Тема 2. Культура Київської Русі

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Таврійський державний агротехнологічний університет

Факультет економіки та бізнесу

Кафедра українознавства

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Для студентів ОКР “БАКАЛАВР”

денної форми навчання

Мелітополь-2013
термінологічний словник з історії української культури для студентів ОКР “БАКАЛАВР”денної форми навчання. Укл. Шлєіна Л.І. – Мелітополь: ТДАТУ, 2013 - 28 с.

Укладач: Шлєіна Л.І.

Рецензент: З.О. Митяйзав.кафедри української мови МДПУ

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри українознавства «30» 01 2013 р., протокол № 6.

Затверджено методичною комісією факультету економіки та бізнесу

«21 » 02 2013 р., протокол № 6.

ПЕРЕДМОВА

Упровадження курсу „ Історії української культури ” до програм вищих навчальних закладів пов’язане з необхідністю гуманізації освіти, поєднання глибоких професійних знань з опануванням великої спадщини культурних надбань людства.

Термінологічний словник розроблено відповідно до діючої програми з історії української культури. При вивченні історії культури більша увага приділяється виявленню закономірностей розвитку і основних досягнень, історії української культур більш цікава своєю неповторністю, національними особливостями, що має надзвичайне виховне значення у формуванні гордості і поваги до історичного минулого нашого народу.

Незаперечна роль культури в духовному прогресі суспільства. Майбутній спеціаліст має розуміти і уміти пояснити феномен культури, її роль в життєдіяльності людства, знати форми і типи культур, основні досягнення в розвитку культури провідних країн світу, знати історію культури України, її місце в системі світової цивілізації, уміти оцінювати досягнення культури.

Тема 1. Періодизація розвитку української культури. Стародавня культура східних слов´ян

Терміни і поняття

Громадянська культура – ставлення індивідів до інституцій держа­ви та настанов влади, їхня законослухняність та критична ви­могливість. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до сфери взаємодії населення, з одного боку, та влади, — з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйманням влади не як предмета боротьби й завоювання, а як об’єкта впливу щодо захисту інтересів і прав громадян. Виражається у чинному ставленні населення до існуючого порядку, у знанні та виз­нанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До громадянської культури належать знання людей про їхні права та обов’язки, про устрій держави, про політичні системи, про­цедури політичного, зокрема виборчого процесу.

Громадянська освіта— це навчання людей як жити в умовах сучас­ної держави, як дотримуватися її законів і водночас не дозволя­ти владі порушувати їхніх прав, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократич­ного суспільства.

Домінуюча культура— сукупність цінностей, вірувань, традицій та звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Духовна культура— це пізнання, моральність, виховання та просвіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, мову, музичний і словесний фольклор, національні риси характеру, звичаї, традиції, міфологію, віросповідання, тобто сферу свідомості, сферу духовного виробництва.

Етнос — у перекладі з старогрецької — народ, але не в соціальному, а в суто національно-племінному значенні. Це позачасова, позатериторіальна, позадержавна, усталена спільнота людей, що історично склалася на певній території і позначена спільністю мови, культури, побуту, традицій та звичаїв, психічного складу, історією, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованої у самоназві (етнонімі), а також усвідомленням єдності родового походження і водночас несхожістю з іншими етносами.

Культура (від лат. „cultura” — оброблення, виховання, розвиток, освіта) — сукупність досягнень людського суспільства у виробничій, суспільній та розумовій діяльності, зокрема в галузі освіти, науки, мистецтва, відображає історично визначений рі­вень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини. У широкому розумінні — все, що створено людським суспільством та існує завдяки фізичній і розумовій праці людей, на відміну від природи.

Культурна спадщина — частина матеріальної та духовної культури, яка створена минулими поколіннями, витримала випробову­вання часом і передасться наступним поколінням як щось цінне і шановане.

Матеріальна культура—сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії. До матеріальної культури відносяться засоби вироб­ництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту і зв’язку — все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини.

Мистецтво — 1) художня творчість у цілому — література, архітек­тура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове ми­стецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, що об’єднуються як художньо-образні форми відображення дійсності: спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб; 2) у вузькому зна­ченні — образотворче мистецтво; 3) високий ступінь виявлен­ня майстерності в будь-якій сфері діяльності.

Національна культура - цесинтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національна свідомість та самосвідомість особистості — це усві­домлення себе часткою певної національної (етнічної) спільно­ти та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціаль­ної дійсності.

Світова культура— це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють Землю.

Художня культура—це культура виробництва мистецтва, культура його розповсюдження, пропаганди, культура його сприймання, розуміння, насолоди мистецтвом, нарешті, культура естетично­го виховання.

Цивілізація—будь-яка форма існування живих істот, наділених розу­мом: історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягну­тий даним суспільством.

Стародавня культура східних слов´ян

Терміни і поняття

Анімізм(від лат. „аnima” — душа) — уявлення первісних людей про безсмертя душі й про можливість існування її окремо від тіла; наділення природних явищ людськими якостями.

Антропогенез — виникнення людини, процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.

Антропоморфізм—наділення явищ природи, тварин, предметів і фантастичних створінь людськими властивостями, а також уявлення божества в образі людини.

Архетип — прообраз, первісна форма.

Етногенез —походження народів як історико-етнічних спільнот.

Ідеографія– система письма, яка складається з ідеограм. Останні означа­ють зміст, суть слова, є його умовним знаком. У деяких народів ідеографія існує й досі, наприклад, китайське письмо. Досить досконалими ідеограмами є сучасні цифри і арифметичні знаки.

Інцест — одруження безпосередніх родичів (батько-дочка, мати-син, брат-сестра).

Магія— віра в надприродну можливість впливу практичної дії людини на об’єктивну дійс­ність; ряд символічних дій та ритуалів із заклинаннями й обрядами.

Матріархат— форма первіснообщинного суспільства, в якому ро­дові групи утворювалися на основі спорідненості за жіночою (материнською) лінією з провідним становищем жінки у госпо­дарчому і суспільному житті.

Мезоліт—епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом. За мезоліту поширюються лук, стріли, плоскі гар­пуниз рогу благородного оленя.

Міф — давнє уявлення народів про походження життя на Землі і явищ природи, про легендарних героїв, богів, про щось фанта­стичне, вигадане, неіснуюче.

Міфологія — форма суспільної свідомості, що несе в собі узагальне­не і водночас персоніфіковане уявлення народів про світ ре­чей і явищ. Відзначається нерозчленованністю світу реаль­ності та уяви і реалізується у ритуалах і магії.

Неоліт— новий кам’яний вік, заключний період кам’яної доби. У цілому неоліт датується періодом від VI до II тис. до н.е., хоча у деяких районах — на Близькому та Середньому Сході, в Індії та Китаї — неоліт тривав лише до початку ІV тис. до н.е.

Ойкумена — заселена людьми Зе мля.

Палеоліт— давній кам’яний вік, перша, раніша епоха кам’яної доби. Датується від виникнення людини до 10 тис. років тому.

Петрогліфи — стародавні зображення на скелях, каменях, стінах пе­чер тварин, птахів, людей, знаків.

Піктографія — один з перших видів писемності – зображення пред­метів, явищ і подій за допомогою умовних знаків, малюнків.

Проміскуїтет(від лат., „promiscuus” — змішаний, спільний) — термін для позначення нічим необмежених статевих відносин; невпорядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками.

Ритуал—особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв’язок колективу з минулими нормами життя предків.

Синкретизм—(від грецьк. – з’єднання) нерозділеність, властива нерозвинутому стану якогось явища (напр., мистецтва на стадії первісної культури, коли музика, спів, поезія, танець ще не були відділені один від одного) .

Табу— у первісних народів заборона певних слів, дій, предметів, по­рушення якої нібито неминуче спричиняє тяжке покарання, щось заборонене, чого не можна торкатися.

Тотем — тварина, рослина, інколи неживий предмет або явище при­роди, які були об’єктом поклоніння роду або племені та їхнім охоронцем; герб племені із зображенням тотема.

Тотемізм— віра в існування прабатька окремого роду, людини — певної тварини, рослини; культ тварин і рослин.

Фетиш— неживий предмет, який, за уявленнями віруючих, наділе­ний надзвичайною, чудодійною силою і служить об’єктом обо­жнення; об’єкт сліпого поклоніння; річ або людина, перед якою сліпо схиляються.

Фетишизм (від франц. „fetiche” — ідол, талісман) — віра в надпри­родні властивості матеріальних предметів як природних, так і зроблених людиною.

Автохтонність(від грeцьк. "аутос" — сам, "хтонес" — земля) — на­лежний за походженням до даної території, місцевий.

Археологія (від грецьк. "архатос" — стародавній, "логос" — сло­во) — наука, яка вивчає історію людського суспільства на ос­нові вивчення пам’яток кам’яного, мідного (бронзового), залізного і почасти пізніших віків. До пам’яток, що називають­ся археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети по­буту, мистецтва. Т. Шевченко називав археологію матір’ю історії.

Велес — бог худоби, чередників та музик у слов’янській міфології.

Генотеїзм – форма релігії, в якій є багато богів, але на чолі з одним верховним богом.

Дажбог - Сонячний бог, якому поклонявся весь слов’янський світ: податель добра, багатства.

Зернь— виріб з узорів із найменших зернят металу.

Ідолв язичницьких релігіях — об’єкт культу, предмет, який начеб­то містить у собі божество або є ним.

Лада — богиня шлюбу, мати любові та добра у слов’янській міфології.

Масляна— свято наступаючої весни.

Мокош— богиня родючості, мистецтва і води, заступниця вагітних та породіль услов’янській міфології.

Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнюється з природою.

Перун— головний бог у язичників, володар блискавок і грому, покровитель воїнів у Х ст.

Політеїзм— віра в багатьох богів.

Протомісто (від грецьк. "рroto" — перший, первісний) — зародок міста.

Сварог – Прабог, владика світу: бог світла і небесного вогню.

Скань(від давньорус. "cкать" — сукати, звивати) — художні вироби з тонкого золотого, срібного або мідного дроту.

Требище — жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

Ужиткове мистецтво — металеві та ювелірні вироби.

Чернь— темно-сірі або чорні зображення на срібних і золотих виро­бах, один з видів ужиткового мистецтва.

Язичництво— система первісних дохристиянських релігійних віру­вань, поглядів і обрядів. У східних слов'ян набуло форми обо­жнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, рожениць.

Тема 2. Культура Київської Русі

Терміни та поняття

Апокрифи (від грецьк. таємничий, прихований) — релігійні тво­ри з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою ка­нонічними і були заборонені.

Апокрифічний — фальшивий, несправжній, малоймовірний.

Берестяні грамоти — тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою-писалом. За змістом — це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи.

Билини —народні епічні пісні періоду Київської Русі. Перші записи билин датовані початком XVII ст.

Глаголиця —одна із стародавніх слов’янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.

Графіті —стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предме­тами на ремісничих виробах, стінах споруд.

Дитинець —укріплена центральна частина стародавньою міста на Русі. З XIV ст. почала називатися Кремль.

Золоті ворота —головна урочиста брама давнього Києва, видатна пам’ятка архітектури часів Київської Русі. Споруджена в 1037 р. за Ярослава Мудрого. Назва походить від позолоченого куполу надбрамної церкви. Реставровані у 1982р. до 1500-річчя Києва.

Ізборники —хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших творів.

Києво - Печерська лавра —православний чоловічий монастир, заснований у Києві 1051 р. Відіграла значну роль у розвитку української культури, була центром літописання, іконопису, книгодрукування. Друкарня лаврська функціонувала по 1922 рік.

Києво - Печерський патерик — збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його пер­ших подвижників, яка була складена в першій третині XIII ст. (1215- 1230 рр.).

Лавра — назва великих православних чо­ловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.

Літописання, літопис —хронологічно-послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником. Людвісарство — лиття з міді.

Оранта —один з іконографічних образів Богоматері. який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесе­ними руками і повернутими від себе долонями. Оранта набула поширення в іконографії та живописі Візантії і Київської Русі.

Плінфа — широка і тонка випале­на цегла великого формату, яку застосовували в будівництві у Візантії та у Х-ХIII ст. у Київській Русі.

Різи — стародавнє слов’янське письмо, яке, за свідченнями письмо­вих джерел, існувало ще в дохристиянську епоху.

"Руська правда" —перше писемне зведення законів Київської Русі ХІ-ХII ст.

Скоморохи —мандруючі актори, співці, музиканти. Іноді виступали і як акробати і дресирувальники.

"Слова" —твори церковно-повчального характеру часів Київської Русі. Сюжетом для їх написання могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.

Станкове мистецтво — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер: у живопи­сі — картина, в скульптурі — статуя, погруддя. У добу Київської Русі— це ікони.

Стилос (по-давньоруськи — писало) — спеціальний інструмент, за допомогою якого на берестяних грамотах видавлювати тексти.

Фреска (від італ. "fresco" — свіжий, сирий) — художнє зоб­раження, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

Астрологія — середньовічна наука, яка досліджувала вплив зірок і планет на долю людини, займалася віщуванням за розташуван­ням зірок.

Біблія — збірник священних книг християнської та частково іудейської релігій. У III ст. до н.е. була перекладена з давньоєврейської на давньогрецьку мови. Цей переклад за чис­лом його учасників називається "Септуагінта" (лат., "сімде­сят"). У кінці IV — на початку V ст. Блаженний Ієронім переклав Біблію на латинську мову. Цей переклад називається "Вульгата".

Вітраж — малярство на склі; картина або узор з кольорового скла (у вікнах, на дверях).

Готика — стиль, який став заключним етапом європейського серед­ньовічного мистецтва; в більшості країн готичний стиль розви­вається в ХІІІ-ХІV ст. а в деяких — пізніше. В архітектурі ха­рактеризується стрімкими, високими будівлями, шпилястими завершеннями, стрілчастими склепіннями та арками, витон­ченістю кам’яного різьблення, вітражами.

Ікона — у церквах так зва­ної апостольської традиції (насамперед, православні та като­лицькі) — зображення Ісуса Христа, Діви Марії, священних персонажів старозавітної та новозавітної історії (патріархів, царів, апостолів, пророків), християнських святих і сюжетів, які пов'язані з їхніми діяннями.

Канон (буква, норма, правило) — головне правило, положення якогось напряму, вчення; те. що є традиційною, обов’язковою нормою; система принципів, яких повинен дотримуватися художник у своїй творчості.

Квадривіум — підвищений курс освіти в середньовічній школі. За цим курсом передбачалося вивчення чотирьох предметів: му­зики, арифметики, геометрії, астрономії.

Куртуазна література — література західноєвропейського середнь­овіччя, присвячена оспівуванню рицарської честі, кохання.

Мініатюри — ілюстрації до рукописних книг. Композиції цих ілюс­трацій були гармонійними, пози і рухи персонажів легкі, неви­мушені, старанно вимальовувався орнамент.

Мозаїка — сюжетні чи орнаментні композиції, зроблені з природно­го кольорового каменю, смальти, керамічної плитки. Мозаїка, а також фрески відносяться до монументального живопису.

Містерія (від грецьк. — таїнство) — духовна драма в середньовічній Європі, яка брала свої сюжети із Святого писання.

Нібелунги — "діти туману" (сканд.), міфічний рід володарів чудесно­го золотого скарбу з найдавнішої пам’ятки німецького ге­роїчного епосу "Пісня про Нібелунгів".

Оранта — в ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше — тип образу Богоматері.

Романський стиль — художній стиль середньовічної Європи, який охоплював у своєму розвитку Х—ХП ст. Термін запроваджений за аналогією "романські мови" і вказує на спадкоємність від Риму.

Смальта — кольорове, непрозоре скло для мозаїчних робіт.

Спіритизм — таємничість, зв’язок з неземними істотами.

Сага — давньоскандинавське і давньоірландське епічне - сказання про легендарних героїв у прозових творах з віршованими вставка­ми; взагалі сказання, перекази.

Серенада — у середньовічній поезії трубадурів — вітальна пісня (в Італії та Іспанії виконувалася на честь коханої під її вікнами); вид ліричного музичного твору.

Скальд — поет-співець воєнних подвигів у давній Ірландії та Скан­динавії (ІХ-ХШ ст.).

Скрипторій (лат., scriptorius — письмовий) — майстерня, в якій працювали переписувачі рукописних книг. Скрипорії були при монастирях у країнах Західної Європи (VІ-ХП ст.).

Схоластика (від грецьк. "scolasticos" — учений, шкільний) — за­гальна назва середньовічної філософії, яка викладалася в тодішніх університетах.Термін став символом догматизму і беззмістовності, формального знання. Головним її центром був Паризький університет.

Теологія — богослов’я, сукупність релігійних доктрин, наука про бога й догмати релігії.

Трактат — науковий твір у формі міркування.

Тривіум — три предмети, що їх вивчали у школах Середньовіччя: гра­матика, риторика, діалектика.

Трубадури — в середньовічній культурі провансальські мандрівні поети-співці ХІ-ХШ ст., творчість яких була тісно пов’язана з ри­царською культурою, з оспівуванням подвигів і їх кохання, зем­них радощів; ті, що прославляють когось або щось.

Університет -- вищий навчально-науковий заклад, що об’єднує у своєму складі кілька факультетів, готує спеціалістів з багатьох галузей знань та є значним осередком науково-дослідної роботи.

Фарс — вид середньовічного народного театру комедійно-сатирич­ного характеру.

Тема 3-4. Стан культури українського народу в литовсько-польську добу (XIY –XYII ст.) Культурне життя України в другій половині XVII - XVIII ст.

Терміни та поняття

Апостол —перша друкована книга в Україні. Видана у лютому 1574 р. Іваном Федоровим у Львові.

Афон(Атоо) —великий релігійний центр православної церкви, знаходиться на східному виступі халкіндонського півострова в Егейському морі (Греція).

Байда —узагальнений образ патріота рідної землі, борця проти турецького і татарською поневолення, герой широковідомої української народної пісні "В Цареграді на риночку", іноді його пов’язували з конкретною історичною особою — Дмитром Вишневецьким. В іншому розумінні — безпечний чоловік.

Балаган —театральне видовище переважно комічного характеру на ярмарках і народних гуляннях.

Бандура —український народний багатострунний щипковий музич­ний інструмент з декою овальної форми.

Бурлеск —перебільшено комічне зображення (у літературі та сце­нічному мистецтві)

Братства —національно – релігійні та громадсько – культурні організації в Україні, які почали виникати в кінці XVIст., відстоювали права українського народу, ставали на захист його віри, насаджували освіту.

Вертеп—український народний ляльковий театр в ХVІІ-ХІХ ст.

Голосіння — стародавні українські народні пісні (на похованнях). Це — імпровізаційні поетичні твори, пов’язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Гротеск — у літературі, живопи­сі, театрі зображення людей або речей у фантастичному, хи­мерно-комічному вигляді. Означає надмірне перебільшення, загострення тієї чи іншої теми. Гротеск порушує межі правдо­подібності, надає зображенню умовності, до краю розкриває суть явищ.

Дидаскал — означає вчитель.

Думи —лірико-епічні твори української усної словесності про події зжитія козацької України ХVI—XVII ст. Думи не співаються, а виконуються речитативом (мелодійною декламацією) у супро­воді музичного акомпанементу на бандурі, кобзі або лірі.

Епос — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій та характерів.

Ігумен — титул настоятеля (управителя) монастиря управославній церкві. Настоятелі великих монастирів називались архімандри­тами.

Ієромонах —священик-чернець.

Інтермедії — короткі одноактові вистави комедійного характеру з народного життя, які гралися між діями серйозної вистави, існували як і самостійні твори.

Катехізис —короткий виклад (у формі запитань та відповідей) дог­матів християнського віровчення.

Народна драма—поширені у ХVШ-ХХ ст. самодіяльні вистави, драматичне дійство яких основане на фольклорі. Своєрідною формою народної драми є українське весілля.

Обскурантизм —крайня реакційність, вороже ставлення до освіти і науки: мракобісся.

Панегірик —святкова, урочиста промова: недоречне звеличення. надмірне, нещире вихваляння кого-небудь, чого-небудь.

Поетика —розділ теорії літератури, в якому вивчаються форма, структура і творчі прийоми поетичних творів.

Полеміка — аргументована суперечка при обговоренні або з’ясуванні чого-небудь.

Полемічна література — церковно-теологічна і публіцистична літе­ратура ХVI - XVII ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовувалася проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на право­славне населення. Була важливою зброєю у боротьбі за соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем української культури.

Право ставропігії — звільнення братств з-під влади місцевих єпис­копів, яке проводили в Україні в ХVІ-ХVП ст. константино­польський та інші східні патріархи, що брали братства під свою опіку.

Префект — заступник ректора в колегії, академії.

Устав — каліграфічне письмо великими літерами.

Шкільна драма—вистави, що ставилися у ХVІІ-ХVШ ст. учнями Києво-Могилянської колегії, а потім академії та братських шкіл за творами переважно викладачів цих закладів. У них ви­користовувалися релігійні, біблійні та історичні сюжети дидак­тичного характеру.

Агіографія — жанр церковної літератури, який включає розповіді про життя свя­тих ("житія"), про діяння мучеників ("мартирологи"), легенди про монахів. З часом імена святих стали пов’язувати з певними днями в році, а житія об’єднувати в календарні збірники ("мінеї"), які використовувалися під час богослужіння.

Альма-матер — старовинна студентська назва університету, пере­носно — місце, де хтось вчився, виховувався.

Аскетизм — обмеження або при­гнічення почуттєвих бажань, добровільне перенесення фізич­ної болі, самотності.

Терміни і поняття

Альманах — неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

"Галицько-руська матиця" —культурно-освітнє та літературно-видавниче товариство, засноване у 1848 р. у Львові з метою піднесення освіти народу та розвитку літератури й мистецтва на західноукраїнських землях. За одними джерелами, проісну­вало до Першої світової війни, за іншими — до 1930 р.

Гравюра — картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, поліграфічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художником).

Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Громади — осередки української інтелігенції, що проводили національно-культурну і громадсько-політичну працю в другій половині XIX ст. — на початку XX ст. в Україні.

Елегія -- сумний ліричний вірш або музичний твір задумливого, журливого характеру.

"Зоря галицька" —перша українська газета, що виходила у Львові протягом 1848-1857 рр. До 1851р. була органом Головної русь­кої ради, пізніше перейшла до рук "москвофілів".

Культурництво — культурно-освітній рух XIX — початку XX ст., діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня населення та зміцнення національної самосвідомості, а також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації.

Офорт — вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що покриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

"Просвіти" —самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868-1939 рр.

"Руська бесіда" —українські культурно-просвітницькі товариства на західних землях, які мали на меті поширення серед українських селян просвіти рідною мовою, досягнень культури й науки. Вперше виникли у Львові (1861-1862 рр.). згодом у Чернівцях (1869 р.)

Феєрія — п’єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на ефектах магії, чуда, яскравої видовищності, включає видуманих персонажів, що володіють надприродною силою (фея, демон, сили природи, міфологічна істота та ін.); чарівне, казкове видовище.

Хуторянство — течія в художньому мисленні України ХІХ-ХХ ст., у центрі якої — захист гідності "маленької людини" та критика урбаністичної цивілізації, співзвучні "бідермейєру" XIX ст. у Німеччині та "екологічним" рухам XX ст.

Поиск по сайту: