Протирадіаційний та протихімічний захист населення і територій

Відповідно до статей 9 та 15 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (1809-14) і постанови Кабінету Міністрів У країни від 3 серпня 1998 р. № 1198 (1198-98 - п) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" наказом МНС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію "Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".

Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Дозиметричний і хімічний контроль є складовою частиною протирадіаційного і протихімічного захисту персоналу. Контроль включає комплекс організаційних та технічних заходів, які проводяться з метою:

а) одержання даних про дози радіоактивного опромінення особового складу формувань цивільного захисту, робітників і службовців ОГД, інших кате­горій населення;

б) визначення ступеня забруднення (зараження) радіоактивними, отруйними і іншими шкідливими речовинами людей, техніки, обладнання, ЗІЗ, продуктів харчування та інших матеріальних засобів.

За даними контролю визначається:

– працездатність особового складу формувань ЦЗ, робітників і службовців ОНД;

– первинна діагностика важкості гострих променевих та хімічних уражень;

– режими радіаційного захисту людей;

– необхідність і обсяг санітарної обробки людей, дезактивації (дегазації) техніки, транспорту, обладнання, ЗІЗ, одягу і ін. засобів;

– можливість використання продуктів харчування і води в зонах радіоактивного і хімічного зараження і ін.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення і контроль радіоактивного забруднення.

Режими радіаційного захисту та евакуація населення.

Під режимом радіаційного захисту розуміється порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактив­ного забруднення, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

Режим радіаційного захисту визначає послідовність і тривалість використання захисних споруд (сховищ, ПРУ), захисних властивостей житлових і виробничих приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості, використання засобів індивідуального захисту, протирадіаційних препаратів і здійснення контролю опромінення.

Режим радіаційного захисту включає час безперервного перебу­вання людей в захисних спорудах, тривалість короткочасного виходу з них (обмеження перебування їх на відкритій місцевості після виходу із захисних споруд або при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження).

Тривалість безперервного перебування людей в захисних спорудах і в цілому, тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів, визначальними з яких є: рівень радіації на місце­вості, захисні властивості сховищ, протирадіаційних укриттів, виробничих і житлових будівель, а також встановлені (допустимі) дози опромінення.

З урахуванням всіх цих факторів розробляються режими радіа­ційного захисту населення, робітників і службовців об"єктів господарської діяльності, особового складу формувань цивільного захисту.

Для непрацюючого населення, що мешкає в населених пунктах, розроблені і рекомендуються для використання у воєнний час типові режими радіаційного захисту №І-3.

Для захисту робітників і службовців підприємств, що продовжу­ватимуть виробничу діяльність в умовах радіоактивного забруднення місцевості, прийняті типові режими №4-7.

Для захисту особового складу формувань під час проведення РНР в осередках радіоактивного забруднення застосовується режим №8.

Порядок вибору і введення в дію режимів радіаційного захисту

Режими радіаційного захисту робітників і службовців ОГД вико­нуються в три етапи:

І етап - час безперервного перебування виробничого персоналу у захисній споруді (час тимчасового припинення виробничого процесу);

П етап - тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку робочих змін захисних споруд;

ІІІ етап - тривалість роботи ОГД з обмеженим перебуванням людей на

відкритій місцевості.

Режим захисту робітників і службовців вводиться в дію за розпорядженням начальника ЦЗ- керівника підприємства на основі рівнів радіації, виміряних за допомогою дозиметричних приладів на території ОГД.

Режими захисту населення у випадку ускладнення радіаційного становища при аварії на АЕС:

І. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,1÷ 0,3мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

Укриття дітей, герметизація приміщень, укриття і упаковка продуктів харчування. Обмеження часу перебування на відкритій місцевості дорослих, улаштування санітарних бар"єрів на входах у квартири.

2. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,3 ÷ 1,5 мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика дітей, обмеження часу перебування на відкритій місцевості всіх контингентів населення. Улаштування санітарних бар"єрів на входах в будинки.

3. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 1,5 ÷ 15 мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика всього населення, часткова евакуація дітей і вагітних жінок.

4. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 15 ÷ 100 мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

І+2+3; евакуація населення, окрім контингенту, задіяного в аварійно-рятувальних роботах.

5. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ БІЛЬШЕ 100 мР/год.

Повна евакуація населення.

Примітка

Похідні нормативи визначені, виходячи з розрахунку одержання населенням дози в 75 бер за час після аварії на АЕС або 250 ÷ 400 бер на щитовидну залозу.

Дезактиваційні роботи на об'єктах, населених пунктах і дорогах

Під дезактивацією розуміється вилучення радіоактивних речовин із забруд­нених будинків, споруд, рослинності, подвір'їв, парків, садів, доріг і різних середо­вищ (води, продовольства), одягу, взуття, техніки, транспортних засобів, облад­нання або зниження їх активності і блокування перенесення під дією вітру, води, а також на техніці, одязі, взутті. Мета дезактивації - звести до мінімуму кількість опромінених людей, а та­кож можливу дозу опромінення. Ефективність дезактивації залежать від форми зв'язку радіоактивних речо­вин з конкретною поверхнею, яка визначається фізико-хімічними процесами, що сприяють забрудненню і визначають спосіб їх дезактивації. Ефективність дезактивації оцінюється коефіцієнтом дезактивації, який харак­теризує досягнуте зменшення радіоактивного забруднення.

Дезактиваційні роботи виконуються після вимірювання рівнів радіації на місце­вості та ступеня забруднення поверхні будівель, ґрунту, рослинності, джерел во­допостачання і прийняття рішення щодо дезактивації. Для планування і організації роботи на кожному об'єкті у кожному населено­му пункті проводиться обстеження з метою визначення переліку будов, які підля­гають (або не підлягають) дезактивації і обсягу робіт щодо оброблення прилег­лих до них дільниць місцевості доріг і рослинності.

На основі даних санітарно-дозиметричного контролю і обстеження місцевості визначається комплекс заходів, порядок і способи проведення (обробки) населе­ного пункту в цілому і розробляється технологічний проект дезактивації;

– проводиться розрахунок сил і засобів, необхідних для виконання дезактива-ційних робіт у встановлені терміни відповідно до діючих нормативів;

– обираються місця захоронення і маршрути вивозу забрудненого грунту та інших матеріалів відповідно до основного положення про дезактивацію, порядок підвезення води до місця робіт.

Дезактивація об'єктів і населених пунктів проводиться відповідно до техно­логічного проекту у такій послідовності:

– знеструмлюються всі зовнішні електричні мережі з урахуванням готовності обробки окремих вулиць і будинків;

– викликаються (за необхідності) представники місцевих органів виконавчої влади для узгодження обсягу робіт щодо зносу старих будинків, огороджень;

– прибирається сміття, старі будинки та все, що не підлягає дезактивації;

– обробляються всі пилоутворюючі ділянки місцевості й доріг, якими передба­чується рух транспорту під час дезактивації, і надалі, при забезпеченні життє­діяльності населення.

Радіоактивне забруднення ґрунтових доріг і майданчиків на об'єктах і в насе­лених пунктах, якими передбачається рух техніки, не повинно перевищувати вста­новлених норм (природний фон 16-18 мкР/год).Проїжджа частина, узбіччя і ґрунтові майданчики повинні бути оброблені з метою попередження пилоутворення.

Перед початком дезактивації всі грунтові дороги необхідно змити водою, зня­ти верхній шар вологого грунту товщиною 2-5 см, відпрофілювати полотно грейдером. Для покращення покриття дороги і зниження пилоутворення полотно заси­пають шаром гравію (щебенем) товщиною 5-6 см, і по можливості, зміцнюють цементом або асфальтують. У зоні кюветів, очищених від забрудненого фунту, проводять додаткове зак­ріплення грунту, для чого використовуються різні полімерні матеріали, мазут, трави, армовані сітки тощо.

На в'їзді і виїзді з об'єкта і населеного пункту організовується комендантська служба. Швидкість руху на маршрутах обмежується, забороняється з'їзд з по­лотна дороги і зупинка на узбіччі. Маршрути, які не використовуються, закрива­ються.

Для покращення організації руху в населеному пункті між різними зонами і місцями робіт рекомендується встановлювати додаткові тимчасові об'їзні до­роги. При руйнуванні полотна дороги, узбіччя, кюветів закріплення проводиться вдруге.

Усі будинки і споруди підлягають дезактивації, яка полягає у змиві їх струме­нем води або дезактиваційним розчином. При можливості і сильному забруд­ненні попередньо проводиться обробка з використанням брандспойтів і щіток.

Перед обробкою кожної будівлі навкруги неї на відстані 1-1,5 м від зовнішньої стіни улаштовується канава глибиною 50 см і шириною 25 см з відводом, до найнижчого місця, де влаштовується приймальна яма глибиною 1-1,5 м. Оброб­ку починають проводити з верха покрівлі з використанням драбин, автовишок. Старі дерев'яні, шиферні покрівлі не дезактивують, вони підлягають заміні.

Будівлі, ступінь забруднення яких перевищує нормативний рівень після трьох-разової промивки, підлягають розбиранню і захороненню. По закінченню робіт стічні канави і ями засипаються чистим ґрунтом, після чого приступають до дезактивації подвір'я і садиби. Дезактивація внутрішніх приміщень будівлі про­водиться до або одночасно з дезактивацією зовнішніх поверхонь. При її прове­денні використовують різні методи: пилеусмоктування; протирання вологими щітками чи віником на довгому ціпку, змочування дезактиваційним розчином або водою, повне видалення оздоблення (штукатурка, шпалери, підлога тощо). Особлива увага приділяється обробці входів у приміщення, віконних прорізів і вентиляційних улаштувань.Порядок обробки: від стелі - до підлоги, від далеких приміщень - до виходу.

Після проведення дезактивації приміщень необхідно провести дозиметричний контроль. Якщо рівень радіації усе ще перевищує допустимі норми -дезактива­цію варто повторити.

Радіоактивне забруднення поверхні ґрунту на подвір'ях, у садках, скверах і парках після їх дезактивації не повинно перевищувати встановлених норм. Заб­руднення дерев і кущів не нормується, але вони не повинні створювати рівні радіа­ції, які перевищують норми для даної місцевості.

Забруднені дерева, кущі миються чистою водою, особливо забруднені гілки вилучаються. Спалювання забороняється. Забруднена рослинність на подвір'ях, у скверах і парках зрізується лопатою разом із шаром ґрунту завтовшки до 5 см. Усе вивозиться до місць захоронення, земля перекопується з повним перевертанням пласта без розбивання грудок. Дільниця засівається травою або закріплюється полімерним матеріалом.

Для запобігання ураження шкіри, особи, які працюють на дільницях, забезпе­чуються засобами індивідуального захисту залежно від виду робіт.

Заходи захисту при проведенні дезактиваційних робіт

При організації та проведенні робіт з дезактивації необхідно:

– усунути можливість взаємного забруднення робочих місць шляхом правиль­ного врахування напрямку вітру, інтервалів і дистанцій між об'єктами, які підля­гають обробці;

– забезпечити особовий склад необхідними засобами індивідуального захисту та приладами дозиметричного контролю;

– не допускати великого скупчення відпрацьованих розчинів на робочих май­данчиках, переповнення збірних колодязів;

– своєчасно засипати збірні колодязі;

– проводити періодичне очищення збірних колодязів від забрудненого мулу, сор­бентів та інших забруднюючих речовин;

– після закінчення роботи організувати дезактивацію своєї техніки, обладнання і засобів захисту;

– у ході робіт вести постійне спостереження за рівнем радіації на робочих місцях, оскільки за цими даними розраховується середня доза опромінення;

– на робочих місцях, відведених для обробки дуже забрудненої техніки або інших об'єктів, особовий склад додатково забезпечити спеціальними засобами індиві­дуального захисту і дози метричного контролю.

Під час роботи особовий склад зобов'язаний:

– постійно слідкувати за справністю засобів індивідуального захисту, не знімати їх до закінчення робіт, а після їх закінчення обробити дезактиваційним розчином;

– у процесі роботи не допускати вибризкування, зайвих витрат дезактивуючого розчину, потрапляння його на відкриті ділянки шкіри;

– використані для дезактивації матеріали зібрати для захоронення.

При проведенні дезактивації забороняється:

– сідати на забруднену місцевість або предмети;

– знімати засоби індивідуального захисту;

– вживати їжу, пити, палити і відпочивати на робочих майданчиках;

– ставити на землю дозиметричні прилади.

Робота взимку вимагає вжиття заходів щодо запобігання обмороження осо­бового складу: вдягати теплі шкарпетки і онучі, підкладати теплі устілки, одяга­ти під захисний одяг ватну куртку і штани, а на голову під капюшон захисного костюма-підшолом.

З метою зниження доз опромінення при виконанні робіт з дезактивації, необ­хідно уникати дотикання до забрудненої поверхні, збільшувати довжину брандсбойту зі щіткою до 1,5-2 м, не залишати межі робочого місця, коли немає об'єкта, який необхідно обробляти.

Організація евакуаційних заходів

Евакуація- це комплекс заходів щодо організованого вивезення(виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Залежно від становища, яке склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення. Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний період , а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха,аварії, катастрофи. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку,обслуговуючий персонал і члени їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

– загальної аварії на атомній електростанції;

– усіх видів аварій з викидом небезпечних хімічних речовин;

– загрози катастрофічного затоплення місцевості;

– великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади,уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захистунаселення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час — транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки. Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані,особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30—40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4—5 км/год., а дистанція між колонами — до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10—15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1—2 год.. Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ).

На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення,забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку транспортом до районів постійного розміщення.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань, зон забруднення і зон затоплення усього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах. Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільного захисту створюються евакуаційні органи.До них належать:

– обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

– евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

– збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

– приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти(ПЕП);

– пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);

Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах — наказами і розпорядженнями їх керівників. Евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах — заступники керівників. ЗЕП призначені для збору, реєстрації населення, що евакуюється і для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт. Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-експлуатаційних контор.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів.

На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування. Евакуаційні заходи у різних НС мають свої особливості. Так, наприклад, при хімічних аваріях збірні евакопункти не розгортаються. Евакуація здійснюється згідно інформації, отриманої із системи оповіщення в напрямку, перпендикулярному до напряму вітру. При аварії на АЕС ППЕ розгортаються на межі 30-км зони, де проходить дезактивація та санітарна обробка. Коли рівень забруднення стає допустимим, то продовжується евакуація на чисті території у чистих автомобілях і автобусах. Також при радіаційних аваріях евакуація проходить тільки транспортом. Збірні евакопункти не розгортаються, а автобуси під»їжджають під житлові будинки і виробничі будівлі.

Таким чином, правильна оцінка становища, що склалося у надзвичайній ситуації, суворе дотримування режимів радіаційного захисту, своєчасне забезпечення населення засобами індивідуаль­ного захисту чи вчасно проведена евакуація можуть суттєво знизити втрати людей в осередках ураження, що виникають у різних надзвичайних ситуаціях.

Поиск по сайту: