Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вищі органи державної влади. Система центральних органів державної влади Італії будується на основі принципу



Система центральних органів державної влади Італії будується на основі принципу поділу влади: законодавча влада довірена двопалатному парламенту, виконавча (як і в усіх парламентарних країнах) має двоїсту структуру, — вона включає Президента республіки та уряд — Раду міністрів. Складовою частиною системи органів є Конституційний суд, що забезпечує функціонування державної системи відповідно до норм основного закону.

Парламент Італії складається з Палати депутатів і Сенату, що мають практично рівний статус. Статті 61—82 Конституції регулюють їхні повноваження і відносини, називаючи обидві "парламентами". Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно


(вибори Президента Республіки, призначення членів Конституційного суду. Вищої ради магістратури тощо), оскільки Сенат удвічі менша за чисельністю палата. Але й у цьому разі нерівність палат ілюзорна: депутати й сенатори голосують не за приналежністю до своїх палат, а за приналежністю до своїх партійних фракцій. Нарешті, рівність палат виявляється в однаковому праві домагатися відставки Уряду, відмовляючи йому в довірі чи виражаючи осудження.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолютною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному порядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії за вимогою їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збирається на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.

Керівні органи палат — бюро. Кожний з цих органів включає голови палати, чотирьох віце-голів, трьох квесторів і 8 секретарів, причому в цих органах повинні бути представлені всі партійні фракції. Бюро обирається на п'ять років, тобто на термін легіслатури палат.

У палатах утворюються постійні комісії: у Сенаті — 12 чи 13 (на два роки), у Палаті депутатів — 14 (на термін легіслатури). Сенат може утворювати комісію з європейських справ. Профіль комісій в основному повторює компетенцію відповідних міністерств.

У комісіях представлені члени кожної партійної фракції палати. На засіданнях постійних комісій можуть бути присутні члени уряду, причому в засіданнях сенатських комісій можуть брати участь і не члени комісій і їм може представлятися можливість для виступу.

Засідання палат носять публічний характер. На прохання Уряду, голови партійної чи фракції групи парламентаріїв палата може прийняти рішення про проведення закритого засідання.

Італійський парламент, у цілому, має традиційні для європейських парламентів повноваження. Він законодавствує, причому може робити це з будь-якого питання; в Італії не існує регламентарної сфери видання нормативних актів, як у Франції. Законодавча ініціатива належить парламентаріям, уряду, обласним радам. Національній раді економіки та пра-


296


Глава 18


Основи конституційного* права Італії


297


 


ці, а також групам виборців не менш як 50 тис. осіб. Виборці, проте, не можуть вносити проекти в областях, зарезервованих за урядом (бюджет, ратифікація міжнародних договорів і т. ін.). Усі законопроекти, що передбачають нові витрати, повинні вказувати джерела їхнього покриття. Кожний проект має бути 'складений у постатейному вигляді. Усунутий проект може бути представлений тільки після закінчення шести місяців. Законопроекти вносяться на розгляд кожній із палат і набувають чинності законів тільки після схвалення обома палатами. Виключенням є закон про бюджет — його проект подається на розгляд у Палату депутатів. Прийнятий закон промульгується Президентом Республіки протягом місяця.

Особливість законодавчого процесу в парламенті — представлення палатам права передавати свої законодавчі повноваження комісіям (ст. 72). У результаті близько трьох чвертей актів на практиці приймається відповідно до цієї полегшеної і прискореної процедури. Однак закони про конституційний перегляд, виборчі закони, акти про бюджет, про делегування законодавчої влади, що санкціонують ратифікацію міжнародних договорів, завжди розглядаються при дотриманні нормальної процедури.

Парламент може делегувати уряду свої законодавчі повноваження, але делегування не допускається в конституційній області, сфері виборчого права, прийняття бюджету, у ратифікації міжнародних договорів.

Уряд несе колективну відповідальність перед будь-якою палатою парламенту. При конституюванні уряд повинний одержати довіру обох палат. Італійському парламенту відомі такі форми контролю за діяльністю уряду, як усні та письмові питання, інтерпеляції, комісії з розслідування. Резолюції недовіри — найбільш „грізна" зброя парламентських палат — мають бути підписані щонайменше десятою частиною членів якої-небудь палати; такі резолюції обговорюються після закінчення трьох днів з моменту внесення.

У міжнародній сфері італійський парламент ратифікує договори з іншими державами, повідомляє про війну. У судовій області парламент має такі повноваження: призначає третину членів Конституційного суду, третину Вищої ради магістратури, вирішує питання про оголошення амністії. На спільному засіданні палат парламент вирішує питання про


передачу до суду Президента республіки, голови Ради міністрів і міністрів.

Президент республікиобирається на спільному засіданні палат парламенту, до членів якого приєднуються представники областей — по три від області; Балле д'Аосита посилає одного представника. Представники обираються обласними радами із забезпеченням представництва від партій опозиції. Однак практично глава держави обирається палатами парламенту, оскільки число представників від областей складає лише 58, а парламентаріїв — 935 (не включаючи в те число довічних сенаторів).

Вибори здійснюються таємним голосуванням: у перших трьох турах потрібно одержати 2/3 поданих голосів. Починаючи з четвертого туру досить одержання абсолютної більшості. Президент республіки, який не може бути молодше 50 років, обирається на сім років. Посада глави держави несумісна з виконанням якої-небудь іншої посади.

З терміном повноважень Президента пов'язана інша вимога законодавства. Парламент Італії чи одна з його палат не можуть бути розпущені Президентом за пропозицією Уряду протягом останніх шести місяців, повноважень Президента. Це право не діє якщо останні шість місяців повноважень Президента пересікаються з останніми шістьома місяцями повноважень парламенту. Таке правило встановлене для того, щоб перешкодити Президенту скористатися проведенням дострокових виборів для свого переобрання.

Повноваження глави держави досить велике; реальне використання конституційних прав значною мірою залежить від особистості Президента, його особистісних рис.

Президент є главою держави і представляє національну єдність. Він промульгує закони, прийняті парламентом, а також постанови і декрети, що мають силу закону, призначає цивільних і військових посадових осіб, акредитує дипломатичних представників в іноземних державах (і таких представників акредитують при ньому), ратифікує міжнародні договори. Президент Республіки головує в Раді міністрів, у Вищій раді магістратури; має право помилування, дарує знаки відмінності.

У відношенні парламенту в Президента республіки є два основних повноваження — право вимагати повторного розгляду законопроектів і право розпуску однієї чи обох палат.


298


Глава 18


Основи конституційного права Італії


299


 


Розпуск здійснюється за пропозицією глави уряду. Він також є головнокомандуючим збройними силами, у випадках, передбачених Конституцією Президент призначає референдум, за рішенням парламенту він повідомляє стан війни.

Уряд— найбільш активний орган виконавчої влади, включає голови Ради міністрів і міністрів; Конституцією (ст. 95) передбачено, що організація Президента, Рада міністрів, число, функції й організація міністерств установлюються законом.

Призначення уряду цілком залежить від палат уряду, а точніше від співвідношення політичних сил в них. Уряд призначається Президентом республіки після консультацій з лідерами партійних фракцій у палатах і їхніми головами. Уряд вважається сформованим, якщо протягом десяти днів після свого утворення одержить довіру Палати депутатів і Сенату. Палати висловлюються одночасно і по програмі уряду і по його складу. Голова Ради міністрів несе відповідальність за загальну політику, а міністри колективно відповідальні за дії Ради міністрів і індивідуально — за дії своїх відомств.

Уряд керує країною в цілому відповідно до волі парламентської більшості: виконує закони, приймає регламенти, декрети, різного роду постанови з керування; повноваження, надані Конституцією Президенту республіки, фактично здійснюються урядом (призначення чиновників, розпуск палат і т. ін.). На практиці уряд в Італії в набагато більшій мірі, ніж в інших країнах, залежить від волі палат парламенту. Цьому сприяє не тільки правове положення останнього в системі державних органів, а й спосіб його формування: парламент обирається шляхом загального обов'язкового голосування, в якому зазвичай бере участь понад 90% виборців. Ця обставина значно підвищує престиж парламенту в очах суспільства.

За Конституцією Італії 1947 року засновано кілька допоміжних і контролюючих органів, що сприяють парламенту й уряду у здійсненні їхніх функцій, а іноді мають і самостійні повноваження. До числа їх належать Національна рада економіки та праці. Державна рада і Рахункова палата.

Національна рада економіки та праціформується на корпоративній основі з представників "груп інтересів" (профспілок, підприємницьких організацій, організацій осіб вільних професій і т. ін.) і експертів. Рада є консультатив-


ним органом парламенту й уряду з економічних і соціальних питань. Цей закон має право законодавчої ініціативи.

Державна рада— консультативний юридичний орган і одночасно вищий орган адміністративної юстиції.

Рахункова палата здійснює попередній контроль законності фінансових актів уряду і контроль за виконанням державного бюджету. Про проведення контролю має право доповідати безпосередньо парламенту.

Конституційний суд

Конституційний суд був вперше в історії країни заснований основним законом 1947 року. Закон про Конституційний суд був прийнятий тільки через вісім років після прийняття Конституції — 22 березня 1953 року.

Суд включає 15 суддів, що обираються на дев'ять років і діє як єдина колегія. Судді призначаються по тертям — парламентом на спільному засіданні палат, Президентом республіки і вищою магістратурою, загальною та адміністративною.

Судді обираються з числа членів вищих загальних і адміністративних судових органів, штатних професорів права університетів і адвокатів за умови, якщо вони мають стаж роботи не менший від 20 років. Вони не можуть призначатися повторно. Голова Суду обирається з числа його членів на трирічний термін. За традицією головою стає один із членів, чий термін повноважень минає в останні три роки; у такий спосіб голова може тільки один раз займати ту посаду.

Первісний термін повноважень суддів був 12 років, а з 1967 року — він скорочений до дев'яти. Мандат судді несумісний із заняттями якої-небудь посади. Судді мають імунітет, на зразок парламентського. У відношенні суддів не існує вікових обмежень. Суд — автономний орган в адміністративному й фінансовому відношенні, має своє відособлене приміщення. Рішення схвалює кворум в 11 суддів і присутності принаймні одного судді від кожних трьох призначуваних категорій. Рішення приймаються більшістю голосів, у разі їхньої рівності голос голови дає перевагу.

Найважливіше повноваження Суду — контроль за кон-ституційністю законів і актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним.


300


Глава 18


Основи конституційного права Італії


301


 


Крім того, Конституційний суд розглядає суперечки про компетенцію (ст. 134), що можуть виникнути між парламентом і урядом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою й областями, або між областями. Суд має повноваження розглядати обвинувачення по відношенню до Президента Республіки. Якщо суд оголошує закон чи акт, що має силу закону, неконституційним, то він втрачає чинність з дня опублікування рішення. Повноваження Суду як органу, що розглядає обвинувачення відносно Президента Республіки, цілком реальні. У цьому разі склад Суду поповнюється 16 особами, що обираються зі списку, який складений парламентом і включає громадян, які мають необхідну кваліфікацію, щоб бути обраними до Сенату. Ці особи не можуть бути парламентаріями.

При проведенні голосування суд має повноваження народного вето. Він вивчає вимогу про скасування закону чи акта, що має силу закону, з погляду їхньої конституційності. Суд розглядає питання, які з вимог допустимі, а які суперечать колу законів, відносно яких народне вето не може провадитися.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.