на тему: «Нелегальна міграція:країни Європи і Україна»
Виконала студентка IV курсу групи ОА-54
Сус Тетяна Василівна
Перевірила Козлова М. О.
Житомир
Нелегальна міграція в структурі міграційних процесів
Нелегальною (незаконною) міграцією є незаконне переміщення через державний кордон, тобто поза пунктами пропуску або з приховуванням від прикордонного та митного контролю, при використані підроблених документів, візи або без таких, самостійно чи за допомогою третіх осіб, а також проживання на території країні без належного дозволу компетентних державних органів.
Існують шість видів нелегальної міграції, а саме:
1. Зовнішня нелегальна міграція.
2. Постійна або незворотна нелегальна міграція.
3. Сезонна нелегальна міграція.
4. Транзитна нелегальна міграція.
5. Еміграційна нелегальна міграція.
6. Імміграційна нелегальна міграція.
Нелегальна міграція займає вагомий відсоток у структурі міграційних потоків. Вона є соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інтересам і громадській безпеці держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захворювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами.
Структурні зміни на політичній карті Європи, котрі привели до утворення наддержавного політичного об’єднання – Європейського Союзу та вільної для внутрішньої міграції Шенгенської зони, створили ситуацію, за якої країни Східної та Південної Європи неминуче перетворюються на сталий транзитивний простір (географічний коридор) для нелегальної міграції. Не залишається у цьому сенсі винятком і Україна, що розташована на перехресті традиційних шляхів прямування мігрантів до «європейського благополуччя» та за пострадянського періоду історії значним чином лібералізувала режим західного кордону, водночас істотно не посиливши режим контролю північних та східних рубежів (українсько-російський та українсько-білоруський кордони).
З огляду на щорічне збільшення кількості нелегальних мігрантів, що перетинають українські кордони, означена проблема здатна перетворитися на істотний чинник ризику державної безпеки. Зважаючи на це, слід зауважити, що, не дивлячись на уявну візуальну цілісність цього феномена, розгляд проблеми нелегальної міграції потребує виокремлення певних самостійних аспектів:
ü нелегальна міграція та транснаціональна організована злочинність, що найчастіше є супутніми явищами і виступають конфліктогенним чинником у багатьох сферах суспільного життя;
ü наркотрафік та трафік контрабанди як різновиди тіньової транснаціональної комунікації, що часто-густо збігаються з географією каналів нелегальної міграції та найчастіше виступають єдиним сектором тіньової економіки;
ü мережа політичної та владної корупції в Україні, що є не лише структурним «дахом» названих феноменів, а й головним стрижневим чинником їх відтворення та системного зміцнення.
Україна стає місцем накопичення нелегальних мігрантів, які прямують до країн Європейського Союзу. Хоча маршрут нелегальної міграції, який пролягає через Україну, не найзагрозливіший для ЄС, для України його наявність зумовлює загострення санітарно-епідеміологічної ситуації, житлового питання, проблем працевлаштування та додаткового навантаження на Державний бюджет у зв’язку з необхідністю ідентифікації, утримання та повернення нелегальних мігрантів. Подолання проблем нелегальної міграції фахівці бачать у створенні єдиного редамісійного простору між країнами-постачальниками й отримувачами нелегальних мігрантів.
Після розпаду СРСР Україна виявилася відкритою для безконтрольного переміщення через кордон мігрантів, зброї, інших предметів контрабанди. Крім того, дві третини її кордонів не були визначені на міждержавному рівні і не охоронялися.
Україна стала місцем накопичення мігрантів різних категорій, у тому числі нелегальних. Характерна риса незаконної міграції – високий рівень її транснаціональної організованості і фінансово-технічного забезпечення міжнародними злочинними угрупованнями.
Незаконні мігранти осідають переважно в містах (удвічі більше, ніж у сільській місцевості). Це створює додаткові проблеми: збільшується навантаження на міську соціальну інфраструктуру, загострюються житлове питання, проблеми працевлаштування, виникає соціальна напруга.
Експерти Центру збору й обміну інформацією з перетинання кордонів і міграції ЄС (CIREFI) визначили основні шляхи нелегальної міграції в світі, які ведуть до ЄС, а саме:
Балтійський маршрут, яким користуються громадяни Росії, країн СНД, Південно-Східної Азії. Він пролягає через Росію та країни Балтії до скандинавських країн.
Балканський маршрут, яким користуються громадяни країн Середнього Сходу, Туреччини, балканських країн, які не входять до Шенгенської угоди. Маршрут пролягає через Туреччину, балканські країни до Греції та Австрії. За оцінкою експертів, він один з найзагрозливіших і найбільших за обсягами незаконної міграції.
Північноафриканський маршрут: ним переправляються громадяни країн Близького Сходу й Африки – через Суецький канал, Середземне море до портів півдня Італії, Франції, Іспанії. Цей маршрут також один з найбільших за обсягами незаконної міграції.
Південноамериканський маршрут, яким користуються громадяни країн Центральної та Південної Америки в основному авіаційними сполученнями до аеропортів Західної Європи.
Центральноєвропейський маршрут. Його використовують громадяни країн Центральної, Східної та Південно-Східної Азії, СНД. Маршрут пролягає через РФ, Україну, Польщу, Словаччину до країн Західної Європи. За оцінками європейських експертів, нині він не найбільш загрозливий.
Хоча маршрут нелегальної міграції, який пролягає через Україну, не найзагрозливіший для Європи, для України його наявність зумовлює серйозні негативні наслідки, а саме
· міграційна ситуація стає неконтрольованою та некерованою;
· відбувається накопичення нелегальних мігрантів. Через це можливим є створення соціальної напруги у суспільстві та погіршення епідеміологічної ситуації. Водночас з’являється можливість додаткового навантаження на Державний бюджет України у зв’язку з необхідністю витрачати кошти на ідентифікацію, утримання та повернення нелегальних мігрантів. За експертними оцінками, для забезпечення широкомасштабних загальнодержавних заходів з нейтралізації нелегальної міграції витрати держави щорічно можуть сягати майже 28 млн. дол. США.
Українські експерти визначають, що загальний потік мігрантів можна поділити на кілька маршрутів незаконного переміщення осіб щодо національної належності мігрантів:
В’єтнамський канал. Контингент порушників складається з громадян В’єтнаму, які раніше прибули для роботи за контрактом до республік колишнього СРСР і згодом перейшли на нелегальне становище. Нині існує тенденція до збільшення кількості спроб незаконного перетинання державного кордону такими особами за підробленими документами – службовими та сервісними паспортами громадян В’єтнаму, виготовленими в Москві.
Пакистансько‑індійський канал. Контингент складається з громадян Індії та Пакистану, яким у Делі оформляють туристичні візи до України та Російської Федерації з подальшим переміщенням груп через територію України до Європи.
Шрі‑ланкійсько‑бангладешський канал. Зафіксовано спроби створення стабільного каналу переправлення через західний державний кордон України громадян Шрі-Ланки та Бангладеш за допомогою провідників – громадян України, Польщі, Угорщини, Румунії та ін.
Афганський канал. Контингент порушників державного кордону становлять біженці з Афганістану, яким надано притулок в Україні, Росії, країнах Середньої Азії. Комплектують, оформляють фіктивні документи та відправляють групи мігрантів їхні співвітчизники, які легально мешкають у Києві, Москві та інших містах СНД і займаються комерційною діяльністю.
Китайський канал. Формується вербувальниками (здебільшого малайзійцями та в’єтнамцями) з громадян Китаю, які на законних підставах прибувають до Москви за туристичними візами і далі нелегально переправляються через територію України до Західної Європи. За інформацією правоохоронних органів, пересування та координацію їхніх дій проводить спеціальний центр, розміщений у Празі.
Курдський канал. З 1995 року (після початку військових дій у Курдистані) збільшилася кількість громадян Ірану, Іраку, Туреччини курдського походження, які прибувають до України за недійсними документами або за сприяння міжнародних організацій.
Узбецько‑таджицький канал. Внаслідок етнічних воєнних конфліктів і релігійних переслідувань відчутно збільшився потік громадян з Узбекистану та Таджикистану, які емігрували до Росії та намагаються проникнути через територію України до країн Західної Європи.
Чеченський канал. Активізувався наприкінці 2002 року, внаслідок чого багато громадян Російської Федерації чеченської національності намагаються проникнути до країн Східної Європи (Польщі, Словаччини, Чехії) для отримання статусу біженця.
Нині нелегальна міграція поступово структурується, перебуваючи під жорстким контролем міжнародних злочинних угруповань, і перетворюється на високоприбутковий бізнес. Аналіз маршрутів нелегальних мігрантів засвідчує, що найпривабливішою для незаконного проникнення на Захід є українсько-словацька й українсько-угорська ділянки державного кордону, де затримується понад 70% їхньої загальної кількості. Механізм і тактика дій організаторів переправлення нелегальних мігрантів зазнають певних змін, однак основні тактичні прийоми незмінні. Зазвичай більшість нелегальних мігрантів зазначають, що вони прибули до Москви, куди потрапили безпосередньо з країни проживання або місця первинного формування потоків нелегальної міграції. У Москві спільники з числа іноземних громадян формують групи, які нелегально переправляють через східний (через територію Росії) або північний (через територію Білорусі) кордон України.
Неконтрольована нелегальна міграція є підґрунтям проблем, пов’язаних із концентрацією мігрантів в окремих реґіонах, зміною етнічної ситуації і відчутним дисбалансом між національно-культурними інтересами мігрантів і місцевого населення, поширенням у державі стійких злочинних угруповань, створених за національним принципом. Таким чином, нелегальна міграція та пов’язані з нею процеси останніми роками дедалі відчутніше впливають на соціально-політичну та криміногенну ситуацію в Україні.