Структура Державної системи екологічного моніторингу (ДСЕМ)

МОНІТОРИНГ

Загальні визначення

Слайд 1-2.

1.1. Моніторинг – в широкому розумінні процес спостереження та реєстрації даних про будь-який об’єкт через певні інтервали часу, протягом яких значення даних суттєво не змінюються.

Екологічний моніторинг довкілля – комплексна система спостережень, оцінки та прогнозування стану навколишнього середовища та окремих його складових.

Мета: створення інформаційної системи, що дозволяє отримувати достовірні відомості про стан довкілля та зміни окремих складових під дією природних та антропогенних факторів для забезпечення управління природоохоронної діяльності та екологічної безпеки.

Слайд 3-4.

Основні елементи моніторингу (завдання):

1) спостереження – визначення, та реєстрація окремих параметрів та показників елементів довкілля. Включає збір первинної інформації, її накопичення, систематизацію, формування баз даних.

2) оцінка – порівняння отриманих величин окремих параметрів та показників з нормативними, середніми, фоновими значеннями. Візуалізація даних у вигляді таблиць, графіків, карт.

3) аналіз – отримання комплексної оцінки щодо стану всіх складових довкілля. Застосування експертної системи оцінки стану багатокомпонентної системи.

4) прогнозування – визначення тренду у часі та (або) просторі змін окремих параметрів та (або) загального стану довкілля.

5) науково-інформаційна підтримка прийняття управлінських рішень – вибір засобів та заходів по контролю за станом довкілля. Прогноз параметрів та загального стану довкілля за умов реалізації тих чи інших заходів.

Слайд 5.

Принципи екологічного моніторингу:

1. Комплексність – повнота, системність взаємопов’язаність всіх аспектів моніторингу, перехід від часткового до загального (індуктивне пізнання).

2. Систематичність – регулярність, повторюваність через певні проміжки часу спостережень, оцінок та аналізів.

3. Уніфікованість – стандартизація методів та підходів до спостережень, оцінок, аналізу та прогнозів шляхом приведення їх до однотипності та встановлення раціонального числа їх різновидів.

Слайд 6.

Історично, екологічний моніторинг відмежувався від екологічного контролю за станом довкілля порівняно нещодавно. Під час Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (червень 1972 р.) було запропоновано відокремити системи управління та контролю за станом довкілля та зробити незалежним видом діяльності спостереження за параметрами складових довкілля. Проте, ще у 1968 р. на Паризькій конференції ЮНЕСКО при затвердженні програми «Людина та біосфера» (Man and Biosphere– MAB), до неї було включено рекомендації щодо розробки міжнародної програми виявлення та попередження антропогенних змін у довкілля, які можуть нанести шкоду людині.

Я наслідок таких політичних рішень, перший етап організації спостережень за забрудненням компонентів навколишнього середовища у СРСР розпочато у 1972 р. (по закінченню Стокгольмської конференції ООН). Тоді спеціальною постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР було організовано Загальнодержавну службу спостережень та контролю за забрудненням об’єктів природного середовища (ОГСНК). Організацію та забезпечення служби було покладено на Держкомгідромет СРСР. Крім того, до неї підключили кілька міністерств та відомств, які вже мали розгалужену мережу постійних постів спостережень.

Як результат того, що екологічний моніторинг започатковано "з гори" з політичних міркувань існує багато проблем організації та здійснення цієї діяльності в Україні та Світі взагалі. Зокрема існує два трактування завдань екологічного моніторингу: 1) визначення будь-яких змін стану довкілля їх оцінка та прогнозування (Західна, И.П.Герасимов, 1981); 2) визначення зміни довкілля лише під дією антропогенної діяльності (Радянський Союз, Израель, 1974).

Другою проблемою сучасної системи екологічного моніторингу є наявність значної кількості відомств, діяльність яких дублюється. Це пов’язано з тим, що моніторингові дослідження історично окремо розвивалися за військовим напрямом, гідрометеорологічним напрямом, медичним та сільськогосподарським.

Слайд 7.

Рівні моніторингу

1. Імпактний. Спостереження за локальними та регіональними пріоритетними антропогенними чинниками впливу на навколишнє середовище. Найчастіше обмежується зоною потенційного впливу особливо небезпечного об’єкту на особливу охоронну територію (унікальні природні об’єкти в зоні впливу АЕС, хімічних підприємств, гірничих розробок).

2. Локальний. Спостереження наслідків функціонування окремих об’єктів (підприємств, міст, ландшафтів). Наприклад, спостереження за викидами підприємства безпосередньо в зоні його впливу.

Площа охоплення: 10¹-10² км².

Відстань між пунктами спостереження: 0,01-10 км.

Частота спостережень: хвилини-години.

Оперативність: у реальному часі.

3. Регіональний – спостереження за процесами та явищами у довкіллі у межах адміністративної території, економічного регіону, природної зони.

Площа охоплення: 10³-10⁶ км².

Відстань між пунктами спостереження: 10-500 км.

Частота спостережень: роки.

Оперативність: раз у 1-3 місяці.

4. Глобальний (фоновий) – глобальні та регіональні спостереження за станом екосистем, що відбуваються без прямого впливу антропогенних факторів. Спостереження проводяться у віддалених від локальних джерел впливу районах – фонових станціях. Найчастіше такими станціями є біосферні заповідники. В Україні до таких станцій входять 4 біосферних заповідники та природний національний парк:

Асканія-Нова – 33308 га.

Чорноморський біосферний – 100809 га.

Карпатський біосферний – 57880 га.

Дунайський біосферний – 46403 га.

Шацький НПП – 48977 га.

Всього у світі мережа фонових станцій складає понад 530 і охоплює територію 105 країнах світу.

Площа охоплення: 10⁷-10⁸ км².

Відстань між пунктами спостереження: 3000-5000 км.

Частота спостережень: десятиліття-століття.

Оперативність: раз на кілька років.

Слайд 8.

Структура Державної системи екологічного моніторингу (ДСЕМ)

1. Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) - Республіканський комітет АР Крим з екології та природних ресурсів, державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві і Севастополі, державні територіальні геологічні організації;

2. Міністерство надзвичайних ситуацій України (МНС) – регіональні головні управління МНС, організації гідрометеорологічної служби, Державне спеціалізоване науково-виробниче підприємство «Чорнобильський радіоекологічний центр»;

3. Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) – регіональні управління охорони здоров'я та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;

4. Міністерство аграрної політики (Мінагрополітики) – територіальні центри охорони родючості грунтів і якості продукції, управління сільського господарства і продовольства, державні інспекції охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства;

5. Державне водне агентство (Держводагентство) – територіальні управління меліорації і водного господарства та регіональні управління водних ресурсів;

6. Державне земельне агентство (Держземагентство) – територіальні органи земельних ресурсів;

7. Державне агентство лісових ресурсів (Держлісагентство) – Республіканський комітет лісового господарства АР Крим, обласні управління лісового господарства.

8. Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) – територіальні управління житлово-комунального господарства та виробничі об'єднання водопровідно-каналізаційного господарства;

Структура Державної системи екологічного моніторингу (ДСЕМ)

Слайд 9.

Поиск по сайту: