Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Мистецтво київської русі



Особливості християнського світогляду

Цілком очевидно, що для формування системи поглядів, покладених в основу культури в найширшому розумінні слова, переломною подією була християнізація. Нова релігія проголосила імперативом любов до Бога і ближнього, закликала до милосердя, обґрунтовувала Божою волею необхідність дотримування норм моралі.

Релігійний світогляд (від лат. religio — благочестя, святість) ґрунтується на вірі у надприродні сили. Релігії на відміну від більш гнучкого міфу властиві жорсткий догматизм та добре розроблена система моральних заповідей. Релігія поширює і підтримує зразки правильної, моральної поведінки. Велике значення релігія має і у згуртуванні людей, одначе тут її роль подвійна: об'єднання людей однієї конфесії, проте зазвичай розділяє людей різних вірувань.

Давньоукраїнська людина, спираючись на своє традиційне уявлення про добрих ("білих") і злих ("чорних") богів, проголошує причиною гріха, на противагу візантійській церковній доктрині, не плоть, не людські пристрасті, а ангелів "лукавого сатани". Вона дуаліст, але її дуалізм своєрідний: вона розрізняє не просто дух і плоть, а плотськодуховне і божественно-таємниче. Для неї є світ людський і світ божественний. Як людське складається із двох частин: плоті і духу, так і божественне — з доброго і злого. Зле як частина людського, оволодівши людиною, підпорядковує її в якійсь одній частині; в цьому випадку вона догоджає лише собі, забуваючи про інших — близьких кровно та за звичаями. Навпаки, добре як частина людського веде до розумного вдоволення потреб духу і тіла, сприяє душевній рівновазі людини, її благополуччю, щастю.

Давньоукраїнська людина осмислювала християнське благочестя: благочестивою вона визнавала не того, хто ревний у постах і молитвах, а того, хто доброчесний у житті. "Слово про митарства" — пам'ятка XII ст. — відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя.

В емоційному плані православ’я на Русі стало формою народного світосприймання. Велика кількість віруючих, не вміючи розібратися в нюансах церковної догматики, “обрали” православ’я, оскільки воно відповідало їх психічному настрою. Окрім цілого ряду соціально-політичних причин, прийняття цінностей християнства було, очевидно, спричинено й тим, що воно несло з собою новий погляд на людину: ідея рівності та гідності всіх в Богу (“перед богом немає ні раба, ні пана”), створювала основу нових відносин між людьми.

Місце людини в світі визначалося, з одного боку, тим, що людину створив Бог за своїм образом і подобою і дав їй панування над природою, з другого, — тим, що після первородного гріха прабатьки Адам і Єва були покарані за непослух і вигнані з раю, а тому їхні нащадки приречені на страждання і смертність.

Поділові на тілесність і духовність відповідав дихотомічний поділ суспільства на злих і добрих, сильних світу цього і бідних, зрештою, на світських і духовних.

Як відомо, процес адаптації давнього світогляду до нових засад, що їх принесло християнство, був тривалим, суперечливим і, зрештою, незавершеним. Але порівняно швидко засвоєно християнський погляд про визначення місця людини в світі як наслідок взаємин людини з Богом

Opera - [1.9. Світогляд. Традиційні знання. Історія української культури. Том 2]

Літопис

Літопис – ця розповідь про історичних подіях. Це найбільш древній жанр давньоруської літератури. У Київської Русі літопис грала дуже значної ролі, т. до. як повідомляла про історичних подіях минулого, а й була політичним і солідним юридичним документом, засвідчувала тому, як потрібно вступати у певних ситуаціях. Найдавніша літописом є «Повістю временних літ», яка дійшло нашій спискахЛаврентьевской літописі 14 століття і Іпатіївському літописі 15 століття. Літопис розповідає про походження російських, про генеалогії київських князів і про виникнення давньоруського держави.

Розповідь у літописі було й двох типів: власне погодні записи – повідомлення про події, і літописні розповіді – описи подій, з конкретними деталями, діалогами. Другі, своєю чергою представлені двома типами: одні розповіді розповідають про події сучасних літописцю, звичайно літературно оброблені і більше реалістичні; інші про події давно минулих: зазвичай епічні перекази, легенди, лише згодом внесені до літописі; їх відрізняють епічна лаконічність описи, узагальненість образів героїв, сюжетна цікавість і ефект несподіванки.

Літопису ставляться до «що об'єднує жанрів» (термінД.С. Ліхачова), підпорядковуючих собі жанри своїх компонентів: історичної, переважно, військової повісті, житія святого, повчання, похвального слова, різних документів. У складі літописів сягнули нас чимало творів давньоруської літератури: «Повчання» Володимира Мономаха, «Ходіння упродовж трьох моря» Панаса Нікітіна встояло й ін. Нові літописі складалися зазвичай як склепіння і компіляції попередніх літописів і укладалися записами про сучасні події. Продовжуючи праці своїх попередників, літописці доповнювали чи скорочували їх, прагнучи створити єдине розповідь, підпорядковуючи його певної історичної концепції, й політичним настановам.

 

Літопису історичних подій почали вестися у Києві, очевидно, наприкінці 10 століття. Проте літопис як жанр виникла роки князювання Ярослав Мудрий (1019–1054); на думкуД.С. Ліхачова. у першій половині1040-х років міг стати складено звід переказів про виникнення християнства на Русі, продиктований прагненням утвердити думку, що історія Росії подібна інших християнських держав, і тим самим підняти авторитет російської церкві та молодого слов'янського держави.

 

Наступний етап посідає 1069–1070 рр. пов'язаний з діяльністю інока Києво-Печерського монастиря Никона; вважають, що у1060-х роках літописного розповіді надається характерна форма погодних записів, якої російське літописання принципово відрізняється від візантійських хронік, де історичний процес ділиться поцарствованиям. Близько 1095 року було створено «Початковий звід», що зберігся в переробленому вигляді у Першої Новгородської літописі і належний основою чудового пам'ятника давньоруського літописання, не знав собі рівного у Європі за майстерністю розповіді, розмаїтті джерел, складності історичної концепції – «Повісті временних літ» (близько 1113 року), у якій російська історія пов'язують із історією всесвітньої.Общерусское значення «Повісті временних літ» усвідомлювалося у Стародавній Русі: зі скороченнями чи доповненнями вона відкриває майже всі пізніші склепіння. Дванадцятирічним -13 ст. поруч із Києвом та Новгородом літописі досліджують Галичі, ВолодимиріВолинському, Чернігові,Владимире-Залесском, Ростові, можливо, в Рязані. Обласним літописам притаманний різний стиль розповіді. Визначними пам'ятниками 13 століття є літописні повісті про битві на Калці і нашестя Батия 1237–1241 рр.

 

Opera - [Система жанрів в давньоруських літературі » Реферати українською]

12.1Словянська писемність

 

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IX століття. У «Житії» слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані «руськими письменами». Ці ж «руські письмена» згадують й арабські письменники Х століття. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом «гороухща» (гірчиця).

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках IX століття візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система.

До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела — усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос. Слово о полку Ігоревім героїчна поема кінця XII ст., «Руська Правда» збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI–XII ст. на основі звичаєвого права, Остроми́рове Єва́нгеліє 1056—1057 рр.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Культура_Русі#.D0.A7.D0.B5.D1.82.D0.B2.D0.B5.D1.80.D1.82.D0.B8.D0.B9_.D0.BF.D0.B5.D1.80.D1.96.D0.BE.D0.B4

Мистецтво київської русі

Образотворче мистецтво

 

Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Фресками — розпис водяними фарбами по сирій штукатурці — вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Напевно, найзнаменитіша мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта — назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди. На стіні під арками хорів містилася велика композиція з зображенням Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору, і всієї княжої сім'ї. У 1651 голландський художник Вестерфельд бачив і замалював всю фреску, однак надалі багато з зображень загинули. До наших днів найкраще зберігся портрет жінок великокняжої сім'ї. Софійський собор доніс до нас єдині у всій Європі зразки світського монументального живопису XI ст. У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського.

Декоративно-ужиткове мистецтво

Активно розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського.

Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва — техніка перегородчатої емалі.

Музика

 

У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. Музичні інструменти Русі — ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами. Склалося дві системи нотних записів — самобутня і візантійська.

Живопис

Настінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст. Технологія виготовлення різнокольорової смальти (особливо золотої) була дуже складною і дорогою, а саме мистецтво мозаїки вимагало великого уміння. У Києві мозаїками були оздоблені інтер'єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Мозаїками здебільшого прикрашали увігнуті та вигнуті поверхні — апсиди, куполи, склепіння, арки. Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий живопис. Інтер'єри перших кам'яних давньоруських храмів розписували візантійські майстри, які не тільки слідували канону, але і враховували місцеві традиції та смаки. Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві. До найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору у Києві.

Скульптура

В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристи-янська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об'ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (X–XI ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Виготовлений з білого мармуру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою. У XII ст., коли в окремих землях Русі склалися місцеві художні школи, скульптура широко застосовувалася в декорі фасадів споруд. Основним елементом орнаментів був стилізований акант, заплетений у кошики, що нагадували романські капітелі. В плетиво орнаментів ув'язувалися зображення птахів, барсів тощо. Цікавим зразком чернігівської пластики є капітель з Борисоглібського собору із зображенням язичницького міфічного птахо собаки — семарг-ла. Іншою була пластика Галицької Русі.

Вершиною давньоруської архітектурної пластики є художній декор Владимиро-Суздальської Русі. У середині XII ст. владимирські різьбярі досягли високої майстерності, про що свідчать фасади церкви Покрова на Нерлі, площини Дмитрівського собору у Владимира та рельєфи Георгієвського собору у Юрєві-Польському.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.