Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі



Виникнення писемності у східних слов'ян було зумовлене об'єктивними причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки).
Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією — 911, 945, 971 pp., написані двома мовами — грецькою і руською.
Загальне поширення писемності у Київській Русі засвідчують знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У Новгороді вони існували ще до середини X ст.
Основним джерелом викладу філософських соціальних і морально-етичних проблем на Русі була Біблія, зокрема Новий Завіт. Збереглося чимало списків Євангелій, але лише два з них складають тетра-Євангелія, тобто всі чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) разом.
Інше важливе джерело давньоруської християнської філософсько-літературної думки становила візантійська література, зокрема патристична — твори "отців церкви": Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, Єфрема Сірина та інших, а також матеріали перших Вселенських соборів (325 — 787 pp.). У них обґрунтовані основні догмати християнства.
Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, де роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин. В "Ізборнику" 1073 р. подано перший "Індекс книг істинних і хибних", в якому йшлося про книги, які слід читати і які заборонені ("відречені", апокрифічні книги). В "Ізборнику" 1076 р. згадувався автор — "грішний Іоанн", розповідалося, якими джерелами користувався укладач книги, коли була закінчена робота, хто замовив "Ізборник" тощо. Ці публікації були першими на Русі бібліографічними довідниками.
Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він у XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він автор визначної пам'ятки вітчизняної писемності — церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать", написаного між 1037 і 1050 pp., в якому наголошено на величі руського народу, руської землі, руської церкви. Зауважимо, що під "Законом" стародавні письменники розуміли Старий Завіт — першу частину Біблії (іудаїзм), а під "Благодаттю" — Новий Завіт — другу частину Біблії (християнство).
Митрополит Іларіон висунув перед собою складне історико-філософське завдання — довести ідею рівності всіх народів, підвести читачів до ідеї введення давньоруського народу до всесвітньої історії, показати, що руська земля "славиться в усіх чотирьох кінцях Землі".

У Київській Русі достатньо швидко виник свій жанр літератури — літописання (як жанр, а не історичні записи), у такому вигляді не відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи — це не лише історичні, а й літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. Збереглося близько 1500 літописних списків, що є величезним надбанням культури східнослов'янських народів.
Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидат-нішим вітчизняним літописом серед збережених часом є "Повість временних літ", написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу.

Цінною пам'яткою староукраїнського письменства є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", написане на початку XII ст. У творі можна виділити три окремих частини. В першій автор від імені князя Ярослава Мудрого звертається з посланням до його синів, закликає жити у мирі та любові, не переступати кордонів. "Якщо будете жити у ненависті та в роздорах, — зазначається у посланні, — то самі загинете та загубите землю батьків і дідів своїх, придбану їх власною працею". У другій частині твору автор розглядає обов'язки щодо ближнього та повинності доброго господаря. Він наказує допомагати бідним, опікуватися вдовицями і сиротами, забороняє карати смертю: "Ні невинного, ні винного не вбивайте й не кажіть убивати". В третій частині Володимир Мономах розповідає про різні пригоди та небезпеки у своєму житті, з яких він вийшов цілий і здоровий. Причиною, на його думку, є те, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається. Отже, у "Повчанні Володимира Моно-маха" простежується світський, хоча і запозичений з Псалтиря, варіант християнської моралі.
Після запровадження на Русі християнства з'явився новий вид літератури — житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими: Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, князів Бориса і Гліба, вбитих братом Святополком, засновника Києво-Печерського монастиря Антонія Печерського. На початку XIII ст. склався "Києво-Печерський патерик" — збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого у середині XI ст. Антонієм. У ньому вміщено уривки з "Повісті временних літ", зокрема розповіді Нестора-лі-тописця про иечерських монахів Даміана, Єремію, Ісаакія, Матвія, а також описуються деякі історичні події: про взаємовідносини князів, феодальні міжусобиці, торгівлю Києва з Галичем, Перемишлем, похід руських князів на половців.
Справжнім шедевром, своєрідною перлиною давньоруської літератури є "Слово о полку Ігоревім", створене невідомим автором близько 1187 р. За художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображала цілий пласт художньої культури русичів. "Слово о полку Ігоревім" присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185 р. Автор твору яскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та ін. Звертаючись до них, нащадків Ярослава Мудрого, він закликає їх "вкласти в піхви мечі", помиритися між собою.
За жанром — це радше не слово-хвала. а слово-жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини, яку було принесено в жертву княжому прагненню слави і військової здобичі.

Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти.
Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою, школу для дітей "нарочитої чаді", тобто знаті. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславлі-Залесь-кому, Луцьку, Холмі, Овручі. В них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали певні відомості про поетику, а також з географії, історії. Навчання велося церковно-слов'янською мовою, яка "прийшла" разом з церковними книгами з Болгарії. Цією мовою перекладалася й іноземна література.
Головними поширеними на той час науками були богослов'я, філософія, історія. Відомості з природознавства та космології черпалися з перекладних книг: "Фізіолог", "Шестоднев", "Християнська топографія" Козьми Індикоплава. Знання з історії подавали візантійські хроніки Іоанна Малали й Георгія Амартола. Як правові джерела широко використовувались "Статут Володимира Монома-ха" та збірка норм давньоруського права — "Руська правда".
При княжих дворах, Печерському та Видубицькому монастирях створювалися книгосховища. У знаменитій бібліотеці князя Ярослава Мудрого були книги багатьма мовами. Приватні бібліотеки мали правнук Ярослава Мудрого Микола-Святоша, волинський князь Володимир Васильович, чернець Григорій (середина XII ст.). Одночасно з бібліотеками виникли і перші архіви. Вважається, що найдавнішим сховищем рукописних документів була церква св.Іллі у Києві.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.