Справа Іван Зим’як – син Захарія Зим’яка

Сибірські сніги і морози , важка робота на лісоповалі , знущання і побої енкавидистів забрали в Івана Захаровича Зем’яка багато сил і здоров’я , та не скорили духу патріота . У свій поважний вік він і дальше в строю , бере активну участь у громадсько-політичній роботі м. Ходорова , де на даний час проживає. 12 жовтня 1996 року його було обрано головою Ходорівського осередку Спілки політв’язнів України , нагороджений Почесними Грамотами Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА.

У червні 1941 року розпочалася Західноукраїнська трагедія – масові вбивства енкаведистами заарештованих людей у в’язницях , так зокрема загинув мешканець Долинян Степан Лаврів.

22 червня 1941 року почалася радянсько-німецька війна , а 1 серпня 1941 року Східну Галичину як п’ятий дистрикт було приєднано до адміністративної одиниці ІІІ Рейху – Генерал-губернаторства «Польща» з центром у Кракові. Війтом Долинян у той час був селянин Кульчишин , який вирішував усі поточні справи разом з радою , до якої входило 8 місцевих жителів. В той час українське населення зазнало масового вивезення на роботу в Німеччину . До числа остарбайтерів потрапили і жителі Долинян. Сільський війт складав списки тих ,які повинні їхати на роботу . Зазвичай у списки входили члени бідніших багатодітних родин. З Долинян виїхали на роботу до Німеччини 20 молодих людей , серед яких троє дітей віком від 14 до 16 років. Серед остербайтерів значилися: Ілько і Зіновія Дзеви , Февронія Атаманюк, Матвій і Парасковія Гавори, Степан Комар, Лука Біляк, Михайло Дзева, Михайло Кульчишин , Гаврило та Теодозія Запотічні, Марта Біляк, Дмитро Кузик, Іван Харів, Пилип Лаврів, Михайло Герасимів, Розалія Николишин з трьома дітьми: Паньком, Іваном та Степаном.

Параскевія Захарівна Гавор (крайня справа), 1924 р.н., серед німців.

Параскевія Захарівна та Матвій Петрович (Гавори) – колишні остарбайтери із першим сином. Німеччина 1943р.

За кілька днів після початку війни починається масовий відступ Червоної армії . Німецька політика спонукала молодих людей вступати до УПА ,бо бачили в ній можливості визволитися від окупантського ярма. На початку 1943 року провід УПА почав масово набирати українських чоловіків у молодому віці й вишколювати їх та вести боротьбу проти гітлерівських окупантів. Відбір добровольців у ряди УПА здійснювався станичними, які діяли в кожному селі. Зокрема в Долинянах спочатку був Марко Сапіга, а потім – Заводовський . Завдяки роботі станичних майже вся молодь села, старша 18 років, у тій чи іншій мірі була направлена в підрозділи УПА. Сільська молодь до 18 – ти років, тобто доріст, проходив вишкіл у товариствах «Січ» або «Сокіл», керівником яких був Василь Гнатович Гринчишин. Більше 50 жителів села були членами ОУН. Багато молодих хлопців вступило в лави УПА, тільки в сотню «Лісовики» за одну ніч вступило сорок долинянців. Із спогадів жителя села Долиняни , колишнього стрільця сотні «Лісовики» Василя Гринчишина , що мав псевдо «Холодний»: «А хлопців-долинянців тут було майже чото – Петро Гавор, Іван Харів, Ярослав Лаврів, Степан Киценюк, Йосип Гавор, Іван Довгий, Олекса Парпан, Петро Герасимів, Іван Комар, Василь Білоган, Михайло Савків, Михайло Білоган, Василь Біляк, Степан Дзева, Данило Кузенко, Степан Костів, Олекса Драганчук, Петро Комар, Пилип Бабій, а всього десь до 40 чоловік. Яка то була радість . Ми молоді хлопці-українці йдемо воювати за свою державу – самостійну соборну Україну! Ми вже були свідомими нашого обов’язку, бо виховувались в юнацтві ОУН. Чота – майже сорок хлопців є одного села. А як би так вся Україна, кожне село і місто відрядило в УПА стільки сміливих і відчайдушних бійців! Ніякому ворогу не подолати України!»

Станичними в Долинянах були Марко Іванович Сапіга, Степан Михайлович Лаврів і Катерина Костянтинівна Нагребна.

13 липня – 29 серпня 1944 року відбулась Львівсько-Сандомирська наступальна операція, внаслідок якої Західну Україну зайняли радянські війська. У липні 1944 року Червона армія увійшла в Долиняни. Український повстанський рух чинив відчайдушний опір встановленню радянського режиму. У серпні повстанці ліквідували співробітника НКВС, вилучивши в нього списки розвідувальної мережі.

У липні 1944 року село було «визволене» 117 Чистяківською гвардійською дивізією. В бою за село загинув уродженець Дніпропетровської області льотчик Ананьєв. Головою сільської ради призначили Володимира Кульчишина. Рогатинський районний комісаріат оголосив мобілізацію військовозобов’язаних чоловіків віком 18-50 років для відправлення їх в діючу армію. Щоб не попасти на фронт, чоловіки почали ховатися вдома або в лісі в різних криївка, ухиляючись від мобілізації, вступаючи в УПА. Були тут люди, ображені на радянську владу у зв’язку з переслідуваннями, безпідставними арештами чи виселеннями родичів або близьких. До УПА вступила і частина колишніх військовополонених, втікачів з німецьких концтаборів. Так Ковальчук Федір 1918 року народження, уродженець Одеської області, вояк УПА на псевдо Скромний, колишній лейтенант Червоної армії, загинув 12 лютого 1945 року від рук енкаведистів в Долинянах, тіло загиблого забрали в Рогатин. Всі вони були національно свідомі, боролися проти ворогів нашого народу.

В наш район було перекинути із фронту військові частини для проведення облав на села і ліси. Населення називало їх «червона мітла». Не маючи надійних криївок, люди ховалися де могли. В селі в той час облавники ходили по дворах, забирали чоловіків на допризовний пункт. Де не було господаря вдома, забирали корову; ішов чоловік на фронт, корову віддавали жінці. Долинянські чоловіки, які не змогли уникнути призову після навчання в запасному полку, попали на фронт в Карпати на Дукленський перевал, де німці мали добре укріплені позиції. Загинули там: Бабій І. С., Бабій Н. Н., Білінський К. А., Біляк В. М., Гавор В. М., Дзева М. І., Николишин М. Д., Петрів І. Я., Федишин І. М., Харів С. А. Повернулись з фронту інвалідами долинянці: Семен Матвійович Голик, Кузьма Костянтинович Грицьків, Семен Кіндратович Біляк, Юліан Йосифович Березінський.

Поки йшла війна відділи УПА в наших лісах почувала себе відносно спокійно. Настав 1945 рік. Фашистська Німеччина капітулювала. З фронту були стягнуті військові частини для ліквідації партизанських загонів. Остання облава у селі Долиняни відбулася 14 листопада 1947 року. Ось як згадують про це місцеві жителі: «На точний всип наскочили на хату, в якій вечеряло 5 підпільників. Було 14 большивиків і почали хату обстрілювати. Повстанні відстрілювалися, кидали через вікна гранати, але троє з них загинуло, а тільки двом вдалося вийти з окруження живими. В бою впав кущовий села Стасишин Іван Романович.»

ОУН і УПА функціонували тому, що вони мали велику підтримку в місцевого населення. Це була добровільна допомога, сприяння повстанцям. Крім системного зв’язку між станицями, село було вкрито сіткою криївок, якими користувались як самі жителі, так і вояки УПА.

В ті лихолітні 40-50ті роки минулого століття сталінська «червона мітла» особливо жорстоко пройшла життям долинянських дівчат. Виховані на грунті високих і чистих помислів, благородних духовних якостей, любові до рідного краю, вони внесли гідний вклад у боротьбу за волю України. Сьогодні ми схиляємо голови перед мужністю, героїзмом, відданістю святій визвольній ідеї долинянських дівчат. І хоч вони постійно ризикували життям, підпілля без їхньої допомоги обійтися не могло. Вони виконували якраз ті завдання, які були чоловікам не під силу: переносили штафетки(повідомлення), ходили в розвідку, лікували поранених повстанців, шили для них білизну, збирали харчі.

Жінка менше привертала до себе увагу і могла на очах енкаведистів піти туди, куди потрібно. Звичайно, через різні обставини, інколи внаслідок оперативних розвідок та пошуків, інколи через зраду сексотів, підпільниці потрапляли до рук енкаведистів. Їх били, мучили, мордували не менш, ніж арештованих повстанців, але всі вони зуміли перенести тортури, і ніхто не видавав важливої для ворога таємниці.

Полюючи на повстанців,окупант практикував арешти зв’язкових дівчат, знаючи, що багато їх допомагають воякам УПА. Під час допитів енкаведисти намагались отримати додаткову інформацію. Але долинянські дівчата, проявляючи мужність, героїзм та безмежну відданість святій визвольній ідеї, не зрадили її і залишили значний слід в історії національно-визвольних змагань за українську державність, за незалежну Україну.

Так Масна-Нагребна Катерина Костянтинівна була станичною Юнацтва ОУН; Лаврів Ганна Якимівна 1922 року народження, член Юнацтва ОУН, з 1942 року зв’язкова до станиць Фрага і Яглуш, заарештована 1945 року і засуджена на 10 років каторги в Магадані. Вона зазнала каторжних робіт на олов’яних шахтах, а також на промивці золота. Це була виснажлива праця. Руки постійно у воді. Такі роботи сибірської неволі позначились на її здоров’ї і на все життя На засланні одружилась. Відбувши понад десять років невільничих робіт, повернулась на рідну землю. А тут, як відомо, не давали прописки,тому змушена була покинути рідну оселю і поселитися в східних областях України Зокрема в Кіровоградській області.

Санітарками в підрозділах УПА були Піщак Марія Василівна, Драганчук Текля Стахівна, Лаврів Катерина Іванівна, Притика Февронія Михайлівна. Багато дівчат були зв’язковими-розвідницями, бо могли вільніше пересуватися навколишніми селами. До їх числа входили Бабій Розалія, Баралецька Марта, Білінська Ангеліна, Білоган Катерина, Білінська Анастасія, Біляк Анастасія , Гавор Варвара, Гавор Студорія, Костів Катерина, Довга Марта, Васильків Текля, Комар Євдокія, Харів Ганна , Старовецька Манька, Драганчук Олена.

Сестра повстанця Петра Стаховича Драганчука , Олена , студентка Рогатинського педучилища, за допомогу воякам УПА була відрахована з педучилища , зазнала поневірянь і переслідувань з боку радянсько-партійних органів.

Нелегка доля випала для Миколи Івановича Комара. Народився 1926 року, член ОУН, вояк УПА (сотня «Рубачі»), в бою з більшовиками потрапив у полон і був засуджений на 25 років позбавлення волі. Майже шість місяців знаходився під слідством у Станіславській тюрмі . Тут зазнав чимало тортур. Після піврічного слідства , Микола Іванович був засуджений і етапований у Магадан. Від тяжкої праці і неволі рятували пісня і скрипка з якою ніколи не розлучався . Повернувшись у рідне село , після заслання , Микола Комар повністю поринув у культурне життя , організувавши хор при сільському клубі .

Варто згадати і Йосифа Юрійовича Киценюка , 1924 року народження. 1944 року вступив до сотні «Лісовики» разом з іншими 43 хлопцями із Долинян. Ось дещо із його спогадів: « Пройшовши місячну підготовку на «Золотій поляні» ми прийняли присягу , яка звучала : « Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю , урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським , перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського . Боротися за повне визволення українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не не пожалію ні крови , ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України». 5 квітня 1945 року у бою біля села Садки був поранений , але зумів вибратися з оточення. Переховувався. Пізньої осені 1946 року повернувся у Долиняни . Працював у підпіллі.

Не можна лишити поза увагою і інших членів УПА. Куців Федір Іванович ,1930 року народження заарештований 17 жовтня 1949 року за розповсюдження антирадянських листівок, засуджений на десять років позбавлення волі. Реабілітований 21 січня 1991 року.

Драганчук Павло Захарович, 1932 року народження. Заарештований 17 жовтня 1949 року за зв'язок з ОУН та розповсюдження антирадянських листівок. Засуджений на десять років позбавлення волі . Реабілітований 1 лютого 1993 року.

Білоган Михайло Пилипович , народився 1925 року, вояк УПА , сотня «Сіроманці», псевдо «Ворон», учасник багатьох боїв з німцями і більшовиками. Загинув біля села Унів Перемишлянського району Львівської області у вересні 1944 року. Місце захоронення невідоме.

Драганчук Петро Стахович , 1922 року народження , член ОУН, вояк УПА псевдо «Великий». Щоб не здатися живим у руки ворога, підірвався в криївці на гранаті в 1946 році у селі Підбір’я. Тіло енкаведисти забрали у Рогатин.

Боротьба була важкою і затяжною. Близько 50 долинянців загинуло в боротьбі з більшовицько-російськими окупантами, 12 - стали жертвами братовбивчої війни, 11 - залишилось навічно в окупованій радянськими військами Східній Європі.

Гаряча любов до Батьківщини, віра в перемогу у визвольній боротьбі, всеціла відданість Україні перетворює звичайних людей, отих нерідко простих селян, робітників та інтелігентів, ніжних дівчат і підлітків-у лицарів, героїв, що відважно йдуть у бій за Україну і їх не лякають ні тортури, ні смерть

Одночасно з остаточною ліквідацією залишків збройного підпілля ОУН УПА партія і уряд у 1947 році намагалися здійснити суцільну колективізацію в Західних областях України. Держава встановила непомірний грошовий податок для «куркулів» який збільшувався до тих пір, поки не з’явилася недоїмка, тобто борг. Після цього на даного господаря відкривали кримінальну справу. Таку людину засуджували як ворога радянської влади а його сім’ю висилали в Східні райони СРСР. Така доля спіткала сім’ю Миколи Наумовича Комара. Його було засуджено а сім’ю: дружину, синів Івана та Василя і дочку Марію вивезено в Сибір – Іркутську область де вони перебували з 1950 до 1960 року. Іван Комар розказував , що якби ще не помер Сталін , то були би всі повмирали з голоду і холоду , бо давали їм їсти трохи вівсяного хліба та гнилу тюльку. Морози стояли на дворі до 40 – 50 градусів. Майно Миколи Івановича Комара було конфісковане . Забрано двох коней , три корови, машину-молотарку, млинок, січкарню і весь сільськогосподарський реманент.

Поиск по сайту: