Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Будова та розвиток зародкового мішка



115. Будова насінного зачатку. Насіннева брунька Насінина — розвивається з насінного зачатка, який знаходиться в зав’язі, внаслідок запилення та запліднення. Насінина містить зародок, з якого розвивається рослина. Насінних зачатків зав’язі буває від одного до кількох сотень. У деяких рослин зав’язь розвивається без запліднення, тому насіння не утворюється. Це явище називають партенокарпією (груша, виноград).

Насінний зачаток утворюється всередені зав’язі на внутрішній стінці плодолистика, від основи якого розвиваються два ( у однопокривних – один ) покриви ( інтекументи ). У верхній частині насінного зачатка ці покриви не зростаються краями, утворюється отвір – пилковий вхід ( мікропіле ).

Насінина розвивається з насінного зачатка, оплодень — зі стінок зав’язі, а пло­доніжка — з квітконіжки. В будові насінини розрізняються три складові частини: зародок (початкова стадія розвитку спорофіта), поживну тканину та шкірочку. Зародок насінини утворюється з диплоїдної зиготи (заплідненого вторинного ядра), а перисперм — з клітин нуце- луса. Антиподи та синергіди дегенерують. При формуванні насінини першою починає ділитися триплоїдна зигота, що формує ендосперм. Розрізняють два типи утворення ендосперма: нуклеарний (ядерний) і целюлярний (клітинний). Ядерний (нуклеолярний) тип формування ендосперм характерний, в основному, однодольним, але зустрічається і в дводольних. При цьому запліднене вторинне ядро ділиться мітозом багато разів.

114. гінецей (апокарпний, ценокарпний) Гінеце́й (лат. Gynaeceum) — жіночий орган насінних рослин. У повних квітках, наприклад лілій, левкоя, піона і т. д., він займає центральну частину квітки. Складається з однієї або багатьох частин, званих маточками (pistillum) або плідниками (carpellum) або нарешті плодолистками, оскільки з них згодом утворюються плоди.

Якщо в гінецеї одна маточка — він називається одночленним, якщо багато — багаточленним.

Гінецей у різних рослин надзвичайно різноманітний не тільки за своїм складом, кількістю частин і вказаними вище обставинами, але ще за формою і відносними розмірами своїх частин. У так званих голонасінних рослин він складається з двох або декількох сім'ябруньок, незамкнутих в зав'язь; замість зав'язі у них часто лускоподібний листок, в основі якого вони і сидять (сосни, ялиці, ялини і ін.). У квіткових рослин завжди є більш-менш замкнута зав'язь, унаслідок чого їх і називають покритонасінними. Крім того, є такі рослини, у яких вся квітка складається з одного тільки гінецея навіть без всякого при нім покриву (верби).

Зазвичай розділяють три види геніцеїв:

1) Апокарпний гінецей — складається з безлічі самостійних маточок, відрізняється краєвою плацентацією;

2) Монокарпний гінецей — складається з єдиної маточки з краєвою плацентацією

3) Ценокарпний гінецей — складається з декількох зрощених маточок. Виділяють три різновиди ценокарпного гінецея:

а) Синкарпний — декілька зрощених стінками маточок, плацентація центрально-кутова;

б) Паракарпний — те ж, але стінки маточок не збереглися. Плацентація постінна;

у) Лізікарпний — відрізняється від паракарпного колончатою (центральною) плацентацією.

113. Андроцей Андроцей– (від грец. aner, род.відм. andros – чоловік і oikia – житло)– сукупність тичинок (мікроспоролистиків) у квітці. Тичинка складається з тичинкової нитки і пиляка, у якому формуються пилкові зерна (чоловічі гаметофіти). Пилкове зерно має таку будову: ззовні вкрите товстою оболонкою - екзиною, під якою знаходиться тонка оболонка - інтина; всередині - одна (у покритонасінних) або декілька (у голонасінних) вегетативних клітин, з яких формуються пилкові трубки і одна генеративна клітина, при поділі якої утворюються два спермії, що несуть при заплідненні ознаки чоловічої статі. Тичинки можуть бути вільними - андроцей багатобратній (напр., у вишні, яблуні), зростатися почасти - двобратній андроцей. (напр., у гороху 1 тичинка вільна, а 9 зрослися основами тичинкових ниток) або повністю зростатися між собою - андроцей однобратній (напр., у мальви).

112. діаграма та формули квітки Для скорочених записів з характеристики квіток в ботаніці широко застосовується написання формул (відображають кількісний склад частин квітки) та діаграм, що додатково указують на взаємне розташування частин квітки.

Формула квітки– умовне позначення будови квітки знаками, літерами та цифрами. Деякі з умовних позначень:

 

♀ — жіноча квітка (маточкова); ♂ — чоловіча квітка (тичинкова); ٭ — актиноморфна квітка; ↑ — зигоморфна квітка; ∞ — невизначена кількість елементів квітки; K, Са (Calyx) — чашечка; Cо, С (Corolla) — віночок; P — оцвітина; G (Gynoeceum)— гінецей; А (Androeceum) — андроцей; (5) — верхня зав’язь; ( ) — елементи квітки зростаються; + — елементи квітки розташовуються колами.

Діаграма квітки– графічне зображення будови квітки за допомогою умовних позначень: чашолистки (Са (або К)) позначають дужками з кілем, пелюстки (Со (або С)) – округлими дужками, тичинки (А) і маточки (G) - формою поперечного перерізу пиляків і зав’язей.

Використання діаграм та формул квітки – важливий спосіб аналізу її структури, що важливо для систематики, філогенії та інших розділів ботаніки.

111. будова квітки та її функції Квітка - це генеративний орган рослини, який забезпечує статеве розмноження квіткових рослин - процеси запилення та запліднення. Вам добре відомо, яке існує розмаїття квіток: вони відрізняються формою, розмірами, забарвленням тощо. Але попри все це розмаїття, усім квіткам притаманний подібний план будови.

Особливий орган статевого розмноження, квітка, зустрічається тільки у рослин, що відносяться до групи покритонасінних (їх також називають квітковими рослинами). Форма, колір і розташування квітів різних видів покритонасінних дуже різні. Квітка – найпростіший і яскрава ознака, за яким можна відрізнити одне квіткова рослина від іншого. Більшість квіткових рослин наземні, однак існують види, квітучі під водою.

Різні частини квітки. Квітка розташований на частини стебла, званої квітконіжка (або частіше ніжка). Він складається з декількох частин, які кріпляться до зазвичай м’ясистого квітколожа і часто розташовані у вигляді чотирьох концентричних кіл.

Чашолистки, як правило, зелені, утворюють чашечку, зовнішню оболонку квітки. Спочатку вони стислі, щоб захищати квітка, поки він знаходиться в бутоні. Віночок – це покрив квітки, розташований усередині чашки. Він складається з декількох пелюсток, зазвичай яскраво забарвлених. Після того як чашечка і віночок розкриються, стають видні репродуктивні органи квітки. Андроцей об’єднує тичинки – чоловічі органи рослини. Кожна складається з довгого тонкого стеблинки, званого ниткою, на кінці якого є потовщення, пильовик. На пильовику знаходяться пилкові мішечки, які містять чоловічі статеві клітини – пилок. Гинецей, або маточка, розташовується в центрі квітки, він утворений кількома плодолистиків – жіночими органами рослини. Типовий плодолистик біля основи потовщений – це зав’язь, яка містить зародкові клітини. Її продовжує трубочка, стовпчик, який закінчується товкачем – органом, який приймає пилок. Таким чином, зародкові клітини квіткових знаходяться в закритій зав’язі, захищені краще, ніж у інших рослин, що не мають квітки.

110. поняття про спорофіт і гамето фіт Спорофіт — це нестатеве покоління рослин. У рослин існує чергування поколінь життєвого циклу, що змінюється із спорофіта у гаметофіт. Спорофіт переважає над гаметофітом у всіх рослин, крім мохоподібних та водоростей. А саме — у папоротеподібних, хвощеподібних, плауноподібних, голонасінних та покритонасінних. На спорофіті формуються спорангії, у яких внаслідок мейозу утворюються гаплоїдні спори. Часто спорофіт не розвивається самостійно, а існує на гаметофіті.

Диплоїдна багатоклітинна фаза в життєвому циклі рослин і водоростей, що розвивається з заплідненої яйцеклітини, або зиготи і виробляє спори.

Розвивається з заплідненої яйцеклітини, або зиготи. На спорофіті в спеціальних органах - спорангіях - в результаті мейозу розвиваються гаплоїдні спори. У багатьох рослин (разноспоровости плауни і разноспоровости папороті, а також голонасінні і квіткові) спорангії діляться на два типи: макро-і мікроспорангіі. Макроспорангіі виробляють макроспори, а мікроспорангіі - мікроспори. З макроспор розвиваються жіночі гаметофіти, а з мікроспор - чоловічі.

Гаметофіт — це статеве покоління живих організмів. У рослин йде цикл життя, що змінюється від спорофіту у гаметофіт. Гаметофіт переважає над спорофітом тільки у мохоподібних та водоростей. Часто гаметофіт не буває самостійним, а живе разом із спорофітом або залежить від нього.

Статеві клітини у більш високоорганізованих груп водоростей розвиваються в спеціальних органах статевого розмноження (гаметангіях): яйцеклітини в архегоніях, сперматозоїди - в антиридіях. Статевий процес відбувається у формі кон'югації - злиття протопластів двох вегетативних клітин гетероталічних особин. Спори і гамети можуть розвиватися в клітинах однієї й тієї самої особини, але в деяких випадках спостерігається розвиток спор на одній, а гамет - на іншій. Особина, на якій розвиваються спори називається спорофітом, а та, на якій утворюються гамети, - гаметофітом.

Гаметофіт буває двостатевий і одностатевий. Ядра спорофіта мають диплоїдний набір хромосом, ядра гаметофіта - гаплоїдні. У найбільш високоорганізованих водоростей (і у всіх вищих рослин) є чітко виражене чергування поколінь - покоління, яке розмножується статевим шляхом (гаметами), і покоління, що розмножується нестатевим шляхом (спорами). Гаметофіт продуктує гамети, що зливаються з утворенням зиготи, з якої виникає диплоїдний спорофіт.

109. чергування поколінь ( на прикладі папороті)Типове Ч. п. характерний для рослин, в яких многоклеточни як диплоїдна фаза (діплонт), так і гаплоїдная (гаплонт). Діплонт утворює спорангії, в яких в результаті мейозу виникають спори (тому діплонт наз.(назив) також спорофітом ), а гаплонт — гаметангиі, в яких без редукційного ділення утворюються гамети (гаплонт наз.(назив) також гаметофітом. Гаметофіти папоротеподібних (заростки) існують самостійно, а насінних рослин — розвиваються на спорофітах. Заростки ізоспорових (равноспорових) рослин обоєполи, гетероспорових — раздельнополи і більш зредуковані (особливо чоловічі), ніж заростки ізоспорових. Так, в покритосеменних чоловічий заросток — пилкове зерно, жіночий — зародковий мішок.

чергування поколінь в рослин.

Чергування поколінь в папороті: 1 — тетрада спор; 2 — спори; 3 — проросла спора; 4 — заросток (гаметофіт); 5 — архегонії; 6 — антерідій; 7 — архегоній, що розкрився; 8 — антерідій, що розкрився; 9 — сперматозоїд; 10 — запліднення; 11 — архегонії після запліднення; 12 — розвиток проростка на заростку (спорофіт на гаметофіте); 13 — папороть (спорофіт); 14 — часточка аркуша із спорангіями; 15 — сорус спорангіїв в розрізі.

 

108. Антеридії і архегонії Антеридії - невеликі овальні тільця, зовнішня стінка яких покрита одним, рідше кількома рядами стерильних клітин. У антеридіях утворюються сперматозоїди, які виходять з дозрілого антеридия назовні і активно пересуваються тільки у воді.

Архегонії - невеликі колбообразно тільця, що складаються з нижньої розширеної частини, званої черевцем, і верхній подовженій - шийки. Зовні архегонії оточують безплідні клітини, що захищають його від висихання. У черевці знаходиться нерухома яйцеклітина. Над яйцеклітиною розташовується черевна канальцева клітина, а всередині шийки - ряд шейковая каналь-цевих клітин.

107. Гамети і зигота (оогамія) Гамета(грец. γαμέτης gametes —- чоловік та γαμετή gamete — дружина) — спеціалізована статева клітина, що має гаплоїдний (половинний - порівняно з соматичними (нестатевими, вегетативними) клітинами) набір хромосом та слугує засобом статевого розмноження. При злитті з іншою гаметою під час запліднення (при копуляції) формує зиготу, що є базою нового організму; відновлюється диплоїдність організму.

Зиго́та(грец. ζυγωτός) — диплоїдна (містить повний подвійний набір хромосом) клітина, що утворюється в результаті запліднення (злиття яйцеклітини і сперматозоїда). Термін ввів німецький ботанік Е. Страсбургер.

Оогамія (грец. φόν – яйце і «...гамія») — форма анізогамії, при якій жіноча гамета (яйцеклітина) утворюється великою та нерухомою, а чоловіча — значно дрібнішою (сперматозоїд, спермій).( остаточне розділення гамет за статтю організму-продуцента: жіноча гамета (яйцеклітина) - значно перевищує чоловічу за розмірами, нерухлива, чоловіча)

106. Спороношення рослин (спороганії) Спорангії- одноклітинні (у водоростей) або багатоклітинні (у вищих рослин) органи, в яких утворюються спори. У Моховидних вони представлені коробочкою спорогона. Спорангії плауновідних, Хвощеподібні і папоротніковідних розвиваються на спорофіллах або в їх пазухах і можуть бути поодинокими або зібраними в групи (соруси). В різноспорових папоротніковідних, на відміну від равноспорових, спорангії двох типів - мікро-і мегаспорангиі, продукують мікро-і мегаспори, з яких розвиваються відповідно чоловічі і жіночі заростки.

У покритонасінних мікроспорангії - це пилкові камери (гнізда) пильовика, а видозмінений мегаспорангій (ну-целлус) представлений сім'язачатком. Утворені в них мікро-і мегаспори беруть участь у формуванні чоловічого (пилкові зерно) і жіночого (зародковий мішок) гаметофитов.

105. Вегетативне розмноження Вегетативне розмноження – це розмноження вегетативними органами рослин – корінням, пагонами або їх частинами. У його основі лежить здатність рослин до регенерації, до відновлення цілого організму з частини. Посилення функції вегетативного розмноження призвело до значної видозміни органів. Спеціалізованими пагонами вегетативного розмноження є надземні та підземні столони, кореневища, бульби, цибулини і т. п.

Вегетативне розмноження широко використовується людиною з метою одержання врожаю за більш короткий термін і у великих кількостях в порівнянні з тим, що можна отримати при розмноженні тих же рослин насінням (наприклад, розмноження суниці столонами, картоплі – бульбами). Крім того, вегетативно розмножують рослини тоді, коли необхідно зберегти сортові якості складних гібридів, якими і є цілий ряд рослин, що розводяться і вирощуються людиною. Можлива взагалі відсутність насіння у безнасінних сортів. Такі рослини розмножують тільки вегетативним шляхом.

Кореневими живцями Коли у рослин зароджуються додаткові бруньки на коренях, тоді стає можливим розмноження рослин кореневими живцями (хрін, шипшина та ін.).

Листовими живцями У кімнатному квітникарстві отримало широке поширення розмноження деяких рослин листовими живцями (бегонія, сенполія). Частина листка або цілий листок бегонії кладуть на вологий пісок. Надрізи в місцях розгалуження великих жилок прискорюють утворення додаткових бруньок і коріння.

Поділ куща Розмножити рослину можна поділом куща. Таким методом користуються в квітникарстві, розділяючи кущі флоксів, маргариток і інших рослин. Розподілом куща можна розмножувати аґрус, смородину, малину. Широко поширене розмноження рослин живцями. Живець – це частина вегетативного органу, здатна до вкорінення та утворення нового пагону. Найчастіше для приготування живців використовують пагони, які розрізають на частини. На черешку обов'язково повинні бути бруньки.

104. безстатеве і статеве розмноження способи розмноження: статеве й безстатеве.

Розрізняють два види безстатевого розмноження: вегетативне й власне безстатеве. У деяких нижчих рослин чіткої межі між цими видами розмноження немає.

Вегетативне розмноження здійснюється частинами таллома, кореня, стебла, листка. Воно засноване на здатності рослин до регенерації - відновленню цілого організму з його частини

Безстатеверозмноження властиве нижчим організмам — бактеріям, грибам, водоростям, а також деяким высшим— мохам і ін. При безстатевому розмноженні з однієї клітки шляхом ділення утворюється дві клітки, і кожна з них починає існувати самостійно.

Статеве розмноження є найпоширенішим в рослин. Потомство, отримане в результаті статевого розмноження, поєднує в собі ознаки і властивості двох батьківських форм. Тому воно виходить всілякішим і життєвим, краще пристосованим до різних умов.

103. Типи суцвіть (прості, складні) Суцвіття — це група квіток, які розміщені на пагоні або системі пагонів. Біологічна роль суцвіть полягає у збільшенні ймовірності запилення і, відповідно, запліднення та утворення плодів і насіння в них порівняно з поодинокими квітками. Хоча у багатьох рослин розвивається лише одна квітка або декілька квіток, що розміщені поодиноко на верхівці вегетативних пагонів Суцвіття поділяються на прості і складні. Перші мають головну вісь, відгалуження якої закінчуються поодинокими квітками, а в других на відгалуженнях головної осі розташовується по дві і більше квіток, що утворюють прості суцвіття. За характером росту та галуження квітконосного пагона і зацвітання на ньому квіток прості суцвіття поділяються на бо-тричні (рацемозні, моноподіальні, незавершені, невизначені, бокоцвіті) та цимозні (симподіальні, завершені, визначені, верхоцвіті).

Моноподіальні (ботричні) суцвіття формуються внаслідок невизначеного росту центральної осі, а квітки розвиваються у висхідній (акропетальній) або доцентровій послідовності..

- китиця — суцвіття, на центральній осі якого розміщуються квітки з квітконіжками майже однакової довжини (конвалія, черемха);

- простий колос — суцвіття, на центральній осі якого розміщуютьсясидячі дрібні квітки (осока, подорожник):

- початок — суцвіття, на м'ясистій осі якого розміщуються сидячідрібні квітки (кукурудза, аїр):

- щиток — суцвіття, на центральній осі якого розміщуються квітки з вітконіжками різної довжини так, що всі квітки виявляються на одному рівні (груша, спірея);

- зонтик — суцвіття з укороченою віссю і квітками, які мають квітконіжки майже однакової довжини (цибуля, вишня);

- кошик — суцвіття з розширеним квітколожем (соняшник, ромашка).

До складних ботричних (невизначених) суцвіть належать:

 

- складний колос — на центральній осі розміщуються прості колос ки (пшениця, жито);

 

- складний зонтик — на вкороченій осі розміщуються прості зонтики (морква, петрушка);

 

- волоть — на осі розмішуються прості суцвіття типу китиці або щит ка (овес, рис).

 

До цимозних (визначених) належать суцвіття, в яких перша верхівкова квітка завершує головну вісь і далі суцвіття розвивається за рахунок бічних осей першого, потім другого і наступних порядків, тобто базипетальне:

 

- монохазій, або однопроменевий верхоцвітник, — на осі кожного по рядку виникає тільки одна гілка. Різновидами монохазію є завійка та зви вина. В завійці з пазухи покривного листка утворюється тільки одна бічна вісь, яка закінчується квіткою; всі бічні осі спрямовані в один бік, (суцвіття росички, медунки). У звивині бічні одноквіткові осі відходять послідовно в різні боки (гравілат, гладіолус);

- дихазій (двопроменевий верхоцвітник) — це суцвіття, в якому вісь кожного порядку має два відгалуження. Головна вісь завершується квіткою, а безпосередньо під нею утворюється розвилина з двох супротив них бічних осей, кожна з яких продовжує цю ж систему (зірочник, гвоздика);

- плейохазій (несправжній зонтик) — суцвіття, в якому кожна з кількох осей під центральною квіткою утворює розгалуження, що переро стають її гілки (молочай).

102. Карпологія Карпологія (від греч. καρπός - "Плід" і λόγος - "Слово", "вчення") - розділ морфології рослин, предметом вивчення якого є форма, будова, класифікація плодів і насіння. У завдання карпологіі входить дослідження морфогенезу і онтогенезу плодів і насіння, закономірностей їх поширення, а також створення добре застосовної на практиці системи плодів і визначників плодів та насіння.

Розробка морфологічної класифікації плодів на основі консистенції околоплодника (сухі і соковиті плоди) і кількості насіння в плоді (плоди односемянние і багатонасінні) [1] проводилася німецьким ботаніком Йозефом Гертнер (1732-1791) у фундаментальній праці " De Fructibus et Seminibus Plantarum "(1788-1791). В розвиток цієї класифікації внесли вклад російські вчені, наприклад, Христофор Якович Гобі (1847-1919) та інші.

101. Спокій насіння. Умови проростання насіння Спокій насіння – стан, в якому відбуваються метаболічні процеси, дихання, іноді дозрівання зародка, але здатність до набухання при надходженні вологи і проростання часто загальмована. Насінню більшості плодових рослин властивий стан органічного спокою ― воно не проростає в цей період навіть за наявності відповідних умов. Для подолання спокою застосовують цілий арсенал засобів: скарифікацію (пошкодження зовнішніх оболонок насіння), теплу і холодну стратифікацію, різноманітне поєднання цих прийомів, що гарантує підвищену схожість при посіві насіння навіть із щільним покривом.

Для механічної скарифікації струшують насіння в банці з піском або в банці, яка вистелена із середини наждачним папером.

Водонепроникність покривів можна порушити також прогріванням і проморожуванням насіння.

Для виведення нормального розвиненого зародка із стану спокою необхідна холодна стратифікація при температурі 1-5°С. Як субстрат використовують вермикуліт, мох, перліт, пісок, тирсу вологістю 50-60%, які змішують із замоченим насінням у співвідношенні (2-3):1. Насіння можна стратифікувати і без субстрату в капронових мішечках або між шарами фільтрувального паперу.

Щоб запобігти ураженню насіння мікробною інфекцією, його обробляють темно-рожевим розчином марганцевокислого калію, не допускаючи при цьому пересихання. Для поліпшення аерації насіння в пакетах періодично струшують.

Холодний етап стратифікації проводять у підвалі або на верхній полиці холодильника.

При +10°С стратифікація може не відбуватись або йти повільно, а частина насіння може передчасно прорости; таке насіння витримують до сівби при температурі -1… +1°С. Для цього правильно розрахуйте строк закладання насіння на стратифікацію (яблуня 90-100, груша 60-90 днів).

95. вегетативно – генеративні бруньки В них закладено кілька вегетативних метамерів, а конус наростання повністю перетворився на зачаток квітки або суцвіття. Такі бруньки іноді називають змішаними. З них розвиваються облиснені пагони з квітками. Вони характерні для багатьох трав1янистих рослин. Наприклад копитняка, зустрічаються також і в дерев’янистих, наприклад у бузку і бузини.

94. додаткові (адвентивні) бруньки Адвентивні бруньки – бруньки, які утворюються не в пазусі листка, а в інших місцях тіла рослини. Можуть виникати з довільної групи живих клітин, які набувають здатності ділитися. При пошкодженнях пагонів (тваринами, суховіями, морозами, вогнем) інтенсивно можуть закладатися додаткові бруньки. Утворення додаткових бруньок можна спричинювати і штучно хірургічними засобами. Наприклад, при вирощуванні декоративних дерев і кущів, щоб створити густішу крону або надати деревам і кущам форми часто обрізують гілки. Пагони, що розвиваються на старих стовбурах дерев, називають вовчками.

93. листопад Осіння пора жовтого листя і листопаду — справді гарний час. Чому ж листки втрачають своє зелене забарвлення перед листопадом і набувають багряних та золотисто-жовтих тонів?

Восени листки поступово жовкнуть і червоніють тому, що руйнується хлорофіл; оранжеві й жовті барвники (пігменти) у хлоропластах листків при цьому зберігаються й стають помітними. Червоне забарвлення листків зумовлюється також пігментами, що містяться в клітинному соку рослин. Під осінь у клітинах листків нагромаджуються непотрібні рослинам, а іноді й шкідливі для них речовини. Починається листопад. Разом з опадаючим листям з рослин видаляються й шкідливі речовини.

Листопад— це також пристосування рослин до меншого випаровування води восени і взимку. Зимою корені рослин не можуть вбирати з грунту холодну воду. Якби наші дерева й кущі не скидали листя, вони загинули б від нестачі вологи. Але в деяких наших квіткових рослин листки зберігаються всю зиму. Це вічнозелені брусниця, верес, журавлина та інші рослини. Дрібні цупкі листки цих рослин, які мало випаровують води, зберігаються під снігом. Зимують із зеленими листками і багато трав, наприклад суниці, конюшина тощо.

Називаючи деякі рослини вічнозеленими, треба пам’ятати, що листки цих рослин не вічні. Вони живуть кілька років і поступово опадають. Але на нових пагонах цих рослин виростають нові листки. Підготовка до опадання листків.

1.Руйнування хлорофілу, інші пігменти (каротин і ксантофіл) зберігаються довше. 2.Біля основи черешка листка утворюється відокремлюючий шар. 3.Жилки закупорюються продуктами життєдіяльності. 4.Листок відривається, а на стеблі залишається листковий рубець.

92. видозміна листків (метаморфози) Вчення про метаморфози у рослин висунув Й. В. Гете у 1790 р. Він розвивав ідею єдності всіх органів рослини, які є видозмінами (метаморфозами) листка.

Метаморфози листка виникли в процесі еволюції не просто так. Вони є пристосуванням рослин до певних умов. Розглянемо це на конкретних прикладах. Цікаво, що багато видозмін листків, схожі з видозмінами пагона (стебла).

Вусики характерні для лазаючих рослин, у яких частина листка або навіть весь листок перетворюються на нитковидні вирости. Чудовий приклад — горох посівний. У нього на вусики перетворена верхня частина рахісу та 3-7 листочків. Виноград теж має вусики, проте вони не листкового походження, оскільки, по-перше, відходять з пазухи листка, а по-друге — можуть галузитись, що властиво пагону, а не листку.

Колючки виникають як пристосування до посушливих умов зростання, напр., у кактусів, таким чином зменшуються втрати води рослиною. Колючками можуть ставати закінчення жилок, рахіс, прилистки. Такі колючки захищають рослину від поїдання тваринами. Колючки пагоневого походження також легко відрізнити від листкових: вони знаходяться в пазусі листка та інколи галузяться (напр., колючки глоду, сливи, гледичії, барбарису — це все приклади видозмін пагону).

Ловильні апарати, певно, найвищий ступінь спеціалізації листка. Вони властиві комахоїдним рослинам. Зростаючи на бідних ґрунтах, росичка, непе́нтес та інші комахоїдні рослини, змушені були шукати додаткове джерело поживних речовин, а саме джерело азоту. В процесі еволюції в них виникли ловильні апарати, пристосовані для полювання на комах та інших дрібних тварин.

91. вік листків Вік листків визначають з часу появи іх з бруньки, тобто за весь період його функціональності. Однак в кожному листку відбувається ще й брунькова фаза. Брунькова фаза може тягнутися довго, навіть кілька років, а поза брунькова – кілька місяців. Такий період мають папороті, в яких від закладання до виходу листка з бруньки проходить 3 – 4 роки. Рослини, в яких листки живуть роками, називаються вічнозеленими. Проте вони не вічнозелені, оскільки опадають через 1,5 – 2, а інколи і через більше років. Вік листків залежить не лише від природи рослин, а й значною мірою і від екологічних умов. Чим триваліший вегетаційний період, тим коротший період життя листків. Листки досить активно функціонують і тому швидко зношуються.

90.випаровування води листками Під час дихання поглинається кисень та виділяється у довкілля СО2. Найбільш активне дихання спостерігається в тих частинах рослини, які ростуть. На дихання рослин впливає і вміст СО2 в повітрі та похмура чи холодна погода. Випаровування води – транспірація. Транспірація – це фізіологічний процес віддачі води рослиною. Воду випаровує вся поверхня тіла рослини. Особливо інтенсивно – листки. Розрізняють транспірацію кутикулярну (через поверхню кутикули, яка покриває епідерміс листка) та продихову (випаровування через продихи ). Біологічне значення транспірації полягає в тому, що вона є засобом пересування води та різних речовин по рослині, сприяє надходженню СО2 в листок, вуглецевому живленню рослин, захищає листя від перегрівання.

Регуляція випаровування води рослинами здійснюється за допомогою продихів. При високому вмісті води продихи відкриваються і транспірація посилюється, при нестачі води, коли рослини в’януть, продихи замикаються і транспірація утруднюється. Інтенсивність випаровування залежить також від умов росту рослини та її біологічних властивостей. Так, рослини посушливих місцевостей випаровують мало вологи, а рослини вологих місцевостей – значно більше, тіньові рослини випаровують води менше, ніж світлові: багато води рослини випаровують у спеку, значно менше – у хмарну погоду. Розсіяне світло зменшує транспірацію. При посиленні вітру швидкість випаровування зростає.

Крім продихів регулюють інтенсивність випаровування захисними утворами на шкірі є: - Кутикула. - Восковий наліт. - Опушення різними волосками.

Випаровування має надзвичайно велике значення в житті рослин. Без сонячного світла в рослині не може утворитися цукор. Ллє яскраво освітлені сонцем листки дуже нагріваються. Коли иииаровується вода, листки охолоджуються і рослина не перегрівається.

Випаровування води сприяє руху води в рослині. Разом з водою в рослині рухаються мінеральні речовини.

Чим більші листки рослин, чим більша їхня поверхня, тим більше випаровується вологи. Випаровування води листками сприяє надходженню її через корені по стеблу в листки. Піднімаються вода в листки й силою кореневого тиску.

Процес випаровування води листками рослин відрізняється під простого випаровування з якоїсь поверхні. У рослин цей процес регулюється відкриванням і закриванням продихів.

89.гетерофілія Гетерофілія (від грец. héteros — різний та phýllon — листок), або різнолистність — це відмінності у формі, розмірах та структурі листків однієї рослини. Справа в тому, що не всі листки на пагоні однакові. При проростанні рослини з насіння першими з'являються листки зародку — сім'ядолі. В середній частині пагона, пізніше розвиваються серединні листки. Вони зелені та характеризуються всією різноманітністю морфології, описаною вище. Верхівкові листки розвиваються в області суцвіття. Це покривні листки квіток — приквітники. Вони недорозвинуті, слабко розчленовані, часто плівчасті.

Водні рослини Гетерофілія спостерігається в багатьох водних рослин (наприклад, в стрілолисту, водяного жовтеця, зірочок водяних, деяких рястів та інших), в яких часто підводні листки доволі відрізняється формою від надводних. Гетерофілія має для водних рослин пристосувальне значення; так, сильно розвинуте підводне листя краще засвоює розчинений у воді двоокис вуглецю.

Наземні рослиниГетерофілія зустрічається також в наземних рослин (наприклад, в шовковиці, деяких евкаліптів та інших), що пов'язане з віковими змінами (наприклад, в шовковиці листки молодих пагонів неплодоносних дерев часто розітнуті на лопаті, а старіших — широкоовальні або яйцеподібні), або з відмінностями у функціях (в епіфітної тропічної папороті платицеріума перші листки мають форму чаші, в якій з гілок і перегнилого листя, що потрапляють до неї, утворюється шар ґрунту і розташовуються повітряні корені, а інші листки — продовгуваті і служать для асиміляції).

88. різноманітність форм листків у межах одного пагону. Аналізуючи форми листів на річному прирості пагона можна виявити три їхні форми: низові, серединні, верхівкові. Листки низової формації виконують захисну функцію і тому мають спрощену будову. В основному не лусочки з широкою основою невеликого розміру, інколи мають слабко розвинуті прилистки ( у гороху), пластинка листка представлена рудиментом.

Серединні листки складають основну масу на пагоні і є типовими для даного виду. Основна їх функція – фото синтезуюча. В межах цієї формації вони неоднакові. Спочатку мають спрощену будову. У складних листків низової формації закладається менша кількість листочків на арахісі.

Верхівкові листки закладаються у верхній частині пагона. Вони вкривають квітки (приквіткники) або суцвіття (обгортка у кошика), мають нерозвинуту листкову пластинку,як і низові листки, інколи змінюють свій колір і функції. Наприклад, у перестріча дібровного верхівкові листки під час розкривання квіток забарвлюються у фіолетовий або сині кольори і приваблюють комах для запилення.

87. типи листкоскладання у бруньці Характер листкоскладання є систематичною ознакою, що дає змогу взимку або навесні визначити належність рослини до відповідної класифікаційної одиниці. Виділяють такі типи листкоскладання: здвоєне– листкова пластинка складена по центральній жильці (у липи) ; складчасте – боки листкової пластинки з багатьма складками ( у клена); зім’яте – листкова пластинка зім’ята ( у ревеня); загорнуте – краї загорнуті в бік верхньо частини листка ( у тополі); відгорнуте – краї відгорнуті до нижнього боку листка ( у верби); трубчасте – краї листкової пластинки утворюють трубку ( у вишні).

86. розвиток листка в онтогенезі Листок зароджується на верхівці пагона (апексі) в примордіальній зоні у вигляді горбочків. Послідовність диференціації горбочка така: спочатку з’являються прилистки, потім – пластинка. Черешок диференціюється пізніше. Поява черешка спостерігається перед виходом його з листкового зачатка. У наступні етапи поза брунькою значно активізується розвиток пластинки і черешка. Формування листка закінчується під дією крайової та вставної меристем. Однак у деяких рослин ріст його продовжується багато років.

У скл. Та глибоко розсічених листків зачатки сегментів наростають у напрямку від центральної жилки (рахіса) до країв листка, а послідовність ії формування або акропетальна (знизу вгору), або базипетальна (згори вниз). Акропетально нарощуються сегменти у моркви, бегонії, бобів; Базипетально – у синюхи, шипшини та інших видів.

85. Екологічні типи листків: а) будова світлових та тіньових листків; б) анатомічна будова листків водних рослин. А)Мікроскопічна будова листкової пластинки істотно змінюється навіть у межах однієї систематичної групи рослин залежно від умов їх зростання,насамперед від освітлення і водопостачання. У тіньових листків, як правило, немає стовпчастої паренхіми, і функцію фотосинтезу виконує губчаста. Зелені пластиди тіньових листків утворюють більше хлорофілу порівняно із світловими, що й забезпечує належну активність фотосинтезу за умов недостатнього освітлення. Продихи не заглиблені і випинаються над поверхнею листка, що сприяє активнішій транспірації.

Б) листки водяних рослин можуть розвиватися як на поверхні води, так і в зануреному стані. Для надводних листків характерне те, що листки у них масивні, м’ясисті. Хлорофілоносну тканину тут становить дрібноклітинна стовпчаста паренхіма з великою кількістю хлоропластів. Провідна система у водяних листків слабо розвинута. Гістологічні провідні елементи ксилеми і флоеми малочисленні, дрібні. З махе нічних тканин є лише склереїди (одиночні), склеренхіми і коленхіми майже немає. Зовні листок вкриває звивиста епідерма. У більшості водяних рослин на клатинах покривної тканини нашаровується кутикула, яка захищає листок від змочування його водою.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.