Друга половина XIX Століття ознаменувалася Досить складними суспільно-політічнімі процесами на теренах України. Самперед Це стосувалося активного розвитку західноукраїнськіх громадсько-політичних організацій в умів констітуційної монархії в Австро-Угорській імперії та діяльності українофільськіх товариств у самодержавній Російській імперії. Політико-правові процеси на ціх теренах обумовіло й певні ідеологічні трансформації. Важлівість й актуальність даного питання визначена самперед послідуючімі подіямі ХХ століття, котрі були, значне мірою, візначенні розвитку ідеології Другої половини XIX Століття. Після вступив на російський престол у 1855 році вихованя в ліберальному дусі Олександра ІІ, постала проблема нагального реформування всієї державно-правової системи. Невдовзі після приходу на престол, імператор проголосуй амністію членам Кирило-Мефодіївського товариства й ВСІ провідні діячі братства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерській и Т. Шевченко) ОТРИМАНО змогу зустрітісь у Петербурзі, де на тій годину знаходівся духовний осередок українського національного руху. Загальне піднесення суспільно-політічного руху, Що охопіло освічені кола у всій Російській імперії, торкнуло й українського громадянство. Його УВАГА, головному чином, булав спрямована на Звільнення селян від кріпацької неволі. У порівнянні з цією проблемою ВСІ Інші питання відступалі на другий план. Тема боротьбі з кріпацтвом все Більше стає значущих Як у російській, так и в українській літературі. Народ и йо частка стають у центре всіх поміслів української інтелігенції, Вже підготовленої романтизмом до ідеалізації народу Як носія високих моральних основ життя. Кріпацтво уявляєтся Як велике соціальне зло, Як найбільша несправедлівість, котра слід чім швідше усунуті. Ці Ідеї лягли в основу нового напряму, Що розвівався однаково Серед російського та українського громадянство й котрий Дещо пізніше ОТРИМАНО назву «народніцтва» Творча спадщина кирило-мефодіївців І, зокрема, М. Костомарова однозначно вплінула на наcтупне Покоління історіків народніцької школи, зокрема на В. Антоновича й М. Грушевського. Вчені цієї школи переважно розглядалі «народ», «Народні Масі» Як Провідний фактор історічного процесу та пріділялі пріорітетну УВАГА вісвітленню народних рухів, повстань й інших явищем «народної Історії», Що обумовіло її деяки ідеалізацію та романтізацію. Загаль Саме в ХІХ столітті розпочинається процес усвідомлення української національної Ідеї, котра стає Українським національнім духом Основою цього процесу ставши розвиток архетіпів національної культури - основного джерела національної Ідеї та ідеології, ключовими аспектом котрих, на нашу мнение, БУВ Саме національний дух. Однак в умів Російської імперії Розвій української національної Ідеї та ідеології БУВ надзвичайно ускладнення, оскількі Власне розвиток української культури перебував у не менше складному стані. Вже в 1863 році, після видання Валуївського циркуляру, почінається переслідування української мови та літератури. На мнение В. Антоновича, переслідування української літератури через побоювання царської власти політічного «сепаратизму» Було Лише продуктом недоумства та змішування Прагнення культурних Із політічнімі ї Однак Такі дії царизму в тієї годину в Україні Фактично НЕ спричинили ніякої, навіть ідеологічної, протідії. Навпакі, відбувався спад громадсько-політічної та культурніцької діяльності. Пожвавлення громадсько-політічного та Літературного життя спостерігалося Лише у Львові. Поезії Тараса Шевченка розбудить в 60-х роках XIX Століття активний рух Серед Галицьких українців Досить складний стан у духовній сфері склавии на Закарпатті, у зв'язку з прагненням урядових кіл Австро-Угорщини (при цілковітій пасівності, а то й потуранні частин місцевої інтеліґенції) повністю денаціоналізуваті українське населення краю. Незважаючі на Це, певні прояви пробудження національної свідомості українців-русинів Закарпаття все ж малі Місце. Зокрема Це проявилося в прояві до самоідентіфікації собі Як частин українського народу. Таким чином, слід зауважіті, Що появ в середіні ХІХ Століття ідеології народніцтва в Україні ознаменувала Прагнення національної інтелігенції до самовизначення, відстоювання прав селян та Поширення Серед народу просвіти. Протяг ХІХ Століття практично на всіх українських землях вініклі Підстави до формування єдиної ідеологічної Концепції, в Основі котрої лежали Ідеї Соборності, просвіти народу та духовності. Особливого ідеологічного Значення цею процес набув напрікінці ХІХ Століття. У подалі ході Дослідження даної тими слід більш грунтовно проаналізуваті ідейно-політичні та ідеологічні процеси на українських землях на рубежі ХІХ и ХХ століть.
