Второзаконня: 34. Смерть Мойсея 1-12

1. Тоді Мойсей зійшов із Моав-степу на гору Нево, на верх Пізга, що проти Єрихону, і показав йому Господь усю Гілеад-землю до Дана,

2. увесь Нафталі-край і землю Ефраїма та Манассії, всю землю Юди, до Західнього моря,

3. і Негев і околицю і поділля Єрихону, пальмового міста, аж до Цоару.

4. І промовив до нього Господь: «Це земля, що про неї клявсь я Авраамові, Ісаакові та Якову, словами: Я дам її твоєму потомству. Я дам тобі побачити її очима, але туди ти не ввійдеш.»

5. Там і помер Мойсей, раб Господній, у Моав-землі, по Господньому слову.

6. Поховано його в долині, в Моав-землі, проти Бет-Пеору; і по цей день ніхто не знає його гробу.

7. Було ж Мойсеєві сто двадцять років, як умер; очі його не потемнішали, і сила його не зникла.

8. Плакали по Мойсеєві сини Ізраїля тридцять день у Моав-степу; та й скінчилися дні плачу - жалоби по Мойсеєві.

9. А Ісус Навин наповнивсь духом мудрости, бо Мойсей поклав був на нього свої руки; тож і слухали його сини Ізраїля і чинили, як заповідав Господь Мойсеєві.

10. Не з'явився більше такий пророк в Ізраїлі, як Мойсей, з яким Господь розмовляв віч-на-віч,

11. так знаками й чудесами, які Господь послав його зробити в Єгипетській землі над фараоном і над усіма його рабами та й над усім його краєм,

12. як і потужною рукою й усіма великими та страшними чудесами-дивами, що їх появив Мойсей перед очима всього Ізраїля.

СИЛЬНИЙ САМСОН

Івтах

( Суд. ХІ, 30 – 40 )

За дарування перемоги над аммонитянами суддя Ївтах обіцяє принести Богу в цілопалення те, що першим вийде з дверей його дому йому назустріч. Зустрічати переможця вийшла його єдина донька.

В древності свв. отці одностайно з юдейським переданням та істориком Йосифом Флавієм тримались думки, що дочка Івтаха була дійсно принесена Господу в цілопалення (наприкл. св. Ін.Злат., Обозрение Книги Судей, Твор., Т.6, С.637). Однак у новітні часи дослідники цього питання намагаються пояснити обітницю Івтаха як духовну жертву, вважаючи, що донька судді була посвячена на служіння Богу при скинії, на служіння, яке відповідало її статі і назавжди залишилась дівою.

Необдуманість і нерозумність обітниці Івтаха очевидна. Він не повинен був ні давати її, ні тим більше виконувати (бл. Августин, бл. Єроним). І все ж суддя не відступив від своєї обітниці, бажаючи догодити Богові, як Авраам, принісши Йому в жертву найдорожче. Якщо ж обітниця Господу була дана, ізраїльтянин повинен був обов’язково виконати її і Івтах залишився вірний своєму слову ( Бут. ХХІІ, 1–19; Числ. ХХХ,3; Пс. LXV, 13–14).

Згадка про те, що дочка Івтаха “оплакувала дівування своє” і “не пізнала мужа” (Суд. ХІ, 38–39) лише підкреслює її трагічну долю. Вона назавжди втратила честь стати матір’ю, що вважалось за велике нещастя у єврейських жінок. Дочка повністю поділяє релігійні погляди батька, що посилює почуття великої трагедії. Автор книги тут лише засвідчує про трагічну подію, але сам не схвалює вчинок Івтаха.

СИЛЬНИЙ САМСОН

В Ізраїлі жив чоловік на ім'я Маноах. Він був вже давно жонатий, але дітей в нього ще не було. Дуже сумували Маноах і його дружина. Одного разу жінка Маноаха вийшла з дому, щоб попрацювати в саду. Раптом перед нею з'явився ангел Господній і сказав: «У тебе поки нема дітей, але пройде трохи часу, і в тебе народиться син». І ангел розповів жінці, що в неї буде особливий син, що вона ніколи не повинна стригти йому волосся, а коли хлопець виросте і стане дорослим, він не повинен пити вина. Так хотів Бог: хлопчик мусить стати слугою Господа, а коли він виросте, він переможе ворогів Ізраїля. В ті часи Ізраїль був знову загарбаний ворогами. Цього разу це були філістимляни. Вони жили в країні, яка межувала з Ізраїлем, і Бог послав їх на Ізраїль, щоб покарати євреїв за їхні провини.

Коли хлопчик народився, його назвали Самсоном. Ніколи мати не стригла йому волосся, і Самсон ріс дуже сильним хлопчиком. Самсон виріс і став дорослим чоловіком. Одного разу він вирішим побачити країну, в котрій жили філістимляни. Коли він прийшов туди, він зустрів дівчину, яка йому дуже сподобалася, і він вирішив женитися з нею. Вернувшись додому, він розповів про це батькові і матері, але їм цілком не сподобалось, що їхній син задумав женитися з філістимлянкою. «Невже ти не можеш знайти собі жінку в Ізраїлі?» — питали Самсона батьки. Але Самсон настоював на своєму і просив батьків піти з ним говорити з батьками дівчини. Після довгих умовлянь батьки погодились піти з Самсоном. Не дійшовши до села, де жила його дівчина, Самсон залишив батьків і пішов сам. Раптом на нього із кущів зненацька кинувся лев. Самсон схопив розлютованого звіра за пащу і розірвав його на дві частини. Ось яким сильним зробив Бог Самсона!

Прийшовши в село, де жила його дівчина, батьки Самсона про все договорились з батьком і матір'ю нареченої. Батькам дівчини сподобався Самсон, і вони дали згоду на весілля. Через кілька днів Самсон знову пішов разом з батьками в село до дівчини, цього разу, щоб справити весілля.

Під час одного бенкету Самсон, в компанії тридцятьох молодих філістимлян, загадував і розгадував загадки. Коли знову прийшла черга Самсона вигадати загадку, він сказав: «Я хочу загадати вам загадку. Якщо до скінчення весілля ви розгадаєте її, то кожний з вас одержить від мене гарну одежу. Але якщо ви не розгадаєте, то кожний з вас принесе мені одежу». Тридцятьом юнакам сподобалася така пропозиція, і вони закричали: «Загадуй, загадуй!» І Самсон загадав свою загадку: «Із їдця вийшла їда, а солодке із сильного». Це означало, що солодким був мед, і солодкий мед Самсон взяв з пащі вбитого лева, котрий раніше сам усіх їв. Три дні даремно намагались юнаки відгадати загадку Самсона. З кожним днем вони все більше і більше сердились на Самсона. Вони вважали загадку надто важкою і боялись, що не зможуть відгадати її до призначеного строку. Тоді кожному з них прийдеться подарувати Самсонові гарну одежу, а цього їм зовсім не хотілось робити. А коли настав останній день весілля, розгнівані юнаки пішли до жінки

Самсона і сказали: «Умов свого чоловіка сказати тобі розгадку, а потім скажи її нам. Якщо ти цього не зробиш, ми спалимо дім твого батька, разом з вами усіма.» Перелякана жінка побігла до Самсона. «Якщо ти любиш мене, то скажи мені розгадку!» — почала вона просити Самсона. «Я цього не сказав навіть своїм батькам!» — відповів Самсон. Але жінка почала докоряти Самсонові про те, що він не любить її, і вона плакала до тих пір, поки Самсон не сказав їй розгадку. Швидко побігла вона до філістимлян і розповіла, що означає загадка. Дуже зраділи юнаки і ввечері сказали Самсонові: «Що може бути солодше від меду і хто може бути сильнішим від лева?» Самсон зрозумів, що вони довідались про розгадку від його жінки, і він дуже розгнівався. Тепер він повинен був подарувати кожному юнакові гарну одежу, а грошей, щоб купити тридцять пар гарного одягу, в Самсона не було. Тоді Самсон пішов до сусіднього села, вбив тридцять філістимлян, зняв з них одяг і приніс цей одяг юнакам. Після цього, що сталося, Самсон не хотів більше залишатися в домі своєї жінки, і пішов разом із своїми батьками додому, в Ізраїль. Дуже розгнівались філістимляни на Самсона і намагалися схопити його.

САМСОН І ФІЛІСТИМЛЯНИ

Згодом силач Самсон знову вирядився в країну філістимлян. Ця подорож була небезпечною для нього, але цього хотів Бог. Проте Самсон поводився необережно і наробив у країні філістимлян багато всього такого, що не сподобалося Богові. Філістимляни намагалися захопити Самсона в полон. Одного разу вони вже вирішили, що це їм цілком вдалося. Трапилось це так. Гуляючи по вулицях міста Гази, Самсон побачив філістимлянку, яка йому дуже сподобалася. Це була недобра жінка, але Самсон пішов з нею до її дому і там залишився. Жителі Гази бачили, що Самсон прийшов до них в місто, і вони вирішили його схопити. Вони побігли до міської брами і замкнули її. «Тепер Самсон не зможе вийти з міста, і ми схопимо його», — думали філістимляни, очікуючи Самсона біля замкнутої брами. Опівночі Самсон вийшов із дому жінки і попрямував до міської брами. Підійшовши до брами, Самсон побачив, що важка міська брама замкнута. Розгніваний силач схопив важку браму і зірвав її із завіс. Самсон вийшов з брамою на горб, який був недалеко від міста Гази, і з вершини горба кинув її вниз. Потім Самсон пішов додому, а розбита брама залишилась лежати біля підніжжя горба. Бог дав Самсонові силу зробити все це, але Богові дуже не сподобалося те, що Самсон побував у домі філістимлянки.

Згодом Самсон знову пішов до філістимлян. Цього разу йому дуже сподобалася жінка на ім'я Деліла. Побачивши, що вона Самсонові сподобалася, Деліла запросила силача пожити в неї. Самсон відразу погодився. Коли філістимлянські воєначальники почули про те, що Самсон живе у Деліли, вони покликали жінку до себе і сказали: «Ти одержиш дуже багато грошей, якщо взнаєш від Самсона таємницю його сили». Делілі ця пропозиція дуже сподобалася, її дуже хотілось стати багатою.

Повернувшись додому, Деліла почала просити Самсона: «Скажи мені, звідкіля в тебе сила?» «Якщо ти мене зв'яжеш сімома мотузками, то вся моя сила зникне», — схитрував Самсон. Утішена Деліла побігла до воєначальників і все їм розповіла. Потім, повернувшись додому, вона приспала Самсона і зв'язала його сімома мотузками. Після цього, Деліла крикнула: «Самсоне! Філістимляни прийшлисхопити тебе!» Самсон проснувся, схопився на ноги і розірвав усі мотузки. Деліла дуже розсердилася і почала докоряти Самсона, що він її не любить. Тоді Самсон сказав: «Я ослабну лише тоді, якщо ти зв'яжеш мене мотузками, котрі ще ніколи не були вживані». На другий день, коли Самсон заснув, Деліла зв'язала його зовсім новими мотузками. Філістимлянські воїни чекали в другій кімнаті. Деліла закричала: «Самсоне, рятуйся!» Самсон схопився на ноги і розірвав мотузки, наче це були тоненькі ниточки. «Я ослабну лише тоді, коли моє волосся заплести у сім кіс, а ці коси прикріпити до ткацького верстату», — сказав Самсон у відповідь на докори Деліли. Цього разу необережний силач заговорив про своє волосся, в якому саме і знаходилася його сила. Деліла прив'язала волосся Самсона, але і цього разу він легко звільнився. Тоді жінка почала плакати і просити доти, доки Самсон не сказав їй: «Уся моя сила знаходиться у моєму волоссі. Якщо остригти мені волосся, я не буду сильніший від інших людей». Цього разу Самсон сказав правду.

Деліла закликала воїнів, сховала їх в сусідній кімнаті, а коли Самсон заснув, обстригла йому волосся. Потім вона крикнула: «Самсоне! Філістимляни прийшли схопити тебе!» Самсон проснувся, схопився на ноги і кинувся на воїнів. Він думав, що він так само сильний, як і раніше, але... нема більше в нього його сили. Бог йому більше не допомагав. Ослабленого Самсона воїни схопили, зв'язали, викололи йому очі, і сліпого відвели до в'язниці.

Але ще один раз дав Бог Самсонові колишню силу, щоб покарати філістимлян. Філістимляни святкували свою перемогу над Самсоном у великому храмі. Вони звеліли привести із в'язниці Самсона, щоб удосталь насміятися над ним. Сліпий Самсон не міг йти сам, і його привів хлопчик. Філістимляни страшенно зраділи, побачивши Самсона в такому жалюгідному стані. Почувши їхній радісний крик, Самсон почав благати Бога: «Господи, згадай про мене, дай мені ще один раз мою колишню силу!» І тут він відчув, що стає таким же сильним, як і раніше. Тоді він схватив дві колони, на котрих тримався дах храму, і рвонув їх на себе. Колони повалилися, і дах завалився на Самсона і філістимлян. Так загинув сильний Самсон, погубивши разом із собою і воєначальників філістимлян.

Пісня пісень Соломона

Передвістя: Деякі перекладачі Біблії вбачають у Пісні пісень Соломона докладне символічне зображення Христа та Його Церкви. Христос розглядається як цар, а Церква зображена Його дружиною. Хоча ми вважаємо, що цю книгу слід сприймати буквально, як опис шлюбу, є деякі елементи, що ознаменовують Церкву та її взаємини з Царем, Господом Ісусом. Пісня пісень 2:4 описує досвід кожного віруючого, якого шукає Господь Ісус. Ми знаходимося в місці великого духовного багатства та вкриті Його любов’ю. Вірш 16 розділу 2 говорить: «Мій коханий – для мене, і я – для нього, він пасе між лілеями». Це є ілюстрацією не лише безпеки віруючого в Христі (Івана 10:28-29), але й доброго Пастиря, Який знає Своїх овець – віруючих – і віддає за них Своє життя (Івана 10:11). Завдяки Йому ми вже не заплямовані гріхом – наші «плями» видалені Його кров’ю (Пісня Пісень 4:7; Ефесянам 5:27).

Практичне застосування: Наш світ має помилкове розуміння шлюбу. Значна кількість розлучень і спроб дати нове визначення шлюбу перебуває в разючій суперечності з Піснею пісень. Шлюб – говорить біблійний поет – повинен приносити радість і ним слід дорожити. Ця книга дає деякі практичні рекомендації щодо зміцнення нашого шлюбу:

1. Даруйте своєму/-їй чоловікові/дружині увагу, якої він/вона потребує. Приділіть час, щоб насправді пізнати свого чоловіка/дружину.

2. Заохочуйте і хваліть, а не критикуйте – це є життєво важливим для успішних стосунків.

3. Насолоджуйтесь один одним. Не відмовляйтеся від можливості побути наодинці. Будьте винахідливими, навіть грайливими між собою. Насолоджуйтеся Божим даром подружнього кохання.

4. Робіть усе необхідне, щоб утвердити своє присвячення чоловікові/дружині. Поновіть свої обітниці, працюйте над вирішенням проблем і не розглядайте розлучення як рішення. Бог бажає, щоб ви жили в глибокій, мирній та безпечній любові.

Пісня над піснями

5.

6. Пiсня над пiснями 1

7. ¹ Соломонова Пісня над піснями.
² Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
³ На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
⁴ Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
⁵ Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
⁶ Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
⁷ Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
⁸ Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
⁹ Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
¹⁰ Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
¹¹ Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
¹² Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
¹³ Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
¹⁴ Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
¹⁵ Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
¹⁶ Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
¹⁷ Бруси наших домів то кедрини, стелі в нас кипариси!

8. Пiсня над пiснями 2

9. ¹ Я саронська троянда, я долинна лілея!
² Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!
³ Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!
⁴ Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання!
⁵ Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання!
⁶ Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
⁷ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
⁸ Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує...
⁹ Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати...
¹⁰ Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
¹¹ Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він.
¹² Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає!
¹³ Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
¹⁴ Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!
¹⁵ Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті!
¹⁶ Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями!
¹⁷ Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!

10. Пiсня над пiснями 3

11. ¹ По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя... Шукала його, та його не знайшла...
² Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого покохала душа моя! Шукала його, та його не знайшла...
³ Спіткали мене сторожі, що по місті проходять... Чи не бачили часом того, кого покохала душа моя?
⁴ Небагато пройшла я від них, та й знайшла я того, кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!...
⁵ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
⁶ Хто вона, що виходить із пустині, немов стовпи диму, окурена миррою й ладаном, всілякими пахощами продавця?
⁷ Ось ложе його, Соломонове, шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!
⁸ Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного.
⁹ Ноші зробив собі цар Соломон із ливанських дерев:
¹⁰ стовпці їхні зробив він із срібла, а їхне опертя золоте, пурпурове сидіння, їхня середина вистелена коханням дочок єрусалимських!...
¹¹ Підіть і побачте, о дочки сіонські, царя Соломона в вінку, що ним мати його увінчала його в день весілля його та в день радости серця його!

12. Пiсня над пiснями 4

13. ¹ Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!
² Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної...
³ Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
⁴ Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!
⁵ Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями...
⁶ Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану...
⁷ Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!
⁸ Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш! Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.
⁹ Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!...
¹⁰ Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!...
¹¹ Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!
¹² Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане...
¹³ Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,
¹⁴ нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,
¹⁵ ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!...
¹⁶ Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!...

14. Пiсня над пiснями 5

15. ¹ Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!
² Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...
³ Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...
⁴ Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...
⁵ Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...
⁶ Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...
⁷ Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!
⁸ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!
⁹ Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?
¹⁰ Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...
¹¹ Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...
¹² Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!
¹³ Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!
¹⁴ Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!
¹⁵ Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!
¹⁶ Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!

16. Пiсня над пiснями 6

17. ¹ Куди твій коханий пішов, о найвродливіша з жінок? Куди спрямував твій коханий? Бо ми пошукаємо його із тобою.
² Мій коханий пішов до садочка свого, в квітники запашні, щоб пасти в садках і збирати лілеї.
³ Я належу своєму коханому, а мені мій коханий, що пасе між лілеями!
⁴ Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами!
⁵ Відверни ти свої оченята від мене, бо вони непокоять мене! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з того Гілеаду!
⁶ Твої зуби немов та отара овець, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної!
⁷ Мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
⁸ Шістдесят є цариць, і вісімдесят є наложниць, а дівчатам немає числа,
⁹ та єдина вона ця голубка моя, моя чиста! У неньки своєї вона одиначка, обрана вона у своєї родительки! Як бачили дочки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й наложниці то вихваляли її:
¹⁰ Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна?
¹¹ Зійшла я в оріховий сад, щоб поглянути на пуп'яночки при потоці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи гранатові яблуні порозцвітали?
¹² І не зчулася я, як мене посадила душа моя між колесниці моєї дружини бояр...

18. Пiсня над пiснями 7

19. ¹ Вернися, вернись, Суламітко! Вернися, вернися, нехай ми на тебе надивимось! Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на танець військовий?
² Хороші які стали ноги твої в черевичках, князівно моя! Заокруглення стегон твоїх мов намисто, руками мистецькими виточене!
³ Твоє лоно немов круглоточена чаша, в якій не забракне вина запашного! Твій живіт сніп пшениці, оточений тими лілеями!
⁴ Два перса твої немов двоє сарняток близнят!
⁵ Твоя шия як башта із кости слонової, твої очі озерця в Хешбоні при брамі того Бат-Рабіму, в тебе ніс немов башта ливанська, що дивиться все в бік Дамаску!
⁶ Голівка твоя на тобі мов Кармел, а коса на голівці твоїй немов пурпур, полонений цар тими кучерями!
⁷ Яка ти прекрасна й приємна яка, о кохання в розкошах!
⁸ Став подібний до пальми твій стан, твої ж перса до грон виноградних!
⁹ Я подумав: виберуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощ дихання твого як яблука!...
¹⁰ А уста твої як найліпше вино: простує воно до мого коханого, чинить промовистими й уста сплячих!
¹¹ Я належу своєму коханому, а його пожадання до мене!
¹² Ходи ж, мій коханий, та вийдемо в поле, переночуємо в селах!
¹³ Устанемо рано, й ходім у сади-виногради, подивимося, чи зацвів виноград, чи квітки розцвілись, чи гранатові яблуні порозцвітали?... Там кохання своє тобі дам!
¹⁴ Видадуть пах мандрагори, при наших же входах всілякі коштовні плоди, нові та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!

20. Пiсня над пiснями 8

21. ¹ О, коли б ти мені був за брата, що перса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе, і ніхто мені не докоряв би!
² Повела б я тебе й привела б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашним, соком гранатових яблук своїх!
³ Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
⁴ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, нащо б сполохали, й нащо б збудили кохання, аж доки йому до вподоби!
⁵ Хто вона, що виходить із пустині, спираючися на свого коханого? Під яблунею я збудила тебе, там повила тебе мати твоя, там тебе повила твоя породителька!
⁶ Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа!
⁷ Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!...
⁸ Є сестра в нас мала, й перс у неї нема ще. Що зробимо нашій сестричці в той день, коли сватати будуть її?
⁹ Якщо вона мур, забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері обкладемо кедровою дошкою їх...
¹⁰ Я мур, мої ж перса як башти, тоді я була в його очах мов та, яка спокій провадить...
¹¹ Виноградника мав Соломон у Баал-Гамоні, виноградника він віддавав сторожам, щоб кожен приносив за плід його тисячу срібла.
¹² Але мій виноградник, що маю його, при мені! Тобі, Соломоне, хай буде та тисяча, а сторожам його плоду дві сотні!
¹³ О ти, що сидиш у садках, друзі твої прислухаються до твого голосу: дай почути його і мені!
¹⁴ Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя у бальзамових горах!

Алегорична інтерпретація[ред. • ред. код]

На противагу інтерпретації Пісні Пісень як збірки пісень про кохання, існує алегорична інтерпретація. У Молодому вона вбачає Бога Ягве-Господа, у Молодій- Ізраїль, або Церкву чи Богоматір, або врешті душу людини. Ця інтерпретація глибоко закорінена у єврейській і християнській традиціях. Певним її різновидом є містична інтерпретація, яку започаткував Оріген, розвинув Григорій Ніський і Бернард Клервоський. Свій остаточний вираз вона отримала у листах святого Івана від Хреста та св. Терези Авільської. Прикметним є те, що Книга яка серед учених - з огляду ніби-то любовної тематики - була предметом мало що не кофузу, стала улюбленим твором містиків - твором який виражає і пояснює досвід поєднання з Богом.
Книга Пісні Пісень у єврейській і християнській традиції визнано «вінцем» цілого Святого письма слід інтерпретувати у світлі всієї Біблії. Якщо кохання двох людей описано мовою, якою Біблія розповідає про любов Бога до народу, за допомогою лексики, якою у Біблії представлений союз із Давидом і месіанські пророцтва, то очевидно тут не йдеться про "звичайне" людське кохання, і в будь-якому разі не тільки про нього. Інтерпретована у світлі Біблії, а особливо у світлі висловлювань пророків, Книга напевно може стосуватися тільки любові Бога до ізраїльського народу, в якій вся Церква і кожна людина зокрема може побачити "любов яка перевищує всяке пізнання".

Книга складається із п'яти пісень і за алегоричною інтерпретацією:

· У першій пісні (розд. Пісн. 1:5 - Пісн. 2:7) Ізраїль, який правдоподібно ще перебуває у вигнанні, мріє про повернення на свою землю і про повернення до неї Бога.

· Друга пісня (розд. Пісн. 2:8- Пісн. 3:5) наводять на думку про кінець неволі й показує приготування до повернення

· Третя пісня (родз. Пісн. 3:6 - Пісн. 5:1) підготовляючи повернення до Юдеї, розповідає про відновлення єдності з Богом, яка була розірвана внаслідок гріхів Молодої, тобто народу.

· Четверта поема (розд. Пісн. 5:2 - Пісн. 6:3) описує як Неємія відбудовує Храм.

· П'ята і остання пісня розкриває Божі обітниці, дані народові, та розповідає про остаточне навернення народу.

Епілог містить заохоту до вірності Богові. Заохота є тим потрібнішою, чим більші зовнішні небезпеки. Вреші-решт духовна драма, якою є історія народу, закінчується тріумфом любові Бога та повним і остаточним поєднанням з Ним.

Розділи Книги Йова

Книга Йова — високопоетичний твір Святого Письма, складається із трьох частин: прологу та епілогу, написаних прозою та середньої частини написаної віршами. Автор Книги Йова додав до писання довгу поему на тему, стару як людство: чому праведник страждає, тоді як удача випадає безбожним.

Перша частина

Книга починається із представлення її головного героя (Розд. 1-2). Йов жив у землі Уц, в північній частині Аравії, «був невинний та праведний, і богобоязливий і віддалявся від зла» (Йов 1:1), а за своїм багатством «був більший від усіх синів Сходу». У нього було сім синів і три дочки, що складали щасливе сімейство. Цьому щастю позаздрив Сатана і перед обличчям Бога став стверджувати, що Йов праведний і богобоязливий тільки завдяки своєму земному щастю, з втратою якого зникнуть і всі його благочестя. Щоб викрити цю брехню, Бог дозволив Сатані випробувати Йова всіма лихами земного життя. Сатану не слід конче ототожнювати з князем темряви, оскільки ця постать не є однозначна. Не применшуючи його ролі в оповіданні слід зазначити, що не Ворог, а Бог є головною дійовою особою. Сатана — лише його знаряддя. Він позбавляє його всього багатства, всіх слуг і всіх дітей, а коли і це не похитнуло Йова, то Сатана вразив його тіло страшноюпроказою. Хвороба позбавила його права перебування в місті: він повинен був піти за його межі і там, скребти струпи на своєму тілі черепком, сидів у попелі і гною. Всі відвернулися від нього. Бачачи його страждання, його дружина говорила йому: "Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!… А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами… " (Йов 2:9-10). Таким терплячим був Йов. Він позбувся всього і сам захворів, терпів образи і приниження, але не нарікав, не скаржився на Бога і не сказав проти Бога жодного грубого слова. Про нещастя Йова почули друзі його Еліфаз, Білдад і Цофар.

Друга частина

Після короткого вступу вміщено довгий поетичний діалог у формі розмови чотирьох приятелів, що становить основну другу частину Книги (Розд. 1-2). Сім днів вони мовчки оплакували його страждання; нарешті вони стали втішати його, запевняючи, що Бог справедливий, і якщо він страждає тепер, то страждає за якісь гріхи свої, в яких повинен покаятися. Ця заява виходила із загального старозавітного уявлення, що всяке страждання є відплата за якусь неправду. Втішаючи його друзі вступають у суперечку і намагаються знайти в Йова будь-які гріхи, які виправдали б його нещасну долю, як доцільну і осмислену. Але і в такому стражданні Йов жодним словом нарікання не згрішив перед Богом. Він твердить, що не згрішив і відкидає цю думку друзів. Зло бо й страждання можуть, мовляв не тільки мати значення кари за гріхи, а й значення проби і іспиту, очищення й викупу, перестороги й заслуги. Ця остання властивість зла — саме його заслу́гувальний, засту́пний характер, коли хтось страждає за інших стала ясною для людської думки лише у Новому Завіті, по стражданнях Ісуса Христа за гріхи людей. Молодий Елігу, що приєднався до дискусії, незадоволений словами ані Йова ані його співбесідників подає думки про виховний бік болю та страждання. Поетична частина Книги закінчується виступом самого Бога. Спочатку Він звертається до Йова і за допомогою численних питань підводить його до усвідомлення того, що людина не має права піддавати сумнівам вироки Бога, безконечно мудрого і всемогутнього, навіть коли вони є незрозумілими для людського розуму. Вислухавши аргументи Бога, Йов визнає нерозважливість своїх слів, якими він домагався пояснень від Бога.

Епілог

В епілозі (Розд. 42) засуджуються висновки приятелів Йова й коротко розповідається про щасливе повернення Йовові його давнього благополуччя. Скоро він зцілився від своєї хвороби і розбагатів вдвічі більше, ніж раніше. У нього знову народилося семеро синів і три дочки. Він прожив після цього в щасті 140 років і помер у глибокій старості, залишивши всім приклад терпіння (Йов 42:12-17).

Поиск по сайту: