Методи опитування –інтерв’ю, анкетування, бесіда

Основні методи психологічного дослідження

Реферати > Психологія > Основні методи психологічного дослідження

Методи наукових досліджень - це ті прийоми і способи, за допомогою яких вчені одержують достовірні відомості, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій. Завдяки застосуванню методів природних і точних наук, психологія, починаючи з другої половини минулого сторіччя, виділилася в самостійну науку і стала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання одержували в основному шляхом самоспостереження (інтроспекції), умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Проте суб'єктивізм цих методів, їхня недостатня надійність і складність стали причиною того, що психологія довгий час залишалася філософствуючою, неекспериментальною наукою, здатною припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, що існують між психічними й іншими явищами. Водночас через надмірно виражене теоретизування вона була фактично відірвана від практики. Намір зробити психологію більш-менш точною, практично корисною наукою, що не тільки описує, але й пояснює явища, був пов'язаний з впровадженням лабораторного експерименту і вимірювання. З кінця 80-х pp. XIX ст. у психології стали створюватися і застосовуватися спеціальні технічні прилади й пристрої для проведення лабораторних експериментальних наукових досліджень. Піонером у цьому став вчений В. Вундт, який у Лейпцігу організував роботу першої психологічної лабораторії. Технічні пристрої дозволяли досліднику проводити контрольований і керований науковий експеримент. Разом з математизацією і технізацією досліджень у психології й дотепер не втратили свого значення традиційні методи збору наукової інформації, у тому числі такі, як спостереження, самоспостереження й опитування. Проте дані спостереження, і, особливо, самоспостереження, майже завжди потребують перевірки на достовірність і надійність. Там, де це можливо, ці дані необхідно контролювати за допомогою інших, більш об'єктивних методів, зокрема математичних розрахунків.

Спостереження

Спостереження – це найбільш поширений метод у науках та один з двох головних методів у психології.

Це найдавніший метод пізнання психіки, який використовується не лише в науці, а й у житті. Цим методом вивчається психічна діяльність дітей і дорослих, яка проявляється у рухах і діях, вчинках і висловлюваннях тощо.

Суть методу – безпосереднє, планомірне і тривале сприйняття.

Зрозуміло, безпосередньо психіку спостерігати не можна. Лише в діяльності, в діях і вчинках в широкому розумінні слова (коли і утримання від певної дії з точки зору психології розглядається як певна дія, своєрідний вчинок) виражається особистість людини, її психіка. Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. Психологічне спостереження повинно бути цілеспрямованим: спостерігач повинен уявляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, вторинних фактів. Звідси випливає, що психологічне спостереження обов’язково проводиться за спеціальним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачеві вивчення саме тих питань і фактів, які він заздалегідь виділив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження, в результаті чого можна втратити головне і істотне в психічній діяльності людини. Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше і надійніше будуть його висновки. Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.

Види спостереження:

1. Безпосереднє – дослідник спостерігає явища і процеси у звичайних умовах.

а) дослідник – учасник – наприклад, веде урок з навчально-виховної роботи,

б) дослідник – свідок – не включений у діяльність,

в) дослідник – організатор, спостерігач – опосередковане спостереження;

2. Відкрите – проводиться серед контингенту досліджуваних;

3. Скрите – виконується за допомогою камер;

4. Безперервне – проводиться від початку до кінця;

5. Дискретне – проводиться з перервами.

До 20-х років ХХ сторіччя спостереження було провідним методом. Але з часом від нього почали відмовлятися тому, що люди намагаються завжди показати себе з кращої сторони.

Негативна сторона даного методу полягає у його емпіричності. Можна прослідкувати тільки зовнішні прояви поведінки, а хід думок, мотиви вчинків залишаються закритими від спостерігача. Результати спостереження завжди треба перевіряти іншими методами.

Методика організації спостереження:

· Вихідний момент – визначення мети і завдань,

· Складання плану, визначення часу, об’єкта і предмета,

· Розробка програми спостереження:

- Питання, що потрібно з’ясувати,

- Техніка фіксації явищ (записи у щоденнику, на диктофон).

Вимоги до організації спостереження:

1. Цілеспрямованість – спостерігаються конкретні прояви особистості у різних видах діяльності;

2. Плавність;

3. Самостійність – спостереження – самостійне завдання, а не супутня діяльність;

4. Природність – проводиться у звичайних умовах, без втручання дослідника;

5. Систематичність;

6. Об’єктивність – фіксування реальних фактів

7. Фіксація проводиться під час спостереження, а не після нього.

Експеримент

Експеримент відноситься до емпіричних методів дослідження. Є комплексним методом дослідження та передбачає використання низки інших методів. Це метод зібрання фактів у спеціально створених умовах.

Створюючи умови, дослідник має знати ті фактори, які діяли під час тих явищ, що вивчались. Має можливість спостерігати, як ті чи інші умови впливають на перебіг явищ. Це досягається при зміні однієї умови, за незмінності іншої.

Експеримент виступає джерелом нагромадження наукових фактів.

Функції:

§ Виявлення фактів;

§ Перевірка надійності результатів;

§ Перевірка висунутої гіпотези.

Види експерименту:

· Лабораторний (первинний);

· Природній.

Лабораторний

Перша психологічна лабораторія була відкрита у 1886р у Лейбцизькому університеті, В. Вундтом.

Лабораторний експеримент використовується для вивчення окремих станів. Стимулюючим матеріалом можуть бути ряди чисел, слів, зображення.

Його проводять в спеціально організованих і певною мірою штучних умовах, він потребує спеціального обладнання, а часом і застосування технічних приладів. Часто, хоча й не завжди, його проводять в спеціально обладнаних для цієї мети приміщеннях (лабораторіях) з застосуванням складної апаратури. Лабораторний експеримент дозволяє за допомогою реєструючих приладів точно вимірювати час протікання психічних процесів, наприклад, швидкість реакцій людини, швидкість формування навчальних, трудових навичок. Його застосовують в тих випадках, коли необхідно отримати точні і надійні показники протікання психічних явищ при суворо визначених умовах. Прикладом лабораторного експерименту може слугувати дослідження процесу впізнання за допомогою спеціальної установки, котра дозволяє на екрані (типу телевізійного) поступово пред’являти піддослідному різну кількість зорової інформації (від найменшої інформації до показу предмету в усіх його деталях), щоб з’ясувати, на якому етапі людина впізнає зображуваний предмет. Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей. Успіхи сучасної наукової психології були б неможливі без застосування цього методу.

Переваги:

1. Зведення до мінімуму випадкових факторів впливу на результат;

2. Чисте відділення експериментального фактору;

3. Можливість контролю за всіма факторами експериментальної ситуації;

4. Можливість спрямованого керування особами, які беруть участь в експерименті;

5. Дає можливість глибоко проникати у природу зв’язку між явищами.

Недоліки:

1. Значний вплив установки експериментатора на досліджуваного;

2. В реальних умовах, досліджувані ведуть себе по-іншому;

3. Присутність експериментатора, орієнтація на його авторитет впливає на об’єктивність поведінки досліджуваного;

4. Досліджується вже наявна діяльність. Неможливо дослідити процес її утворення.

Недоліки лабораторного експерименту значною мірою усувається при організації природного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що піддослідні не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню – це забезпечує природність їхньої поведінки. При організації природного експерименту також можливо застосування технічних засобів (але за умови, що піддослідний не знає про це).

Для правильного й успішного проведення природного експерименту необхідно додержуватися усіх тих вимог, котрі подаються до лабораторного експерименту. У відповідності з завданням дослідження експериментатор добирає такі умови, котрі забезпечують найбільш яскравий прояв певних сторін психічної діяльності.

Методи опитування –інтерв’ю, анкетування, бесіда

Дуже часто виникає необхідність у даних, які не можна отримати за допомогою спостереження та експерименту. Такі дані надають методи опитування.

Методи опитування поділяються на:

· Очне опитування – інтерв’ю;

· Заочне опитування – анкетування.

Ці методи використовуються після формування гіпотези та складання плану дослідження. Інтерв’ю використовують, як правило, після анкетування, а вони обидва використовуються після експерименту.

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв'ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку:

1) спочатку інтерв'ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій;

2) використання інтерв'ю в соціоло­гічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв'ю та достовірність отриманої інформації;

3) сучасний етап психо­логічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв'ю з метою викори­стання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Види інтерв'ю:

1. Вільне — не регламентоване темою та формою бесіди, нестандартизоване. Передбачає попереднє формулювання, яке може бути змінено у процесі опитування. Дослідник може керуватися загальним планом проведення інтерв’ю, може проводити його у вільній формі.

Перевага – надає більш природні відповіді, глибші знання про досліджувані явища.

Недолік – важкість кількісної обробки інформації

2. Стандартизоване — за формою воно близьке до анкети із закритими запитаннями. Характеризується чітко продуманими запитаннями, які ставляться усім респондентам в одному формулюванні та послідовності. Запитання та їх порядок не можна змінювати.

Перевага – результати легко порівнюються та піддаються кількісній обробці.

Недолік – відсутність гнучкості у постановці запитань.

3. Напівстандартизоване – компенсування недоліків обох видів інтерв'ю за рахунок включення обов’язкових та змінних запитань. Обов’язкові ставляться всім опитуваним, а змінні – в залежності від глибини їх відповідей.

Проте межі між цими видами інтерв'ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю зумовлюється пе­реліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації — багатством та складністю відповідей.

У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв'юера:

а) респондент знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше;

б) респонденту не­достатньо інформації про причини власного діяння;

в) інтерв'юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку.

Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв'ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво рес­пондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв'ю діагностичне.

Діагностичне інтерв'ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох си­туаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом про­никнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів.

Розрізняють:

1) кероване — від цілком за­програмованого (за типом анкети — незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика);

2) некероване, «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту. В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне Інтерв’ю використовується дуже рідко.

Клінічне інтерв'ю — метод терапевтичної бесіди у випадку надан­ня психологічної допомоги. В психіатрії, психоаналізі та медичній психології цей метод використовується для допомоги пацієнту усві­домити свої внутрішні труднощі, конфлікти, приховані мотиви по­ведінки. Клінічне інтерв'ю належить до найбільш вільних форм бесіди; в бесідах такого типу психолога цікавить не тільки без­посередній зміст відповідей пацієнта (факти, погляди, почуття, сло­весний ряд — словник, асоціації ідей тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Важливою передумовою успішності реалі­зації методу є встановлення позитивних особистісних відносин між учасниками бесіди, що вимагає від психолога бути терплячим, ви­нахідливим, пристосовуватися до інтересів пацієнта. В окремих ви­падках метод може мати безпосередній психотерапевтичний ефект; при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх труднощів, а й визначає шляхи їх подолання. Загальна стратегія та хід реалізації методу будуються на попередніх даних діагнозу тощо.

Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження, за допомогою структурно-організованих запитань, кожне з яких пов’язане з метою та завданнями дослідження – анкет.

Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування:

- суцільне (охоплюються великі групи населення);

- вибіркове (охоплюється конкретна група учасників);

- усне (за типом інтерв'ю);

- письмове (робота з бланковими анке­тами);

- індивідуальне та групове;

- очне (за умовою безпо­середньої взаємодії);

- заочне (поштою, телефоном, пресою тощо).

Процес складання анкети – переклад основних гіпотез намову запитань. Ця процедура вимагає знань типів запитань, уміння формулювати їх у певній послідовності.

Види запитань:

1. Ті, що виявляють фактичну інформацію. Ставляться в кінці анкети;

2. Ті, що виявляють факти поведінки, вчинків респондента;

3. Ті, що виявляють ставлення респондента до об’єктів, предметів, а також його можливі дії та їх причини.

В окрему групу виділяють проективні запитання, коли респонденту пропонується набір ситуацій, які можуть з ним трапитися. Опитуваний називає свій варіант поведінки. Такі питання мають на меті проникнути у мотивацію респондента, виявити його наміри, думки.

Запитання можуть бути:

· Відкриті – характер, форма, вид заздалегідь не передбачені;

· Закриті – з варіантами можливих відповідей. Вибирається тільки одна;

· Напівзакриті – вибирається одна або декілька відповідей, респондент має висловити свою думку.

Будова анкети:

1. Вступна частина – звернення до респондента, в якому вказується хто проводив анкетування і як будуть використані результати. Наголошення на важливості відповідей, гарантується анонімність, вказуються правила.

2. Основна частина – запитання, що стосуються дослідження. Спочатку йдуть ті, які зацікавлять опитуваного; потім – найбільш складні, спрямовані на з’ясування думок, оцінок; в кінці – найбільш особисті, контрольні запитання (уточнення інформації).

3. Демографічна частина – запитання щодо об’єктивного статусу особи (стать, вік, освіта тощо).

Правила побудови анкети:

- Фіксування найсуттєвіших запитань;

- Формулювання запитань повинно бути зрозумілим всім респондентам відповідно до рівня знань;

- Запитання мають бути сформульовані так, щоб на них можна було відповісти в принципі;

- Повинні сприяти найповнішій інформації;

- Повинні викликати позитивну реакцію, бажання відповісти.

Анкета має забезпечувати отримання таких відповідей, які є прав­дивими стосовно і опитуваного, і проблеми, що становить предмет дослідження. Анкета будується на основі теоретичних уявлень про сутність предмета дослідження, відповідно до цього обираються шкали оцінок, типи запитань, визначається кількість та порядок запитань, що мають ставитися. Також в кожному конкретному до­слідженні вибирається найбільш адекватна процедура реалізації ан­кетування з урахуванням усіх умов ситуації пізнавального акту. Кожний окремий тип анкетування передбачає як ситуацію дослід­ження, так і структуру анкети, включаючи послідовність та емоційну насиченість запитань, засоби опрацювання та аналізу отриманих даних.

Бесіда – метод встановлення психічних особливостей в процесі безпосереднього спілкування. Допомагає виявити особливості характеру, мотиви поведінки, ставлення.

Широко використовується в різних сферах психології: соціальній, медичній, дитячій та ін. В окремих випадках бесіда виступає основним засобом отримання фактичних даних, застосовується також як спосіб введення піддослідного в ситуацію психологічного експериментування: від чіткої інструкції до вільного спілкування в психотерапевтичній ситуації.

Правила проведення бесіди:

1. Розпочинаючи бесіду, потрібно вибрати тему, яка приємна та цікава для респондента. Це сприяє встановленню взаєморозуміння;

2. Важливим є вибір часу та місця проведення;

3. Запитання біографічного характеру не ставляться на початку бесіди тому, що вони стомлюють;

4. Мова дослідника та зміст його запитань мають бути доступними та зрозумілими;

5. Бесіда має вестись з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей респондента;

6. При необхідності уточнення не варто підказувати та ставити навідні питання;

7. Запитання повинні бути сформульовані у нейтральній формі;

8. Дослідник має бути уважним та гнучким, надавати перевагу опосередкованим запитанням;

9. Краще ставити декілька коротких запитань, ніж одне велике;

10. Запитання мають надавати розгорнуті відповіді;

11. Не можна, для встановлення контакту, переходити на сленг досліджуваного;

12. Найважливіші запитання, мають повторюватись але в іншій формі.

В процесі бесіди дослідник отримує не об’єктивні факти, а думки людини, яка намагається відповідати очікуванням.

Поиск по сайту: