вдосконалення управління суспільством. Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і права.

Згідно з цією теорією, протягом тривалого часу люди жили, не маючи уяви про державу і право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, разом полювали, разом добували їжу, виготовляли одяг із шкур тварин. Жили люди в той період розвитку суспільства, об'єднуючись у невеликі групи — первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчилися виробляти досконаліші зна­ряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин, обробляти землю та , вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людьми з'явилися заборони по вертикалі між батьками й дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї, що спонукало до іншої форми організації об'єднання людей.

Первісне стадо змінювалося на досконаліше об'єднання людей — первісну родову общину (рід), тобто колектив людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступовий перехід від кровноспорідненої сім'ї до екзо­гамної (сім'ї пуналуа), перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до ак­тивного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена. Такі об'єднання здійснювалися на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. Влада — це здатність владно-можного суб'єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

Суспільна влада здійснюється суспільними суб'єктами.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі чле­ни роду (чоловіки й жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені). На таких зборах обиралися старшини, вожді, керівники та ловчі. Ці особи були першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті, їх поважали всі члени роду, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Влада в первісному суспільстві:

1. базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

2. у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

3. мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробіт­ництво (члени роду виконували свої функції на засадах пере­конання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль громадського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого використовувалася військова сила чи помста родичів);

4. здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.

В первісному суспільстві для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається одиніз багатьох можливих варіантів поведінки певного суб'єкта. Правила, покликані забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, називаються соціальними нормами.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що сприяє забезпеченню системностітапевної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов'язана з взаємо­відносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Гарантом їх до­тримання здебільшого був не примус, а страх перед надпри­родними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний з міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно «спостерігає» за життям на землі. Всяке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу. Отже, первісні люди виконували, соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Загальними причинами виникнення держави і права стали:

1) три великі поділи праці (вирізнення скотарських племен;

відокремлення ремесла від рільництва, виникнення й розвиток торгівлі);

2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності та майнової нерівності;

3) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення міжкласових конфліктів;

4) неспроможність суспільної влади первісного ладу вре­гульовувати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

Отже, існує два погляди щодо історико-матеріалістичної теорії права: морганівців і марксистів.

Прихильники теорії Моргана вважають, що державно-правові інститути з'явилися в результаті розпаду первісного ладу, ще до утворення класів. Марксисти вважають, що держава і право виникли, як результат поділу суспільства на класи.

Погляди морганівців і марксистів однаковою мірою можна вважати науковими.

Таким чином, розпад первісного родоплемінного сус­пільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. В юридичній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють:

- право загальносоціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об'єднань та інших соціальних груп, права людства;

- право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.

Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права тобто зовнішній формі вираження права.

Отже, юридичне право це задекларовані державою правила поведінки суб'єктів, щоб відображати правду, справедливість, добро тощо.

Право виникає внаслідок:

  • переростання мононорм (первісних звичаїв, традицій, моралі) в юридичні норми;
  • • правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;
  • перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов'язковою для вирішення аналогічних випадків.

Між правом і державою встановлюється досить складний зв'язок. Через право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і є засобом підпорядкування населення волі економічно й політичне панівного класу.

Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права.

Судові органи як органи держави в авторитарних державах захищали інтереси панівної верхівки, а тому не застосовували деяких звичаїв, що захищали б інтереси всіх або змінювали б їхній зміст, вводячи нові правила. Судові функції часто виконували церковні служителі, правителі чи інші посадові особи державних органів. Захищаючи інтереси панівних класів, судові органи створювали судовий прецедент, тобто рішення суду щодо конкретної справи набувало властивостей загальної норми. Це спонукало появу судового (адміністративного) прецеденту.

З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення. Прикладами таких законів є закони Хаммурапі, XII таблиць Ману, «Руська правда», «Польська правда» та ін. Наприклад, закони Хаммурапі, царя Вавилона, діяли у ХУНТ ст. до н. е., складалися з 282 статей і регулювали в основному кримінальні відносини.

Класові інтереси відображалися в нормативних актах не лите матеріального, а й процесуального права. Так, під час розгляду судових справ використовувались ордалії (випробу­вання вогнем, водою тощо), поєдинки, присяги, відкуп. Тому багаті завжди мали змогу відкупитись.

Отже, юридичне право, сформувавшись разом зі ство­ренням держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку державності мало класовий характер і захищало інтереси економічно й політичне панівного класу. Водночас юридичне право є явищем культури та цивілізації, оскільки несе в собі інформацію про минулі й нині існуючі суспільні відносини між людьми на різних етапах розвитку політичної організації суспільства.

В юридичній літературі існують різноманітні концепції ви­никнення держави.

Теологічна теорія, її автором був Фома Аквінський (1225— 1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм: від Бога, чистого розуму до духовного і матеріального світу. Про­голошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на поразку, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вона покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія. Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім ї та є наслідком історичного розвитку і розростання останньої, а отже, абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Фільмер, Михайловський та ін. Приміром, Р. Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердив, що абсолютна влада монарха бере початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама дана Богом І непідвладна ніяким людським законам.

Договірна теорія. Вона пояснює виникнення держави внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні управлятимуть, а інші виконува­тимуть їхні управлінські рішення. Представниками цієї теорії були Гроцій, Спіноза, Гоббс, Руссо, Радищев та ін.

Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна, технократична та мусульманська. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Сутність технократичної теорії виникнення держави полягає начебто в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями Праці. За теорією ісламістів держава у мусульман виникає як служитель мусульманського права і слідкує за правильним відправленням правосуддя.

Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави і права. Існують численні не одноманітні доктрини виникнення держави, а також історичні, географічні, демографічні та інші особливості виникнення держави у різних народів.

Держава як особлива організація політичної влади відріз­няється від родоплемінної організації тим, що:

1) замість кровноспоріднених зв'язків, які існували в пер­вісному суспільстві, населення в державі поділяється за те­риторіальною ознакою (селища, села, міста, району, округу, області та інших територіальних одиниць);

2) держава має свій суверенітет, уособлюючи суверенітет народу й національний суверенітет;

3) для держави характерна особлива публічна влада, ві­докремлена від основної маси населення (особливий механізм управління людьми);

4) утримання такої влади потребує значних витрат і здій­снюється за кошти, що надходять від збору податків;

5) головним знаряддям в руках держави для управління людьми є закон — нормативний акт, установлений чи санкціонований державою (або інше джерело права).

 

 

У первісному соціальне однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси й волю всіх членів роду і племені, виникали у свідомості членів цього суспільства, були одночасно правами та обов'язками (себто право та обов'язок не розмежовувалися), забезпечувалися внутрішнім переконанням людей, їхніми звичками, схваленням чи осудом родичів.

На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних класів, інших верств соціальне неоднорідного суспільства. Вони зовнішньо об'єктивовані, загальнообов'язкові та формально визначені в нормативних актах, правових звичаях, нормативних договорах, судових і адміністративних прецедентах, що встановлюються чи санкціонуються державою (її органами). У нормах права чітко розмежовуються права та обов'язки. Це означає, що кожне суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечене обов'язком іншого суб'єкта. Норми права забезпечуються всіма засобами переконання та державного примусу.

Отже, на відміну від соціальних норм первісного суспільства норми юридичного права в умовах державності єзасобом, що його держава використовує для управління населення. Вони виражають волю економічно та політично панівних верств населення, встановлюються чи санкціонуються державою у вигляді суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Реалізацію норм юридичного права забезпечує держава.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.