Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Аматорський гурток у Долинянах



Зліва – на першому плані: Іван Човган та Семен Запотічний.

1-ий ряд:

Теодозія Оршуляк, Тетяна Білоган, Тетяна Голик, Іван Масний (керівник гуртка), Степан Васильків, Дарія Шмотолоха, Манька Драганчук, Дарія Масна.

2-ий ряд:

Тимко Драганчук, Іван Комар, Панько Сапіга, Клим Білінський, Йосиф Жирий, Павло Костів, Семен Оршуляк.

3-ій ряд:

Олексій Драганчук, Тимко Біляк, Олексій Білоган, Петро Костів, Степан Лаврів, Михайло Лаврів, Семен Біляк.

З 1930 року Юзеф Пілсудський перейшов у відкритий наступ проти опозиції. Кульмінацією репресій проти України стала політика «пацифікації», яка прокотилася вогнем і мечем по Галичині. Поляки створили на Поліссі карний концентраційний табір , куди і потрапив долинянець Олексій Романович Драганчук , один із засновників ОУН в Долинянах. Члени цієї організації збиралися у визначених місцях , читали заборонену літературу і розповсюджували її серед мешканців села, за що тодішня влада їх переслідувала і карала. Про один з таких процесів . що відбувся 9 грудня 1938 року в Бережанському окружному суді , писала газета «Діло» : «На лаві підсудних було 14 осіб , серед яких Олексій Драганчук з Долинян… Їх звинувачували в тому, що … в часі з 1935 року до 1938 року на теренах Станіславського воєводства, зокрема в повітах … Рогатинськім …, оснували і брали участь в ОУН під назвою «Другий Союз визволення України і змагали до відбудови на теренах східних воєводств Української Держави».

23 серпня 1939 року в Москві був підписаний пакт Молотова – Ріббентропа про ненапад , а також таємний протокол , згідно з яким Польща ділилася між СРСР і Німеччиною по лінії Тиса – Нарев – Вісла – Сян.

У кінці серпня 1939 року Польща оголосила мобілізацію . Були призвані і волинянці: Олексій Романович Драганчук, Іван Степанович Пакіш, Лавро Гнатович Біляк, Андрій Іванович Гавор, Іван Наумович Комар, Михайло Васильович Лаврів.

За два з лишнім тижні Польща була розбита . 19 вересня 1939 року в село Долиняни ввійшла Червона Армія , як тоді називали «армія – визволителька». Долинянці з хлібом – сіллю , синьо – жовтими прапорами зустрічали братів зі сходу як визволителів жителів Східної Галичини з-під польського ярма. Але коли командир визволителів наказав зняти синьо-жовтий прапор і скинув зі стіни читальні «Просвіта» портрет Тараса Григоровича Шевченка , потоптавши його ногами , радість у людей зникла , і вони почали замислюватися , хто вони – наші «визволителі». У Долинянах була встановлена радянська влада. Першим головою сільської ради став Володимир Олексійович Кульчишин. Почали насаджуватися більшовицькі порядки, за допомогою військових органів розправлялись зі всіма інакомислячими. З вересня 1939 року новою владою були заборонені наукові, культурні, юнацькі товариства, жіночі організації. Зникли десятки кооперативів , діячів ци установ знищували без суду і слідства чи будь якого іншого документу. Розправившись з легальними організаціями, «визволителі» зосередили свої зусилля на ОУН . Так був закатований у Станіславській тюрмі студент Рогатинської гімназії , долинянець , один із засновників ОУН у селі Степан Михайлович Лаврів. Зазнав поневірянь священник Степан Наумович Комар . У 1940 році були заарештовані всі троє його дітей . Двох з них – Володимира і Любу, студентів германістики Львівського університету ім.Франка – на процесі «59-ти» засудили до смертної кари , яку пізніше замінили на пожиттеве ув’язнення , а молодшу доньку гімназистку Ліду трійка засудила до п’яти років ув’язнення в таборах Гулагу. Із спогадів Люби Комар: «…Я не думала міняти своєї лінії , яку я виробила ще під час першого допиту в будинку НКВД . Я спокійно відповіла , що слідчий помиляється , бо до організації ОУН я не належала і ніяких відомостей про її членів не знаю. Перший удар в голову , мабуть , кулаком чи якимсь твердим предметом , звалився на мене блискавично . Голова відбилася від стіни і відразу хтось інший поправив з другого боку . під дикий крик, регіт і лайку слідчі бавилися моєю головою , наче м’ячом кілька хвилин…»(Книга «Процес 59-ти» вид. Сучасність 1990р.) . З початком радянсько-німецької війни Люба і Володимир Комар у результаті бомбардування Бердичівської тюрми , у червні 1941 року чудом врятувалися. Люба Комар проживала і нещодавно померла в США , написала книгу «Процес 59-ти».

Крім масових репресій арештів у1939-40 роках почалося масове переселення людей в глиб СРСР . Жертвою переселення стала родина Івана Захаровича Зем’яка. Ось як згадує про це сам Іван Захарович: « Мої батьки були досить заможними селянами. Завдяки невтомній праці ми мали 15 моргів поля і досить великий на той час будинок . Нашими найближчими сусідами , були Киценюки .Разом з Юрком Киценюком я вступив у сільську «Просвіту». При читальні були створені гурти доросту хлопців і дівчат , «Союз українок», працювали хоровий і драматичний колективи, проводили постановки п’єс , режисером яких був і я. Здійснювалися піші походи до Крилоса на розкопки Галицького замку, до Львова на Личаківський цвинтар, до церкви святого Юра. У 1938 році я став членом ОУН. У вересні 1939 року прийшли наші «визволителі» і почали швидкими темпами ті наші культурні надбання ліквідовувати. З метою прискорення «радянізації» комуно – більшовицький режим вдався до широкомасштабної акції – примусової депортації «неблагонадійних елементів» у східні регіони СРСР.

10 січня 1940 року із навколишніх сіл було вивезено десять українських сімей, у тому числі сім’ю мого батька Захарія Зем’яка. Я тоді навчався в торгівельній школі у Львові. Мене арештували на лекції з української літератури двоє енкаведистів і доставили на залізничну станцію. У вагоні , до якого мене привели , була наша сім’я: старенький тато, мама, восьмирічна сестричка Тетяна, брат Матвій зі своєю дружиною Килиною , двома дівчатками . Старшій, Катрусі , було вісім років, а меншій , Марійці – п’ять . Товарні вагони були переповнені людьми. Малі діти , старші немічні чоловіки і жінки. Хворі й здорові – все перемішалося в єдине пекло.

Поїзд під охороною НКВС вирушив на Львів , а відтак на Схід. Покидаючи галицькі міста і села, серце обливалося кров’ю. Мозок свердлив різні думки: куди – на смерть чи на каторгу? …. У 1941 році пішов із життя мій батько і братова дружина . Із закінченням війни нам видали паспорти на проживання в Алтайському краї без права виїзду. В кінці червня 1947 року нам чудом удалося вирватися з «червоного царства» сатани на рідну землю.»

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.