Дивергентні здібності (креативність)

Ними вважають здатність породжувати різноманітні оригінальні ідеї у нерегламентованих умовах діяльності. Креативність у вузькому значенні - це дивергентне мислення (операції дивергентної продуктивності за Дж.-П. Гілфордом), особливістю якого є готовність висувати багато правильних ідей щодо об'єкта. Креативність у широкому розумінні - це творчі інтелектуальні здібності привносити щось нове у досвід (Ф. Баррон), породжувати оригінальні ідеї в умовах вирішення або постановки нових проблем (М. Валлах), здатність усвідомлювати пропуски і суперечності, формулювати гіпотези щодо відсутніх елементів ситуації (Торренс), відмовлятися від стереотипних способів мислення (Дж.-П. Гілфорд).

Як критерії креативності доцільно розглядати комплекс таких властивостей інтелектуальної діяльності:

- побіжність (кількість ідей, що виникають за одиницю часу);

- оригінальність (здібність продукувати "рідкісні" ідеї, відмінні від загальноприйнятих, типових);

- сприйнятливість (чутливість до незвичайних деталей, суперечностей і невизначеності, а також готовність гнучко і швидко переключатися з однієї ідеї на іншу);

- метафоричність (готовність працювати у фантастичному, незвичному контексті, схильність використовувати символічні, асоціативні засоби для вираження своїх думок, уміння бачити в простому складне, складному - просте).

Діагностують креативність за допомогою завдань такого типу: назвати всі можливі способи використання знайомого предмета; назвати всі предмети, які можуть належати до певного класу (перерахувати рідини, які горять); продовжити метафору ("жіноча краса подібна до осені, вона..."); зробити закінчене зображення на основі простої графічної форми (наприклад, кола) тощо.

П. Джексон і С. Мессик виокремили такі критерії креативного продукту з огляду на необхідність комплексної процедури його опису:

- оригінальність (статистична рідкісність);

- осмисленість (наприклад, рідкісний спосіб використання канцелярської скріпки: "скріпку можна з'їсти" - не є креативним);

- трансформація (ступінь перетворення вихідного матеріалу на основі подолання конвенціональних обмежень);

- об'єднання (утворення єдності і зв'язності елементів досвіду, що допомагає виразити нову ідею в концентрованій формі).

Традиційні показники дивергентних здібностей (креативності) переважно слабо відображають реальні творчі досягнення людини в повсякденній і професійній діяльності.

Научуваність. Уявлення про научуваність як прояв рівня інтелектуального (розумового) розвитку виникло в контексті поняття "зона найближчого розвитку" (Л. Виготський), тобто навчання,- процесу психологічного розвитку дитини, який вона проходить під керівництвом дорослого (насамперед учителя, що надає їй індивідуалізовану педагогічну допомогу).

Як показники научуваності враховують такі характеристики інтелектуальної діяльності дитини:

- потреба в підказці (до уваги беруть зміст і спосіб пропонованої допомоги, а також міру її використання);

- витрати часу на пошук принципу аналогії фігур;

- види помилок з аналізом їх джерел;

- кількість необхідних дитині вправ.

Показники научуваності психологічно неоднозначні. Зокрема, порівняльний аналіз научуваності розумово відсталих і здорових дітей у віці 7-8 років за такими психологічними показниками, як успішність навчання (вміння виявляти закономірність на матеріалі геометричних фігур) і здібність до категоріального узагальнення (здатність групувати зображення предметів за категоріями) дав такі результати:

1) здорові діти перевершували розумово відсталих за обома показниками. Однак прямого співвідношення між здібністю до категоріального узагальнення і можливістю засвоєння нового виду інтелектуальної діяльності серед розумово відсталих і здорових дітей встановлено не було;

2) діти з однаковим рівнем здібності до категоріального узагальнення (в межах своєї групи) могли мати крайні показники научуваності, і навпаки, навіть у здорових дітей з найвищою научуваністю різний рівень здібності до категоріального узагальнення.

У цих дослідженнях, як і в дослідженнях конвергентних здібностей і креативності, прояви научуваності тільки констатують. При цьому показники динаміки научуванності співвідносять із кінцевим результатом.

Деякі дослідники виокремлюють два типи навчання, засновані на різних нейрофізіологічних механізмах і пов'язані з різними способами засвоєння знань:

1) експліцитна научуваність - навчання здійснюється на основі довільного свідомого контролю процесів переробки інформації;

2) імпліцитна научуваність - навчання відбувається мимовільно, в умовах поступового накопичення інформації і необхідних навичок у міру освоєння нової діяльності.

Пізнавальні стилі.

Так називають індивідуальну специфіку інтелектуальної діяльності, індивідуальні відмінності у способах вивчення дійсності. Спочатку індивідуальні відмінності в наданні переваги певним способам інтелектуальної діяльності (стиль) протиставляли індивідуальним відмінностям в успішності інтелектуальної діяльності (здібностям). Дослідники виокремлюють такі типи стильових властивостей інтелекту: стилі кодування інформації, когнітивні стилі, інтелектуальні стилі та епістемологічні стилі.

Стилі кодування інформації - це індивідуально-своєрідні способи представлення інформації залежно від домінування певної модальності досвіду (слухової, зорової, кінестетичної, почуттєво-емоційної тощо). Способи сприйняття інформації досліджують у руслі нейролінгвістичного програмування (НЛП).

Когнітивні стилі - це індивідуально-своєрідні способи переробки інформації про актуальну ситуацію (способи її сприйняття, аналізу, категоризації, оцінювання тощо).

За твердженням М. Холодної, когнітивні стилі - це інший тип інтелектуальних здібностей (порівняно з традиційними конвергентними і дивергентними здібностями), що характеризують, особливості побудови індивідуальних репрезентацій того, що відбувається (як будується ментальний образ конкретної ситуації), індивідуальні можливості метакогнітивної регуляції інтелектуальної діяльності (як організовується контроль процесів переробки інформації).

Інтелектуальні стилі - це індивідуально-своєрідні способи постановки і розв'язання проблем. Наприклад, при виборі професійної діяльності і наданні переваги способам вирішення професійних проблем використовуються законодавчий, виконавчий, оцінний стилі.

Особливе місце серед пізнавальних посідають епістемологічні стилі - це індивідуально-своєрідні способи пізнавального ставлення людини до дійсності, що виявляються в особливостях індивідуальної "картини світу". Серед них Дж. Ройс розрізняє такі: емпіричний, раціоналістичний і метафоричний стилі.

Емпіричний стиль - пізнавальний стиль, за якого особистість контактує зі світом на основі даних безпосереднього сприйняття і предметно-практичного досвіду. Люди цього типу схильні підтверджувати істинність своїх думок посиланням на факти, ретельність вимірювань, надійність і повторюваність спостережень.

Раціоналістичний стиль - пізнавальний стиль особистості, чий погляд на дійсність визначається широкими понятійними схемами, категоріями і теоріями. Адекватність індивідуальних думок оцінюють на основі логічних висновків з використанням розумових операцій. Основний критерій надійності пізнавального образу - його логічна стійкість.

Метафоричний стиль - пізнавальний стиль, який виявляється в схильності до максимальної різноманітності вражень і комбінування віддалених галузей знань. Цілісність погляду на світ поєднують з його персоніфікацією (уявленням дійсності в термінах особистих переживань, оцінок, переконань), велике значення надають інтуїції.

Було створено комплексні теорії інтелектуальної обдарованості, зокрема концепцію обдарованості Дж. Рензуллі, за якою складниками обдарованості є:

1) інтелектуальні здібності вище середнього рівня. Ідеться про загальні (вербальні, просторові, цифрові, абстрактно-логічні тощо) та спеціальні здібності (можливості засвоєння знань і навичок у конкретних предметних галузях - хімії, математиці, балеті);

2) креативність (гнучкість і оригінальність мислення, сцрийнятливість до нового, готовність до ризику тощо);

3) висока мотиваційна включеність у завдання (інтерес, ентузіазм, наполегливість й терпіння у вирішенні проблем, витривалість у роботі тощо).

Прикладом компромісного підходу до критеріїв інтелектуальної обдарованості є пентагональна ("п'ятикутна") імпліцитна теорія обдарованості Р. Стернберга. На його думку, ідентифікація особистості як обдарованої можлива, якщо її інтелектуальна діяльність відповідає таким критеріям:

а) критерій вищості - максимально високі показники успішності виконання певного психологічного тесту порівняно з іншими випробовуваними;

б) критерій рідкісності - високий рівень рідкісної, нетипової діяльності для вибірки випробовуваних (наприклад, висока оцінка за тестом, що перевіряє знання англійської мови серед студентів старших курсів, не свідчить про обдарованість особистості, бо високий рівень знання англійської мови доволі типовий для осіб цієї категорії);

в) критерій продуктивності - високі показники виконання тесту свідчать, що суб'єкт може реально щось робити в певній предметній галузі (наприклад, у сфері професійної діяльності);

г) критерій демонстративності - високі показники виконання певного тесту, неодноразове повторення їх під час інших валідних вимірювань у будь-яких альтернативних ситуаціях;

ґ) критерій цінності - високий показник виконання відповідного тесту з урахуванням значення цієї психологічної якості в конкретному соціокультурному контексті (ознаки інтелектуальної обдарованості в різних культурах можуть бути неоднаковими).

Поиск по сайту: