Дайте класифікацію цінностям

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров´я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.

3. а)сила

б)ідеальне...предметно практична діяльність

Білет № 17

Закони діалектики.

У пізнанні реальної дійсності істинним має бути не лише кінцевий результат, тобто сукупність знань, а й шлях, який веде до нього, тобто метод.

Проблема методу завжди була в центрі філо­софської та наукової думки. її прагнули виріши­ти майже всі філософські напрямки та школи. Особливої актуальності вона набуває, починаючи з Нового часу, коли спостерігається бурхливий розвиток суспільного виробництва на основі ви­користання досягнень науки та техніки. На сьо­годні методологічні проблеми цікавлять такі ос­новні течії філософії, як філософія науки, діалек­тичний матеріалізм, феноменологія, герменевти­ка, структуралізм, позитивізм та інші.

Метод — це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм наукового пізнання і практичної діяльності. Можна сказати, що це сис­тема приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта у вирішенні конкретного завдання, до­сягненні певного результату в певній сфері діяль­ності. Зокрема, в сфері наукового пізнання — це така послідовність операцій, яка дає змогу знайти загальне, закон, необхідність в певній сфері, що вивчається.

Будь-який метод формується на основі певної теорії, яка виступає як необхідна передумова ме­тоду. Ефективність, успішність кожного методу залежить від того, наскільки теорія істинна, зміс товна, глибока, фундаментальна. Адже всі ці ха­рактеристики проявляються в способах, прийомах, принципах, нормах, які становлять метод науко­вого пізнання. У свою чергу, успішний розвиток, поглиблення теорії залежать від правильного регу лятива в процесі пізнання, яким є метод пізнання.

Діалектика — це вчення про найбільш загальні закони розвит­ку природи, суспільства та пізнання і сформова­ний на цьому вченні універсальний метод мис­лення та діяльності.

Історія філософії знає три основні форми діа­лектики:

1. Аналітична діалектика (Геракліт, Зенон).

2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).

3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму).

Матеріалістична діалектика є цілісною систе­мою принципів, законів, категорій.

Важливішим принципом є історизм, тобто роз­гляд предмета в його розвитку, саморухові, зміню­ваності. В об'єктивному світі відбуваються постій­ний розвиток, виникнення і знищення, взаємопе-реходи явищ. Щоб правильно відображати реаль­ну дійсність, поняття, категорії як форми мислен­ня мають також теж бути гнучкими, рухливими, взаємопов'язаними.

Одним із основних принципів діалектики є всебічність розгляду. Розуміння будь-якої речі чи явища можливе лише тоді, коли досліджена сукупність їх внутрішніх і зовнішніх сторін, зв'язків, відносин тощо. При цьому важливо виділити го­ловну, вирішальну сторону.

Діалектичному методу властиві й інші прин­ципи: об'єктивність, конкретність, детермінізм, суперечливість тощо.

Принципи діалектики формуються на основі відповідних законів та категорій.

Закон єдності і боротьби протилежностей.Цей

закон є ядром, суттю діалектики. Він характеризує найосновніше в розвиткові — його джерело, яким є протиріччя, тобто взаємозв'язок протилежностей. Протилежності — такі сторони, моменти, пред­мети, які одночасно: 1) нерозривно пов'язані, одна передбачає існування іншої (добро — зло, низ — верх); 2) взаємовиключають одна одну; 3) взає-мопроникають і, за певних умов, переходять одна в одну (позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне).

Закон взаємного переходу кількісних і якіс­них змін.Цей закон характеризує механізм роз­витку, тобто як, яким чином відбувається розви­ток. Його сутність полягає в тому, що поступове накопичення кількісних змін в певний момент неминуче призводить до корінних якісних пере­творень (стрибків), до набуття нової якості, яка, в свою чергу, здійснює зворотний вплив на характер і темпи кількісних змін. Наприклад, перетворен­ня одних хімічних елементів у інші залежить від змін величини заряду ядра атома, перетворення води в лід чи пару — від зміни температури.

Закон заперечення заперечення.Цей заков характеризує напрямок розвитку, його посту пальність, циклічність та спадкоємність. Розви­ток сприймається як процес, що нібито повторює пройдені етапи, але повторює їх по-іншому, на більш високому рівні. Кожний цикл сприймається як виток в розвиткові, а спіраль — як ланцюг циклів. Наприклад: зерно — рослина — нові зерна; тео­рія — практика — нова теорія.

Поиск по сайту: