Взаємозв’язки продуктивності та оплати праці

Першоосновою переходу до продуктивної зайнятості населення є прогрес в інституціональних перетвореннях, внаслідок чого конкурентне середовище як рушійна сила ринкового господарювання має закріпити свої позиції та забезпечити формування розвинутого товарного ринку та ринку капіталу. Без цього неможливо нормалізувати регіональні відтворювальні процеси та реалізувати самі засади продуктивності. Тривалий процес формування продуктивної зайнятості в Україні ми пов'язуємо зі зміною пріоритетів державної соціально-економічної політики, основним об'єктом регулятивного впливу якої повинен стати фундамент економіки, тобто її реальний сектор і продуктивні робочі місця, що в площині практичних дій означає зміщення акцентів з макроекономічного рівня регулювання соціально-економічних процесів на мікрорівень, де і відбуваються відтворювальні процеси, а робоча сила безпосередньо взаємодіє з іншими чинниками виробництва.

Забезпечення високих темпів зростання платоспроможного попиту на кваліфіковану робочу силу, інтенсивне оновлення діючих робочих місць та створення нових високопродуктивних ми розглядаємо як пріоритетний напрям у формуванні необхідних передумов для продуктивної зайнятості населення. При цьому у структурі валового внутрішнього продукту високою має бути частка галузей, здатних динамічно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури та генерувати додатковий попит на робочу силу. В національній економіці обсяги пропозиції робочої сили у п'ять-шість разів перевищують обсяги попиту; як показують результати дослідження гнучкості ринку праці України, значна кількість промислових підприємств має надлишкову робочу силу і могла б підтримувати поточний рівень виробництва при значно меншій чисельності працівників, що є ознакою непродуктивної зайнятості. За останні роки скорочували економічні робочі місця і втрачали робочу силу всі галузі економіки України (за винятком сфери фінансування, кредитування та страхування, а також апарату органів державного та господарського управління, кооперативних і громадських організацій), причому найвищими темпами руйнівні процеси відбувались у текстильній промисловості, виробництві електричного та електронного устаткування, виробництві шкіри та взуття. Наявних обсягів введення нових робочих місць недостатньо для формування збалансованого за своїми характеристиками національного ринку праці та забезпечення продуктивної зайнятості населення.

В сучасних умовах реалізація можливостей продуктивної зайнятості населення значною мірою залежить від фінансового забезпечення територіального розвитку (спроможності громадянина до сплати податків; видатків місцевих бюджетів на освіту, соціальний захист; фінансової підтримки безробітних та сприяння їх само-зайнятості; співвідношення трансфертів Державного бюджету та соціальних витрат місцевих бюджетів), а також результатів постприватизаційних процесів, які можуть розглядатись як додаткове джерело стимулювання прогресивних зрушень у територіально-галузевій системі зайнятості населення. Важливо досягти рівноваги між економічно доцільними обсягами зайнятості у сфері офіційної економіки, наявним резервом робочої сили та режимом використання створеного виробничого, науково-технічного та соціального потенціалу. При цьому система територіально орієнтованих економічних регуляторів (пільгове кредитування і оподаткування, стимулювання створення нових робочих місць через нові форми територіальної організації продуктивних сил, використання позабюджетних фондів тощо) має бути зорієнтована на пошук оптимального співвідношення між прямими методами державного регулювання територіального розвитку і зайнятості (інвестиції, дотації, субвенції, фонди, квоти тощо) та непрямими (кредитна, податкова та амортизаційна політика)[3, c. 41-43].

На регіональному рівні реальні можливості продуктивної зайнятості населення та повного використання її переваг безпосередньо залежать від дієвості бюджетно-фінансових важелів, завдяки яким забезпечується цілісність економічного простору країни та стимулюється розвиток будь-якої території. В Україні зберігається негативна тенденція невідповідності динаміки ВВП та надходжень до бюджету; залишається невирішеною і проблема міжбюджетних взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями — в доходах місцевого бюджету низькою є частка місцевих податків і зборів на тлі значної регіональної диференціації податкоспроможності територій України.

Позитивним в плані розширення фінансових можливостей збільшення обсягів сфери зайнятості населення є те, що за останні роки дещо зросли надходження податкових зборів та інших обов'язкових платежів до місцевого бюджету; найвищі показники у розрахунку на душу населення спостерігались у 2005 р. в м. Києві (3821,9 грн.), Полтавській (1417,7 грн.), Харківській (1069,5 грн.), Запорізькій (871,9 грн.) областях, найнижчі — у Тернопільській (317,4 грн.), Закарпатській (325,3 грн.) та Волинській областях (347,9 грн.) за середнього показника в Україні на рівні 841,7 грн.1 В загальних доходах місцевих бюджетів (без трансфертів) загалом в Україні частка м. Києва становила 22,1 %, Донецької області — 10,3%, Дніпропетровської — 8,5 %, Харківської області — 6,0%, Автономної Республіки Крим — 4,9%, тоді як Чернівецької та Тернопільської областей — лише відповідно 1,0 % та 1,1 %, м. Севастополь — 1,6 %2.

На тлі загальної тенденції збільшення суми надходжень доходів місцевих бюджетів (у розрахунку на душу населення) протягом останніх п'яти років виділяються такі області як Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька, відповідні показники яких істотно (у 2,2 — 2,7 рази) поступаються середнім в Україні. Внаслідок цього формуються нерівні вихідні передумови для забезпечення продуктивної зайнятості населення. Це одна з вагомих причин того, що значна частина території України підпадає під визначення депресивної чи проблемної саме в соціально-економічному аспекті. Основними завданнями щодо забезпечення продуктивної зайнятості населення в контексті мобілізації можливостей регіонального розвитку є: досягнення рівномірного розподілу податкових навантажень на суб'єктів регіонального господарювання з метою посилення їх зацікавленості у розширенні сфери зайнятості; відпрацювання гнучкого механізму оподаткування малих і середніх підприємств, надання податкових пільг у випадках створення нових продуктивних робочих місць; сприяння нагромадженню капіталу в сфері продукуючого підприємництва як найбільш пристосованого до змін ринкової кон'юнктури; посилення фінансової підтримки інноваційних структур малого й середнього бізнесу як джерела наукоємних робочих місць[7, c. 41-43].

Перспективним напрямом реалізації можливостей продуктивної зайнятості населення є активне залучення вітчизняних та іноземних інвестицій на створення нових робочих місць у наукоємних та експортоспроможних виробництвах, галузях соціальної інфраструктури, а також формування надійних джерел поповнення інвестиційних ресурсів. Позитивна тенденція щорічного зростання обсягів інвестицій в основний капітал, яка спостерігається за останні роки, дає підстави для оптимістичних висновків про приятливі перспективи модернізації робочих місць та створення нових, а відтак і формування необхідних передумов для переходу до нового, продуктивного типу зайнятості[7, c. 45].

Поиск по сайту: