Основні етичні принципи в груповій психотерапії

Надання психологічної допомоги має свої особливості. Основна з них полягає в тому, що клієнт (пацієнт) має повністю довіряти психотерапевту. Для налагодження між ними відкритих і захищених відносин розроблено систему організації психотерапевтичної взаємодії, яка ґрунтується на таких принципах:

1. Конфіденційність. Жоден клієнт не хотів би, щоб його особисті проблеми обговорювали сторонні люди, особливо коли йдеться про інтимні аспекти стосунків і буття. Крім того, можливе зловживання одержаною інформацією особами, до яких вона потрапила випадково чи вони спеціально оволоділи нею. Професійний психотерапевт ніде і ніколи не розголошує прізвищ своїх клієнтів. Навіть у власних нотатках він має користуватися скороченнями або псевдонімами, які унеможливлюють ідентифікацію особи. Наводячи приклади у лекціях чи статтях, також слід дотримуватися цього принципу. Професійні асоціації та об’єднання виключають зі свого складу психотерапевтів, які порушили його.

2. Безоцінність. Людину, яка звертається за допомогою, не можна сприймати як інтелектуально обмежену, неповноцінну чи хвору, ставитися до неї упереджено. Адже психотерапевтична допомога — це послуга, яку фахівець надає за гроші, а клієнт — особа, яка не володіє певними навичками психічної саморегуляції. Більшість клієнтів побоюються, що відвертість перед терапевтом неминуче призведе до знецінювання їх особистості, засвідчить їхню слабкість. Тривога і почуття провини, які супроводжують звернення до психотерапевта, хоча і мають ірраціональний характер, але від цього не зменшуються. Тому на першій зустрічі терапевт має запевнити відвідувача у своїй цілковитій безоцінності. Серед клієнтів трапляються злі, жорстокі, розбещені люди, які також потребують допомоги, а їхні негативні якості — наслідок особистісних проблем і неблагополуччя. Психотерапевт не звинувачує, не оцінює і не судить — він допомагає.

3. Емпатія. Цю здатність можна розглядати і як базову установку, і як професійно необхідну якість терапевта. Емпатія — вміння відчувати і переживати почуття і стани іншого, емоційне розуміння, когнітивна децентрованість. Вона є одним із найважливіших у психотерапії вмінь. Без емпатійного розуміння важко реалізувати екзистенціально-гуманістичний підхід чи дазейн-аналіз, воно відіграє важливу роль у гештальттерапії, роджеріанстві.

4. Увага, доброзичливість і терпіння. Ці установки характеризують як загальне ставлення терапевта до клієнта, так і емоційне забарвлення його поведінки під час психотерапевтичної взаємодії.

Базові терапевтичні установки формують кодекс етики психотерапевта. Їх дотримання не тільки полегшує для пацієнта спілкування з незнайомою людиною (психотерапевтом) у складній життєвій ситуації, а й слугує гарантією професійного ставлення до проблем особистості, що звернулася по допомогу.

9.Особистість ефективного психотерапевта.

З погляду реалізації цілей і завдань Груповий психотерапевт є головною фігурою психотерапевтичного процесу. Він вносить у нього індивідуальні риси, обумовлені його теоретичною орієнтацією, використовуваними психотерапевтичними прийомами, досвідом, а також особистісними особливостями. Всі ці фактори, пов’язані з індивідуальністю психотерапевта, впливають на груповий процес і результати лікування. Відповідь на питання, якому факторові – особистісному або професійному – надається більшого значення. Серед особистісних характеристик Г. п., традиційно розглянутих як сприятлива ефективність групової психотерапії, можна вказати наступні: відкрита позиція психотерапевта відносно пацієнтів, уміння сприймати відмінні і власні погляди, позиції й судження, відсутність оцінок, гнучкість і терпимість, эмпатичность, автентичність, повага до іншого, прагнення допомогти, сердечність, уміння створити доброзичливу, безпечну атмосферу в групі й ряд інших.Либерман й ін. виділили 4 основних терапевтичних стилі: Емоційна стимуляція припускає, що керівник групи особливо підкреслює прояв різних почуттів, конфронтацію окремих членів групи, думок і позицій. Він бере участь у всьому що відбувається ,як рівноправний член групи, спонукуючи й стимулюючи інших. Опікаприпускає такий стиль поводження лікаря, при якому він оточує членів групи турботою й увагою, забезпечує зворотний зв’язок й емоційну підтримку. При пізнавальній орієнтаціїпсихотерапевт позначає, що відбувається в групі відповідними поняттями, пояснює зміст поводження всієї групи й окремих її учасників, інтерпретує те що відбувається в групі й переживання окремих пацієнтів. Виконавча функція означає, що психотерапевт установлює правила, вказує норми, мету й напрямок діяльності, спонукує або перериває активність, зосереджує увагу на певнім поводженні групи і її членів, використає власне положення в групі для досягнення конкретних цілей. Оскільки зазначені стилі в різних психотерапевтів виступають у різних сполученнях, була створена наступна типологія керівників груп: 1) опікуни – піклуються про пацієнтів, надають пізнавальну орієнтацію, інформують і радять; 2) стимулятори – для них характерний високий рівень емоційного стимулювання й середній або високий рівень виконавчої функції; 3) соціальні інженери – орієнтовані більше на групу й відносини між її учасниками, чим на окремих пацієнтів, малоиндивидуальні, помірковано турботливі; 4) індивідуально-нейтральні лідери – тримаються на відстані, зберігають дистанцію, характеризуються середнім рівнем емоційного стимулювання й досить слабкою турботою; 5) ліберальні керівники – з вираженою пізнавальною орієнтацією й низьким рівнем інших характеристик; 6) командири – вищий ступінь виконавчої функції, авторитарності, роз’яснень, часте використання різних вправ. Засоби впливу, використовувані психотерапевтом у ході групових занять, можна умовно розділити на 2 категорії: вербальні й невербальні. Перші відносно легко піддаються реєстрації й аналізу. Що ж стосується других, те їх набагато важче виділити й класифікувати, хоча саме вони багато в чому визначають клімат й атмосферу заняття. До них ставляться міміка психотерапевта, його жестикуляція, інтонація й т.д. Використовувані більш-менш свідомо й цілеспрямовано, вони виражають власні емоційні стани психотерапевта й служать стимулюванню пацієнтів до певної активності, а також є засобом позитивного або негативного підкріплення певних форм їхнього поводження.Головним засобом впливу є вербальні прийоми.Основні категорії можна вказати наступні: 1) структурування ходу занять – це всі висловлення, які на початку заняття визначають його протікання й програму; висловлення, спрямовані на обмеження непродуктивної активності, на орієнтування обговорення у відповідному напрямку й ін.; 2) збір інформації – психотерапевт задає питання, повторює висловлення пацієнтів й їхні питання; 3) інтерпретація – найбільш велика категорія психотерапевтичних прийомів. Інтерпретація може ставитися як до актуальної ситуації, так і до минулого пацієнта.

Поиск по сайту: