Удосконалення системи регіонального управління

Впродовж останніх років в державі тривають процеси реформування системи регіонального управління та розбудови місцевого самоврядування

Головною метою таких перетворень є побудова децентралізованої моделі організації влади, яка була б спроможна в умовах ринкової економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечувала б якісний рівень надання управлінських послуг населенню (на рівні європейських стандартів) та була здатна до самовдосконалення і саморегуляції.

Заходи державної політики щодо досягнення зазначеної мети передбачають:

§ зміну діючої моделі системи територіальної організації влади; наближення її до європейських засад і стандартів, зокрема приведення у відповідність до Європейської хартії місцевого самоврядування;

§ деконцентрацію владних повноважень, перерозподіл повноважень місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади з дотриманням принципів децентралізації та субсидіарності (за другим принципом вищі органи управління мають право і повинні розв’язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі органи управління не здатні);

§ трансформацію місцевих державних адміністрацій (від місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції до контрольно-наглядових органів у структурі виконавчої влади) шляхом вилучення у них та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру; ці адміністрації матимуть функції виконавчої влади тільки з питань, що не можуть бути передані органам місцевого самоврядування (громадська безпека, ліквідація наслідків стихійного лиха, боротьба зі злочинністю, управління об`єктами державної власності тощо);

§ реформування системи адміністративно-територіального устрою на основі створення правових, економічних та організаційних умов для формування територіальних громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування;

§ утвердження нової територіальної основи місцевого самоврядування – громади як низової ланки адміністративно-територіального устрою (аналогічно більшості європейських країн);

§ забезпечення здійснення місцевого самоврядування не лише в межах населених пунктів, а й на прилеглих до них територіях (так звана повсюдність місцевого самоврядування);

§ формування місцевих бюджетів на основі гарантованих державою соціальних стандартів надання послуг населенню незалежно від місця його проживання.

Кінцевою метою реформування організації влади на регіональному і місцевому рівнях до 2015 року має стати розбудова сучасної європейської регіональної та муніципальної моделі розвитку, що забезпечить підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни, ефективність управління територіями, зниження витрат на утримання державних органів та органів місцевого самоврядування, а також поліпшення якості надання послуг населенню незалежно від місця проживання, забезпечення надання їх на рівні загальнодержавних соціальних стандартів.

2. Становлення регіональної системи ринкових відносин

В загальному випадку регіональна система ринкових відносин являє собою сферу координації взаємодії суб’єктів господарювання, певним чином прикріплених до регіону.

Суб’єктами регіональних економічних відносин виступають фізичні і юридичні особи, економічні інтереси яких можуть бути повністю або частково реалізовані в межах даного регіону.

Отже, на рівні регіону ми маємо справу з просторово концентрованою системою економічних відносин, коли відносини суб’єктів господарювання не мають просторової множинності .

Регіональна система ринкових відносин передусім має справу з обмеженістю ресурсів (природних, трудових, матеріально-технічних, фінансових тощо), виробництв, товарів і простору; причому значно більшою, ніж на загальнодержавному рівні.

Ресурсна обмеженість найбільше проявляється при використанні регіональних мінерально-сировинних, водних, лісових, земельних та інших природних ресурсів.

Виробнича обмеженість пов’язана передусім зі спеціалізацією регіону, зокрема з тим, що в регіоні часто немає усього спектру взаємопов’язаних галузей і виробництв.

Товарна обмеженість визначається частково виробничою, оскільки вузький спектр галузей і виробництв у регіоні об’єктивно зумовлює вузький асортимент вироблюваних товарів. Водночас на товарну обмеженість впливає і рівень доходів населення. Якщо в регіоні різко переважає попит на товари першої необхідності, тим більше, якщо вони вироблені не в ньому, то це робить його дефіцитним за балансом виробництва і споживання основних товарів.

Просторова обмеженістьмає прояви при формуванні територіальної структури як виробництва, так і споживання. Вона визначається великою концентрацією виробництва і споживання у небагатьох центрах (точніше, у «містах з великим агломераційним ефектом»). Часто такі міста перевантажені галузями важкої промисловості (за гострої нестачі ресурсів: частіше – природних, рідше – людських). Натомість периферія здебільшого характеризується недостатнім використанням ресурсного потенціалу і, відповідно, слабким виробничим потенціалом та малою місткістю споживчого ринку.

Однак становлення регіональної системи ринкових відносин передбачає в першу чергу проникнення товарно-грошових відносин у всі сфери діяльності, зокрема у сферу регулювання відносинцентру і регіонів, регіональних і місцевих органів влади, з одного боку, та суб’єктів господарювання – з другого.

На регіональному рівні регулювати ці відносини в умовах ринкової економіки стало значно складніше, ніж за умов планової економіки. Основну роль мають відігравати не зовнішні, а внутрішні джерела фінансування, передусім власні кошти суб’єктів господарювання. Для їх зміцнення необхідна така податкова, у т. ч. й амортизаційна, політика, яка б забезпечувала розширене відтворення виробництва як на базовому рівні, так і регіональному.

Фінансування розвитку регіонів, в т.ч. й регіональних програм, може здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету, спеціалізованих позабюджетних фондів регіонального

Рис. 12.1.Структура та джерела фінансових ресурсів розвитку регіону

На місцевому рівні з переходом до ринкової системи господарювання важливо створити такі економічні передумови, щоб муніципальні органи влади могли самостійно організувати задоволення загальних потреб міської громади та її членів. Для реалізації цього завдання вони мають стати якщо не власниками, то розпорядниками територіальних ресурсів. Це дасть їм можливість реально впливати на суб’єкти господарювання, що є споживачами ресурсів і платниками податків

Очевидно, що в ринковій економіці взаємодія будь-яких економічних суб’єктів відбувається на ринку.

Ринок – складне поняття, яке можна представити в декількох аспектах:

по-перше, це система виробничих (товарно-грошових) відносин, які складаються між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) в процесі купівлі – продажу товарів. Як відомо, ці відносини регулюються об’єктивними економічними законами: вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

по-друге, це фаза обміну (акт отримання одного товару з пропозицією грошей чи іншого товару взамін) у процесі відтворення;

по-третє, це економічний простір (місце, територія), на якому відбувається обмін товарів. Ним може бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського чи міського ринку, територія адміністративного району, держави або групи держав, нарешті – увесь географічний простір.

На наш погляд, усі ринки – від внутрішньорайонних до міжобласних – можна трактувати як регіональні.

В загальному випадку регіональний ринок можна визначити як систему стійких товарно-грошових відносин між суб’єктами господарювання, інтереси яких можуть бути повністю або частково реалізовані в межах регіону.

Регіональний ринок– це територіальна форма організації сфери обігу. У його межах відбувається узгодження інтересів виробників та споживачів з позицій відтворення як окремих суб’єктів господарювання, так і регіонального економічного комплексу загалом.

Інтегрований регіональний ринок може забезпечити нормальні процеси відтворення в РГК за наявності розвиненого промислового і сільськогосподарського виробництва, сучасної сфери послуг тощо, причому з обсягами виробництва товарів і послуг, достатніми для формування додатних регіональних балансів.

Регіональні ринки неоднорідні; їх можна класифікувати, окрім територіального масштабу, ще й за функціональною ознакою, точніше – за їх місцем і роллю у регіональному відтворювальному процесі. В регіонах, як і в масштабах країни та світу, доцільно виділяти ринки товарів, фінансів та праці. Зрозуміло, що ці ринки, в свою чергу, «розщеплюються» на більш вузькі. Так, ринок товарів ділиться на споживчий ринок і ринок засобів виробництва, фінансовий ринок – на ринок капіталу, ринок цінних паперів і ринок грошей тощо.

Ринок товарів

На регіональному ринку товарів, зазвичай, обертається велика кількість різноманітних продуктів і тому можна виокремити більш вузькі (спеціалізовані) ринки. Так, у регіональному споживчому ринку можна виділити (за товарними групами і окремими видами продукції) ринки одягу, взут­тя, лляних і шерстяних тканин, цукру, фруктів тощо. У регіональному ринку засобів виробництва також можна виділити вузькопрофільні ринки: верстатів, інструментів, запчастин тощо.

Звичайно, споживчий ринок і ринок засобів виробництва мають значні відмінності у процесі функціонування. Їх декілька:

При загальній оцінці ємності регіонального ринку по окремих товарах та групах товарів можна використовувати наступну шкалу градацій його якісного стану [56]:

1) ринок ємний, ненасичений;

2) ринок ємний;

3) ринок рівноважний;

4) ринок ємний, насичений;

5) ємність ринку вичерпана;

6) ринок неємний, насичений;

7) ринок неємний, ненасичений.

Обсяг ринкового попиту складає невелику частину ємності ринку. Завдання, зокрема маркетингових служб, полягає в тому, щоб добитися максимального (по відношенню до ємності ринку) обсягу ринкового попиту. Для цього вивчається структура попиту.

Структура попиту – це його розподіл на різновиди на основі споживання певних груп товарів.

Джерела формування платоспроможності (попиту) населення дуже обмежені, про що свідчить законодавчо прийнятий в Україні прожитковий мінімум для працездатних осіб, який складає 386,73 грн. Водночас диференціація доходів населення в різних регіонах інколи досягає значних розмірів. У економічно більш розвинених регіонах (м. Києві, Донбасі, Придніпров’ї) рівень доходів населення, як правило, вищий, ніж в аграрних. Ця закономірність простежується навіть на внутрішньообласному рівні. Так, у Вінницькій області при середній заробітній платі 435 грн. (2004 р.), у м. Козятині вона становила 779 грн., тоді як у Шаргородському районі – тільки 295 грн.

У регіонах з більшими доходами часто спостерігаються і більш високі ціни на основні товари.

Диференціація населення за доходами має вплив на структуру попиту ось чому. В тих регіонах, де середньодушовий дохід вищий, досить ефективно можуть діяти підприємства з виробництва товарів більш дорогих сегментів. У тих же регіонах, де середньодушовий дохід нижчий, найбільш ефективно будуть діяти ті підприємства, що пропонують населенню товари повсякденного попиту. В тих регіонах, де спостерігаються суттєві відмінності між високими і низькими доходами, структура реалізації продукції буде залежати від чисельності населення в кожній з груп доходності.

Пропозиція регіонального ринку товарів характеризується наступними особливостями

1. Її еластичність є перехресно детермінованою. Через обмежену ємність регіонального ринку при збільшенні попиту в одному із його сегментів, пропозиція в іншому сегменті, як правило, знижується.

2. Зміна величини пропозиції безпосередньо залежить від сукупних виробничих потужностей підприємств регіону.

3. У випадку істотної інтегрованості регіону в економіку держави і/або у світову економіку пропозиція на регіональному ринку товарів може знаходитися під впливом зовнішніх виробників. При цьому вона може змінюватися стрибкоподібно.

4. Структура пропозиції значною мірою залежить від галузевої структури РГК. Так, у економічному комплексі Вінницькій області вона тісно корелює зі структурою видів діяльності, зокрема з виробництвом харчових продуктів. При цьому, чим меншою буде ця кореляція, тим за більшою ціною пропонуватимуться товари немісцевого виробництва.

5. Пропозиція в регіоні, як правило, характеризується одиничною еластичністю, тому що склад учасників ринку досить стабільний, а їхні уподобання швидко не змінюються.

6. Пропозиція в регіоні може бути нееластичною, якщо: а) домінують державні підприємства; б) регіон є донором; в) у регіоні інтенсивно протікають інвестиційні процеси; г) регіон є спеціальною економічною зоною або територією пріоритетного розвитку.

7. Пропозиція в регіоні може бути еластичною, якщо: а) домінує приватна власність; б) регіон є реципієнтом (одержувачем міжрегіональних трансфертів); в) діють істотні обмеження на ціни і прибуток підприємств; г) регіон є територією піонерного освоєння.

8. Пропозиція в регіоні завжди знаходиться під впливом чинників попиту. В кращій ситуації знаходяться ті регіони, у яких вони максимально збалансовані. Так, у Вінницькій області пропозиція основних продовольчих товарів загалом визначається обсягами попиту на них (табл. 12.3).

9. Підприємства (навіть монополісти) ніколи не можуть на регіональному ринку максимізувати прибуток; через те, що обсяги попиту, а відповідно, і пропозиції, обмежені.

Оцінка обсягів пропозиції на регіональному ринку товарів може бути проведена на основі двох основних методів: методу формування ринку, який використовується насамперед для оцінки ринку засобів виробництва, та мультифакторного індексного методу, який застосовується для аналізу регіонального споживчого ринку.

Фінансовий ринок

Регіональний фінансовий ринок включає регіональні сегменти національних ринків капіталу, грошей та цінних паперів.

На регіональному ринку капіталів суб’єкти господарювання надають і дістають позички з метою їх подальшого використання у процесі виробництва. Надання грошей у позичку (на засадах повернення, терміновості й прибутковості) називається кредитом.

Розрізняють такі види кредитів:

§ банківський;

§ комерційний;

§ споживчий;

§ іпотечний (під заставу нерухомості тощо);

§ державний;

§ міжнародний.

В принципі регіональний ринок капіталів мало чим відрізняється від національного ринку капіталів (див. п. 2).

Регіональний ринок грошейблизький до регіонального ринку капіталів, оскільки на ньому також відбувається рух грошей. Однак ці ринки прийнято розрізняти за двома критеріями: 1) на ринку капіталів гроші купують для придбання засобів виробництва, тоді як на ринку грошей – для придбання будь-яких товарів; 2) вважається, що ринок грошей охоплює лише короткострокові позички, а також ринок валют, тоді як ринок капіталів – ринок середньо- і довгострокових кредитів.

Загальний попит на грошовому ринку в регіоні складається з попиту на гроші для угод (купівлі товарів тощо) і попиту на гроші з боку фінансових активів (для позики грошей під проценти). Елементами грошової пропозиції є готівкові та безготівкові гроші. Взаємодія попиту та пропозиції грошей веде до встановлення в регіоні їх ціни, або норми процента. Відомо, наприклад, що ціна грошей у великих містах, економічно розвинутих та геостратегічних регіонах (наприклад, у Криму) є вищою. Загалом же попит на гроші є тим більшим, чим меншою є норма процента, і навпаки.

Регіональний ринок цінних паперів тісно пов’язаний з двома попередніми. Адже відомо, що продаж цінних паперів (акцій та облігацій), як і використання кредиту, є джерелом додаткових коштів для інвестиційної діяльності.

Первинний ринок цінних паперів регіону безпосередньо пов’язаний з емісією (випуском) та продажем цінних паперів за номінальною ціною, вторинний – з їх перепродажем за курсовою ціною.

Попит на цінні папери залежить від обсягу тимчасово вільних коштів у регіоні, від величини доходу (дивіденду), що його дають цінні папери своїм власникам, та від величини доходу при іншому використані грошей, скажімо, коли вони надаються в користування як позичка.

Пропозиція цінних паперів визначається потребою емітентів (підприємств, установ, організацій, держави) в інвестиціях, погашення бюджетних витрат тощо.

Фінансовий ринок в регіонахфункціонує здебільшого як єдине ціле. Якщо, наприклад, в регіонах з відносно вищими доходами спостерігаються більш високі ціни, ніж в інших регіонах (з меншими доходами), то це призводить до надлишку грошової маси і, відповідно, до зниження позичкового процента, тобто здешевлення кредитів. Звісно, для таких регіонів характерними є процеси активного кредитування та інвестування в економіку.

Ринок праці

Особливого значення набуває формування в Україні регіональних ринків праці, яке відбувається з глибокими територіально-галузевими деформаціями.

Значний вплив на ринкову кон’юнктуру, передусім струк­туру пропозиції робочої сили, має регіональна демографічна ситуація. За умов нерівномірного розміщення продуктивних сил, недостатнього розвитку сфери прикладання праці в галузях, пов’язаних з обслугову­ванням населення, відсутності динамічного попиту на робочу силу з боку суб’єктів господарювання різних форм власності сформувалися певні територіально локалізовані осередки підвищеного рівня безробіття і не­зайнятості населення.

Поиск по сайту: