Групою клієнтів (3 год.)

План лекції.

1. Морально-етичні аспекти соціальної роботи в геронтології.

2. Стереотипи поведінки людей похилого віку у відповідь на допомогу соціальних працівників

3. Зміст, моделі та сучасний стан соціальної роботи з літніми людьми та особами похилого віку в Україні та за рубежем.

4. Особливості організації медико-соціальної допомоги людям похилого віку за кордоном.

5. Особливості догляду за немічними престарілими людьми.

1. Соціальна робота з людьми похилого віку і старими вимагає розуміння соціальним працівником множинності й взаємозалежності психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у людей цієї вікової групи, володіння методиками і технологіями, які б допомогли та полегшили їхні зусилля в щоденній практичній роботі, під час спілкування із цією групою клієнтів.

Вимоги до виконання професійних обов’язків соціальними працівниками: оперативність, ініціативність, кмітливість у вирішенні конкретних потреб кожної людини похилого віку; уважне і турботливе спостереження за потребуючим допомоги, уміння “ввійти” у світ їхніх переживань з одночасним сприйняттям і перевіркою власних відчуттів; вміння сприймати старих людей такими якими вони є; тактовність запланованих дій; терплячість і турботливе ставлення до кожного (навіть до найбільш набридливих, надокучливих людей); вміння встановлювати контакти з найбільш некомунікабельними старими людьми, довіра і допомога старій людині в процесах адаптації до нових (змінених) життєвих обставин.

Вимоги щодо особистісних якостей соціального працівника: доброта, чесність, безкорисливість, співчуття, відповідальність, уміння слухати, сумлінність, вимогливість до себе; уміння доброзичливо і з повагою до клієнтів переключати розмову, спрямовуючи її в потрібне для соціального працівника русло, вміння достойно завершити розмову, не образивши при цьому стару людину, і своєю поведінкою переконати її в тому, що всі проблеми будуть неодмінно враховані та задоволені в міру можливості; не варто категорично заперечувати можливість реалізації окремих прохань клієнта, або ж стверджувати, що всі вимоги будуть безумовно виконані. Найкращим доказом професіоналізму соціального працівника є довіра старої людини, сприйняття нею отриманих порад. Зусилля соціального працівника повинні бути скеровані на активізацію людини похилого віку і спонукання її до самостійного вирішення особистих проблем.

2. Стереотипи поведінки людей похилого віку у відповідь на допомогу соціальних працівників: 1) несприйняття соціальної роботи в буденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей; 2) рентні установки, прагнення і настирливість щодо отримання якомога більшого переліку послуг від соціального працівника, повне складання на останнього виконання всіх побутових обов’язків; 3) невдоволення своїми умовами життя переноситься на соціального працівника, з яким безпосередньо має справу клієнт; 4) соціального працівника сприймають як об’єкт, що несе безпосередню відповідальність за фізичне здоров’я, моральний і матеріальний стан клієнта. Типи “активної старості”: а) творча старість; б) соціальна пристосованість; в) сімейна старість; г) зміцнення власного здоров’я. Типи “пасивної старості”: а) агресивний тип; б) зневірений тип.

3. Обов'язковий диференційований індивідуальний підхід у соціальній роботі з клієнтами геронтологічної групи, який передбачає врахування особливостей кожної людини як особистості, члена суспільства, сім’ї, мешканця окремої (власної) квартири (кімнати в гуртожитку для малосімейних) чи будинку для престарілих тощо. Соціальна робота з людьми літнього і похилого віку враховує і віковий підхід, який сприяє забезпеченню оптимальних, у відповідності до норм цивілізованого суспільства, умов для вирішення конкретних проблем на певному етапі життя індивіда, передбачає застосування прийомів індивідуальної соціальної роботи з клієнтом для надання конкретної допомоги у розв’язанні тих завдань, які перед ним стоять.

Основні групи завдань, вирішення яких потребує ця вікової група: а) природно-культурні завдання – пов’язані із збереженням життєвої активності, здатності до самообслуговування і дотримання здорового способу життя; б) соціально-культурні завдання – це збереження і періорієнтація соціальної активності та пізнавальної сфери; виявлення реальних форм участі в житті близького оточення; в) соціально-психологічні завдання – формування та утвердження почуття задоволення прожитим життям і виконаного обов’язку; пошук і вибір доступних способів самореалізації та мінімізації шкоди від впливу кризи переходу до післятрудового життя.

Фізичний і психічний стан людей суттєво відрізняється в межах 5-річних періодів: 60-64 роки, 65-69, 70-74 роки і т.д., тому для отримання соціальної інформації і створення банку даних про людей похилого віку і старих важливо знати не лише демографічні особливості окремого району, але й мати картину демографічних змін у цій віковій групі населення. У межах геронтологічної групи розрізняють підгрупи “нових” і “старих” старих. Такі знання важливі для адекватного раціонального планування соціальної роботи на майбутнє (планування роботи місцевих соціальних служб, закладів охорони здоров’я).

До основних напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку належать: 1) активне виявлення і облік осіб, які потребують соціальної опіки (допомоги) вдома та у спеціалізованих стаціонарних, напівстаціонарних і амбулаторних закладах; 2) створення умов для прояву і раціонального застосування активності представників цієї вікової групи в мікросоціумі, і для задоволення їхніх запитів; 3) консультативна робота з родичами і близькими людьми клієнтів соціальних служб. Найбільшого поширення в практиці вітчизняних соціальних служб, які надають допомогу людям похилого віку, набули такі формами і методами соціальної роботи як реабілітація та соціальний захист.

Реабілітація людей літнього і похилого віку має дві складові – медичну і соціальну, її здійснюють у великих стаціонарних закладах.

Соціальна реабілітації здійснюється для покращення психологічного стану людини, з метою її адаптації до нових умов, швидшої соціалізації та профілактики негативних реакцій у майбутньому: методи стимуляції спогадів або біографічного інтерв’ювання; методи трудової та громадської зайнятості; метод заохочення до праці на присадибних ділянках; залучення до роботи клубів за інтересами для людей похилого віку; залучення до волонтерської діяльності самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших – надають послуги вдома (приготування їжі, прання, прибирання, доставка обідів), у тому числі санітарного, гігієнічного характеру (допомога у прийомі ванни старою людиною, ін’єкції, перев’язки ін.).

Форми організації соціальної роботи з людьми похилого віку: клуби за інтересами; денні центри; “ланчен-клуби”; “соціальні клуби” і “соціальні кафе”; будинки з обслуговування престарілих; клуби дозвілля для пенсіонерів; організації дозвілля престарілих на природі, біля моря.

4. Медико-соціальна робота як мультидисциплінарна (медичного, психолого-педагогічного, соціально-правового характеру) професійна діяльність, скерована на відновлення, збереження і зміцнення здоров'я у тому числі осіб похилого віку; має виражені реабілітаційне і профілактичне спрямування. Її мета - досягнення оптимально можливого рівня здоров’я, функціонування і адаптація осіб похилого віку, а також осіб з фізичною та психічною патологією, тих, що мають соціальні негаразди. Основне завдання медико-соціальної роботи з геронтологічною групою населення - збереження і покращення якості життя людей похилого віку.

Виділяють профілактичний і патогенетичний аспекти медико-соціальної роботи. Профілактичний аспект медико-соціальної роботипередбачає: здійснення заходів із попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров’я; формування установки на здоровий спосіб життя; забезпечення доступу до інформації, яка стосується питань здоров’я; участь у розробці цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях; соціальне адміністрування; забезпечення соціального захисту прав громадян у питаннях охорони здоров’я тощо. Патогенетичний аспект цієї роботи включає: заходи із організації безпосередньої медико-соціальної допомоги; проведення медико-соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної та професійної реабілітації людей похилого віку та інвалідів; соціальну роботу в окремих галузях медицини і охорони здоров’я; корекцію психічного статусу клієнтів - осіб похилого віку; створення реабілітаційної соціально-побутової інфраструктури; забезпечення наступності в діях фахівців суміжних спеціальностей та ін.

Соціальний працівник як основний координатор діяльності різних фахівців (лікарів, психологів, педагогів, юристів ін.), що беруть участь у розв’язанні комплексу проблем людини похилого віку. Форми і методи, які застосовують на практиці фахівці медико-соціального спрямування запозичені: із сфери охорони здоров’я (профілактичні, реабілітаційні, психотерапевтичні та ін.); із сфери соціального захисту населення (соціальне консультування, соціальна допомога, соціальне обслуговування в стаціонарних закладах, організація денного перебування в закладах соціального обслуговування, надання тимчасового притулку тощо). Модель медико-соціальної допомоги вдома - організаційно найскладніша форма медико-соціальної допомоги людям похилого віку; передбачає діяльність міждисциплінарної бригади (соціальний працівник, лікар-геронтолог, медична сестра, психолог, масажист, патронажний працівник, перукар, священик); орієнтується на принципи медико-соціальної реабілітації. Види лікування та догляду, які можна реалізувати завдяки системі допомоги вдома: спеціальне лікування; інтенсивне лікування; підтримуюче лікування; реабілітаційне лікування; паліативне лікування; комбінований догляд.

5. Догляд за немічними і перестарілими об’єднує низку заходів, покликаних сприяти адаптації та максимальній соціалізації людей, які опинилися в нових, не типових для них до тепер, життєвих обставинах у зв’язку із закономірними чи непередбачуваними фізичними, психічними, соціальними змінами. Ці заходи повинні допомагати у полегшенні життя дюдей, які вимушено обмежені у фізичній активності, здатності до самообслуговування в силу певних важких захворювань (психо-соматичних станів), травм чи фізіологічних деструктивних змін в організмі, пов’язаних із набуттям відповідного віку, тобто, у зв’язку із старінням і старістю.

Особи, що здійснюють догляд за немічними і перестарілими людьми, повинні володіти відповідними знаннями в багатьох галузях (основи фізіології, гігієни, патології, фармакології, валеології, психології тощо), уміннями і навичками для належного проведення всього обсягу та різноманітності видів допомоги. Така допомога включає різну за характером і рівнем кваліфікованості діяльність. Розпочинаючи від правильного облаштування помешкання (приміщення), де перебуває особа похилого віку, та гігієнічного режиму (у тому числі, догляд за тілом, раціональне харчування, режим навантажень і відпочинку тощо), до організації співпраці хворого (немічного) з опікуном (соціальним працівником), іншими фахівцями (медиками, психологом, реабілітологом, священиком) та членами родини, і аж до упорядження догляду за вмираючим.

Оцінювання ступеня порушень та обмежень у повсякденному функціонуванні та в соціальній діяльності, визначення рівня самостійності людини (проводиться за параметрами ВООЗ): 1) регуляція основних видільних функцій організму; рухливість та прості навички самообслуговування – умивання, одягання, приймання їжі, здатність дістатися туалету; 2) інструментальні методи буденної діяльності – здатність прати, готувати, робити закупки, користуватися телефоном, розпроряджатися грішми.

Рекомендована література і джерела: 2, 6, 10-12, 19, 21, 23, 25-26, 30, 37-38, 41, 44, 46, 51, 53-55, 70, 72.

Тема 6. Соціальний захист і обслуговування людей похилого віку (3 год.)

План лекції.

1. Міжнародні акти і документи щодо правового регулювання інтересів престарілих людей

2. Соціальний захист людей похилого віку

3. Соціальна політика в Україні щодо літніх людей.

1. Становище людей похилого віку в Україні та за кордоном регулюється міжнародними договорами та іншими актами:

І. Декларація ООН із проблем старіння (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 1991р., затверджена Резолюцією 47/5 від 16.10.92 р.) проголосила Принципи (основні стандарти) ООН щодо людей похилого віку, які рекомендовано включити у національні законодавства і забезпечити їх дотримання у стосунках з людьми похилого віку: 1) незалежність як сукупність певних умов (доступність продуктів харчування, води, житла,одягу та медичного обслуговування для людей похилого віку, яку гарантує рівень доходів останніх); 2) участь - передбачає активне залучення цієї вікової групи до суспільного (громадського) життя; 3) догляд, який можна гарантувати за умов: наявності догляду сім’ї та громади, до якої належить людина; доступності соціальних і правових послуг; забезпечення права і можливості користуватися послугами опікунських закладів, які гарантують захист і реабілітацію в гуманних і безпечних умовах; можливість користуватися основними правами і свободами людини (у тому числі, повага гідності, переконань, потреб і особистого життя, права щодо вирішення питанна про догляд і якість життя в будь-якому із закладів, що надають житло, лікування чи догляд); 4) реалізація внутрішнього потенціалу; 5) гідність як можливість провадити достойне і безпечне життя, позбавлене будь-якої експлуатації, фізичного чи психологічного примусу, дискримінації.

ІІ. Міжнародний (Віденський) план дій із проблем старіння (прийнятий Всесвітньою асамблеєю з проблем старіння, підтриманий Генеральною Асамблеєю ООН в Резолюції 37/51 від 03.12.82 р.). Основна його мета – досягнення законодавчих гарантій економічного і соціального забезпечення людей похилого віку. Планом передбачено рекомендації до розв’язання найбільш важливих проблем людей похилого віку: здоров’я та харчування; захист прав споживачів похилого віку; забезпечення їх житлом і відповідними умовами; сім’я; соціальне забезпечення; гарантія доходів і зайнятість; освіта;

ІІІ. Європейська соціальна хартія – включає норми, які регулюють становище старих людей в суспільстві. Три категорії правил: 1-ша - стосуються всіх людей без винятку; 2-га - норми, що регулюють становище окремих категорій населення, до яких належать також особи похилоговіку; 3-тя - правила, що безпосередньо стосуються старих людей (ст.23 Хартії “...кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. З цією метою старих людей повинні забезпечити адекватними ресурсами, які б дозволили їм провадити гідне життя і брати активну участь у публічному, соціальному, культурному житті”).

IV. Міжнародна стратегія дій із проблем старіння на 2002р. Розроблена з метою гарантування найстарішій віковій групі населення в усьому світі можливостей безпечного і достойного проживання, та продовження активної рівноправної участі в житті суспільства. Основні теми, відображені в документі: безпека життя; повноправна, ефективна участь у соціальному, економічному, політичному житті держави; реалізація творчого потенціалу; гарантування дотримання економічних, соціальних і культурних, громадянських і політичних прав людей похилого віку, включно з ліквідацією вікової, гендерної та будь-якої іншої форм дискримінації; надання медичної допомоги і підтримки.

V. Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Дотримання міжнародних норм щодо людей літнього віку в законодавстві України. Конституція України ст.

Положення “Про порядок організації надомного обслуговування одиноких пенсірнерів будинками-інтернатами” затверджене Міністерством соціального забеспечення УРСР від 17.10.1980 р. Тимчасове положення про надомне обслуговування одиноких пенсіонерів (1985)

2. Основні напрями соціального захисту геронтологічної групи населення – соціальне забезпечення і соціальна допомога. Соціальне забезпечення людей похилого віку – система заходів, спрямованих на захист матеріального становища, надання грошової і матеріальної допомоги, зміцнення системи соціального обслуговування клієнтів (старих і немічних). Соціальне обслуговування включає сукупність соціальних послуг, які надають громадянам похилого віку або інвалідам вдома і у спеціалізованих державних закладах та структурах, що діють за підтримки органів місцевого самоврядування. Основні види соціальних послуг для клієнтів геронтологічної групи:; соціально-побутові, соціально-медичні, соціально-економічні, соціально-правові, морально-психологічна підтримка.

Соціальний захист населення цієї особливої соціально-вікової групи повинен здійснюватися у трьох напрямах: 1) профілактика – збереження добробуту літньої людини за допомогою зменшення чи усунення чинників ризику, з метою запобігання її наступного перевеведення в установи соціального обслуговування стаціонарного типу; 2) підтримка як необхідна старим людям форма допомоги (для збереження максимально можливого рівня самостійності); 3) представництво і захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними (для надання їм необхідної допомоги).

Основні принципи діяльності у сфері соціального обслуговування людей похилого віку: надання державних гарантій; забезпечення рівних можливостей щодо отримання соціальних послуг і їхньої доступності; наступність усіх видів соціального обслуговування; орієнтування соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян; пріорітетність заходів із соціальної адаптації.

Моделі соціального обслуговування людей похилого віку:

1. соціальне обслуговування вдома;

2. напівстаціонарне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування закладів соціального обслуговування;

3. стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах;

4. соціально-консультативна допомога;

5. надання житлової площі в спеціалізованих будинках для старих, як одиноких (самотніх) людей, так і подружніх пар;

6. невідкладна (негайна) соціальна допомога;

7. адресований соціальний захист;

8. центри соціального обслуговування та реабілітації інвалідів і старих;

кімнати медико-соціальної допомоги за місцем проживання тощо.

Рекомендована література і джерела: 3, 8, 11, 13, 17, 21-23, 29-30, 32, 34, 41-42, 55, 57, 61-62, 67, 70-73.

Поиск по сайту: