Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

РОЗГОРТАННЯ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ



(лютий1648 – серпень1657р.)

У 40-х роках XVII століття в Україні визрівало масове невдоволення. Хвилю народного гніву очолив чигиринський сотник Богдан Хмельницький. Чи було це випадковістю? Дослідники життя і діяльності великого сина українського народу (професор Валерій Степанков та академік Валерій Смолій) доводять, що сам хід історичного розвитку виштовхував на поверхню найталановитіших і найздібніших козацьких ватажків, серед яких особливо виділялась постать Б.Хмельницького.

Приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Б.Хмельницькому дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Б.Х. зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник схиляється до думки про повстання. Він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січ. 1648р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Б.Х. гетьманом. З цього моменту З. С. стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Б.Х., яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум’я великого повстання.

 

БОГДАН ХМЕЬНИЦЬКИЙ Про життя великого гетьмана до 1648 року відомо не так вже й багато. Найімовірніше 27 грудня 1595 р. (6 січня 1596 р. за новим стилем) у сім'ї дрібного шляхтича Михайла Хмельницького народився син Зіновій (більш відомий як Богдан). Освіту він здобув у Львівському єзуїтському колегіумі, де засвоїв граматику, поетику, риторику, оволодів польською і латинською мовами. В 1620 р. разом з батьком брав участь у битві під Цецорою та потрапив до турецького полону.

У 1620-1622 рр. він перебуває у полоні, з якого, як він сам пізніше згадував, "мене Господь Бог з цієї неволі визволив" (чи йшла мова про втечу, чи про викуп - вчені не знають).

Повернувшись в Україну, Богдан відновив службу в реєстровому козацькому війську. В 1630 р. брав участь у повстанні Тараса Федоровича. В 1632 р. народжується його старший син Тимош. У 1637-1638 рр. він бере участь у повстаннях Павла Бута і Якова Остряниці. В 1645 р. Хмельницький, вірогідно, перебував у Франції, де брав участь в облозі Дюнкерка (окремі дослідники заперечують це).

Ще 1646 року Хмельницький розпочав підготовку до повстання проти Речі Посполитої. У квітні цього ж року він побував у Варшаві у складі козацької делегації та був присутній на таємній нараді у короля Владислава IV. Король, який виношував плани боротьби з Туреччиною, пообіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тисяч, вручив старшині привілей та гроші для будівництва "чайок".

Чигиринський староста претендував на хутір Хмельницького Суботів. Весною 1647 р. підстароста Чаплинський вчинив бандитський напад на Суботів. Хмельницький, переконавшись на своєму прикладі у нестримному свавіллі магнатів, вирішив підняти восени повстання. Поява Очаківської орди дещо стримувала цей намір. Зрадник викрив плани повстання, Хмельницького було заарештовано. Але йому все ж вдалось врятуватись, він був змушений шукати порятунку на Запоріжжі.

 

Намагаючись „якнайшвидше придушити козацьке свавілля” у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648р. тричі отримали блискучі перемоги:

- під Жовтими Водами (травень)

- під Корсунем (травень);

- під Пилявцями (вересень)

Перші перемоги.

Хмельницький здійснив рішучі кроки по залученню союзників. Для перемоги над поляками необхідна була кавалерія, якої у козаків було обмаль, тому він звертається до кримського хана. Той вирішує направити перекопського мурзу Тугай-бея (у разі успіху походу до нього приєднався б сам хан, у разі невдачі бея можна було звинуватити у самоуправстві).

У квітні загони повстанців, які нараховували близько 5 тисяч чоловік, дочекавшись підходу Тугай-бея, перейшли у наступ. Назустріч їм рухались польське військо та реєстрові козаки. Коронний гетьман Микола Потоцький розраховував розбити Хмельницького на території Запоріжжя, щоб не дати йому виходу на "волость". Вперед було послано загін на чолі з сином гетьмана - Стефаном та королівським комісаром Шембергом. Ще один загін - реєстрові козаки та іноземні найманці - спускалися Дніпром на човнах.

Загін С. Потоцького та козацько-татарське військо зустрілися в урочищі Жовті Води наприкінці квітня. Поляки після невдалого бою засіли у таборі та оборонялись майже два тижні. У цей час реєстровці підняли повстання та перебили свою старшину - прибічників польської влади Барабаша та Караїмовича, після чого з'єдналися з військом Хмельницького. До нього ж перейшли два полки реєстровців, які перебували в таборі С.Потоцького. 15-16 травня козаки заволоділи табором. С.Потоцький погодився віддати гармати та повернути козацькі клейноди, проте невдовзі сутички відновились. Відступаючи, польський загін був розгромлений в урочищі Княжні Байраки, а сам Стефан Потоцький та Теофіл Шомберг потрапили до татарського полону.

М.Потоцький дізнався про поразку сина, перебуваючи в Черкасах. Після цієї звістки він вирішив відступити. Коли війська Потоцького проходили урочищем Суха Діброва, за Корсунем вони потрапили в козацьку засідку й були вщент розгромлені.

У кінці травня 1648 р. Б.Хмельницький спрямовує на захід Черкаський полк під проводом полковника Максима Кривоноса, якого літописець називає Хмельницького ближнім радником і помічником. Великі бої відбулися під Немировом, Брацлавом і особливо під Махнівкою, де ледь не було розбито війська магната Яреми Вишневецького.

Загони М. Кривоноса 20 липня підійшли до міста Полонного, яке сучасники називали ключем до Волині (писали, що воно було укріплене краще ніж Львів, у новозбудованому замкові Любомирських знаходилось понад 60 гармат). За допомогою міщан і українських драгунів, які перебували у складі залоги, повстанці здобувають місто й замок. Основні сили Кривоноса (близько 16 тисяч) рушили на Старокостянтинів, кілька загонів рушило для заняття Заслава та Острога. 25 липня повстанці підійшли до Старокостянтинова, поблизу якого отаборилось 10-12 тисяч жовнірів під командуванням Я.Вишневецького, та почали бій. Через день польське командування розпочало відступ.

Битва під Пилявцями.

Б.Хм. вирішив дати генеральну битву під містечком Пилявою (Пилявцями), що розкинулось по берегах річки Ікви. Ставка гетьмана перебувала у невеликому замку, який стояв над ставком. Головні сили розташувались на правому березі річки, на протилежному боці - загони М. Кривоноса. Обидва береги з'єднувала вузька гребля, яку зміцнили двома укріпленнями з гарматами.

Український табір було окопано ровами й укріплено шанцями та возами. Чисельність війська сягала близько 100 тисяч чоловік, приблизно половину з яких складали недосвідчені й погано озброєні селяни. В артилерії налічувалось близько 100 гармат.

Польська армія 9 вересня зупинилась у 4-5 км від українського війська та розташувалась табором на 6 пагорбах на лівому березі Ікви. У розпорядженні трьох польських воєначальників ("регіментарів") - Домініка Заславського (Б.Хмельницький глузливо прозвав його "перина"), Олександра Конецпольського ("дитина") і Миколи Ост-ророга ("латина") перебувало близько 100 тисяч війська, хоча досвідчених жовнірів було всього близько 40 тисяч, інші ж - озброєні слуги магнатів. Артилерія складалась з 90 гармат.

У понеділок 11 вересня штурмом греблі почалася битва. Кілька разів переправа переходила з рук в руки. Регіментарі спрямували кілька тисяч жовнірів через річку в обхід українських позицій. Захоплення греблі ще не означало перелому в ході битви, адже вона була занадто вузькою. Враховуючи можливість нічної атаки, регіментарі протримали протягом ночі більшість полків у бойовій готовності.

Увечері 12 вересня до українського табору прибуло близько 4-5 тисяч буджацьких татар, яких зустріли залпами гармат і самопалів. Хмельницький велів переодягнути кільканадцять тисяч козаків на татарський лад.

Остерігаючись нічного нападу козаків з татарами, більшість підрозділів польської армії знову провела ніч у бойовій готовності. Вранці 13 вересня козаки пішли у наступ. По греблі вдарила українська артилерія. На лівому березі річки Ікви з'явилися перші загони козацької і татарської кінноти.

Коли спустились сутінки, регіментарі таємно залишили своє військо та вирушили до Львова. Слідом рушили інші воєначальники. Незабаром про втечу командування дізналися жовніри - шалена паніка охопила табір.

15 вересня Б. Хмельницький вирушив з військом до Старокостянтинова, який захопив штурмом. Після старшинської ради (18 вересня) українське військо виступило в похід, прямуючи до Львова.

На звільнених українських землях відбувався процес творення органів влади Українськоїдержави, ліквідовувались велике й середнє феодальні землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, селяни отримали волю та право володіти землею.

У той же час, вступивши на початку листопада 1648 р. у переговори з польським урядом, Б.Хмельницький допустив величезну помилку - він погодився відвести селянсько-козацьку армію у східні й центральні райони України. Залишену територію негайно займають шляхетські загони.

 

В ході цих баталій виявився талант Б.Х. як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних заходів:

- розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (жовтні Води);

- перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь);

- створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Успіхипояснюється двома вдалими організаційними кроками Б.Х.:

1. Залучення на свій бік реєстрового козацтва.

2. Укладення союзу з кримськими татарами.

Розпочинаючи боротьбу проти Р.П., Б.Х. застосував абсолютно нову модель, у якій зовнішньополітичний чинник був одним із центральних.

Переговори з Кримом були надзвичайно важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти поліській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями над регулярними військами Речі Посполитої зумовили вихід визвольної боротьби за межі звичайного повстання. У короткий час вона охопила майже всю територію України, під знамена повсталих одностайно стали козаки, селяни, міщани, духовенство та частина шляхти. Така масштабність національно-визвольної та антифеодальної боротьби, активність повстанських формувань у західних районах Волинського та Руського воєводств зумовили посилення панічних настроїв у самій Польщі. Звістка про те, що Б.Х. наближається до Львова, за спогадами очевидців, призвела до того, що „майже весь Люблін впав духом і все, що живе, вирушило у путь”. Не кращою була і ситуація у Варшаві: „Тут немає нікого, хто б не думав про порятунок найціннішого свого майна і свого життя”.

Однак восени 1648р. Б.Х., маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова й укладенням перемир’я під Замостям. Що це було: виважений крок чи фатальна помилка гетьмана? Які ж фактори вплинули на такі рішення і остаточно визначили їхній вибір?

- Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала проблема боєздатності власного війська, адже з численними перемогами накопичувалася і втома збройних формувань повстанців. Джерела свідчать про значне скорочення козацького війська після битви під Пилявцями. Це пояснюється тим, що частина полків за наказом гетьмана почала діяти самостійно, а певна кількість повстанців, захопивши здобич самовільно втекла. Свою роль відіграли і відірваність від баз постачання, і голод, і епідемії. Тому перед вирішальними діями Б.Х. міг розраховувати лише на 30 - 40 тис. вояків. Ситуація у війську ускладнювалася нестачею коней та облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дій у зимових умовах військо було не підготовлене.

- Не міг у цей час Б.Х. повною мірою розраховувати і на кримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648р. неподалік від Ямполя з єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деяких джерел, татари обіцяли підтримку лише на місяць. І справді, після облоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили орди на чолі з Калга-султаном повертаються до Криму, а з Хмельницьким залишається лише незначна частина формувань Тугай-бея.

- Гетьман мусив також зважати на те, що Польща мала ще досить могутній воєнний потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Крім того, після укладення у жовтні 1648р. у Монстері миру, який фіксував закінчення тридцятилітньої війни, Польща могла розраховувати і на підтримку своєї союзниці Австрії.

- Певний вплив на остаточне рішення Б.Х. не вирушати на Варшаву мало й те, що козацькі війська дійшли до етнографічних меж України. Перехід польського кордону мін внести нові акценти в характер війни. Створювалася цілком реальна загроза переростання національно-визвольної боротьби в несправедливу загарбницьку війну. До того ж. якщо в українських землях гетьман міг розраховувати на підтримку місцевого населення, то на польській території місцеві жителі чинили б опір, вели б партизанську боротьбу.

- Козацька старшина, відчуваючи, що завоювала вже достатньо міцні позиції, водночас боялася народного гніву, який, вийшовши з-під контролю, міг би суттєво зачепити й інтереси заможного козацтва. Тому в своїй більшості старшина вимагала негайного укладення перемир’я. Гетьман чудово розумів, що в нього за плечима розбурхане, розбалансоване суспільство. Терміново необхідно було взяти під контроль суспільні процеси, визначити подальші перспективи українських земель.

- Бурхливий розвиток подій, постійне збройне протистояння призвели до того, що майже вся енергія та розум козацької верхівки були спрямовані на військову, а не на політичну сферу. Ці обставини, а також природний консерватизм старшини не дали змоги побачити нових перспектив, перспектив створення незалежної української держави. Б.Х. та його соратники у цей час твердо стояли на позиціях традиційного „козацького автономізму”. Тому й мета у них була не радикальна – започаткування власної державності, а порівняно поміркована – реформування державного устрою Речі Посполитої, утвердження абсолютизму та надання України такого ж статусу і прав, як Литві. З огляду на це зрозумілою стає поведінка козацької верхівки. Підтримку обрання на трон короля Казимира, відмову від контролю над західними регіонами (третина визволеної Території України з високо розвинутим виробництвом та значним людським потенціалом) історики вважають невиправними помилками, але ці кроки абсолютно логічно випливають з ідей автономізму, прихильниками яких були у цей час як гетьман, так і більшість його прибічників.

Отже, укладення перемир’я під Замостям (листопад 1648р.) було наслідком взаємодії комплексу чинників. Найголовніші з них:

- Прогресуюча втрата боєздатності козацького війська;

- Послаблення підтримки з боку татар;

- Реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії;

- Вихід військ повстанців на етнографічні кордони України;захист старшиною власних вузько станових інтересів;

- Відсутність чіткої програми подальших дій;

- Обстоювання гетьманом та його прибічниками ідеї „козацького автономізму”;

- Нездатність козацької еліти побачити перспектив створення незалежної української держави.

23.12.1648р. Б.Х. на чолі повстанського війська тріумфально вступає до Києва. Його зустрічали як „українського Мойсея”, що „визволив свій народ від польського рабства”. А польська сторона, використавши умови перемир’я для збирання сил, вже в травні 1649р. розпочала масований наступ на українські землі. Польща готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном казимиром, Я. Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзівілом.

Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців, яким Хмельницький відправив на допомогу козацькі загони.

У скрутну ситуацію потрапив і Я.Вишневецький, військо якого Хмельницький оточив під Збаражем.

Коли ж польський король вирушив на допомогу оточеним, гетьман швидким маневром не тільки зупинив наступ поляків, а й примусив їх поспіхом будувати табір для оборони. Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі – назрівала подвійна поразка Речі Посполитої – під Зборовим і Збаражем.

Проте у вирішальний момент підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадивБ.Х. Зауважимо, що українсько-татарський альянс з моменту свого виникнення був дуже ненадійним, адже Україна для Криму тривалий час була, з одного боку, об’єктом для грабунку, з іншого – певною загрозою. з огляду на це перспектива перемог України в протистоянні з Польщею, становлення та зміцнення української державності зовсім не приваблювали татар. Вони завжди мали на меті тільки взаємоослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.

Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8.08.1649р. Зборівського мирного договору:

1.Козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб;

2.Козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства;

3.На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації;

4.Київський митрополит одержав місце в сенаті;

5.Всім учасникам повстання проголошувалася амністія;

6.Магнати та шляхта мали право повернутися до своїх маєтків;

7.Для більшості селян відновлювалося кріпацтво;

8.Воєводства Волинське та Подільське залишалися під владою короля.

ця угода закріпила автономію для козацького регіону.

У цей період Б.Х. та його прибічники боролися лише за політичну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка, здавалась би, скріпила досягнення поставленої мети, з часом показала свою нежиттєздатність. Вона не зняла суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою.

У вересні 1650р. король Ян Казимир під час таємної бесіди з папським нунцієм обговорював плани нового походу на Україну. Підтримуючи цю агресію, Римський Папа прислав королю освячений меч і благословення на війну. У лютому 1650р. польські війська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне. Ця подія стала початком нового етапу протистояння: битва під Берестечком (червень 1650р.). У битві 150 – 200 тисячному польському війську протистояло 100 тис. війська повстанців, до яких приєдналися 50 тис. татар. З огляду на цю статистику цілком зрозуміло, у яке катастрофічне становище поставили повстанців татари, які, не витримавши артилерійського обстрілу, у вирішальний момент покинули поле бою. Коли ж Хмельницький зробив спробу зупинити відступаючих, то сам опинився у татарському полоні, з якого визволився лише через деякий час і за викуп.

Ця поразка зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов укладеного 18.09.1651р. Білоцерківського договору:

1.Козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб;

2.Влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство;

3.Його заборонялися зовнішні відносини;

4.Шляхті було дозволено повертатися до своїх маєтків.

За цих обставин Б.Х. розуміє, що вибитися власними зусиллями з-під польського панування, маючи лише ненадійного союзника – татар, не вдасться. До того ж для більшості володарів європейських держав він був лише бунтівник, що вів боротьбу проти законного свого господаря – польського короля. Тому Б.Х. змушений був шукати надійну та міцну державу – покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були:

- Росія;

- Туреччина,

Але оскільки Москва зайняла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Турцію. Ще в др . п. 1650р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в турецьких володіннях. Наприкінці року Туреччина формально прийняла Військо Запорізьке під свою протекцію.

Спираючись на турецьку підтримку, у вересні 1650р. гетьман направив велике козацьке військо до Молдавії, маючи на меті через шлюб його сина Тимора з донькою молдавського господаря Розандою винищити свій рід до рівня князівського та укласти союз України з Молдавією. Проте для Б.Х. молдавська авантюра закінчилася надзвичайно трагічно – 1653р. гине його син Тиміш, Валахія та Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Турції підштовхнули гетьмана до відмови від про турецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорізького.

З 1648р., Б.Х. неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в анти польській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Москвою територій сприяли тому, що московський цар після деяких вагань „в ім’я спасіння віри православної” погодився взяти Військо Запорізьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1.10.1653р. Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час переговорів у січні – березні 1654р. У Переяславі було узгоджено засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Москви, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорізького) і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності в підходах до цього союзу. Спочатку московські посли відмовилися принести присягу за царя, бо відповідно до специфіки їхнього державного ладу самодержець своїм підданим не присягає, а потім боярин Бутурлін, який очолював московську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностей України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно. На цій підставі фахівці вважають, що події січня 1654р. в Переяславі мали, головним чином, ритуально-символічний характер.

У березні 1654р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов у історію під назвою „Березневих статей”.Згідно з документом Україна зберігала:

- республіканську форму правління;

- територіально-адміністратвиний поділ;

- нову систему соціально-економічних відносин;

- цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики.

Окремі статті обмежували її суверенітет:

- збір податків з укр.. населення здійснювався під контролем рос.сторони;

- заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом (зауважимо, що за життя Б.Х. конкретний зміст „Березневих статей” козакам був невідомий).

Серед істориків не вщухають дискусії з приводу визначення історико-юридичної суті цього договору (автентичний, підписаний сторонами документ не зберігся, до нас дійшли лише його копії). Спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найпоширенішими є 5 підходів:

1.„Персональна унія” – незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха;

2.„Васальна залежність” України від Москви;

3.„Автономія” України у складі Московії;

4.„Возз’єднання” українського та російського народів;

5.„Військовий союз” між Україною та Московією.

Як би не оцінювався цей договір, цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів:

- Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності;

- Чигирин же прагнув, використовуючи Москву як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудувати власну незалежну державу.

Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654р. Р.П. та Кр. ханство підписують „Вічний договір” про взаємодопомогу. Вже в жовтні 1654р. кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кількох місяців Б.Х. добивається від Москви обіцяної в договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності.

А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено Вільненське перемир’я. Укр.. делегатів на переговори не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир’я ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв’язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б.Х. був спрямований на:

- пом’якшення політичного тиску Москви;

- повернення з.у. земель, що не увійшли до складу Війська запорозького;

- убезпечення України від татарської загрози;

- м/н визнання своїх династичних намірів – приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади;

- щоб здійснити це, гетьман почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семи городу, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини, Литви;

- все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор;

- у червні 1657р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої;

- трагічне закінчення об’єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій;

- звістка про поразку призвела до того, що Б.Х. розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.