Загальні риси мохоподібних

У системі вищих рослин мохоподібні займають особливе місце. З одного боку вони – типові жителі суші з пристосованими до повітряного середовища гаметангіями та спорангіями і з чітким чергуванням поколінь. З іншого боку, у життєвому циклі мохоподібних порівняно з іншими вищими рослинами все навпаки – переважає не спорофіт, а гамето фіт. Стебло та листя характерні не для спорофітів, а для гаметофітів. Оскільки в одному випадку листя утворюється на диплоїдній рослині, а в іншому – на гаплоїдній, то схожість цього листя зовнішня, а не заснована на спільному походженні.

Крім того, на відміну від всіх вищих, мохоподібні – це рослини, що не мають сосудів, тобто розвиненої провідної системи.

Мохоподібні – невеликі багаторічні (за рідким виключенням) вічнозелені рослини, у яких відсутні коріння. До субстрату вони кріпляться ризоїдами, що представляють сильно витягнуті у довжину поодинокі клітини у примітивних представників та нитки з одного ряду клітин, розділених косими перетинками, у більш розвинених.

Поглинання та випаровування води у мохоподібних виконується всією поверхнею гамето фіту. Однак у деяких мохоподібних у стеблі є провідний жмутик з вузьких та довгих клітин – гідроїдів та лептоїдів, що виконують функцію судин та ситовидних трубок. Зустрічаються як однодомні так і дводомні мохоподібні. На гамето фітах утворюються антеридії та архегонії звичайної для вищих рослин будови.

Завдяки порівняно невеликій диференціації тканин, а також здатності мохоподібних оживати після повного висихання, будь яка частина гамето фіту може дати початок новій рослині. Більшість мохоподібних вегетативно розмножуються за допомогою спеціальних органів (виводкових бруньок, листя, гілочок), які утворюються на гамето фіті. Ці органи можуть довгий час знаходитись у стані спокою та переноситись на великі відстані разом з водою та вітром, тим самим нагадуючи насіння, хоча не мають з ним нічого спільного.

Як етап вегетативного розмноження можна роздивлятися проростання багатьох бруньок на протонемі (нитевидній або пластинчатій стадії гаметофіту, що розвивається зі спори).

Утворення спорофіту

Запліднення можливе лише за наявності води, оскільки тільки в ній можуть рухатись сперматозоїди

2 Жовтець їдкий

Багаторічна рослина заввишки 20-50 см з коротким розгалуженим кореневищем. Гемікриптофіт.

• Стебло прямостояче, гіллясте, з притиснутими волосками, з листям.
• Нижні листки довгочерешкові, в контурі п'ятикутні, пальчатороздільні, частки їх ромбічні, надрізані на ланцетні зубчасті часточки; верхні листки сидячі, трироздільні на лінійно-ланцетні, загострені, цілокраї часточки.
• Квітки поодинокі верхівкові або зібрані в напівпарасольки, з 5 чашолистками, 5 золотисто-жовтими пелюстками, численними тичинками і маточками, діаметром 8-15 мм, на довгих циліндричних опушених квітконіжках. Чашолистки злегка віддалені, пелюстки широкояйцеподібні.
• Цвіте з травня по вересень.
• Плід — багатогорішок з прямими носиками у горішків.

Схожий на жовтець золотистий, який відрізняється опушеними плодиками і 3-5 — лопатевими прикореневими листками.

Отруйна рослина.

В-29

Я́блуня (лат. Malus) — рід рослин дрібних листяних дерев і чагарників родини розових. Рослина 4-12 м заввишки, з щільними кронами. Листя 3-10 см завдовжки, чергові, прості, з зубчастим краєм. Квіти мають п'ять пелюсток, які можуть бути білими, рожевими або червоними; зазвичай з червоними тичинками. Цвітіння відбувається навесні і варіюється значно залежно від підвиду і сорту. Фрукти (плід) кулясті з зернятками, різні за розмірами: від 1-4 см в діаметрі (в більшості видів диких рослин), і до 6 см. Плід несправжній (яблуко), соковитий, багатий на вітаміни, цінний харчовий продукт. Яблуня поширена в північній півкулі. Культурні форми яблуні у світовому асортименті нараховують до 15 тисяч сортів. Яблуня є одним з найбільш культивованих фруктів у світі. Зокрема, український селекціонер Ро Лев Михайлович створив 12 сортів яблуні.

Яблука є важливим джерелом поживних речовин в країнах з помірним кліматом. Зимові яблука збирають в кінці осені і зберігають в камерах або на складах при температурі вищій за точку замерзання. В Україні вирощують близько 60 сортів яблук (літні — Паперівка, Боровинка, Слава переможцям тощо; осінні — Антонівка, Макінтош тощо; зимові — Ренета золота, Ренета Симиренка, Кримське зимове, Сари Синап, Кандиль Синап тощо). У природній структурі плодових і ягідних насаджень всіх категорій господарств на яблуню припадало 61,6% площ (1980). У громадських садах вирощувалися переважно яблука. Світовий збір — 39 млн. т.

Поиск по сайту: